ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 1.380.2019.003534
адміністративне провадження № К/9901/35746/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Кільгана Івана Степановича" на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року прийняту в складі судді Сасевич О.М. та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року прийняту в складі колегії суддів: Качмара В.Я., Курильця А.Р., Мікули О.І. у справі № 1.380.2019.003534 за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фермерського господарства «Кільгана Івана Степановича» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ.
1. У липні 2019 року Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі також - позивач, Фонд) звернулось до суду із позовом до Фермерського господарства «Кільгана Івана Степановича» (далі також- відповідач, ФГ «Кільгана Івана Степановича») про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 26616,67 грн та пені 1245,66 грн, разом 27862,33 грн.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що в порушення вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідачем не виконано нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році. У зв`язку з цим позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції та пеню.
3. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року, позов задоволено.
4. Приймаючи такі судові рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом звітного 2018 року та обов`язку щодо інформування територіального органу Державної служби зайнятості про наявність вакантної посади для працевлаштування особи з інвалідністю.
На підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що відповідачем не обґрунтована власна правова позиція, а позивачем доведена обґрунтованість та правомірність застосування адміністративно-господарських санкцій і пені, суди дійшли висновку, що позов Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів підлягає задоволенню.
ІІ. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
5. Не погодившись з такими судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2019 року відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову повністю.
6. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права і не дослідили належним чином усіх обставин справи. Зазначає, що відповідачем виконано норматив працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році та, відповідно, відсутній обов`язок щодо подання звіту форми 3-ПН, а твердження позивача щодо нестворення робочого місця для особи з інвалідністю є помилковим. Відтак, у діях відповідача не було складу правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі також - Закону № 875-XII).
ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
7. Касаційну скаргу подано до суду 21 грудня 2019 року.
8. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя - Желєзний І.В., судді - Берназюк Я.О., Саприкіна І.В.) ухвалою від 26 грудня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ «Кільгана Івана Степановича» у даній справі.
9. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 вересня 2020 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді Желєзного І.В., суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.
IV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач - ФГ «Кільгана Івана Степановича» зареєстроване як юридична особа, здійснює господарську діяльність та використовує найману працю.
11. В червні 2019 року (а саме 14 червня 2019 року), відповідачем подано до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2018 рік за формою №10-ПІ. Згідно відомостей зазначеного звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 9, з них кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» - 1 особа.
12. Згідно наказу підприємства від 01 листопада 2018 року №8-к, з 02 листопада 2018 року на роботу прийнято - ОСОБА_1 , який є інвалідом ІІІ групи, що підтверджується копією довідки МСЕК від 19 березня 2015 року №704175.
13. На підставі наданого звіту позивачем здійснено розрахунок адміністративно-господарських санкцій за 2018 звітний рік, сума яких склала 26616,67 грн, а також в подальшому нарахована пеня у розмірі 1245,66 грн.
14. Оскільки в межах строку, визначеного законодавством, ці кошти не були сплачені, позивач звернувся до суду з означеним позовом для примусового їх стягнення.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
16. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
17. Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
18. Відповідно до частини 1 статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
19. При цьому, частиною 2 статті 19 Закону № 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
20. Частиною1 статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
21. Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
22. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
23. Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).
24. Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
25. У зв`язку з цим, суди попередніх інстанцій мали перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.
26. Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" № 5067 (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.
27. На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
28. Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
29. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17.
30. За правилами, визначеними статтею 20 Закону № 875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю..
31. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
32. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
33. До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ фактично віднесено укладання трудового договору з осіб з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).
34. Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;
- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;
- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
35. В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.
36. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17.
37. При цьому, Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.
38. З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
39. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.
40. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 липня 2020 року у справі № 804/4097/18.
41. Разом з тим, як випливає з приписів частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ, до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.
42. Таким чином, передбачена частиною 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
43. Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити наступні висновки.
- Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за працевлаштування осіб з інвалідністю.
- Обов`язок працевлаштування осіб з інвалідністю, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для осіб з інвалідністю на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.
- Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб`єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.
- До обов`язків роботодавця належить створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.
- Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов`язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.
44. Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 12 липня 2019 року у справі № 812/1126/18.
45. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 червня 2019 року відповідачем подано до позивача звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік (форма №10-ПІ), відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2018 році складала 9 осіб, при цьому норматив створення робочих місць для інвалідів становить 1 робоче місце.
46. Листом від 18 липня 2019 року №07-2436/0-19 Львівський обласний центр зайнятості повідомив позивача, що інформація про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю до центру зайнятості відповідачем у 2018 році не надавалась.
47. При цьому, належних та допустимих доказів на підтвердження надання відповідачем звітності за формою №3-ПН з моменту виникнення підстав для його подання, суду першої та апеляційної інстанції також не надано.
48. Відповідно до наказу підприємства від 01 листопада 2018 року № 8-к, з 02 листопада 2018 року на роботу прийнято ОСОБА_1 , який є інвалідом III групи, що підтверджується копією довідки МСЕК від 19 березня 2015 року №704175.
49. Таким чином, обов`язок підприємства щодо створення нормативу робочого місця для працевлаштування інвалідів у кількості одного робочого місця відповідачем не виконано, оскільки взагалі не подавалися звіти за формою №3-ПН за 2018 рік з моменту наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) (не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії).
50. Відповідач не повідомляв центр зайнятості про наявність вакантної посади для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій не є безпідставним.
51. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 13 липня 2020 року у справі № 804/4097/18.
52. Відповідно до пункту 3.2.5 Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ, поштова-річна «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів», затвердженою Наказом Мінпраці України за №42 від 10 лютого 2007 року та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України за №117/13384 від 13 лютого 2017 року, середньооблікова чисельність працівників за період з початку року (в тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та діленням одержаної суми на кількість місяців 12 (тобто місяців).
53. Згідно з п. 3.4 Інструкції, данні щодо середньооблікової кількості штатних працівників, облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02), та кількість осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображається в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно обчислюється в бік збільшення).
54. З наказу підприємства від 01 листопада 2018 року №8-к убачається, що особа з інвалідністю працевлаштована у листопаді 2018 року. З урахуванням того, що ОСОБА_1 пропрацював на підприємстві 2 місяці у 2018 році, отримано наступний коефіцієнт - 1*2/12=0,166666667, що шляхом математичного округлення дорівнює 0, що, у свою чергу, свідчить про відсутність працевлаштованих осіб з інвалідністю. Таким чином, відповідно до чинного законодавства, норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом звітного 2018 року відповідачем не виконано.
55. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі.
56. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
57. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанції, то відповідно до ст.139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. 343 349 350 355 356 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Фермерського господарства "Кільгана Івана Степановича" залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І.В. Желєзний
Cудді: Я.О. Берназюк
Н.В. Коваленко