ПОСТАНОВА
29 лютого 2024 року
м. Київ
справа № 1-368/11
провадження № 51 - 6302 ск 18
Суддя Касаційного кримінального суду Верховного Суду ОСОБА_6 розглянувши заяви засудженого ОСОБА_1 , із доповненнями, на вирок Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 6 січня 2016 року щодо нього,
установив:
Вироком Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2013 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено :
- за ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права обіймати атестовані посади, пов`язані з виконанням функцій представника влади, строком на 3 роки;
- за ч. 3 ст. 364 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням права обіймати атестовані посади, пов`язані з виконанням функцій представника влади, строком на 3 роки та з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;
- за ч. 3 ст. 166 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з позбавленням права обіймати атестовані посади, пов`язані з виконанням функцій представника влади, строком на 3 роки;
- за пунктами «в», «і» ст. 93 КК 1960 року до довічного позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі з позбавленням права обіймати атестовані посади, пов`язані з виконанням функцій представника влади строком на 3 роки та з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
На підставі ст. 54 КК позбавлено ОСОБА_1 спеціального звання генерала-лейтенанта міліції.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на їхню користь 500 000 грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.
Частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_5 , стягнуто
з ОСОБА_1 на його користь 100 000 грн у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди. У задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди відмовлено.
Вирішено питання про запобіжний захід, речові докази та судові витрати.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 січня 2016 року вирок районного суду щодо ОСОБА_1 в порядку ст. 365 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року) було змінено.
Уточнено, що ОСОБА_1 визнаний винним та засуджений за ч. 2 ст. 365 КК в редакції статті від 05 квітня 2001 року, за ч. 3 ст. 364 КК в редакції статті
від 15 квітня 2008 року, за ч. 3 ст. 166 КК 1960 року в редакції статті від 11 липня 1995 року, за пунктами «в» та «і» ст. 93 КК 1960 року в редакції статті від 22 лютого 2000 року.
Перекваліфіковано дії ОСОБА_1 з ч. 3 ст. 364 КК на ч. 2 ст. 357 цього Кодексу та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_1 від призначеного за ч. 2 ст. 357 КК покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
На підставі ст. 5 КК пом`якшено призначене ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 166 КК 1960 року основне покарання до 10 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати атестовані посади, пов`язані з виконанням функцій представника влади строком на 3 роки.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 365 КК, ч. 3
ст. 166 КК 1960 року, пунктами «в» та «і» ст. 93 КК 1960 року, ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі
з позбавленням права обіймати атестовані посади, пов`язані з виконанням функцій представника влади, строком на 3 роки.
19 лютого 2024 року до Верховного Суду надійшли три заяви засудженого
ОСОБА_1 , в яких він просить переглянути вирок Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 6 січня 2016 року відносно нього та скасувати вказані судові рішення в частині покарання призначеного за ст. 93 КК 1960 року, відповідно до ст. 48 КК 1960 року застосувати до нього строк давності, а в разі неможливості його застосування призначити йому покарання в межах 15 років позбавлення волі.
Фактично, подані ОСОБА_1 заяви за своїм змістом є касаційними скаргами.
Відповідно до ч. 2 ст. 386 КПК 1960 року касаційна скарга на вказані судові рішення може бути подана протягом трьох місяців з моменту набрання ними законної сили.
Вирок Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2013 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 6 січня 2016 року відносно ОСОБА_1 набрали законної сили 6 січня 2016 року.
Отже, касаційні скарги подані ОСОБА_1 з пропуском встановленого строку.
За правилами ч. 4 ст. 386 КПК 1960 року у разі подачі скарги з пропуском встановленого строку вона визнається такою, що не підлягає розгляду.
Крім того, вказані судові рішення за касаційними скаргами захисників
ОСОБА_8, ОСОБА_7 (з доповненнями засудженого ОСОБА_1 ), потерпілого ОСОБА_5 та його представників ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 були предметом касаційної перевірки і ухвалою Верховного Суду від 2 липня 2021 року залишені без зміни.
З урахуванням наведеного, керуючись ст. 386 КПК 1960 року, п. 15 розділу
ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147- VIII), суд
постановив:
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 на вирок Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду
м. Києва від 6 січня 2016 року визнати такими, що не підлягають розгляду
та повернути останньому.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_12