ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 200/1643/24
адміністративне провадження № К/990/27518/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Білак М.В., Уханенка С.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року (суддя: Михайлик А.С.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2024 року (судді: Геращенко І.В., Блохін А.А., Казначеєв Е.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст обставин справи і рішень судів попередніх інстанцій
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просив:
визнати протиправними дії щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 21 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця індексації - січня 2008 року;
зобов`язати нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 21 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця індексації - січня 2008 року;
визнати протиправними дії щодо неврахування вимог абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року;
зобов`язати здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням абзаців 4-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок №1078).
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач протиправно не виплатив йому індексацію грошового забезпечення за період з 21 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням базового місяця індексації - січня 2008 року та за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням абзаців 4-6 пункту 5 Порядку №1078.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачеві усунути її недоліки шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині вимог, що стосуються обчислення та виплати індексації грошового забезпечення за період з серпня по грудень 2022 року та докази поважності причин його пропуску.
На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від позивача до суду першої інстанції надійшло клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду. У цьому клопотанні позивач зазначив, що при виключенні зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 не отримав жодних відомостей про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення. Він також не отримав письмове повідомлення про суми грошового забезпечення, нараховані та виплачені при виключенні зі списків особового складу. Повідомлення про розмір нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення позивач отримав лише 16 лютого 2024 року листом № 09/02/118. На цій підставі він вважав, що строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України, слід обчислювати з 16 лютого 2024 року. Крім того, позивач зазначив, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків. Послався на лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року, яка підтвердила, що обставини, які виникли з 24 лютого 2022 року є надзвичайними та невідворотними. Також позивач вказав, що продовжує проходити військову службу і першочергово залучений до захисту держави. Постійне виконання військових обов`язків обмежило можливість своєчасного звернення до суду. До заяви додав довідку від 21 березня 2024 року, яка підтверджує, що він перебуває на військовій службі в Національному університеті оборони України.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2024 року, позовну заяву повернуто в частині позовних вимог щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з серпня по грудень 2022 року.
Приймаючи таке рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір щодо виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця охоплюється визначенням «законодавство про оплату праці», яке міститься в частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України.
Частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній до 18 липня 2022 року включно) передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду без обмеження будь-яким строком.
Однак, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» були внесені зміни до статті 233 Кодексу законів про працю України і з 19 липня 2022 року строки звернення до суду стали обмеженими. Зокрема, працівник може звернутися до суду у справах про виплату всіх сум, що належать йому при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання письмового повідомлення про ці суми.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що оскільки до 18 липня 2022 року включно діяла редакція статті 233 Кодексу законів про працю України, яка не обмежувала строки для звернення до суду з вимогами про виплату грошового забезпечення, строк позовної давності не застосовується до вимог щодо індексації грошового забезпечення за період до 18 липня 2022 року включно. Проте до інших позовних вимог, які стосуються пізнішого періоду, позовна давність застосовується.
Суди обох інстанцій врахували що відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень Кодексу законів про працю України строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, були продовжені на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Проте постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 карантин було відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
З урахуванням цього суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач міг звернутися до суду з позовом щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з серпня по грудень 2022 року до 30 вересня 2023 року, проте відповідний позов він подав лише 12 березня 2024 року, тобто з пропуском строку.
Доводи позивача про неможливість звернення до суду через проходження військової служби в умовах воєнного стану суди попередніх інстанцій відхилили. Суди вказали, що військова служба в умовах воєнного стану не є безумовною підставою для поновлення строку. Позивач не навів обставин, які б перешкоджали своєчасному зверненню до суду, та не надав відповідних доказів.
Посилання позивача на те, що він не отримував письмового повідомлення про розмір нарахованої та виплаченої індексації, а дізнався про вказане лише із листа від 16 лютого 2024 року суди також не прийняли до уваги. Суди у справі звернули увагу на те, що індексація не є виплатою, яка виплачується виключно при звільненні, а нараховується щомісяця, тому позивачу мало бути відомо про її ненарахування або неправильне нарахування в складі грошового забезпечення, і він мав реальну можливість дізнатися про це раніше.
Таким чином, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач пропустив строк звернення до суду щодо виплати йому індексації грошового забезпечення за період з серпня по грудень 2022 року і не навів обставин, які б вказували на наявність поважність причин, що перешкоджали його зверненню до суду з 01 жовтня 2023 року по 12 березня 2024 року позивач не повідомив та не надав відповідних доказів.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, просить судові рішення цих судів скасувати та справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скаржник зазначає, що законодавець пов`язує перебіг тримісячного строку звернення до суду (передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України) з подією отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при виключені зі списків особового складу позивачу було надано позивачу листом. Тому відлік тримісячного строку на звернення до суду із заявленими позовними вимогами розпочався з дати отримання позивачем вказаного листа від 16 лютого 2024 року №09/02/118.
Також скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій не дотрималися конституційного принципу, згідно з яким «ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередньо участь у судовому процесі, або позбавлення такого права». Цей принцип знайшов своє відображення у Рішенні Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року №9-рп/2012 (справа про рівність сторін судового процесу).
Крім того, скаржник вказує, що суди обох інстанцій залишили без уваги те, що позивач є учасником бойових дій та продовжує проходити військову службу в лавах Збройних Сил України.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну відповідач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 липня 2024 року (судді: Загороднюк А.Г, Білак М.В., Уханенка С.А.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 02 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду.
Джерела права та акти їхнього застосування
Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частин першої - другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до абзацу першого статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX були внесені зміни до частини першої та другої статті 233 КЗпП України.
Зокрема, частинами першою та другою цієї статті в новій редакції визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Згідно з новою редакцією статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України.
За частиною першою цієї статті, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Позиція Верховного Суду
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Суд виходить з такого.
На стадії касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій у цій справі спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовним вимогами щодо виплати йому індексації грошового забезпечення за період з серпня по грудень 2022 року.
Підставою для повернення позовної заяви в наведеній частині вимог позивача слугував висновок судів попередніх інстанцій про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач міг звернутися до суду з вимогами щодо виплати йому грошового забезпечення за період з 01 серпня 2022 року по 31 грудня 2022 року до 30 жовтня 2023 року. Проте, позивач звернувся до суду лише 12 березня 2024 року, тобто поза межами встановленого строку, при цьому не надав доказів поважності причин його пропуску.
Позиція позивача у касаційній скарзі зводиться до того, що обрахунок тримісячного строку звернення до суду з вимогами виплати йому грошового забезпечення за період з 01 серпня 2022 року по 31 грудня 2022 року слід здійснювати з моменту отримання ним повідомлення про суми, нараховані та виплачені при виключені зі списків особового складу, а саме з 16 лютого 2024 року.
Перевіряючи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з вимогами про виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01 серпня 2022 року по 31 грудня 2022 року, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата є винагородою, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структуру заробітної плати визначено статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати охоплюють винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені норми.
Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Індексація грошових доходів населення є встановленим законами та іншими нормативно-правовими актами України механізмом підвищення грошових доходів населення, який дозволяє частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-ХII зі змінами).
З наведеного випливає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати, є складовими заробітної плати.
Про належність сум індексації до складових заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, йдеться також у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013.
У зазначеному Рішенні Конституційний Суд України виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.
У пункті 2.2 Рішення від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Виходячи з цього, очевидним є те, що спір щодо правильності нарахування та виплати індексації грошового забезпечення стосується грошового забезпечення військовослужбовця.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23 та від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а.
Загальні положення щодо строків звернення до адміністративного суду закріплені в статті 122 КАС України.
Частиною другою цієї статті встановлено загальний шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду, який застосовується, якщо інше не передбачено цим Кодексом або іншими законами
При цьому КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Одним з таких спеціальних строків для звернення до адміністративного суду є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України для справ щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби,.
Однак варто зазначити, що положення КАС України не врегульовують порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються статтею 233 КЗпП України, яка визначає загальні строки звернення до суду у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при обрахунку строку звернення до суду у справах за подібних правовідносинах, Верховний Суд у постановах від 07 вересня 2023 року у справі № 620/1201/23, від 02 серпня 2023 року у справі №380/17776/22, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Аналіз статті 233 КЗпП України свідчить, що вона до 19 липня 2022 року не обмежувала будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежено трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Повертаючись до обставин справи необхідно зазначити, що у період з 01 серпня 2022 року по 31 грудня 2022 року позивач перебував на військовій службі в ІНФОРМАЦІЯ_3 , який фінансується ІНФОРМАЦІЯ_4 .
На момент виключення позивача зі списків особового складу, 08 липня 2023 року, діяла редакція частини другої статті 233 КЗпП України, яка обмежувала строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці тримісячним строком.
Водночас слід зауважити, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
27 червня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», пунктом 1 якої відмінив з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України такий карантин.
Таким чином, тримісячний строк для звернення позивача до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати у вигляді індексації грошового забезпечення за період з 01 серпня 2022 року по 31 грудня 2022 року був продовжений на період дії карантину та завершився 30 вересня 2023 року.
Позовну заяву з вимогами щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 серпня 2022 року по 31 грудня 2022 року позивач подав до суду 12 березня 2024 року, тобто поза межами встановленого строку.
Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду з вимогами щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 серпня 2022 року по 31 грудня 2022 року.
Твердження скаржника про те, що відлік строку звернення до суду з цими вимогами слід вести з 16 лютого 2024 року - моменту отримання ним повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні не заслуговують на увагу, оскільки ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду із заявленими вимогами.
Відповідно до наведеного законодавства, тримісячний строк звернення до суду з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені, застосовується виключно до спорів, пов`язаних із виплатами, що належать працівникові при звільненні.
Згідно з матеріалами справи, позивач не був звільнений з військової служби, а продовжує виконувати обов`язки військовослужбовця, що підтверджується довідкою від 21 березня 2024 року. Наразі позивач проходить службу в Національному університеті оборони України, і згідно з наказом Департаменту кадрової політики від 30 травня 2023 року № 126 він призначений на посаду старшого наукового співробітника.
Тому, враховуючи, що позивач продовжує перебувати на військовій службі, його вимоги не можуть ґрунтуватися на правових нормах, що стосуються звернення до суду з вимогами про стягнення виплат, які належать працівникові при звільненні, а строк звернення до суду в розглядуваному випадку слід обраховувати з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Отож дата отримання позивачем повідомлення про розмір нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, направленого відповідачем листом від 16 лютого 2024 року №09/02/118, у відповідь на його заяву, не може слугувати відправною точкою для обчислення строку звернення із спірними вимогами, вона лише вказує на час, коли позивач почав вчиняти дії з метою реалізації свого права.
Також не заслуговують на увагу доводи скаржника щодо того, що суди у справі не надали оцінки доводам позивача про проходження військової служби в період дії воєнного стану.
Суди попередніх інстанцій, як свідчить зміст їхніх судових рішень, оцінили ці доводи, та вмотивовано зазначили, що посилання позивача на проходження військової служби під час ведення воєнного стану на території України не може бути безумовною підставою для поновлення строку на подання позовної заяви без зазначення конкретних обставин, які вплинули на можливість своєчасного звернення до суду, та без надання доказів на підтвердження того, що виконання обов`язків служби під час введення військового стану вплинуло на позивача, і, відповідно, обумовило пропуск строку на звернення до суду.
Крім того, Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника про наявність у нього статусу учасника бойових дій, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність судових рішень крізь призму обставин, підтверджених відповідними доказами, що були предметом оцінки судів попередніх інстанцій. Такі аргументи зазначені лише в касаційній скарзі, у клопотанні про поновлення строку звернення до адміністративного суду, поданому на виконання ухвали суду від 25 березня 2024 року (про залишення позовної заяви без руху) такі доводи відсутні.
Твердження скаржника про порушення судами попередніх інстанцій конституційного принципу, за яким ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, також є безпідставними. Верховний Суд роз`яснює, що обмеження строку на звернення до адміністративного суду не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Відтак, наведені скаржником обставини, якими обґрунтовано поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовом в частині вимог щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 серпня 2022 року по 31 грудня 2022 року, не дають підстав для визнання їх поважними, а тому суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку щодо неповажності наведених скаржником причин і відсутності підстав для поновлення строку звернення до суду.
Оскільки позивач пропустив строк звернення до суду з позовом в частині вимог щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 серпня 2022 року по 31 грудня 2022 року, а наведені ним причини пропуску цього не є поважними і не обґрунтовують підстав для поновлення строку звернення до суду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про повернення позовної заяви в частині позовних вимог щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 серпня 2022 року по 31 грудня 2022 року позивачу.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного Верховний Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк М.В. Білак С.А. Уханенко