Постанова
Іменем України
19 січня 2022 року
м. Київ
справа № 200/1933/13-ц
провадження № 61-41765св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Білоконь О. В.
суддів: Гулька Б. І., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Консоль ЛТД»,
третя особа - Дніпровська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М., від 21 червня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Консоль ЛТД» (далі - ТОВ «Консоль ЛТД»), третя особа - Дніпровська міська рада, про визнання права власності.
В обґрунтування позову вказала, що 12 січня 2006 року між нею та ТОВ «Консоль ЛТД» укладений договір пайової участі в фінансуванні будівництва багатофункціонального офісного центру з торгівельно-виставковими площами «Цивілізація» на розі АДРЕСА_1 . Пунктом 3.4 вказаного договору встановлений строк закінчення будівництва об`єкта - ІІІ квартал 2007 року, а пунктом 3.5 встановлений строк введення об`єкта в експлуатацію - ІV квартал 2007 року.
Пунктом 3.2 договору пайової участі визначено обов`язок відповідача завершити будівництво об`єкту з виділом їй частки у вигляді офісного приміщення будівель № 8 на п`ятому поверсі, загальною проектною площею 126,21 кв. м.
На виконання умов договору вона внесла пай в сумі 142 700 доларів США у гривневому еквіваленті у строки, визначені договором.
Оскільки відповідач своїх зобов`язань за договором не виконав і не передав їй частку об`єкта у вигляді вказаного офісного приміщення, тому позивач просила суд визнати за нею право власності на офісне приміщення (частина адміністративної будівлі комерційного призначення незавершеного будівництва) будівельний № 8 в осях Г-Е:1-5 на 5-му поверсі, що складається з кабінету 501, загальною площею 101,8 кв. м, кухні 502, площею 4,6 кв. м, санвузла 503, площею 4,1 кв. м, кабінету 504, площею 21,5 кв. м, загальною площею 132, кв.м (в т.ч. корисна 123,3, службова 8,7 кв. м), що розташоване в об`єкті незавершеного будівництва «Багатофункціональний офісний центр з торгівельно-виставковими площами «Цивілізація» за адресою: АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Шевцової Т. В. від 05 березня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на офісне приміщення (частина адміністративної будівлі комерційного призначення незавершеного будівництва) будівельний № 8 в осях Г-Е:1-5 на 5-му поверсі, що складається з кабінету 501, загальною площею 101,8 кв. м, кухні 502, площею 4,6 кв. м, санвузла 503, площею 4,1 кв. м, кабінету 504, площею 21,5 кв. м, загальною площею 132, кв.м (в т.ч. корисна 123,3, службова 8,7 кв. м), що розташоване в об`єкті незавершеного будівництва «Багатофункціональний офісний центр з торгівельно-виставковими площами «Цивілізація» за адресою: АДРЕСА_2 .
Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2017 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач як інвестор має право володіти, користуватися та розпоряджатися об`єктом та результатом інвестиції, який є предметом укладеного між сторонами договору.
Оскільки ОСОБА_1 внесла пай у повному обсязі (142 700 доларів США) у передбачені договорами строки, вона виконала свої зобов'язання та набула речове право на свою частку у новоствореному об'єкті екрухомості.
При цьому судове рішення, ухвалене за наслідком розгляду цього спору, є підставою для державної реєстрації речових прав на спірне нерухоме майно.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2018 року задоволено апеляційну скаргу ТОВ «Консоль ЛТД» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Венської О. О., скасовано рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 березня 2013 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна нерухомість не була завершена будівництвом та здана в експлуатацію, а тому відсутні правові підстави для визнання за позивачем права власності на спірний об`єкт нерухомого майна. Суд першої інстанції в порушення норм процесуального права (частина третя статті 45 ЦПК України) не вирішив питання щодо залучення Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю до участі у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що на підставі рішення суду першої інстанції позивач зареєструвала за собою право власності на спірне нежитлове приміщення, а також разом з іншими пайщиками створила обслуговуючий кооператив з метою захисту своїх порушених прав та подання документів для введення в експлуатацію вказаної вище будівлі. Поновити свої порушені права позивач має можливість лише шляхом визнання за нею права власності на спірний об`єкт нерухомості, оскільки керівництво юридичної особи-відповідача знаходиться поза межами країни.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.
Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2020 року справу призначено до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справи № 344/16879/15-ц, а ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2022 року поновлено касаційне провадження.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
12 січня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Консоль ЛТД» укладений договір пайової участі в фінансуванні будівництва багатофункціонального офісного центру з торгівельно-виставковими площами «Цивілізація» на розі АДРЕСА_1 .
Сторони зобов`язались спільно діяти без створення юридичної особи, на основі об`єднання своїх пайових вкладів для досягнення спільної мети: будівництва та введення в експлуатацію зазначеного офісного центру (пункт 1.1. договору).
У якості свого вкладу ОСОБА_1 зобов`язалась внести грошові кошти в розмірі 142 700 доларів США у гривневому еквівалентів, а ТОВ «Консоль ЛТД» - завершити будівництво об`єкту згідно із проєктом і вимогами ДБН з виділом ОСОБА_1 частки у вигляді офісного приміщення будівель № 8 на п`ятому поверсі, загальною проектною площею 126,21 кв. м.
Пунктом 3.4 вказаного договору встановлений строк закінчення будівництва об`єкта - ІІІ квартал 2007 року, а пунктом 3.5 встановлений строк введення об`єкта в експлуатацію - ІV квартал 2007 року.
На виконання умов договору позивач внесла пай в сумі 142 700 доларів США у гривневому еквіваленті у строки, визначені договором.
Відповідач своїх зобов`язань за договором не виконав і не передав їй частку об`єкта у вигляді вказаного офісного приміщення.
У січні 2013 року позивач отримала технічний паспорт на частину адміністративної будівлі комерційного призначення незавершеного будівництва (офісне приміщення № 8 загальною площею 132 кв. м) по АДРЕСА_2 (а.с. 19-23).
Матеріали справи не містять відомостей про те, що спірна нерухомість була здана в експлуатацію чи завершена будівництвом.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
За змістом положень статей 15 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Відповідно до статі 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Частиною 2 статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва.
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Частиною першою статті 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон) обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що зокрема належить фізичним та юридичним особам.
Пунктом 5 частини 1 статті 19 Закону передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.
Згідно із частиною третьою статті 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник, зокрема, подає: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об`єкта будівництва, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо) (у разі придбання майнових прав на об`єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав); довідку (виписку) із переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва та за якими здійснюється державна реєстрація прав, видану особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), про участь заінтересованої особи в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва (у тому числі шляхом купівлі-продажу майнових прав); технічний паспорт на об`єкт інвестування (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо); завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), копії (крім випадків подання оригіналів таких документів особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва): документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об`єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на об`єкт нерухомого майна до проведення його реконструкції (у разі проведення реконструкції об`єкта нерухомого майна); документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадку, коли в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна його адреса не змінилася) (пункт 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868).
У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).
У справі, яка переглядається, позивачем не надано доказів, що будівництво офісного центру з торгівельно-виставковими площами «Цивілізація» за адресою: АДРЕСА_2 , є завершеним.
Як вбачається з матеріалів справи будівництво об`єкта розпочато на підставі дозволу на виконання будівельних робіт № 216/01-08 від 03 липня 2008 року, виданого Інспекцією ДАБК у Дніпропетровській області. Станом на 21 листопад 2012 року загальна будівельна готовність об`єкту складала 92 % (а.с. 8,10).
Будь-яких даних, що зазначений об`єкт вже збудований з дотриманням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, введений в експлуатацію та має статус об`єкта нерухомого майна як об`єкта цивільних прав матеріали справи не містять.
Посилання заявника на те, що обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Цивілізація» добудував будівлю та подав відповідним органам документи щодо його введення в експлуатацію є необґрунтованими, оскільки докази на підтвердження цих обставин не надавались до судів попередніх інстанцій та не додані до касаційної скарги. Водночас, з огляду на вимоги частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Визнання ж права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Зазначений висновок викладений у також постановах: Верховного Суду від 24 березня 2021 року в справі № 200/5548/16-ц (провадження № 61-9645св20) та Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 200/22329/14-ц.
Отже, висновки суду апеляційної інстанції про відмову в позові ОСОБА_1 ґрунтуються на обставинах справи і вимогах закону.
У постановах від 12 листопада 2014 року № 6-129цс14 та від 10 лютого 2016 року № 6-2124цс15 у справах за позовами про визнання права власності на новостворене нерухоме майно Верховний Суд України зазначав, що захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства, зокрема на підставі статті 392 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року (справа № 344/16879/15-ц, провадження № 14-31цс20) частково відступила від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, вказавши, що у тих випадках, коли об`єкт нерухомості вже збудований та прийнятий в експлуатацію, проте покупцем не отримані правовстановлюючі документи у зв`язку із порушенням продавцем за договором купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно взятих на себе договірних зобов`язань щодо передання всіх необхідних документів для оформлення права власності на квартиру, вартість якої сплачена покупцем в повному обсязі, та у разі невизнання продавцем права покупця на цю збудовану квартиру може мати місце звернення до суду з вимогою про визнання за покупцем права власності на проінвестоване (оплачене) ним майно відповідно до положень статті 392 ЦК України.
Враховуючи зазначене та установивши, що позивачем не надано доказів завершення будівництва спірного приміщення та введення його до експлуатації в установленому порядку і набуття цим майном статусу об`єкта нерухомого майна як об`єкта цивільного права і матеріали справи таких відомостей не містять, апеляційний суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, підставно відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги про те, що відповідач перебуває у стані банкрутства і не може виконати свої зобов'язання за договором не спростовують правильних по суті висновків суду про неможливість визнання судом права власності на частину недобудованого та невведеного в експлуатацію об'єкта нерухомості.
Таким чином доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПГІ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Керуючись статтями 400 410 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 червня 2018 року - без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:О. В. Білоконь Б. І. Гулько О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта