№ 200/11093/20-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2022 року

м. Київ

справа № 200/11093/20-а

адміністративне провадження № К/9901/27480/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шишова О.О.,

суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17.02.2021, ухвалене у складі головуючого судді Циганенка А.І. та на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2021, прийняту у складі колегії суддів: Гайдара А.В. (головуючий), Компанієць І.Д., Ястребової Л.В.

І. Суть спору

1. У листопаді 2020 року фізична особа-підприємець (далі -ФОП) ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - ГУ ДПС у Донецькій області) в якому просив визнати неправомірним та скасувати повідомлення-рішення від 10.07.2020 №0001573201 про застосування суми фінансових санкцій у розмірі 500000,00 грн., прийняте на підставі акту перевірки №0114/05-99-19-32/ НОМЕР_1 від 22.06.2020 (а.с. 1-9 т. 1).

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що підставою для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій є документальне підтвердження саме факту оптового зберігання пального суб`єктом господарської діяльності без наявності ліцензії в разі здійснення таким суб`єктом господарювання виду господарської діяльності, на провадження якого мав одержати ліцензію (оптова, роздрібна торгівля пальним або зберігання пального).

3. Основним видом його підприємницької діяльності є вантажний автомобільний транспорт (код КВЕД 49.41), пальне зберігалось виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

4. На думку позивача, одиничний факт зберігання пального (при відсутності ліцензії на цей вид діяльності), що мало місце 15.04.2020, не утворює складу правопорушення.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

5. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця з 29.03.2020 (а.с. 18-20 т. 1). Згідно з реєстраційними даними видами господарської діяльності позивача є: 49.41 - вантажний автомобільний транспорт основний), 52.29 інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, 77.11 надання в оренду автомобілів легкових транспортних засобів, 77.12 надання в оренду вантажних автомобілів.

6. 22.06.2020 на підставі наказу ГУ ДПС у Донецькій області від 02.06.2020 № 649 «Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 » (а.с. 23 т. 1) та направлень на перевірку від 10.06.2020 № 679, 680 (а.с.103, 104 т. 1) службовими особами Головного управління ДПС у Донецькій області було складено Акт (довідка) про результати фактичної перевірки з питань додержання суб`єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами та/або пального № 0114/05-99-19-32/ НОМЕР_1 .

7. Згідно з висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки ФОП ОСОБА_1 у період з 01.01.2019 по 19.06.2020 здійснював господарську діяльність за видами: автомобільний транспорт. Формою 20-ОПП, наданою позивачем до Маріупольського управління ГУ ДПС у Донецькій області підтверджено наявність у позивача наступних об`єктів: вантажний автомобільний транспорт у кількості 5 одиниць та автостоянка за місцем знаходження об`єкта оподаткування: АДРЕСА_1 .

8. У ході перевірки встановлено також наявність у позивача ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) загальною місткістю резервуарів 7000 л за адресою: АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер ліценції 05830414202000613. Дата реєстрації 21.04.2020. Термін дії: з 21.04.2020 до 21.04.2025.

9. Водночас, в акті перевірки № 0114/05-99-19-32/ НОМЕР_1 відповідачем зафіксовано, що у період з 01 квітня 2020 року по 20 квітня 2020 року позивачем здійснено зберігання пального (великих дистилятів) код товару (продукції) згідно УКТЗЕД 2710194300) за адресою: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Таганрозька, 66/199, яке придбано позивачем 15.04.2020 у постачальника ТОВ «ОІЛ ТРЕЙД 2018» згідно з видатковою накладною № 1639 від 15.04.2020 та товарно-транспортною накладною № 1639 від 15.04.2020, а саме паливо дизельне Energy/ДП-Євро 5-80 об`ємом при t 15є С 6060 л, масою 5.074 тонн за ціною без ПДВ 14 799,36 грн./тн., сума без ПДВ 75 091, 95 грн., ПДВ 20% 15 018,39 грн., всього з ПДВ - 90 110,34 грн (а.с. 114-119 т. 1).

10. Указаний факт за висновками відповідача є порушенням приписів статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».

11. 10.07.2020 на підставі акту перевірки № 0114/05-99-19-32/2122912015 від 22.06.2020 Головним управлінням ДПС у Донецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення форми С № 0001573201 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України і абзацу 8 частини 2 статті 17 Закону № 481 штрафу у розмірі 500 000,00 гривень (а.с. 110 т. 1).

12. Не погоджуючись з правовою позицією ГУ ДПС у Донецькій області, податкове повідомлення-рішення № 0001573201 оскаржене позивачем до Державної податкової служби України.

13. 20.10.2020 Державною податковою службою України на підставі п. 56.10, пп. 56.17.3 п. 56.17 і п. 56.18 ст. 56 ПК України податкове повідомлення-рішення форми С №0001573201 від 10.07.2020 було залишено без змін (а.с. 31-32 т. 1).

14. Уважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та такими, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

15. Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 17.02.2021 у задоволенні позову відмовив повністю.

16. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність дій відповідача щодо прийнятого податкового повідомлення-рішення.

17. Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 25.05.2021 підтримав позицію суду першої інстанції та за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

IV. Касаційне оскарження

18. У касаційні скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також невірної правової оцінки обставин у справі, просить їхні рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

19. Як підставу касаційного оскарження відповідач указав пункт 3 частини четвертої статті 328 КС України, - застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

20. Відповідач своїм правом на подання заперечень на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає перегляду судового рішення.

V. Оцінка Верховного Суду

21. Відповідно до обставин справи між сторонами виник спір щодо правомірності винесення контролюючим органом податкового повідомлення-рішення про застосування до позивача штрафу у розмірі 500 000,00 грн з підстав зберігання останнім пального у кількості 6060 л без наявності ліцензії.

22. Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України врегульовані Законом України від 19.12.1995 № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон № 481).

23. У статті першій цього Закону надано визначення таких термінів:

24. місце зберігання - місце, яке використовується для зберігання спирту, або приміщення, яке використовується для зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, відомості про місцезнаходження якого внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання;

25. місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування;

26. зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

27. ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ, що засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

28. За змістом статті 15 Закону №481 суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

29. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.

30. Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

31. Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

32. підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

33. підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

34. суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

35. Роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

36. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі здійснення суб`єктами господарювання всіх форм власності діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування, такому суб`єкту господарювання необхідно буде отримувати ліцензію на право зберігання пального, крім випадків, передбачених Законом № 481, коли така ліцензія не отримується.

37. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15.04.2022 у справі №380/764/21

38. Отже, обставина здійснення суб`єктом господарювання діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування, для цілей перевірки наявності правових підстав для притягнення до відповідальності за відсутність ліцензії на право зберігання пального входить до предмету доказування для цілей вирішення цього спору.

39. Разом з тим, у межах цієї справи, судами не перевірено чи здійснював ФОП ОСОБА_1 діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб).

40. Так, у ході судового розгляду позивач стверджував, що фактично як такої діяльності зі зберігання пального ним не здійснювалось, оскільки:

a. на орендованому транспортному засобі (паливозаправник (бензовоз)) відбувалось лише транспортування придбаного пального до місця знаходження позивача;

b. суди обмежилися лише фактом придбання позивачем 15.04.2020 дизельного пального, не встановивши факт його зберігання;

c. пальне одразу після поставки відвантажувалось шляхом переміщення (заправки) в баки власних та орендованих транспортних засобів для здійсненнясвоєї господарської діяльності з перевезення вантажу.

41. На підтвердження зазначених обставин, як стверджував позивач, він надавав як при поданні заперечень на акт перевірки, так і під час судового розгляду такі копії документів: видаткова накладна від 15.04.2020 № 1639, товарно-транспортна накладна від 15.04.202 № 1639, рахунок від 15.04.2020 № 0000001426, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів та договір оренди транспортного засобу від 01.04.2020.

42. Поряд із цим, як зміст рішення суду першої інстанції, так і зміст рішення суду апеляційної інстанції не дає підстав для висновку, що суди, ухвалюючи рішення, належним чином встановили обставини щодо здійснення позивачем діяльності зі зберігання палива, як такої, що вимагає отримання ліцензії.

43. Позивач стверджував, що відповідне пальне не зберігалось, а в той же день переміщувалось в паливні баки інших автомобілів (належних йому як на праві власності так і на праві оренди) з метою ведення власної господарської діяльності.

44. Верховний Суд у постанові від 31.05.2022 (справа №540/4291/20) висловив правову позицію щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

45. Так, відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону №481 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень. Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону №481/95-ВР звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

46. Статтею 1 Закону №481 надано визначення поняттям, зокрема:

47. зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

48. місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

49. Однак, Закон №481 не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі №481 робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

50. У зв`язку з тим, що Закон №481 не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, Верховний Суд дійшов висновку, що задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.

51. Відповідно до підпункту 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

52. Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:

53. а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України);

54. б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;

55. в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

56. Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі.

57. Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб`єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.

58. Не є акцизним складом пересувним:

59. транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;

60. паливний бак транспортного засобу.

61. При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного:

62. до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.

63. Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:

64. у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;

65. при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

66. До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:

67. а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;

68. б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які:

69. призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг;

70. належать іншим особам;

71. виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;

72. в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.

73. Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

74. Розпорядник акцизного складу пересувного - суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб:

75. реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий;

76. ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

77. При переході від одного суб`єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.

78. Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб`єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.

79. Системний аналіз наведених норм ПК України та Закону №481 у їх взаємозв`язку дають підстави для формулювання такого правового висновку. Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

80. Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

81. Суди першої та апеляційної інстанцій визнали лише факт придбання позивачем дизельного пального, не встановили факт його зберігання, місце зберігання, порядок його використання.

82. Перевірка та встановлення наведених вище обставин має значення для правильного вирішення спору, оскільки останні безпосередньо впливають на встановлення чи спростування наявності у позивача обов`язку щодо отримання ліцензії.

83. При цьому, згідно з частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

84. За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

85. Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

86. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

87. Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

88. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

89. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина третя статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

90. З урахуванням викладеного, керуючись нормами права, що підлягають застосуванню у даній справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

91. Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

92. Колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального та матеріального права, допущені судами, дають підстави для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

93. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

VII. Судові витрати

94. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3 345 353 355 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року у справі № 200/11093/20-а - скасувати, а справу направити на новий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

Головуючий О.О. Шишов

Судді І.В. Дашутін

М.М. Яковенко