07.02.2025

№ 200/4670/13-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

справа № 200/4670/13-ц

провадження № 61-9410 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

позивач - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка є законним представником малолітньої ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - адвоката Зайцевої Олени Петрівни на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2024 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Барильської А. П., Демченко Е. Л.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2013 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»

(далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») правонаступником якого є акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка є законним представником малолітньої ОСОБА_3 , про стягнення в межах вартості прийнятої спадщини заборгованості за кредитним договором від 08 квітня 2008 року № 014/3181/147113/73 у сумі 420 656, 05 грн, яка складається із: 312 064, 67 грн - суми непогашеного кредиту, 31 535, 33 грн - нарахованих відсотків; 77 056, 05 грн - пені.

Короткий зміст судових рішень судів першої інстанції та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 02 липня 2013 року стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка є законним представником малолітньої ОСОБА_3 , на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» по 210 328, 02 грн з кожної заборгованості їхнього спадкодавця - ОСОБА_5 за кредитним договором № 014/3181/147113/73 від 08 квітня

2008 року в сумі 52 626 дол. США, що по курсу Національного банку України еквівалентно 420 656, 05 грн, з яких: 39 040, 78 дол. США - непогашена сума кредиту, 3 945, 22 дол. США - несплачені проценти, 9 640, 08 дол. США - нарахована пеня за несвоєчасне погашення кредиту.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка є законним представником малолітньої ОСОБА_3 , на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на повернення судових витрат по 1 720, 50 грн з кожної.

Ухвалою Бабушкінського районного суду від 22 листопада 2021 року заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі - ТОВ «Вердикт Капітал») про заміну сторони виконавчого провадження задоволено.

Замінено вибулого стягувача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на правонаступника - ТОВ «Вердикт Капітал» у вказаній справі.

09 лютого 2023 року через систему «Електронний суд» до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла заява представника ОСОБА_2 - адвоката Зайцевої О. П. про перегляд заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2013 року, у якій заявник просила поновити строк на подання заяви про перегляд вказаного заочного рішення та переглянути його.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_2 , яка на час ухвалення судом рішення була представником малолітньої доньки - ОСОБА_3 , не була присутньою при розгляді справи та при проголошені вказаного рішення, що підтверджується текстом заочного рішення від 02 липня 2013 року, про ухвалення судом такого рішення ОСОБА_2 дізналась лише 25 січня 2023 року внаслідок ознайомлення адвоката Зайцевої О. П. з матеріалами цивільної справи № 200/4670/13-ц. Заявниця є законним представником своєї неповнолітньої доньки, як спадкоємиці померлого батька - ОСОБА_5 .

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2023 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Зайцевої О. П. про поновлення строку подачі заяви про перегляд заочного рішення від 02 липня 2013 року у справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що є законним представником малолітньої ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості відмовлено.

Заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Зайцевої О. П. про перегляд заочного рішення від 02 липня 2013 року у справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що є законним представником малолітньої ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості залишено без розгляду.

Відмовляючи у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Зайцевої О. П. про поновлення строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення від 02 липня 2013 року, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачам було відомо щодо наявності кредитного боргу померлого ОСОБА_5 та про ухвалене заочне рішення суду від 02 липня 2013 року, а представник відповідача ОСОБА_2 не навела у своїй заяві щодо поновлення строку будь-яких поважних причин, чому більше семи років відповідачка не здійснювала жодних дій щодо ознайомлення з заочним рішенням суду та подачі заяви про перегляд заочного рішення. При цьому суд вважав за необхідне заяву про перегляд заочного рішення залишити без розгляду з огляду на положення статті 126 ЦПК України.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2023 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні поважні причини для поновлення відповідачці строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення, оскільки ОСОБА_2 ще в 2010 році була обізнана про борг померлого ОСОБА_5 , оскільки звернулась із заявою про прийняття спадщини, а також в 2015 році була обізнана про ухвалене заочне рішення суду від 02 липня 2013 року відносно неї та мала можливість звертатися до суду із запитами, заявами щодо надання інформації про рух справи, ознайомитися з матеріалами справи.

Також апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що заява про перегляд заочного рішення через пропуск строку звернення до суду має бути залишена без розгляду з огляду на положення статті 126 ЦПК України.

При цьому апеляційний суд зазначив, що самих посилань ОСОБА_2 на те, що вона не знала про ухвалене рішення та не була на проголошенні вказаного рішення недостатньо для поновлення строку на подачу заяви про скасування заочного рішення, адже із встановлених судом фактичних обставин даної справи слідує, що відповідач була обізнана про наявність в суді справи проти неї.

Постановою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Зайцевої О. П., задоволено.

Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня

2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що не у всіх випадках, коли до суду надійшли документи після спливу процесуального строку, ці документи необхідно залишати без розгляду. Так, якщо відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення поза межами встановлених частинами другою та третьою статті 284 ЦПК України строків, то це згідно з положеннями Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України не звільняє суд від обов`язку застосувати порядок, визначений у статті 287 ЦПК України, та постановити через пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення ухвалу про залишення цієї заяви без задоволення, якщо немає підстав для задоволення заяви про поновлення відповідного строку.

При цьому, Верховний Суд зазначив, що оскільки кожну належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення суд зобов`язаний згідно з реченням першим частини першої статті 286 ЦПК України прийняти та невідкладно надіслати її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи, то немає ґрунтовних підстав вважати, що визначений статтею 287 ЦПК України порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення застосовний тільки до розгляду суті цієї заяви та не застосовний до розгляду на предмет дотримання строку її подання. Тому, оскільки спеціальне правове регулювання, передбачене Главою 11 Розділу ІІІ ЦПК України, охоплює порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення, поданої поза межами встановленого строку, то немає підстав залишати її без розгляду на підставі статті 126 ЦПК України. У разі відмови у задоволенні заяви про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суд з цієї причини відмовляє у задоволенні такої заяви про перегляд. Тоді відповідач, який її подав, може оскаржити в апеляційному порядку заочне рішення, обґрунтувавши, зокрема, поважність причин для пропуску строку на подання заяви про перегляд цього рішення. Передбачене у реченні другому частини четвертої статті 287 ЦПК України спеціальне правило про початок відліку строку на апеляційне оскарження заочного рішення застосовне лише до тих рішень, які суд ухвалив за правилами, що діють з 15 грудня 2017 року.

Посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження №14-74цс21) про застосування статті 126 ЦПК України щодо заяви про перегляд заочного рішення, а саме чи може суд, розглянувши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення (зокрема на предмет того, чи є підстави у зв`язку з пропуском строку на її подання розглядати цю заяву по суті), вчинити інші дії, ніж передбачені у частині третій статті 287 ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня

2024 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката

Зайцевої О. П. про перегляд заочного рішення від 02 липня 2013 року у вказаній справі відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Зайцевої О. П. про перегляд заочного рішення від 02 липня 2013 року, суд першої інстанції виходив з того, що у 2010 році ОСОБА_2 було відомо щодо наявності кредитного боргу померлого ОСОБА_5 , оскільки 19 січня 2010 року вона, як законний представник малолітньої ОСОБА_3 , зверталась із заявою про прийняття спадщини, а також у 2015 році ОСОБА_2 була обізнана про ухвалене заочне рішення суду від 02 липня 2013 року відносно неї та мала можливість звертатися до суду із запитами, заявами щодо надання інформації про рух справи (у разі неотримання судових викликів), ознайомитися з матеріалами справи.

Встановивши відсутність поважних причин для поновлення відповідачці строку на подачу заяви про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про поновлення строку. При цьому суд посилався на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження №14-74цс21).

27 квітня 2024 року представник ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - адвокат Зайцева О. П. оскаржила заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2013 року в апеляційному порядку.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - адвоката Зайцевої О. П., на заочне рішення Бабушкінського районного суду

м. Дніпропетровська від 02 липня 2013 року залишено без руху для усунення недоліків шляхом надання заяви із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду та квитанції про сплату судового збору. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк представник ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - адвокат Зайцева О. П. звернулася до апеляційного суду із заявою на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху, у якій зазначила, що строк на апеляційне оскарження не пропущено, оскільки відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Також зазначала, що ОСОБА_2 , яка на час ухвалення судом заочного рішення була представником малолітньої доньки - ОСОБА_3 , не була присутньою при розгляді справи та при проголошені вказаного рішення.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2024 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - адвоката Зайцевої О. П., на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2013 року з підстав, визначених пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами на судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до 15 грудня 2017 року, судом апеляційної інстанції перевіряється дотримання особою, яка подає апеляційну скаргу, строків на апеляційне оскарження встановлених ЦПК України, в редакції до набрання чинності Закону № 2147-VIII, тобто до 15 грудня 2017 року.

Апелянт порушив визначений законом 10-денний строк на апеляційне оскарження заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2013 року, встановлений частиною першою статті 294 ЦПК України у редакції, яка діяла на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, який розпочався з дня отримання заявником повного тексту ухвали від 22 березня 2024 року про відмову у задоволенні заявипро перегляд заочного рішення, тобто з 27 березня 2024 року. Наведені заявником доводи не містять конкретних об`єктивних причин пропуску строку на апеляційне оскарження і вона не надала доказів наявності об`єктивних перешкод, які завадили їй вчасно звернутися до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2024 року представник ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - адвокат Зайцева О. П., шляхом формування документа у системі «Електронний суд», звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2024 року, в якій просить оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (абзац 6 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В. від 12 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 200/4670/13, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У липні 2024 року матеріали цивільної справи № № 200/4670/13 надійшли до Верховного Суду.

20 листопада 2024 року судді Луспеник Д. Д., Гулько Б. І., Коломієць Г. В. заявили про самовідвід у справі з тих підстав, що вони вже брали участь у розгляді вказаної цивільної справи у суді касаційної інстанції (провадження № 61-10431св23), за результатами розгляду якої було прийнято постанову від 22 листопада 2023 року, в якій зазначена правова позиція щодо поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення і саме це питання є спірним у цій справі при новому її розгляді.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року заяву суддів Верховного Суду Луспеника Д. Д., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. про самовідвід задоволено. Відведено суддів Луспеника Д. Д., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. за їх заявою від участі у розгляді справи № 200/4670/13 (провадження 61-9410св24) за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка є законним представником малолітньої ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - адвоката Зайцевої О. П. на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2024 року. Справу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року № 1351/0/226-24 у зв`язку з постановлення Верховним Судом 20 листопада 2024 року ухвали про самовідвід суддів Луспеника Д. Д., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. у справі № 200/4670/13 призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 20 листопада 2024 року справу № № 200/4670/13 передано судді-доповідачу Лідовцю Р. А., судді, які входять до складу колегії: Гулейков І. Ю., Шипович В. В.

29 листопада 2024 року судді Лідовець Р. А., Гулейков І. Ю. заявили про самовідвід у справі з тих підстав, що вони вже брали участь у розгляді вказаної цивільної справи у суді касаційної інстанції (провадження № 61-10431св23), за результатами розгляду якої було прийнято постанову від 22 листопада 2023 року, в якій висловлювалася правова позиція щодо вирішення спору. Тому з метою уникнення сумнівів у неупередженості та забезпечення об`єктивності розгляду цієї справи вважали, що підлягають самовідводу.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2024 року заяву суддів Верховного Суду Лідовця Р. А., Гулейкова І. Ю. про самовідвід задоволено. Відведено суддів Лідовця Р. А., Гулейкова І. Ю. за їх заявою від участі у розгляді справи № 200/4670/13 (провадження 61-9410св24) за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка є законним представником малолітньої ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - адвоката Зайцевої О. П. на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2024 року. Справу передано для проведення повторного автоматизованого розподілу.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2024 року № 1380/0/226-24 у зв`язку з постановлення Верховним Судом 29 листопада 2024 року ухвали про самовідвід суддів Лідовця Р. А., Гулейкова І. Ю. у справі № 200/4670/13 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 02 грудня 2024 року справу № № 200/4670/13 передано судді-доповідачу Осіяну О. М., судді, які входять до складу колегії: Сакара Н. Ю., Шипович В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - адвоката Зайцевої О. П. мотивована тим, що заява про перегляд заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2013 року розглядалася за правилами ЦПК України в редакції, яка набула чинності 15 грудня 2017 року. При вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження та дотримання апелянтом строків на апеляційне оскарження заочного рішення, апеляційний суд безпідставно застосував положення статті 294 ЦПК України в редакції, яка діяла на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, не врахував положення частин третьої, четвертої статті 3 ЦПК України, якими передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи; Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Вказує, що процедура апеляційного оскарження визначається за процесуальними правилами, які діють на момент подання апеляційної скарги, а не на час ухвалення оскаржуваного судового рішення. При цьому посилається на відповідні висновки Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2024 року на офіційну електронну адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу представника ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - адвоката Зайцевої О. П. на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2024 року, який не був скріплений електронним цифровим підписом (далі - ЕЦП) особи, що його подає.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2024 року відзив ОСОБА_1 повернуто заявникові без розгляду з підстав, передбачених частиною четвертою статті 183 ЦПК України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - адвоката Зайцевої О. П. підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала апеляційного суду не відповідає.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і ґрунтуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) керується тим, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти росії»).

Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (mutatis mutandis, пункт 27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України»).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип «res judicata» (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).

Згідно з пунктом 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У пункті 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ЦПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21 лютого

2019 року у справі № 908/1141/15-г.

При цьому слід зазначити, що норми ГПК України у цій частині повністю уніфіковані з нормами ЦПК України.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала, зокрема у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), застосування правил, передбачених пунктом 13 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, щодо строків оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, тобто до 15 грудня 2017 року.

За правилами частини першої статті 294 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Відповідно до статті 228 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 231 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження

№ 61-37352сво18) зроблено висновок про те, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент вчинення таких дій (частина третя

статті 3 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі

№ 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) погодилася з висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловленим у постанові від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц, про те, що процедура апеляційного оскарження визначається за процесуальними правилами, які діють на момент подання апеляційної скарги, а не на час ухвалення оскарженого рішення.

ЦПК України встановлює для відповідача особливий порядок оскарження заочного рішення - шляхом подання до суду, що його ухвалив, заяви про перегляд цього рішення (стаття 284 ЦПК України), а також загальний порядок - апеляційне оскарження (частина четверта статті 287 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 287 ЦПК України року у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої, частиною третьою

статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє в відкритті апеляційного провадження в порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.

У пункті 4 частини першої статті 358 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд зробив висновок, що строк на апеляційне оскарження повинен вираховуватися за правилами частини першої статті 294 ЦПК України (у редакції, яка діяла на момент ухвалення рішення суду першої інстанції), тобто становить десять днів з дня його проголошення.

Із матеріалів справи установлено, що ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2024 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Зайцевої О. П. про перегляд заочного рішення від 02 липня 2013 року у вказаній справі відмовлено. Копію вказаної ухвали заявник отримав 27 березня 2024 року.

Колегія судді враховує, що процесуальне право на звернення до апеляційного суду із апеляційною скаргою на заочне рішення Бабушкінського районного суду м Дніпропетровська від 02 липня 2013 року виникло у ОСОБА_2 після постановлення ухвали про його перегляд від 22 березня 2024 року (постановленої за чинним ЦПК України), а тому строк на апеляційне оскарження для відповідачки почав відраховуватись з моменту постановлення цієї ухвали за правилами ЦПК України (30 днів).

Установлено, що апеляційну скаргу на заочне рішення представник ОСОБА_2 - адвокат Зайцева О. П. подала через систему «Електронний суд» 27 квітня 2024 року.

Ураховуючи наведене, заявник не пропустив строк на апеляційне оскарження заочного рішення, визначений частиною першою статті 354 ЦПК України.

Подібні висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 761/15902/14-ц (провадження № 61-38977св18), від 02 жовтня 2020 року у справі № 760/8340/16-ц (провадження № 61-12022св19), від 07 жовтня 2020 року у справі № 2-789/12 (провадження № 61-7426св20), від 22 червні 2022 року у справі № 373/3448/13 (провадження № 61-2084св22).

Отже, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що строк на апеляційне оскарження заочного рішення суду обчислюється відповідно до вимог ЦПК України 2004 року (10 днів) та вважав цей строк пропущеним.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України встановлено, що підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки апеляційний суд порушив норми процесуального права, що призвело до обмеження права ОСОБА_2 на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції розподілу судових витрат не здійснює.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 , ОСОБА_2 - адвоката Зайцевої Олени Петрівни - задовольнити.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2024 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

' Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович