№ 200/12578/18

Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 200/12578/18

провадження № 61-14728св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року в складі судді Мазура Ю. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк», банк), Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна»), в якому просила визнати договір купівлі-продажу кредитного портфелю від 27 квітня 2012 року, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», в частині передачі заборгованості ОСОБА_1 недійсним.

Позов мотивовано тим, що 27 квітня 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно з умовами якого залишок заборгованості ОСОБА_2 за споживчим кредитом у розмірі 880 000,00 грн ПАТ «ОТП Банк» передано ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Про укладення указаного договору позивачу стало відомо 11 грудня 2017 року в судовому засіданні в іншій справі, з іншим предметом спору.

Договір факторингу - це фінансова послуга, за якою набувається відступлене право грошової вимоги до боржників, а саме - суб`єктів господарювання.

Проте договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 27 квітня 2012 року відступлене право грошової вимоги до позивача, яка не є суб`єктом господарювання, що є порушенням вимог закону. Крім того, у ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відсутні підстави для стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу кредитного портфелю, оскільки перехід права вимоги до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» можливий лише за умови сплати останнім коштів в сумі 394 253,63 грн, однак ТОВ «ОТП Факторинг Україна» належним чином не підтвердив проведення відповідної оплати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що ПАТ «ОТП Банк», уклавши 27 квітня 2012 року договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договір відступлення права вимоги з ТОВ «ОТП Факторинг Україна», діяв у межах закону та не порушив права позивача.

Оскільки при переуступленні прав вимоги за договором факторингу (як і за договором цесії) до нового кредитора переходить право вимоги саме в тому обсязі та способі виконання, яке мав і попередній кредитор. За таких умов дані обставини для боржника залишаються незмінними, незважаючи на заміну кредитора. Таким чином, права та обов`язки боржника не змінюються, а договір факторингу не породжує порушення та не зачіпає інтересів такого боржника.

Суд відхилив посилання позивача на те, що за спірним договором купівлі-продажу кредитного портфелю від 27 квітня 2012 року було відступлене право грошової вимоги до позивача, який не є суб`єктом господарювання, а тому факт укладення вказаного договору є неправомірним. Спростовуючи вказані доводи позивача, суд виходив з того, що наведені аргументи не є підставою для визнання договору недійсним та не ґрунтуються на вимогах закону. Ні стаття 1077 ЦК України, яка визначає положення договору факторингу, ні Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» таких обмежень не містять. Посилання позивача на розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 жовтня 2014 року № 3552 є некоректним, оскільки воно врегульовує лише критерії віднесення певних видів діяльності до сфери регулювання такого органу і стосуються лише діяльності такої комісії.

Крім того, суди послались на те, що факт розрахунків між сторонами за укладеним ними договором може мати значення лише для вирішення питання, чи перейшло право вимоги до нового кредитора або чи виконано зобов`язання однієї сторони договору перед іншою. В той час предметом розгляду у даній справі є питання дійсності чи недійсності договору факторингу, на яке стан розрахунків між договірними сторонами впливати не може.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, уякій, посилаючись на порушення судами норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.

У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не надали оцінки тим обставинам, що позивача не було повідомлено про заміну кредитора у зобов`язанні, а тому, відповідно до частини другої статті 518 ЦК України, він був позбавлений свого права висунути заперечення проти вимоги нового кредитора.

У пункті 1.2 розпорядження Національної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 03 квітня 2009 року №231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» в редакції чинній на час укладення оспорюваного правочину, встановлено, що до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів) з набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб`єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. Таким чином, договір факторингу - це фінансова послуга, за якою набувається відступлене право грошової вимоги до боржників, а саме до суб`єктів господарювання.

Позивач не є суб`єктом господарювання, а тому факт укладення спірного договору факторингу є неправомірним, що підтверджує наявність підстав для визнання його недійсним.

Крім того, суди попередніх інстанцій не перевірили достатньою мірою, чи належним чином було повідомлено боржника про заміну сторони у зобов`язанні, чи вчиняв боржник дії, спрямовані на отримання доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Судами не досліджувалися та матеріали справи не містять належні та допустимі докази того, що ТОВ «ОТП Факторинг Україну» фактично та правомірно набуло право стягнення, що підтверджує відсутність підстав переходу до нього права вимоги, внаслідок чого спірний договір є недійсним.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги, що відповідно до пункту 2.1.2 кредитного договору від 20 лютого 2008 року банк зобов`язався не розголошувати третім особам інформацію про позичальника, яка складає банківську таємницю. Проте, уклавши 27 квітня 2012 року договір купівлі-продажу кредитного портфелю, банк порушив норми Закону України «Про захист персональних даних».

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2012 року у справі № 6-107цс12, у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15 (провадження № 61-153св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17 (провадження № 61-46099св18), від 04 грудня 2019 року № 756/8610/16 (провадження № 61-47109св18).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому до Верховного Суду відзиві ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заперечує проти доводів касаційної скарги ОСОБА_1 та просить залишити ухвалені у справі судові рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до Верховного Суду не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 серпня 2008 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» укладений договір про надання кредитної лінії, відповідно до умов якого позичальнику видано кредит у розмірі 884 000,00 грн.

Пунктом 2 частини першої зазначеного договору обумовлено цільове призначення кредиту - фінансування поточної діяльності позичальника.

27 квітня 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладений договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно з яким залишок заборгованості ФОП ОСОБА_1 за кредитом у розмірі 880 000,00 грн ПАТ «ОТП Банк» передало ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Відповідно до акта приймання-передачі кредитного портфелю від 27 квітня 2012 року, складеного між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк», продавець передав, а покупець прийняв кредитний портфель, як визначено у статті 1 договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 27 квітня 2012 року, укладеного між продавцем і покупцем, та у додатку 1 до договору.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 350 Господарського кодексу України (далі - ГК України) факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Отже, положеннями статей 512 1077 ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим із частини першої статті 1077 ЦК України, статті 350 ГК України та частини п`ятої статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У статті 350 ГК України зазначено, що фактором може бути лише банк, водночас у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг.

У частинах першій, другій статті 7 цього ж Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, то вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20) зазначила про відсутність підстав для відступу від вказаних вище правових висновків Великої Палати Верховного Суду.

Крім того постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі 346/1305/19 (провадження № 14-181цс20) фактично відсилає до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), в якій зазначено про часткове відступлення від правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), шляхом конкретизації висновку, а саме: відступлення права вимоги за кредитними і забезпечувальними договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

Встановивши, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є юридичною особою, на момент укладення договору купівлі-продажу кредитного портфелю (27 квітня 2012 року) мало статус фінансової установи за законодавством України, було внесене до Державного реєстру фінансових установ України і вказані обставини не були спростовані позивачем під час розгляду справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність доводів позивача про відсутність у ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права на укладення договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 27 квітня 2012 року.

Під час укладення оспорюваного позивачем договору факторингу вимоги щодо суб`єктного складу, обумовленого цивільним законодавством для такої категорії договорів, сторонами не порушені.

Доводи касаційної скарги про необхідність застосування до спірних правовідносин положення пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 03 квітня 2009 року № 231, чинного на момент укладення спірного договору факторингу, яким встановлено обмеження щодо відступлення права грошової вимоги до боржників, які не є суб`єктами господарювання, є безпідставними і необґрунтованими, були предметом перевірки і аналізу судами першої та апеляційної інстанцій, які їх обґрунтовано спростували.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», редакція якого діяла на момент укладення спірного договору факторингу, фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону.

Пунктом 7 статті 28 вказаного законувстановлено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції встановлює обмеження на суміщення надання певних видів фінансових послуг і не має права забороняти чи обмежувати надання передбачених законами фінансових послуг.

Нормами ЦК України та нормами наведеного вище Закону не обмежено можливості укладення договорів факторингу по відношенню до боржників - фізичних осіб або фізичних осіб - підприємців, та з урахуванням пріоритетності норм закону над підзаконним актом суди дійшли обґрунтованого висновку, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» мало право на укладання договору факторингу щодо відповідача.

Крім того, Верховний Суд вказує на те, що станом на момент укладення купівлі-продажу кредитного портфелю від 27 квітня 2012 року позивач була суб`єктом господарювання, оскільки мала статус фізичної особи - підприємця, підприємницьку діяльність якого припинено лише 23 квітня 2015 року, відповідно до відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відомості у якому є відкритими та загальнодоступними.

Верховний Суд звертає увагу, що за обставинами цієї справи кредит надавався позивачу як фізичній особі - підприємцю, переуступка прав за кредитним договором відбулась щодо заборгованості, яка рахувалась саме за ФОП, проте, з урахуванням тих обставин, що 23 квітня 2015 року відбулось припинення суб`єкта підприємницької діяльності - ФОП ОСОБА_1 (про що внесено запис у відповідний реєстр), а її зобов`язання за укладеним з банком договором не припинилися, суди попередніх інстанцій, розглянувши даний спір за поданим у серпні 2018 року ОСОБА_1 позовом, не порушили правил юрисдикції загальних судів, оскільки у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов`язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою, що не позбавляє останню права звернутись до суду за захистом своїх прав.

Доводи касаційної скарги про відсутність доказів на підтвердження отримання боржником повідомлення про набуття права вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» як на підставу визнання недійсним договору купівлі-продажу кредитного портфелю, є необґрунтованими, оскільки наслідки неотримання повідомлення про заміну кредитора у зобов`язанні визначені частиною другою статті 516 ЦК України і не зумовлюють підстав недійсності правочину.

Так, частиною другою статті 516 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведеного положення закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання вважається належним. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

При переуступленні прав вимоги за договором факторингу (як і за договором цесії) до нового кредитора переходить право вимоги саме в тому обсязі та способі виконання, яке мав і попередній кредитор. За таких умов дані обставини для боржника залишаються незмінними, незважаючи на замінукредитора. Права та обов`язки боржника не змінюються, а отже, договір факторингу не породжує порушення та не зачіпає інтереси такого боржника.

Посилання у касаційній скарзі на відсутність у матеріалах справи належних доказів сплати ТОВ «ОТП Факторинг України» коштів за договором купівлі-продажу кредитного портфелю не спростовує презумпцію правомірності цього правочину в частині відступлення права вимоги до позивача, оскільки факт розрахунків між сторонами за укладеним ними договором може мати значення для вирішення питання виконання зобов`язання однієї сторони договору перед іншою.

Виконання умов щодо оплати за договором про відступлення права вимоги до боржника та подання відповідних доказів має значення для реалізації прав нового кредитора, який замінив первісного кредитора у зобов`язанні, зокрема для підтвердження правонаступництва, в тому числі процесуального, або для спростування боржником пред`явлених до нього вимог нового кредитора як таких, що останнім не набуті в силу невиконання умов договору щодо оплати.

Проте такі питання не входять у межі дослідження у цій справі з урахуванням змісту позовних вимог, які зводяться до визнання договору недійсним, зокрема з підстав порушення правил суб`єктного складу учасників такого правочину, та заявлені особою, яка не є стороною у цьому договорі.

Докази проведення відповідної оплати за договором про відступлення прав вимоги можуть підтверджувати права нового кредитора у зобов`язанні та мають значення для реалізації цих прав. Проте в межах цього спору новий кредитор жодних вимог не пред`являв.

Обставини проведення розрахунків між сторонами договору факторингу не впливає у такому випадку на права і обов`язки позивача як боржника у кредитному зобов`язанні та не спростовують презумпцію правомірності правочину щодо переходу права вимоги стосовно конкретного боржника.

Колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 756/668/15 (провадження № 61-153св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17 (провадження № 61-46099св18), від 04 грудня 2019 року № 756/8610/16 (провадження № 61-47109св18), оскільки вказаними постановами, за результатами скасування судових рішень, справи направлено на новий розгляд до суду першої (чи апеляційної) інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях. За результатами нового розгляду цих справ фактично-доказова база у них може істотно змінитися, оскільки сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження і встановлення у справі обставин і доказів, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки.

Крім того, у наведених справах є іншими обставини укладення договорів факторингу та їх суб`єктний склад у порівнянні зі справою, що переглядається.

Колегія суддів не бере до уваги посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 07 листопада 2012 року у справі № 6-107цс12 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу будинку, оскільки у цій справіта у справі, яка переглядається, є відмінними підстави та предмет спору, різняться й встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також є різним матеріально-правове регулювання правовідносин.

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судами були ухвалені рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів.

Інші доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки, зокрема, надання переваги поданим стороною позивачів доказам, які за доводами заявника доводять підстави недійсності відступлення права вимоги до неї як боржника у кредитному зобов`язанні, що відбулось на підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю, укладеного між банком та фінансовою установою.

Проте такі аргументи належним чином перевірені судами попередніх інстанцій та спростовані під час розгляду справи з урахуванням установлених конкретних обставин та поданих сторонами доказів.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 04 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк