№ 200/19639/14-ц

Постанова

Іменем України

28 грудня 2022 року

місто Київ

справа № 200/19639/14-ц

провадження № 61-5354св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишов Сергій Олегович, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк Маргарита Миколаївна, Бабушкінський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачів

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у листопаді 2014 року звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»

(далі - ПАТ «Альфа-Банк»), треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишов С. О., приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М., Бабушкінський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, про визнання угод недійсними, припинення дії іпотеки, зняття заборони відчуження на предмет іпотеки.

Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що оспорювані ними договори про іпотеку, поруку, додаткові угоди до основних та забезпечуваних зобов`язань вони ніколи не підписували. Посилаючись на відсутність їхнього волевиявлення та невідповідність внутрішній волі, на підставі статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просили суд визнати оспорювані правочини недійсними, припинити дію іпотек та зняти заборони відчуження.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ПАТ «Альфа-Банк» заперечувало проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 06 лютого 2018 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська частково задовольнив позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Суд визнав недійсною додаткову угоду від 28 травня 2009 року до рамкової угоди від 22 серпня 2007 року № SMERS00018, укладену між Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - ЗАТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_1 .

Визнав недійсною додаткову угоду від 01 червня 2010 року до договору про надання траншу від 22 серпня 2007 року № SME0003181, укладену між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 .

Визнав недійсним договір поруки від 28 травня 2009 року № SMERS00018/6, укладений між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С. О., зареєстрований в реєстрі за № 1153.

Визнав недійсною додаткову угоду від 21 червня 2010 року до договору поруки від 28 травня 2009 року № SMERS00018/6, укладену між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 .

Визнав недійсним договір іпотеки від 22 серпня 2007 року № SMERS00018/1 нежилого приміщення № 42, загальною площею 73, 30 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М., зареєстрований в реєстрі за № 4218.

Зняв заборону відчуження за № 5534089 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, накладену на підставі договору іпотеки від 22 серпня 2007 року № SMERS00018/1, укладеного між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М., зареєстрованого в реєстрі за № 4218.

Визнав недійсним договір поруки від 28 травня 2009 року № SMERS00018/7, укладений між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С. О., зареєстрований в реєстрі за № 1154.

Визнав недійсною додаткову угоду до договору поруки від 21 червня 2010 року № SMERS00018/7, укладену між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 , посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С. О., зареєстровану в реєстрі за № 12604.

Визнав недійсним договір іпотеки від 22 серпня 2007 року № SMERS00018/2, укладений між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М., зареєстрований в реєстрі за № 4219.

Зняв заборону відчуження за № 5534017 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, накладену на підставі договору іпотеки від 22 серпня 2007 року № SMERS00018/2, укладеного між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М., зареєстрованого в реєстрі за № 4219, на об`єкт нерухомого майна - нежиле приміщення № 5, загальною площею 85, 20 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яке належить на праві спільної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Визнав недійсним договір іпотеки від 04 грудня 2007 року № SMERS00018/6 нежилого приміщення № 7, загальною площею 87, 20 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , укладений між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М., зареєстрований в реєстрі за № 6607.

Зняв заборону відчуження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, накладену на підставі договору іпотеки від 04 грудня 2007 року № SMERS00018/6, укладеного між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М., зареєстрованого в реєстрі за № 6607, на об`єкт нерухомого майна - нежиле приміщення № 7, загальною площею 87, 20 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , яке належить на праві спільної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Визнав недійсним договір іпотеки від 03 грудня 2007 року № SMERS00018/5 нежитлового приміщення № 102, загальною площею 61, 80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , укладений між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М., зареєстрований в реєстрі за № 6583.

Зняв заборону відчуження за № 6145070 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, накладену на підставі договору іпотеки від 03 грудня 2007 року № SMERS00018/5, укладеного між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М., зареєстрованого в реєстрі за № 6583 на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення № 102, загальною площею 61, 80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , яке належить на праві власності ОСОБА_1 .

В іншій частині вимог позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.

Суд наклав арешт на нежиле приміщення № НОМЕР_1 , загальною площею 73, 30 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві спільної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Наклав арешт на нежиле приміщення № 5, загальною площею 85, 20 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яке належить на праві спільної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Наклав арешт на нежиле приміщення № 7, загальною площею 87, 20 кв. м, яке заходиться за адресою: АДРЕСА_3 , яке належить на праві спільної власності ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 .

Наклав арешт на нежиле приміщення № 102, загальною площею 61, 80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , яке належить на праві власності ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції обґрунтовував ухвалене рішення тим, що відповідач не подав та не повідомив будь-яких причин неможливості подання витребуваних судом оригіналів правочинів, що унеможливило призначення судової почеркознавчої експертизи для з`ясування обставин, що мають значення для справи, без якої ідентифікувати виконавців підписів в оспорюваних правочинах неможливо. З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов переконання про визнання обставин, що підписи сторін в оспорюваних договорах виконані іншими особами, а не особисто позивачами, тобто ними не підписані, а волевиявлення учасників правочину не було вільним і не відповідало їхній внутрішній волі та зазначені оспорювані правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними, що в розумінні частин першої, третьої статті 215 ЦК України є підставою визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Також суд першої інстанції виснував, що вимоги про зняття заборон відчуження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, накладених на підставі визнаних судом недійсними оспорюваних договорів іпотек підлягають задоволенню, оскільки є ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів позивачів. Водночас вимоги про припинення дії іпотек в Державному реєстрі іпотек не підлягають задоволенню, оскільки в розумінні пункту 4 частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним та не потребує додаткового визнання її припиненою. Також, врахувавши вимоги частини тринадцятої статті 265 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України), суд першої інстанції наклав арешт на нерухоме майно, яке було предметом договорів іпотеки, визнаних судом недійсними.

Постановою від 17 травня 2022 року Дніпровський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк»

(далі - АТ «Альфа-Банк»), яке є правонаступником ПАТ «Альфа-Банк», скасував рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року.

Суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 повністю. Здійснив розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції керувався тим, що оспорювані правочини, а саме: додаткова угода від 28 травня 2009 року до рамкової угоди від 22 серпня 2007 року № SMERS00018, додаткові угоди від 01 травня 2009 року та від 01 червня 2010 року до договору про надання траншу від 23 серпня 2007 року № SME0003181, зміст яких спрямований на внесення змін до змісту основних зобов`язань, не були підписані ОСОБА_1 , що встановлено ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 травня 2013 року у справі № 751/755/13-ц, яка набрала законної сили. З огляду на встановлені обставини суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що зазначені правочини є неукладеними, а наслідки недійсності правочину до неукладених правочинів не застосовуються, оскільки вимога про визнання правочинів неукладеними не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, передбаченим статтею 16 ЦК України. Належних та допустимих доказів на підтвердження доводів про непідписання інших оспорюваних правочинів позивачі до суду не надали. Оскільки суд апеляційної інстанції відмовив в задоволенні основних позовних вимог, тому не встановив підстав для задоволення інших позовних вимог, які мають похідний характер.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 14 червня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направили до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просять скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2022 року, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 лютого 2018 року залишити в силі.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Заявники, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначили необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц

(провадження № 14-499цс19), про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 05 липня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 22 серпня 2007 року ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали рамкову угоду № SMERS00018 про відкриття кредитної лінії в розмірі 350 000, 00 дол. США.

22 серпня 2007 року ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали договір про надання траншу № SME0003181 в розмірі 350 000, 00 дол. США.

22 серпня 2007 року ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 уклали договір іпотеки № SMERS00018/1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М., зареєстрований в реєстрі за № 4218, відповідно до умов якого останні передали в іпотеку банку нежиле приміщення № 42, загальною площею 73, 3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

22 серпня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № SMERS00018/2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М., зареєстрований в реєстрі за № 4219, за умовами якого останні передали в іпотеку банку нежиле приміщення № 5, загальною площею 85, 2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

03 грудня 2007 року ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали договір про надання траншу № SME0006217.

03 грудня 2007 року ЗАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки № SMERS00018/5, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М., зареєстрований в реєстрі за № 6583, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку банку нежиле приміщення № 102, загальною площею 61, 8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

04 грудня 2007 року ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали договір про надання траншу № SME0006253.

04 грудня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № SMERS00018/6, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ярмолюк М. М., зареєстрований в реєстрі за № 6607, за умовами якого останні передали в іпотеку банку нежитлове приміщення № 7, загальною площею 87, 2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

28 травня 2009 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до рамкової угоди від 22 серпня 2007 року № SMERS00018.

28 травня 2009 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № SMERS00018/6, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С. О., зареєстрований в реєстрі за № 1153, відповідно до якого поручитель добровільно бере на себе відповідальність за зобов`язаннями ОСОБА_1 , які виникають по рамковій угоді від 22 серпня 2007 року № SMERS00018, договору траншу від 22 серпня 2007 року № SME0003181, договору траншу від 03 грудня 2007 року № SME0006217, договору траншу від 28 травня 2009 року № SME0006217-1.

28 травня 2009 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки № SMERS00018/7, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С. О., зареєстрований в реєстрі за № 1154, за умовами якого поручитель добровільно бере на себе відповідальність за зобов`язаннями ОСОБА_1 , які виникають по рамковій угоді від 22 серпня 2007 року № SMERS00018, договору траншу від 22 серпня 2007 року № SME0003181, договору траншу від 03 грудня 2007 року № SME0006217, договору траншу від 28 травня 2009 року № SME0006217-1.

01 червня 2010 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору про надання траншу від 22 серпня 2007 року № SME0003181.

21 червня 2010 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору поруки від 28 травня 2009 року № SMERS00018/6, яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С. О.

21 червня 2010 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до договору поруки від 28 травня 2009 року № SMERS00018/7, яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С. О., зареєстрована в реєстрі за № 1260.

Рішенням від 20 березня 2012 року у справі № 630-3/176/12 Постійно діючий третейський суд при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» задовольнив позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання траншу від 22 серпня 2007 року № SME0003181 та ухвалив рішення про солідарне стягнення з відповідачів на користь позивача суми боргу, нарахованих відсотків та пені у розмірі 2 997 015, 85 грн.

На підставі рішення третейського суду Новозаводський районний суд м. Чернігова 09 серпня 2012 року видав виконавчий лист № 6-6525.

Ухвалою від 28 травня 2013 року у справі № 751/755/13-ц Новозаводський районний суд м. Чернігова відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 20 березня 2012 року у справі № 630-3/176/12.

Зазначеною ухвалою, яка набрала законної сили 01 липня 2013 року, встановлено, що в додатковій угоді від 28 травня 2009 року до рамкової угоди від 22 серпня 2007 року № SMERS00018, додатковій угоді від 01 травня 2009 року до договору про надання траншу від 23 серпня 2007 року № SME0003181, додатковій угоді від 01 червня 2010 року до договору про надання траншу від 22 серпня 2007 року № SME0003181, які були укладені між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк», підписи від імені ОСОБА_1 виконані не ним, а іншою особою.

Право, застосоване судом

У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 та статті 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно зі статтями 546 547 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили визнати недійсними оспорювані правочини з тих підстав, що ці договори вони не підписували та не укладали.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, зокрема про те, що наслідки недійсності правочину до неукладеного договору не застосовуються, тому вимога про визнання правочинів неукладеними не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених статтею 16 ЦК України.

Такий висновок апеляційного суду відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), про те, що частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У касаційній скарзі позивачі посилаються виключно на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц

(провадження № 14-499цс19).

Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Втім заявники аргументують необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), про те, що непідписаний правочин є неукладеним та такий правочин не може бути визнаний недійсним, лише тим, що вважають цей висновок несправедливим. Однак в розумінні приписів частини четвертої статті 403 ЦПК України такі доводи не є тими обставинами, що переконливо доводять необхідність відступлення від згаданого висновку Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, ухвалою від 07 квітня 2021 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 61-1317св21) Верховний Суд вже передавав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку (уточнення), викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження

№ 14-499цс19).

Ухвалою від 08 червня 2021 року (провадження № 14-79цс21) Велика Палата Верховного Суду прийняла для продовження розгляду цивільну справу № 227/3760/19-ц, а 26 жовтня 2022 року ухвалила постанову, в якій зробила висновки про те, що будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, потрібно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили. Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений. Однак фактична наявність на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що у частині першій статті 215 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків. У тому ж випадку коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Також Велика Палата Верховного Суду наголосила, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) Велика Палата Верховного Суду врахувала, що подібні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та не встановила підстав для відступу від таких висновків.

Отже, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц

(провадження № 14-499цс19), від яких просять відступити заявники, Велика Палата Верховного Суду вже переглядала та підтримала раніше зроблені нею висновки, тому немає підстав повторно направляти справу до Великої Палати Верховного Суду для перегляду вже усталеної правової позиції.

Верховний Суд дійшов переконання, що єдина підстава касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, зазначена у касаційній скарзі, а саме необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України), не підтвердилася, оскільки належним чином не обґрунтована скаржниками.

Також заявники у касаційній скарзі не навели інших підстав касаційного оскарження постанови апеляційного суду, визначених у пунктах 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду; що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; що наявні підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Інші доводи касаційної скарги заявників зводяться до незгоди з ухваленим судовим рішенням, а також до вимоги здійснити переоцінку досліджених судами доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Доводи заявників спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зробив висновок, що оскаржуване судове рішення не суперечить правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у зазначеній у касаційній скарзі постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), питання про відступ від якого Велика Палата Верховного Суду вже вирішувала у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) та не встановила для цього достатніх підстав.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для нового розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак