Постанова
Іменем України
08 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 200/10627/19
провадження № 61-9907св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Дніпровська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Корніловою Еліною Юріївною, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська в складі судді Кухтіна Г. О. від 13 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю. від 19 травня 2021 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Дніпровської міської ради про визнання поновленим договору оренди землі.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 20 березня 2014 року між Дніпровською міською радою та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:04:064:0046 та в цей же день укладено другий договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:04:064:0047. Вищевказані договори оренди земельних ділянок укладено для фактичного розміщення магазину, який належить позивачці на праві приватної власності та розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Термін дії вищевказаних договорів оренди земельної ділянки визначено п`ять років, тобто до 20 березня 2019 року. 10 січня 2019 року ОСОБА_1 згідно вимог чинного законодавства, на адресу відповідача було направлено лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі. Також, разом з вищевказаним листом було направлено оригінали відповідних додаткових угод про поновлення договорів оренди землі. Однак, в порушення вимог Закону України «Про оренду землі» відповідач у місячний термін вказані повідомлення не розглянув та вмотивованої відповіді не надав. Позивачка зазначає, що на даний час, будучи власником нерухомості, яка розташована за адресою місцезнаходження вищевказаних земельних ділянок, вона продовжує ними фактично користуватися, сплачувати відповідні платежі.
Ураховуючи викладене, просила суд визнати поновленим на тих самих умовах на той самий строк на п`ять років, тобто до 20 березня 2024 року договір оренди земельної ділянки від 20 березня 2014 року по АДРЕСА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:04:064:0047, площею 0,0845 га в редакції Додаткової угоди від 10 січня 2019 року; визнати поновленим на тих самих умовах на той самий строк на п`ять років, тобто до 20 березня 2024 року договір оренди земельної ділянки від 20 березня 2014 року по АДРЕСА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:04:064:0046, площею 0,0564 га в редакції Додаткової угоди від 10 січня 2019 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою обрано невірний спосіб захисту, який не передбачений чинним законодавством.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2020 року залишено без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції зазначив про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачкою заявлені вимоги не підтверджені будь-якими належними і допустимими доказами.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
14 червня 2021 року ОСОБА_1 , через свого адвоката Корнілову Е. Ю., звернулася засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2021 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2018 року в справі № 594/376/17-ц, від 22 вересня 2020 року в справі № 378/596/16-ц, від 26 травня 2020 року в справі № 908/299/18, від 22 вересня 2020 року в справі № 159/5756/18, від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 та поставі Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 911/2656/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, а саме суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
25 серпня 2021 року Дніпровська міська рада через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із відзивом на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що позивачем обрано спосіб захисту, що не передбачений чинним законодавством, що обґрунтовано зазначено в оскаржуваних судових рішеннях.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 29 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 200/10627/19 з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2021 року вказану справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
20 березня 2014 року між сторонами було укладено договори оренди земельних ділянок строком на п`ять років, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , кадастрові номери: 1210100000:04:064:00496, 1210100000:04:064:0047.
Підставами для передачі земельних ділянок в оренду стало рішення міської ради від 30 жовтня 2013 року № 148/42.
10 січня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Дніпровської міської ради із листом-повідомленням та проектами відповідних додаткових угод про поновлення договорів оренди землі від 20 березня 2014 року.
Також судом було встановлено, що листом Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 12 лютого 2019 року вих. № 8/13-635 позивачку було повідомлено про необхідність доопрацювання пакету документів, необхідного для підготовки відповідного проекту рішення міської ради про поновлення договорів оренди.
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з частиною першою статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19).
15 травня 2019 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19) сформувала правовий висновок про те, що для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як фізичної особи-підприємцяна цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.
Земельні та пов`язані із земельними відносинами майнові спори, зокрема про оренду землі, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб`єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами.
Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 17 квітня 2018 року в справі № 461/980/16-а (провадження № 11-248апп18) та від 14 листопада 2018 року в справі № 127/2709/16-ц (провадження № 14-352цс18).
Установлено, що ОСОБА_1 для обслуговування нежитлового приміщення (магазину) було надано в користуванні спірні земельні ділянки.
Зазначені обставини не заперечувалися сторонами.
Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особи-підприємець. Відомостей про припинення її підприємницької діяльності станом на дату звернення з позовом немає.
Цільове призначення земельних ділянок, які передавалася в оренду за договорами оренди земельних ділянок, дію яких позивач фактично просила продовжити шляхом укладення додаткових угод, - для обслуговування будівель торгівлі (функціонування магазину), тобто для здійснення підприємницької діяльності
Позовна заява мотивована тим, що, на думку позивача, відповідач безпідставно не поновив договори оренди земельних ділянок шляхом підписання відповідних додаткових угод.
За таких умов фактично предметом спору у цій справі є право орендаря (фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ) на поновлення договорів оренди земельних ділянок для обслуговування магазину, тобто правочинів у господарській діяльності.
З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів вважає, що спір у цій справі, який виник за участю суб`єктів господарювання з метою здійснення підприємницької діяльності на спірних земельних ділянках, належить до спорів, які підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу.
З огляду на те, що вказана справа судами першої та апеляційної інстанцій розглянута з порушенням правил юрисдикції, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз`яснює позивачці, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови вона можуть звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Щодо компенсації витрат на правничу допомогу
03 вересня 2021 року на адресу Верховного Суду через засоби поштового зв`язку надійшла заява від ОСОБА_1 , подана адвокатом Корніловою Е. Ю. про стягнення з Дніпровської міської ради на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн, понесених в суді першої, апеляційної та касаційній інстанціях.
17 вересня 2021 року на адресу Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від Дніпровської міської ради надійшли заперечення на заяву ОСОБА_1 про компенсацію витрат на правничу допомогу, в яких заявник просить відмовити в задоволенні зазначеної заяви. Зазначає, що вказана у заяві сума судових витрат стосовно витрат на правничу допомогу значно перевищена та не підтверджена належними та допустимими доказами, що свідчить про необгрунтованість заявленої до відшкодування суми.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд касаційної інстанції цією постановою не змінив судові рішення та не ухвалив нове, а закрив провадженння у справі, розподіл судових витрат не здійснюється.
До таких висновків дійшла і Велика палата Верховного Суду в ухвалі від 01 липня 2020 року в справі № 826/4204/18 (провадження № 11-237апп19).
Керуючись статтями 255 256 400 403 414 416 ЦПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат - відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Корніловою Еліною Юріївною, задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2021 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради про визнання поновленим договору оренди землі закрити.
Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду та протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення, він може звернутися до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Попередити ОСОБА_1 про те, що в разі неподання нею протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією справу буде повернено до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М. Ю. Тітов