№ 1.380.2019.003187

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 1.380.2019.003187

адміністративне провадження № К/9901/9980/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Тацій Л.В.,

суддів: Стрелець Т.Г., Стеценка С.Г.,

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу №1.380.2019.003187

за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Електроконтакт Україна" (далі ТОВ "Електроконтакт Україна") про стягнення заборгованості, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Фонду на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року (ухвалена у складі: головуючого-судді Носа С. П., суддів: Кухтея Р.В., Шевчук С.М.), -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

В липні 2019 року Фонд (далі також - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ТОВ "Електроконтакт Україна" (далі також - відповідач), в якому просив:

-стягнути з ТОВ "Електроконтакт Україна" на користь Фонду адміністративно-господарські санкції та пеню в розмірі 3 823 943 грн. 15 коп.

Позов обґрунтований тим, що ТОВ "Електроконтакт Україна" не виконало норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 27 осіб. Оскільки ТОВ "Електроконтакт Україна" у встановлений термін не сплатило адміністративно-господарські санкції та суму пені, то заборгованість перед відділенням Фонду за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році становить 3 823 943,15 грн.

Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року позов ТОВ "Електроконтакт Україна" задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не подавав у триденний термін звітів за формою №3-ПН про відкриття нових вакансій, а отже не вжив всіх заходів для створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, не виконав обов`язку проінформувати у триденний строк з дати відкриття вакансії державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інваліда, відтак адміністративно-господарські санкції підлягають стягненню.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 20 лютого 2020 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, в діях роботодавця ТОВ «Електроконтакт Україна» відсутній склад правопорушення, і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року.

У скарзі Фонд просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року залишити без змін.

У скарзі заявник посилається на те, що судом апеляційної інстанції не враховано, що відповідачем порушені строки подачи звітів протягом трьох днів із дати виникнення вакансії.

Відповідач надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, відповідно до якого заперечує проти задоволення скарги та просить постанову суду апеляційної інстанції залищити без змін.

7 серпня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшла відповідь позивача на відзив ТОВ "Електроконтакт Україна", в якому Фонд акцентує увагу на тому, що Восьмий апеляційний адміністративний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, не врахував положення ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та абз.3 п.2 Порядку щодо наявності у роботодавця обов`язку подання у триденний термін звітів за формою №3-ПН.

31 серпня 2020 року до Верховного Суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив, у яких ТОВ "Електроконтакт Україна" зазначає, що Порядок №316 не розкриває всі практичні аспекти дій роботодавців в процесі здійснення господарської діяльності і подання звітності. На запит відповідача Державний центр зайнятості Міністерства соціальної політики надав роз`яснення, у якому повідомив, що Порядком №316 не визначено спосіб повідомлення роботодавцем про закриття (зняття) вакансії, поданої за формою звітності №3-ПН. Крім того, роз`яснив, що у разі припинення трудових відносин з найманим працівником, форма звітності № 3-ПН також не подається, за умови, що на вакантну посаду не планується працевлаштування іншого працівника.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фонду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами встановлено, що 20 лютого 2019 року відповідач подав до Львівського обласного відділення Фонду Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік.

У зв`язку з тим, що ТОВ «Електроконтакт Україна» не виконало нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 27 осіб, позивач нарахував адміністративно-господарські санкції в сумі 3 695 345,55 грн. та, оскільки відповідач не сплатив вказану суму, - нарахував пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій (15.04.2019) за період з 16.04.2019 по 13.06.2019 в розмірі 128 597,60.

Виходячи з того, що відповідач не сплатив зазначені суми, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році в розмірі 3823943,15 грн. (адміністративно-господарських санкцій в сумі 3695345,55 грн. та пені в сумі 128597,60грн.).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, ч. 2 ст. 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

У зв`язку з цим, суди попередніх інстанцій мали перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" № 5067 (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, натомість передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). В такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 13.07.2020 у справі №804/4097/18.

Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17.

За правилами, визначеними статтею 20 Закону № 875, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875 фактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

У постанові від 07.02.2018 у справі П/811/693/1712.07.2019 Верховний Суд зробив висновок про те, що закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

При цьому, Законом № 875 також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі, спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Отже, обов`язком роботодавця є створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2018 року по справі № 817/650/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17.

З приводу доводів касаційної скарги про вчинення адміністративно-господарського правопорушення, яке полягає у тому, що ТОВ «Електроконтакт Україна» не подавало у триденний термін звітів за формою №3-ПН про відкриття нових вакансій після звільнення осіб з інвалідністю, Верховний Суд зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, не заперечується позивачем, що відповідно до Звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників у 2018 році у становила 2246 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 63 особи. Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році для відповідача становив 90 осіб.

З листа Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 15.05.2019 №12529/06-24 судами встановлено, що трудові відносини з працівниками (особами з інвалідністю), зокрема, припинені 16.01.2018, 30.01.2018, 27.04.2018, 04.05.2018, 10.10.2018, 11.10.2018, 12.10.2018, 01.11.2018, 30.11.2018, проте відповідач не подавав у триденний термін звітів за формою №3-ПН, що не заперечує ТОВ "Електроконтакт Україна".

Водночас, відповідач зазначив, що у 2018 році вакансії протягом 3 робочих днів заміщувалися новоприйнятими працівниками або існуючими працівниками, шляхом переведення між проектами, дільницями.

Суд першої інстанції, надаючи оцінку вказаним доводам відповідача, дійшов висновку про те, що заповнення вакансій не звільняє роботодавця від обов`язку подати звіт за формою №3-ПН.

Суд апеляційної інстанції дійшов в цій частині протилежного висновку та врахував доводи відповідача про те, що товариство звільнено, в даному випадку, від обов`язку подачі звітів за формою № 3-ПН, обгрунтовуючи такий висновок тим, що законодавством не заборонено заміщення вакансій до закінчення триденного строку, встановленого для подання звітів за формою №3-ПН, іншими особами, тому відповідач вжив достатні заходи для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач подавав інформацію, необхідну для працевлаштування, шляхом подання звіту за формою №3-ПН до відповідних центрів зайнятості, тим самим вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення правопорушення.

Тобто, суди попередніх інстанцій, досліджуючи докази, надані сторонами у справі, дійшли протилежних висновків про виконання відповідачем нормативу робочих місць.

Так, суд першої інстанції погодився із доводами позивача та зазначив про правомірність застосування адміністративно-господарських санкцій, а суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем у 2018 році норматив щодо робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю виконано понад норму.

Позивач у складеному ним розрахунку зазначив, що адміністративно-господарські санкції до ТОВ «Електроконтакт» застосовані за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, виходячи із 27 незайнятих особами з інвалідністю робочих місць.

Суд першої інстанції встановив, що у первинній звітності від 11.01.2018 (місце проведення робіт - м. Броди, вул.Чупринки, 25) вказано про 150 вакансій монтера кабельного виробництва, 25 вакансій монтера кабельного виробництва (інвалід), а в уточнювальній звітності від 28.02.2018, 21.03.2018, 17.04.2018, 18.05.2018, 27.06.2018, 19.07.2018 (місце проведення робіт - м.Броди, вул. Чупринки, 25) вказано про 25 вакансій монтера кабельного виробництва (інвалід). Крім цього, у первинній звітності від 02.08.2018 (місце проведення робіт - м. Броди, вул. Чупринки, 25) вказано про 100 вакансій монтера кабельного виробництва, 15 вакансій монтера кабельного виробництва (інвалід), а в уточнювальній звітності від 03.09.2018 (місце проведення робіт - м. Броди, вул. Чупринки, 25) вказано про 15 вакансій монтера кабельного виробництва (інвалід), в уточнювальній звітності від 01.10.2018 вказано про 30 вакансій монтера кабельного виробництва (інвалід), в уточнювальній звітності від 06.12.2018 вказано про 10 вакансій монтера кабельного виробництва (інвалід). Тобто, відповідач змінював дані щодо кількості вакансій.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріалами справи підтверджується факт створення у 2018 році ТОВ «Електроконтакт Україна» 55 нових робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме 25 у підрозділі у м. Броди, 20 у підрозділі у м, Золочів та 10 у підрозділі у м. Перемишляни.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряючи правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, зазначає наступне.

Так, п. 5 Порядку № 316 передбачено, що форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, Порядком № 316, який визначає механізм подання форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу», передбачено обов`язок роботодавця подати звітність не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Будь-яких виключень з цього правила Порядок не містить.

Водночас, слід також враховувати, що виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавцем полягає рівною мірою у виконанні ним таких активних дій: - виділення та створення робочих місць; - надання державній службі зайнятості інформації; звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Такі активні дії є обов`язком роботодавця, які мають виконуватись у належний спосіб та у строки, встановлені чинним законодавством.

Також слід враховувати, що безумовним свідченням вжиття належних заходів, направлених на недопущення порушення, яке полягає у невиконанні нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю є працевлаштування особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

За таких підстав, для вирішення цього спору виключне значення має з`ясування обставин виникнення у ТОВ «Електроконтакт Україна» вакансій протягом 2018 року (створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником), питання заповнення вакансій.

Проте, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір та доходячи протилежних висновків стосовно виконання відповідачем обов`язку виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, не дослідили належним чином такі обставини справи та не здійснили перевірку їх доказами. Зокрема, судами не досліджено, які саме вакансії заповнювались у строки, в котрі ТОВ «Електроконтакт Україна» після звільнення працівників здійснював працевлаштування нових (вакансії, які з`явились через звільнення працівників чи вакансії, які існували на підприємстві). Тобто, судами не досліджено питання кількості незайнятих робочих місць на підприємстві відповідача та динаміки такої кількості за спірний період у взаємозв`язку з причинами збільшення або зменшення кількості незайнятих робочих місць.

Крім того, судами попередніх інстанцій не надана оцінка щодо фактичної кількості незайнятих особами з інвалідністю робочих місць (позивач зазначив 27), з якої здійснено розрахунок адміністративно-господарських санкцій, а відповідно і пені, а також не досліджені мотиви, які слугували підставами для застосування санкцій.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалені у справі рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції повністю з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду судам необхідно надати оцінку доводам позивача щодо підстав застосування адміністративно-господарських санкцій та їх розрахунку, виходячи з кількості незайнятих робочих місць для осіб з інвалідністю, дати належну оцінку діям відповідача та прийняти законне та обґрунтоване рішення з урахуванням додатково встановлених обставин.

З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статей 345 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року - скасувати.

Справу № 1.380.2019.003187 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В. Тацій

Судді Т.Г. Стрелець

С.Г. Стеценко