ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2022 року
м. Київ
справа №200/11016/20-а
адміністративне провадження № К/9901/37624/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Усенко Є.А.,
суддів: Гімона М.М., Яковенка М.М.,
розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін справу за позовом Селянського (фермерського) господарства "Гром" до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Донецькій області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2021 (головуючий суддя Геращенко І.В., судді: Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В.),
У С Т А Н О В И В:
У листопаді 2020 року Селянське (фермерське) господарство «Гром» (далі - СФГ «Гром», позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - ГУ ДПС, відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.08.2020 №0001913201 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 500 000,00 грн, встановлених абзацом 8 частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі - Закон №481/95-ВР).
Обґрунтовуючи позов, позивач зазначив, що застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, є протиправним. На підтвердження цього доводу посилається на те, що 24.04.2020 отримав ліцензію на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання (термін дії ліцензії до 24.04.2025). Оскільки з початком циклу сільськогосподарського виробництва позивач потребує споживання паливно-мастильних матеріалів, ним було отримане дизельне пальне на підставі договору від 11.03.2019 №7. Наказом №5 від 17.04.2020 по СФГ «Гром» вирішено дизельне пальне (доставку якого в господарство було здійснено 21.04.2020) розподілити між технікою господарства та здійснити її заправлення безпосередньо з ємності постачальника без злиття до ємності для зберігання. Позивач зазначив, що зберігання пального в паливних баках транспортних засобів/технічному обладнанні/пристроях не потребує отримання ліцензії на право зберігання пального, оскільки дані резервуари не являються нерухомим майном та не мають прив`язки до місця (території), відтак контролюючий орган безпідставно застосував до СФГ «Гром» штрафні (фінансові) санкції за зберігання пального без ліцензії з 21.04.2020 по 24.04.2020.
Також позивач зазначив, що у відповідача були відсутні підстави для проведення фактичної перевірки, оскільки для цього ГУ ДПС повинно було отримати інформацію, яка вказує на наявність порушень з боку позивача. Ця умова обов`язково повинна бути відображена у наказі на проведення перевірки, як фактична підстава для її проведення, однак, відповідачем цього зроблено не було, що призвело до проведення ним незаконної перевірки.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач придбав 10 140 л дизельного пального у ТОВ «ДЛ «Петрол» 21.04.2020, ліцензію на зберігання пального отримав 24.04.2020, а відповідно до пояснень голови СФГ «Гром» ОСОБА_1 , наданих під час перевірки, пальне, яке отримується господарством від постачальників, зливається в ємність, використовується для обслуговування власного транспорту, трактори та інша сільськогосподарська техніка заправляються через роздавальну колонку. Суд відхилив як доказ постачання (відвантаження) пального з автоцистерни постачальника безпосередньо в паливні баки сільськогосподарської техніки наказ СФГ «Гром» від 17.04.2020 №5 та лімітно-забірні картки форми №1-40 на отримання матеріальних цінностей (дизельного палива) за квітень 2020 року, на які посилався позивач, оскільки такі документи не були надані ГУ ДПС під час проведення фактичної перевірки.
Також, суд відхилив довід позивача, що наказ про проведення перевірки є протиправним, враховуючи відсутність у ГУ ДПС інформації про порушення законодавства саме з боку позивача, та зробив висновок, що відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України наявність такої інформації не вимагається у разі проведення перевірки з метою реалізації контролюючим органом повноважень у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2021 апеляційну скаргу СФГ «Гром» задоволено, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25.03.2021 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС від 21.08.2020 №0001913201.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд зазначив, що у відповідача були достатні правові підстави для проведення перевірки, водночас, ГУ ДПС не довело, що у позивача є ємність для зберігання пального для потреб власного споживання за адресою: Костянтинівський район, село Кіндратівка, вул. Заборського, 101. У ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки від 24.04.2020 (термін дії з 24.04.2020 до 24.04.2025; реєстраційний номер №05360414202000631), яка видана позивачу, адреса місця зберігання вказана, як АДРЕСА_1 , загальна місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального (літри): 10 000.
Головне управління ДПС у Донецькій області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України (далі - ГУ ДПС), як процесуальний правонаступник Головного управління ДПС у Донецькій області, подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2021, у якій просить скасувати цю постанову та відмовити у задоволені позову.
Підставою касаційного оскарження відповідач зазначив пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328, пункти 1, 4 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач доводить, що суд апеляційної інстанцій неправильно встановив обставини у справі та неправильно застосував норми матеріального права, зокрема норми статті 15 Закону №481/95-ВР.
Згідно з відомостями з інформаційних баз даних ДПС України, Єдиного реєстру акцизних накладних встановлено, що позивач 21.04.2020 придбав 10 209,39 л дизельного пального у ТОВ «ДЛ Петрол» без отримання ліцензії на право зберігання пального для потреб власного споживання чи промислової переробки. Згідно з поясненнями голови СФГ «Гром» під час перевірки усе отримане від постачальників пальне зберігається у ємності об`ємом 10 600 літрів за адресою: Костянтинівський район, село Кіндратівка, вул. Заборського, 101, та використовується виключно для потреб власного споживання. Відповідно до повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, або через які провадиться діяльність (форма №20-ОПП) позивач має ємність ГО 250х171х180, 5 000 літрів за адресою: Донецька область, Костянтинівський район, село Червоне, вул. Осипенко, буд. 1/а (ідентифікатор об`єкта оподаткування - 9300001); ємність ГО 250х171х180 5 000 літрів за адресою: Донецька область, Костянтинівський район, село Червоне, вул. Осипенко, буд. 1/а (ідентифікатор об`єкта оподаткування - 9300002); ємність 10 600 літрів за адресою: Донецька область, Костянтинівський район, село Кіндратівка, вул. Заборського, буд. 101 (ідентифікатор об`єкта оподаткування - 9300003).
Верховний Суд ухвалою від 16.12.2021 відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пунктів 1, 3, 4 частини четвертої статті 328, пунктів 1, 4 частини другої статті 353 КАС.
СФГ «Гром» у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з наведеними в ній відповідачем доводами, стверджує про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить касаційну скаргу залишити без задоволення як безпідставну.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень позивача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Під час судового розгляду встановлено, що посадовими особами Головного управління ДПС у Донецькій області відповідно до наказу від 15.07.2020 №810 та направлень на перевірку проведено фактичну перевірку СФГ «Гром» за місцем зберігання пального - Донецька область, Костянтинівський район, село Кіндратівка, вул. Заборського, буд. 101, з питань додержання суб`єктом господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами та/або пальним, за результатами якої складено акт від 27.07.2020 №0169/05/99/36/32/22021132 (далі - акт перевірки).
В акті перевірки зазначено, що СФГ "Гром" має ємність для зберігання пального виключно для потреб власного споживання, яка знаходиться за адресою: Донецька область, Костянтинівський район, село Кіндратівка, вул. Заборського, буд. 101. Загальна місткість резервуарів, що використовується для зберігання пального, - 10 600,00 літрів, залишок пального на 22.07.2020 складає 2 650 літрів.
Згідно з відомостями з інформаційних баз даних ДПС України, Єдиного реєстру акцизних накладних встановлено, що СФГ "Гром" 21.04.2020 придбало дизельне пальне об`ємом 10 209,39 л у ТОВ "ДЛ Петрол" без отримання ліцензії на право зберігання пального для потреб власного споживання чи промислової переробки.
Під час перевірки керівник СФГ «Гром» пояснив, що все отримане від постачальників пальне зберігається у ємності об`ємом 10 600 літрів за адресою: Костянтинівський район, село Кіндратівка, вул. Заборського, 101, та використовується виключно для потреб власного споживання.
Ці висновки в акті перевірки стали підставою для прийняття 21.08.2020 податкового повідомлення-рішення №0001913201 про застосування до СФГ «Гром» штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 500 000,00 грн, встановлених абзацом 8 частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР за порушення частин першої, восьмої статті 15 Закону №481/95-ВР в частині зберігання пального без отримання ліцензії на право зберігання пального.
Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - так само) встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій у розмірі 500 000 гривень. Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону №481/95-ВР звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону №481/95-ВР оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.
За змістом частини восьмої статті 15 Закону №481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Частиною тридцять другою статті 15 Закону №481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.
Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії документів, перелік яких встановлений частиною тридцять восьмою цієї статті.
Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок третя статті 15 Закону №481/95-ВР).
При цьому, згідно з частиною дев`ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:
підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (частина двадцять перша статті 15 Закону №481/95-ВР).
Статтею 1 Закону №481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:
зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;
місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
Однак, Закон №481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі №481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.
Закон №481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію.
Верховний Суд у постанові від 31.05.2022 (справі №540/4291/20) застосував норми статтей 15, 17 Закону №481/95-ВР у подібних правовідносинах у системному зв`язку із нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України і дійшов до висновку, що зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального має ознаки, які згідно з нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлені як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.
Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.
Підстав для відступу від цього висновку колегія суддів не вбачає.
Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вже зазначено вище, суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що ГУ ДПС не довело, що у позивача є ємність для зберігання пального для потреб власного споживання за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому суд апеляційної інстанції виходив лише з адреси ємностей, яка зазначена у ліцензії, виданій позивачу 24.04.2020 за №05360414202000631. Тобто, фактично суд апеляційної інстанції встановив факт, що пальне позивачем не зберігалось.
Водночас, такий висновок суд апеляційної інстанції зробив без урахування визнання самим позивачем факту наявності у нього ємності для зберігання пального за вказаною адресою, а не тільки ємностей за адресою, яка зазначена у ліцензії, що підтверджується повідомленням СФГ «Гром» про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (форма №20-ОПП), копія якого є у матеріалах справи (а.с.190 т.1).
На відміну від суду апеляційної інстанцій, суд першої інстанції надав оцінку доказам у справі відповідно до норм статті 90 КАС. Згідно з частиною першою цієї статті суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Так, суд першої інстанції, зокрема врахував пояснення керівника СФГ «Гром» Ковальова О.Г. під час перевірки щодо зберігання пального, яке господарство купляє виключно для власних потреб, в ємності за адресою Костянтинівський район, село Кіндратівка, вул. Заборського, 101. Суд дав оцінку наказу СФГ «Гром» від 17.04.2020 №5 та лімітно-забірним карткам форми №1-40 на отримання матеріальних цінностей (дизельного палива) за квітень 2020 року, на які посилався позивач, не визнавши їх доказом, на підставі якого можна встановити факт, що пальне в повному обсязі поставки від 21.04.2020 було розлито в паливні баки сільськогосподарської техніки. При цьому суд обґрунтовано виходив як із встановленого у судовому процесі факту, що вказані докази під час перевірки не надавалися, так і з факту, що зазначений наказ у СФГ «Гром» єдиний, яким встановлено порядок приймання пального, і він стосується саме порядку приймання пального за поставкою, якої стосується спір, тобто отримання позивачем пального 24.04.2020.
Суд першої інстанції відхилив довід позивача, що закуплене у ТОВ «ДЛ Петрол» дизельне паливо було розподілене між сільськогосподарською технікою СФГ «Гром», шляхом здійснення заправлення сільськогосподарської техніки безпосередньо з ємності ТОВ «ДЛ Петрол», без заливання в ємність для зберігання дизельного палива, відповідно, суд встановив факт зберігання пального в ємності.
Однак, встановлення судом першої інстанції факту отримання позивачем пального 24.04.2020 та його зберігання в ємності без отримання ліцензії не є достатнім для висновку, що позивач вчинив правопорушення, за яке встановлена відповідальність нормою абзацу 8 частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР. Для цього також слід встановити, чи не має місце зберігання позивачем пального ознак, які згідно з нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України виключають визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного».
Відповідно до частини першої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 14.1.6. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України не є акцизним складом, зокрема, приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.
Згідно з підпунктом 4 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України платником єдиного податку четвертої групи є сільськогосподарські товаровиробники, зокрема, юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.
В акті перевірки не встановлено, що позивач протягом календарного року отримав пальне в обсягах, що перевищують 10 000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), так само, як і факт реалізації та зберігання позивачем пального іншим особам.
За таких обставин, підстави вважати, що зберігання СФГ «Гром» дизельного пального, придбаного 24.04.2020 ТОВ "ДЛ Петрол" для власного використання в кількості 10 209,39 л, підпадає під визначення «зберігання пального», що вимагає ліцензування відповідно до норм статті 15 Закону №481/95-ВР, відсутні. Відтак, відсутні й підстави для притягнення позивача до відповідальності, встановленої нормою абзацу 8 частини другої статті 17 цього Закону.
Враховуючи викладене, мотивувальна частина постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2021 підлягає зміні щодо підстав визнання податкового повідомлення-рішення від 21.08.2020 №0001913201 протиправним відповідно до наведених вище підстав.
Частинами першою та четвертою статті 351 КАС визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
У зв`язку з реформуванням податкової системи і реорганізацію податкових органів, на час розгляду цієї справи органом, який виконує функції, зокрема у сфері реалізації державної податкової політики, є Державна податкова служба України та її територіальні органи. Отже, у цій справі наявні підстави для задоволення клопотання ГУ ДПС та здійснення заміни відповідача у справі відповідно до статті 52 КАС шляхом заміни Головного управління ДПС у Донецькій області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Донецькій області, яке утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ ВП 44070187).
Керуючись статтями 52 341 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2021 в редакції цієї постанови, в іншій частині постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2021 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЄ.А. Усенко М.М. Гімон М.М. Яковенко