№ 200/3913/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 200/3913/21

адміністративне провадження № К/9901/27022/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

Судді-доповідача - Бевзенка В. М.,

суддів: Кравчука В. М., Чиркіна С. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 200/3913/21

за позовом ОСОБА_1

до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення певних дій, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою адвоката Залівного Іллі Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року (прийняту у складі головуючого судді Льоговської Ю. М.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року (прийняту у складі: головуючого судді Сіваченка І. В., суддів Казначеєва Е. Г., Міронової Г. М.)

ВСТАНОВИВ :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У 2021 році ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення певних дій.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є спадкоємцем (донькою) ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Донецьк, Донецька область, Україна. Після його смерті вона прийняла у встановленому законом порядку спадщину, отримала свідоцтво на спадщину. До складу спадщини входила пенсія, яку її батько не одержав за життя та страхові виплати, які раніше виплачувалися ОСОБА_2 відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України у Кіровському районі міста Донецька Донецької області.

Листом відповідач від 11.11.2020 за № 01-04/15/-1897 повідомив, що з 01.07.2014 ОСОБА_2 припив нарахування страхових виплат. За своє життя після 01.07.2014 ОСОБА_2 не звертався до відділень Фонду соціального страхування на підконтрольній українському уряду території із заявами щодо відновлення страхових виплат, оскільки не виїхав із місця свого проживання у м. Донецьку та не став на облік внутрішньо переміщених осіб.

28.10.2020 позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за законом на недоотриману пенсію ОСОБА_2 в сумі 411368,7 гривень. Враховуючи, що спадкодавець перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України у Кіровському районі міста Донецька Донецької області приватний нотаріус, Пятковський О. О. звернувся із запитом до відповідача для з`ясування всієї спадкової маси, а саме суми заборгованості по страховим виплатам, які не були виплачені ОСОБА_2 .

На запит нотаріуса, відповідач листом від 11.11.2020 за № 01-04/15-1897 надав інформацію про відсутність заборгованості по страховим виплатам перед померлим ОСОБА_2 , оскільки останній з 01.07.2014 по день своєї смерті не отримав статусу внутрішньо переміщеної особи та не звертався із заявою про продовження щомісячних страхових виплат до будь-якого відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.

Позивач вважає, що відповідач протиправно не нараховував страхові виплати. Окрім того, позивач зазначає, що відповідач протиправно перешкоджає реалізації нотаріусом своїх обов`язків щодо з`ясування всієї спадкової маси та як наслідок цього перешкоджає реалізації її майнових прав, як спадкоємця на отримання всього належного спадкового майна, яка увійшла та повинна була увійти до складу спадщини, тим самим порушуючи її право власності і тому вона змушена звернутися із цим позовом.

Враховуючи наведене, позивач, просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування страхових виплат потерпілому ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.07.2014 по день його смерті; зобов`язати відповідача нарахувати страхові виплати потерпілому ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.07.2014 по день його смерті та надати приватному нотаріусу Маріупольського міського нотаріального округу Пятовському О. О. інформацію щодо розміру цих страхових виплат, які належали ОСОБА_2 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 01.07.2014 по день його смерті, але не були одержані за життя.

Короткий зміст рішень судів І та ІІ інстанцій

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року, відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Постановляючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що зміст позовних вимог свідчить про те, що хоч відповідач і є суб`єктом владних повноважень, але він не здійснює щодо позивача публічно-владні управлінські функції, ці функції відповідач виконував відносно померлого батька, при цьому наявний майновий інтерес позивача щодо включення ненарахованих та невиплачених страхових виплат до спадщини, а вирішення спору в межах справи неможливо без вирішення питань приватноправового характеру, а саме, встановлення, чи перейшло право на спадкування спірних виплат до позивача.

Окрім того суд першої інстанції роз`яснив позивачеві, що цей спір має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України та його право на звернення із цим позовом до місцевого суду загальної юрисдикції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

23.07.2021 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвоката Залівного Іллі Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , у якій скаржник просить скасувати ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 22.04.2021 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2021 і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Окрім того, касаційна скарга містить клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року касаційну скаргу призначено до попереднього розгляду за наявними у справі матеріалами з 21.09.2021.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що суди попередніх інстанцій помилково визначили предметну юрисдикцію цього спору за нормами цивільно-процесуального законодавства та при прийнятті ухвали та постанови порушили зазначені норми матеріального та процесуального права (статті 16 Цивільного кодексу України, статті 1 4 170 171 315 316 КАС України).

На думку скаржника було допущене неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, зроблені висновки, які не відповідають обставинам справи .

Зазначає, що у цій справі наявні письмові докази, копії яких були додані до позову, які свідчать про те, що відповідач не здійснював нарахування страхових сум, на які мав право за своє життя батько позивача і тому спірні правовідносини не стосуються захисту саме спадкових прав ОСОБА_1 , а йдеться саме про оскарження порушення відповідачем публічно-владних управлінських функцій, а саме щодо ненарахування, в порушення спеціального закону, страхових виплат померлому батькові позивача.

Вказує, що є судова практика про те, що спори між суб`єктами владних повноважень та спадкоємцями з приводу ігнорування суб`єктами владних повноважень обов`язку надання відповіді на нотаріальні запити вирішуються в порядку адміністративного судочинства (справи №№ 200/13962/19-а, 520/3805/2020).

Скаржник стверджує, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Позиція інших учасників справи

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подавння відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Частиною першою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Верховний Суд виходить з такого.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" визначає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції (зокрема у постанові від 10.04.2019 у справі № 823/811/17), які полягають в наступному:

"До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.".

Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не погодитися із запропонованим підходом.

Обставини справи свідчать, що позивач не погоджується із бездіяльністю відповідача щодо ненарахування страхових сум її померлому батьку.

Колегія суддів наголошує, що відповідач, хоч і є суб`єктом владних повноважень, проте в цьому випадку він не здійснює відносно позивача публічно-владні управлінські функції, оскільки ці функції відповідач виконував щодо померлого батька.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що позивач обґрунтовуючи позов, вказує, що зазначена бездіяльність відповідача щодо ненарахування страхових виплат перешкоджає реалізації саме його майнових прав, як спадкоємця всього спадкового майна, яке увійшло та повинно було увійти до складу спадщини, тим самим порушує його право власності. (абзац 4, сторінка 3, том 1 ).

Суд вважає помилковими доводи скаржника про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства за правилами КАС України, оскільки за цих обставин наявний майновий інтерес позивача щодо включення ненарахованих страхових виплат до спадщини, а вирішення спору в межах справи неможливо без вирішення питань приватноправового характеру, а саме, встановлення, чи перейшло право на спадкування спірних виплат до позивача.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином, визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності дій.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судом за правилами Цивільно процесуального кодексу України.

Посилання позивача на рішення судів першої інстанції у справах 200/13962/19-а, 520/3805/2020 є безпідставним, оскільки зазначені рішення постановлені за інших фактичних обставин та містять інший предмет позову порівняно з цією справою.

Окрім того Суд зазначає, що справи за подібних правовідносин та фактичних обставин розглядалися Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду та були вирішені за правилами Цивільного процесуального кодексу України (постанова від 26 лютого 2020 року справа № 243/2404/19-ц, постанова від 09 грудня 2020 року справа № 243/9613/19-ц, постанова від 30 червня 2021 року справа № 243/9618/19).

Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з їх висновками.

Всі інші доводи, які наводяться скаржником в касаційній скарзі, не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального або матеріального права при прийнятті оскаржуваних рішень.

Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права

Аналіз зазначених обставин справи та наведених правових норм дають підстави для висновку Суду, що суд першої та апеляційної інстанцій правильно та повно встановили всі обставини справи, правильно застосували норми матеріального права, не допустили порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у відкритті провадження у справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Окрім того, касаційна скарга містить клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

В обґрунтування вказаного клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формулювання єдиної правозастосовчої практики в судах держави, бо як свідчить результат розгляду справи скаржника в суді апеляційної інстанції, відсутність чітких правових висновків Верховного Суду в питанні предметної юрисдикції таких спорів тягне за собою різни погляди на визначення підсудності та способів судового захисту порушених прав та законних інтересів громадян, що затягує у часі момент остаточного захисту цих прав та інтересів. Вказує, що ця справа має виняткове значення для позивача у справі.

Також зазначає, що аналіз усіх оглядів судової практики Касаційного адміністративного та цивільного судів свідчить, що на даний час Верховним Судом ще не сформульовано правових висновків щодо спірних правовідносин, а саме щодо предметної юрисдикції таких спорів, взагалі можливості та порядку оскарження протиправної бездіяльності/дій органів виконавчої влади щодо ненарахування страхових виплат померлим потерпілим, щодо кола осіб, які взагалі можуть оскаржити таку бездіяльність/дії територіальних органів Фонду соціального страхування України, зокрема щодо такого права у спадкоємців.

Вважає, що правовідносини, з яких виник спір, не є спадковими, у зв`язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад, бо ненараховані та невиплачені суми страхових виплат не можуть бути включені до складу спадкової маси.

На думку скаржника саме через відсутність сталої судової практики в цьому питанні суди попередніх інстанцій в своїх рішеннях не посилаються на відповідні постанови Верховного Суду і тому є необхідність переглянути справу у Великій Палаті Верховного Суду, оскільки вона має виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Також вказує на те, що вказана справа має вирішуватися у порядку цивільного судочинства, що, на його думку, також є підставою (частина шоста статті 346 КАС України) для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Вирішуючи вказане клопотання колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Частинами першою та другою статті 347 КАС України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу суду, що розглядає справу.

Згідно з частиною шостою статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:

1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції;

2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;

3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Так, представником позивач не обґрунтовано порушення судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах.

Окрім того, проаналізувавши зазначені скаржником підстави, якими заявник обґрунтовує необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Суд дійшов висновку про відсутність у спірних відносинах виключної правової проблеми, такі правовідносини врегульовано нормами права, та в повній мірі дозволяють вирішити спір.

З урахуванням викладеного, у клопотанні адвоката Залівного Іллі Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідно відмовити.

Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 КАС України, Суд,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу адвоката Залівного Іллі Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/3913/21залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач В. М. Бевзенко

Судді В. М. Кравчук

С. М. Чиркін