№ 200/11643/18-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2022 року

м. Київ

справа № 200/11643/18-а

адміністративне провадження № К/9901/27430/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.

розглянув як суд касаційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справу №200/11643/18

за позовом ОСОБА_1 до Обласного центру медико-соціальної експертизи в Донецькій області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року, прийняте в складі: головуючого судді Голуб В.А.,і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року, ухвалену в складі: головуючого судді Ястребової Л.В., суддів Компанієць І.Д., Міронової Г.М.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Обласного центру медико-соціальної експертизи в Донецькій області (далі - відповідач) з вимогами: визнати протиправним рішення медико-соціальної експертної комісії від 06.06.2018 про не встановлення групи інвалідності; зобов`язати відповідача встановити групу інвалідності; зобов`язати відповідача виплатити моральну шкоду в розмірі 1 000 000 грн.

2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач, в порушення положень нормативно-правових актів щодо соціальної захищеності інвалідів, їх реабілітації, встановлення інвалідності не прийняв рішення про встановлення позивачу групи інвалідності.

3. Позивач уважає, що травма отримана ним 13.08.2014 має стійкий характер, що призводить до порушень функцій організму. Також позивач зазначає, що згідно з Інструкції про встановлення груп інвалідності виділяють три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне. Водночас позивачу відповідачем встановлено обмеження його життєдіяльності у незначній ступені, що, на думку позивача, не передбачено цією Інструкцією.

4. Оскільки відповідачем не прийнято рішення щодо встановлення ОСОБА_1 групи інвалідності, позивач зазнав значних матеріальних втрат і моральних страждань.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

5. 27 вересня 2014 року начальником ГУ МВС України в Дніпропетровській області затверджено акт №14 форми Н-1 «Про нещасний випадок (у тому числі поранення)», який стався із старшим сержантом міліції ОСОБА_1 13.08.2014 о 13 год. Відповідно до пункту 14 акту нещасний випадок стався в період проходження служби при виконанні позивачем службових обов`язків, пов`язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю (т. 1, а.с.98-100).

6. 01 грудня 2015 року постановою військово-лікарської комісії ГУ МВС України в Донецькій області щодо встановлення причинного зв`язку поранення, визнано наявність у колишнього начальника відділу ДАІ з обслуговування міста Артемівськ та Артемівського району (м. Артемівськ) УДАІ ГУ МВС України в Донецькій області ОСОБА_1 вогнепального скрізного поранення лівої гомілки з наявністю чужорідних тіл, перелам шийки малогомілкової кістки, отриманого 13.08.2014, яке пов`язане з виконанням службових обов`язків (т. 1, а.с. 87).

7. 06 листопада 2015 року позивачу надане направлення на проходження медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) для встановлення ступені втрати працездатності (т. 1, а.с.28).

8. 15 грудня 2015 року позивач пройшов огляд обласною МСЕК з приводу встановлення йому групи інвалідності та відсотка втрати працездатності у зв`язку із отриманим у зоні антитерористичної операції поранення. Відповідно до пункту 30.4 акту №1368 огляду МСЕК група інвалідності не передбачена. Цим же актом позивачу встановлено 25 відсотків втрати працездатності (пункт 31.1) (т. 1, а.с. 24- 27).

9. Як убачається з консультаційного висновку ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» №559 при обстеженні ОСОБА_1 у період з 27.01.2016 по 29.01.2016 дані для зміни рішення МСЕК щодо встановлення 25 відсотків втрати працездатності відсутні (т. 1, а.с. 52).

10. 23 травня 2018 року ОСОБА_1 був повторно оглянутий обласною МСЕК №1 та без винесення експертного рішення був направлений для отримання консультативного рішення на Центральну МСЕК МОЗ України (т. 1, а.с.15-18).

11. Ураховуючи висновок ЦМЕК МОЗ України від 14.05.2018, актом обласної МСЕК №461 від 06.06.2018 не визнано інвалідом позивача, рішення підтверджене (т. 1, а.с.48).

12. Указане також відображено в листі головного лікаря Державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров`я України» від 17.05.2018 №302/05/18. Так, за інформацією цього листа при чергових оглядах ОСОБА_1 обласною МСЕК №1 - 23.03.2018 і ЦМСЕК МОЗ України - 14.05.2018 змін в стані його здоров`я не було виявлено, що дало підстави для підтвердження попередніх експертних рішень (т. 1, а.с.54).

13. Однак у матеріалах справи наявні медичні висновки стосовно позивача, відповідно до яких підтверджено порушення у нього функції опори та ходи 1 ступеня, підставою для направлення на МСЕК зазначена наявність ознак інвалідності (т. 2, а.с.9- 14).

14. Уважаючи, що група інвалідності має бути встановлена позивачу, останній звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

15. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23.05.2019, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2019, відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

16. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обмеження життєдіяльності особи може мати такий ступінь, який не тягне встановлення інвалідності, а лише визначає ступінь стійкої втрати професійної працездатності, що і мало місце у спірному випадку.

17. Оскільки актом огляду МСЕК №1368 від 15.12.2015 позивачу встановлено 25% втрати працездатності, а для встановлення ІІІ групи інвалідності ступінь обмеження життєдіяльності особи встановлюється в межах 30-60%, то суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для встановлення інвалідності.

18. Матеріали справи свідчать, що рішенням обласної МСЕК №461 від 06.06.2018 було підтверджено попереднє рішення про те, що позивач інвалідом не визнаний.

19. Також суди попередніх інстанцій звернули увагу, що пунктом 3.4 Інструкції про встановлення груп інвалідності визначено перелік захворювань, за наявності яких особі надається ІІІ групи інвалідності. У цьому переліку відсутнє захворювання, яке діагностовано у позивача.

ІV. Провадження в суді касаційної інстанції

20. 01 жовтня 2019 року до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23.05.2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 03.09.2019.

21. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.

22. У касаційній скарзі скаржник, не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, просить їх скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю.

23. Скаржник посилається на те, що отримана позивачем травма (поранення) призвела до того, що він став витрачати більше часу на пересування. Рішенням обласної МСЕК встановлено, що у нього легке порушення функції опори та пересування. Водночас, на думку позивача, таке порушення має бути помірним, адже абзацом 19 пункту 2.2 Інструкції про встановлення груп інвалідності визначено лише три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне.

24. Позивач зазначає, що висновками лікарів перед направленням його на огляд МСЕК було встановлено, що у нього порушення опори та ходи І ступеня. Оскільки обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені прямо передбачені, як критерії для встановлення III групи інвалідності в пункті 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, скаржник уважає, що МСЕК незаконно відмовила йому у встановленні інвалідності.

25. При цьому, скаржник звертає увагу, що встановлення інвалідності не залежить від встановлення відсотків втрати працездатності. За твердженням скаржника, саме відсоток встановлення втрати працездатності залежить від встановлення чи не встановлення інвалідності, а не навпаки.

26. Позивач указує, що в пункті 3.4 Інструкції про встановлення груп інвалідності перераховані тільки ті захворювання, на підставі яких встановлюється інвалідність ІІІ групи без строку переогляду (довічно). Однак позивач вимагав у відповідача встановити інвалідність відповідно до пункту 2.5 цієї Інструкції, тобто строково.

27. Ухвалою Верховного Суду від 28.10.2019 відкрито касаційне провадження за цією скаргою.

28. Від відповідача надійшли заперечення на касаційну скаргу позивача, в яких він наполягає на безпідставності останньої, просить у її задоволенні відмовити і залишити оскаржувані судові рішення без змін.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

29. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень КАС України унесені зміни.

30. Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

31. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.

32. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

33. Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон №875-ХІІ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

34. Частина перша статті 2 Закону №875-ХІІ передбачено, що особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

35. Відповідно до частини першої статті 3 Закону №875-ХІІ інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

36. Громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його особою з інвалідністю (частина друга статті 6 Закону №875-ХІІ).

37. Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 06.10.2015 №2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №2961-IV; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

38. Абзац четвертий частини першої статті 1 Закону №2961-IV встановлює, що інвалідність - це міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

39. Обмеження життєдіяльності - це помірно виражена, виражена або значно виражена втрата особою внаслідок захворювання, травми (її наслідків) або вроджених вад здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності нарівні з іншими громадянами (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №2961-IV).

40. Медико-соціальна експертиза - це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров`я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров`я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи (абзац восьмий частини першої статті 1 Закону №2961-IV).

41. Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

42. Згідно з пунктом 3 Положення про медико-соціальну експертизу медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

43. Відповідно до пункту 17 Положення про медико-соціальну експертизу медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

44. Пунктом 11 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності встановлено, що ступінь втрати професійної працездатності працівників (у відсотках), ушкодження здоров`я яких пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків, та потреба у медичній і соціальній допомозі визначаються на підставі направлення лікувально-профілактичного закладу, роботодавця або уповноваженого ним органу чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, суду чи прокуратури. Огляд потерпілого проводиться комісією за участю представника Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами та висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології або його відділення) про професійний характер захворювання.

45. Згідно з пунктом 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності.

46. Відповідно до пункту 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в т.ч. її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

47. Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені: обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані; обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає); обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії); обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів; обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації; обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня -здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов.

48. Особи з інвалідністю III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.

49. Інструкція про встановлення груп інвалідності затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.09.2011 №561 (далі - Інструкція №561; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

50. Пунктом 2.2 Інструкції №561 передбачено, що критерії життєдіяльності людини: здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності.

51. Ступінь обмеження життєдіяльності - це величина відхилення від норми діяльності людини. Ступінь обмеження життєдіяльності характеризується одним або поєднанням декількох зазначених найважливіших його критеріїв. Виділяють три ступені обмеження життєдіяльності: помірно виражене, виражене, значне. Помірно виражене обмеження життєдіяльності зумовлено порушеннями функції органів і систем організму, що призводять до помірного обмеження можливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності.

52. Відповідно до пункту 2.5 Інструкції №561 повторний огляд інвалідів проводиться згідно з пунктом 22 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317.

53. Згідно з пунктом 3.4 Інструкції №561 група інвалідності III встановлюється при таких захворюваннях: відсутність одного ока; стійкий повний птоз на одному оці після проведення усіх видів відновного лікування; сліпота на одне око (гострота зору з переносною корекцією 0,05 і нижче або концентричне звуження поля зору до 10 град. від точки фіксації); двобічна глухота; стійка трахеостома; стеноз гортані II-III ступенів внаслідок травматичного або інфекційного ураження нервово-м`язового апарату гортані з одно- або двобічним парезом і стійкою дисфонією; стійка афонія органічного генезу; дефект щелепи чи твердого піднебіння, якщо протезування не забезпечує жування; спотворюючі обличчя рубці та дефекти, які не піддаються хірургічно-косметологічній корекції; гіпофізарний нанізм; остеохондропатія, остеохондродистрофія при зрості менше 150 см.; помірна сенсорна афазія; параліч китиці; параліч або виражений парез верхньої або нижньої кінцівки, що супроводжується значним обмеженням обсягу активних рухів в усіх суглобах і гіпотрофією м`язів: плеча - більше 4 см, передпліччя - більше 3 см, стегна - більше 8 см, гомілки - більше 6 см, а також гіпотрофією м`язів китиці чи стопи; чужорідне тіло в речовині головного мозку (внаслідок травми), якщо травма супроводжувалась абсцесом мозку або менінгоенцефалітом; значний дефект кісток черепа (3 кв.см і більше, крім випадків заміщення його аутокісткою) або при менших розмірах, якщо має місце пульсація мозку, або при відсутності пульсації у випадках, коли травма супроводжувалась ускладненням (інфекційно-гнійним процесом); відсутність китиці і вищий рівень ампутації верхньої кінцівки; хибний суглоб плеча або обох кісток передпліччя; відсутність усіх фаланг чотирьох пальців китиці, за винятком першого; відсутність трьох пальців китиці, включаючи перший; анкілоз чи виражена контрактура тих самих пальців у функціонально невигідному положенні; відсутність першого та другого пальців з відповідними п`ястковими кістками; відсутність перших пальців обох китиць; відсутність трьох пальців китиці з відповідними п`ястковими кістками; кукса стегна чи гомілки; кукса стопи на рівні суглоба Лісфранка або на вищому рівні; двобічна кукса стопи з резекцією голівок плюсневих кісток за Шарпом; різко виражена контрактура чи анкілоз двох скокових суглобів; різко виражена контрактура чи анкілоз скокового суглоба з розташуванням стопи у функціонально невигідному положенні; різко виражена контрактура чи анкілоз кульшового або колінного суглоба; вроджений чи набутий вивих одного кульшового суглоба із значним порушенням функції; деформація грудної клітки внаслідок резекції чотирьох і більше ребер при наявності дихальної недостатності І ступеня і більше; хибний суглоб стегна чи обох кісток гомілки або великої гомілкової кістки при неефективності реабілітаційних заходів після п`яти років спостереження; нестійкий колінний чи кульшовий суглоб з вираженим порушенням функції кінцівки; укорочення нижньої кінцівки на 7 см і більше; ендопротез колінного чи кульшового суглоба або діафіза великих трубчастих кісток; сколіоз III ступеня, кіфосколіоз III ступеня з наявністю дихальної недостатності або сколіоз чи кіфосколіоз IV ступеня; анкілоз або різко виражена контрактура ліктьового суглоба у функціонально невигідному положенні; контрактура передпліччя в положенні повної пронації; ішемічна контрактура передпліччя Фолькмана з вираженим функціональним порушенням китиці; екстирпація шлунка, тотальна колопроктектомія, панкреатоектомія з наявністю цукрового діабету; тотальна тиреоїдектомія з субкомпенсованим або некомпенсованим гіпотиреозом при адекватному лікуванні; чужорідне тіло в серцевому м`язі чи у перикарді внаслідок травми (поранення), штучний клапан серця, функціонуючий кардіостимулятор; відсутність однієї нирки; відсутність однієї легені; однобічна мастектомія внаслідок злоякісного новоутворення .

54. Порядок встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затверджено наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.06.2012 №420 (далі - Порядок №420; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

55. За змістом пункту 2.13.4 Порядку №420 при помірно виражених порушеннях функцій організму (ІІІ група інвалідності), якщо потерпілий може у звичайних виробничих умовах виконувати професійну працю з вираженим зниженням кваліфікації або із зменшенням обсягу виконуваної роботи або якщо він втратив здатність продовжувати професійну діяльність внаслідок помірного порушення функцій організму, але може у звичайних виробничих умовах продовжувати професійну діяльність нижчої кваліфікації, ступінь втрати професійної працездатності встановлюється в межах 30 - 60 відсотків.

56. При невстановленні інвалідності потерпілому на виробництві, якщо він може у звичайних виробничих умовах виконувати професійну працю з помірним або незначним зниженням складності робіт, або із зменшенням обсягу виконуваної роботи, або при зміні умов праці, що призводять до зниження заробітку, або якщо виконання його професійної діяльності вимагає більшого навантаження, ніж раніше, відсотки втрати професійної працездатності не повинні перевищувати 25 відсотків, а при поєднанні декількох травм або професійних захворювань - 40 відсотків (пункт 2.13.5 Порядок №420).

VI. Позиція Верховного Суду

57. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020), Суд виходить із такого.

58. Фактично доводи, які навів позивач як під час розгляду цієї справи у судах першої та апеляційної інстанцій, так і в касаційній скарзі, зводяться до незгоди з прийнятими МСЕК рішенням щодо встановлення йому 25% втрати працездатності та не встановлення йому ІІІ групи інвалідності.

59. Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій установили, що в пункті 3.4 Інструкції №561 визначено перелік захворювань, за наявності яких особі надається ІІІ група інвалідності. У цьому переліку відсутнє захворювання, яке діагностовано у позивача. Також відповідно до пункту 2.13.4 Порядку №420 для встановлення інвалідності має значення ступінь втрати працездатності у відсотковому співвідношенні. Позивачу встановлено такий ступінь 25%. Проте для встановлення ІІІ групи інвалідності ступінь обмеження життєдіяльності особи встановлюється в межах 30-60%.

60. Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

61. Розділ ІІІ Інструкції №561 (до якого входить згаданий пункт 3.4) визначає перелік захворювань, дефектів, необоротних морфологічних станів, порушень функцій органів та систем організму, при яких група інвалідності встановлюється без строку переогляду.

62. Отож згаданий пункт 3.4 Інструкції №561 містить лише перелік тих захворювань, при яких особі встановлюється інвалідність безстроково. Тому відсутність у ньому захворювання, яке діагностовано у позивача, не виключає можливості призначити інвалідність на певний строк.

63. Пункт 2.13.4 Порядку №420 визначає загальні умови визначення ступеня втрати професійної працездатності для інвалідів ІІІ групи та його нижчу межу. Отже, цей пункт указує, що при встановленні ступеня втрати професійної працездатності в процентах лікарі МСЕК враховують групу інвалідності. Однак механізм встановлення груп інвалідності він не визначає.

64. Підстави і медичні критерії для встановлення ІІІ групи інвалідності визначені пунктом 27 Положення №1317.

65. Так, підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в т.ч. її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

66. Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені: <…> обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані; <…> обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії); <…>.

67. Таким чином, переглядаючи оскаржуване рішення МСЕК суди попередніх інстанцій повинні були співставити встановлені позивачу діагнози та їх наслідки з вказаними критеріями і підставами для встановлення інвалідності.

68. Оскільки суди попередніх інстанцій не дослідили чи підпадають встановлені МСЕК функціональні порушення в організмі позивача під підстави і критерії для встановлення III групи інвалідності, Суд уважає передчасними їхні висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову.

69. За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

70. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

71. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

72. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

73. Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України (у редакції, чинній до 08.02.2020) справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

74. З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

75. Суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у справі, дати юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

VII. Судові витрати

76. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він, відповідно, змінює розподіл судових витрат.

77. Оскільки Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

78. Керуючись статтями 3 341 344 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

79. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

80. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2019 року в справі №200/11643/18 скасувати.

81. Адміністративну справу №200/11643/18 направити на новий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

82. Судові витрати не розподіляються.

83. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко