03.08.2025

№ 200/5361/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2025 року

м. Київ

справа №200/5361/23

адміністративне провадження № К/990/11078/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,

суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження, як суд касаційної інстанції

касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області

на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року (головуючий суддя - Чучко В.М.)

та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року (головуючий суддя - Компанієць І.Д., судді: Гайдар А.В., Казначеєв Е.Г.)

у справі № 200/5361/23

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі - ТУ ДСА в Донецькій області, відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України, відповідач 2), в якій просив:

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Слов`янського міськрайонного суду ОСОБА_1 , у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", починаючи з 19 липня 2022 року;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати судді Слов`янського міськрайонного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди з 19 липня 2022 року;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити судді Слов`янського міськрайонного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" з 19 липня 2022 року та виплачувати її весь період перебування на військовій службі із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом в.о. голови Слов`янського міськрайонного суду від 01 березня 2022 року №17-к позивача, суддю Слов`янського міськрайонного суду Донецької області, увільнено від виконання службових обов`язків у зв`язку з призовом на військову службу із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку, до дня фактичної демобілізації (на період, вказаний у контракті).

Однак, з 19 липня 2022 року відповідачем-1 припинено нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу на період проходження військової служби на підставі ст. 119 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ).

Позивач вважає таке рішення щодо припинення нарахування та виплати суддівської винагороди незаконним, оскільки питання обрахунку, розміру та виплати суддівської винагороди унормовується виключно статтею 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ.

Не погоджуючись з відсутністю нарахування та виплати суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з цим позовом.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року позов задоволено:

- визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати судді Слов`янського міськрайонного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди, починаючи з 19 липня 2022 року;

- зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Слов`янського міськрайонного суду ОСОБА_1 у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів", починаючи з 19 липня 2022 року;

- зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити судді Слов`янського міськрайонного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів", починаючи з 19 липня 2022 року, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» взагалі не застосовує до будь-якого аспекту оплати роботи судді таку правову категорію, як середній заробіток, а тому в даному випадку норми ст. 119 ч. 3 КЗпП України не можуть регулювати спірні правовідносини.

Разом з тим, у відповіді ТУ ДСА в Донецькій області від 06 вересня 2023 року №05-1091/23, наданої на адвокатський запит щодо виплати суддівської винагороди під час призову на військову службу, зазначено, що з 19 липня 2022 року на підставі статті 119 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ) суддівська винагорода судді ОСОБА_1 не нараховувалась і не виплачувалась.

Проте, як зауважив суд першої інстанції, питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість застосовування до правовідносин стосовно виплати суддівської винагороди будь-які інші закони та/або підзаконні нормативні акти, у тому числі КЗпП України та Закон України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ.

За таких обставин, при наявності розбіжностей чи колізій між Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і будь-яким іншим нормативним актом, навіть законом, в питанні виплати суддівської винагороди застосуванню підлягають норми саме Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які мають пріоритет. Саме цей Закон є спеціальним в регулюванні спірних правовідносин.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає будь-яких обмежень у виплаті суддівської винагороди тим суддям, які проходять військову службу у зв`язку з мобілізацією, а тому така категорія суддів має право на отримання суддівської винагороди в повному розмірі, встановленому цим Законом.

Крім того, Рада суддів України у рішенні № 24 від 05 серпня 2022 року також звертала увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018. Отже, судді, які на даний час знаходяться в лавах Збройних Сил України, мають всі законні підстави отримувати суддівську винагороду у повному обсязі.

З урахуванням конституційних гарантій незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону № 1402-VIII над іншими нормами законодавства, зважаючи на те, що позивач не здійснює правосуддя внаслідок проходженням військової служби у Збройних Силах України, виконує конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, суд першої інстанції дійшов висновку, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX, яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку, суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода має виплачуватися у повному обсязі.

Також суд першої інстанції зауважив, що належним способом захисту порушеного права позивача на отримання суддівської винагороди є встановлення Державній судовій адміністрації України зобов`язання забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу, починаючи з 19 липня 2022 року, а Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19 липня 2022 року, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року у справі № 200/5361/23 - змінено шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року у справі № 200/5361/23 - залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що за відсутності наказу голови суду про припинення виплати ОСОБА_1 середнього заробітку на час його увільнення в зв`язку з мобілізацією з 19 липня 2022 року, ТУ ДСА в Донецькій області не мала повноважень на припинення цих виплат тільки на підставі норми закону ч. 3 ст. 119 КЗпП України без видання відповідного наказу.

Отже, дії ТУ ДСА в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди з 19 липня 2022 року є протиправними.

Висновки ж суду першої інстанції, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає будь-яких обмежень у виплаті суддівської винагороди тим суддям, які проходять військову службу у зв`язку із мобілізацією, а тому така категорія суддів має право на отримання суддівської винагороди в повному обсязі, суд апеляційної інстанції знайшов помилковими, оскільки цей закон взагалі не передбачає можливості перебування судді на військовій службі, отже до спірних правовідносин повинні застосовуватися приписи ч. 3 ст. 119 КЗпП України, які надають позивачу можливість проходити військову службу, зберігаючи за собою посаду, статус і місце роботи судді.

Щодо посилання ДСА України на порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, позаяк ця справа мала розглядатися в порядку загального позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначив таке.

Не зважаючи на те, що означена справа не є справою незначної складності, проте, враховуючи, що ця справа не відноситься до справ, які виключно розглядаються за правилами загального позовного провадження, перелік яких визначено у частині четвертій статті 12, частині другій статті 257 КАС України, суд не може визнати порушенням норм процесуального права розгляд судом першої інстанції цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження (з урахуванням п. 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України).

Щодо доводів ДСА України про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не пропустив строк звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України (з урахуванням п. 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України).

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

У касаційній скарзі ТУ ДСА в Донецькій області, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ) щодо збереження середнього заробітку (виплати суддівської винагороди судді, мобілізованому до лав Збройних Сил України) з 19 липня 2022 року.

Скаржник зауважує, що здійснення суддею своїх посадових обов`язків (справляння правосуддя) у встановленому порядку, безумовно, є підставою для виплати суддівської винагороди в повному обсязі, однак наявність у особи самого лише статусу судді, зважаючи на вже існуючу практику, не є безумовною підставою для виплати суддівської винагороди з доплатами.

Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги ТУ ДСА України в Донецькій області, суд апеляційної інстанції, окрім іншого, зазначив, що за відсутності наказу голови суду про припинення виплати ОСОБА_1 середнього заробітку на час його увільнення в зв`язку з мобілізацією з 19 липня 2022 року, ТУ ДСА України в Донецькій області не мало повноважень на припинення цих виплат тільки на підставі норми закону ч. 3 ст. 119 КЗпП України без видання відповідного наказу.

Натомість скаржник уважає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими, так як територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мало підстав виплачувати суддівську винагороду позивачеві після відповідних змін у законодавстві. ТУ ДСА України в Донецькій області, як розпорядник коштів, несе відповідальність за цільове та законне витрачання бюджетних коштів.

Посилання суду на те, що територіальне управління ДСА України є лише фактичним виконавцем наказу голови суду, є хибним, адже управління як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, несе відповідальність за правомірність витрачання коштів і уповноважений на перевірку правильності розпорядчого документу (наказу), на підставі якого відбуватиметься виплата бюджетних коштів. Прогалини в законодавстві щодо конкретизації дій в подібних ситуаціях не є підставою для бездіяльності чи вчинення неправомірних дій.

Правом подати відзив на касаційну скаргу в порядку статті 338 КАС України позивач та ДСА України не скористалися, що відповідно до вказаної статті не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій за наявними в справі матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 23 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в порядку письмового провадження з 04 липня 2024 року.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Указом Президента України від 13 серпня 2002 року ОСОБА_1 призначений на посаду судді Шахтарського районного суду. 14 серпня 2003 року переведений на посаду судді Слов`янського районного суду. 27 березня 2004 року згідно з Указом Президента України від 23 березня 2004 року переведений на посаду судді новоутвореного Слов`янського міськрайонного суду Донецької області. Постановою Верховної Ради України від 22 травня 2008 року обраний суддею цього ж суду безстроково.

Наказом в.о. голови Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 01 березня 2022 року № 17-к ОСОБА_1 увільнено від виконання обов`язків голови Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з 01 березня 2022 року у зв`язку зі вступом до територіальної оборони України, зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період, вказаний у контракті.

На підставі цього наказу ОСОБА_1 до 19 липня 2022 року отримував середньомісячний заробіток судді.

19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який вніс зміни до статті 119 Кодексу законів про працю України, скасувавши право мобілізованих громадян на збереження середнього заробітку.

Листом від 06 вересня 2023 року № 05-1091/23 на адвокатський запит ТУ ДСА України в Донецькій області повідомило позивача, що з 19 липня 2022 року на підставі статті 119 КЗпП України (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року № 2232-ІХ) суддівська винагорода судді ОСОБА_1 не нараховувалась і не виплачувалась.

Не погоджуючись із невиплатою суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

За приписами статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Засади та порядок фінансування судів установлені статтями 148, 149 Закону №1402-VIII.

За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Положенням про Територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України 25 вересня 2015 року, визначено, що основним завданням управління є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів Донецької області та фінансове забезпечення місцевих загальних судів Донецької області з метою створення належних умов діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області та місцевих загальних судів Донецької області.

Заходи по фінансовому забезпеченню місцевих загальних судів Донецької області включають в себе і нарахування та виплату суддівської винагороди.

За приписами частини другої статті 24 Закону №1402-VІІІ голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Нарахування, у тому числі суддівської винагороди суддям, здійснюється на підставі наказів голів суддів, табелів обліку робочого часу, копії яких передаються судами управлінню для виконання.

Поряд з тим, Законом №1402-VІІІ не урегульовано питання призову суддів на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду та виплати суддівської винагороди.

Зазначені питання урегульовано статтею 119 Кодексу законів про працю України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з частинами першою-другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (в редакції до внесених змін Законом №2352-ІХ) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, було внесено зміни до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, а саме слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

З 19 липня 2022 року законодавцем не передбачено виплату грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

IV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ) щодо збереження середнього заробітку (виплати суддівської винагороди судді, мобілізованому до лав Збройних Сил України) з 19 липня 2022 року.

В контексті розглядуваного спору Суд вважає за доцільне зазначити таке.

Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо права позивача на нарахування та виплату суддівської винагороди у період перебування на військовій службі за призовом під час мобілізації, на особливий період, з 19 липня 2022 року.

У межах цієї справи суди попередніх інстанцій встановили, що наказом в.о. голови Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 01 березня 2022 року № 17-к позивач був увільнений від виконання посадових обов`язків голови Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з 01 березня 2022 року у зв`язку з призовом на військову службу.

Відповідно до цього наказу за позивачем зберігалися місце роботи, посада та середній заробіток до дня фактичної демобілізації згідно з частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року (далі- Закон №2352-ІХ), було внесено зміни до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України. Ці зміни виключили норму щодо нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 19 липня 2022 року.

На підставі цих змін ТУ ДСА України в Донецькій області з 19 липня 2022 року не нараховувала і не виплачувала суддівську винагороду судді ОСОБА_1 .

Питання виплати суддівської винагороди у період проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації за умови змін у редакції частини третьої статті 119 КЗпП України було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року в справі №320/10955/23, у якій, серед іншого, зазначено, що наведені положення Закону №1402-VIII (частина десята статті 135) стосуються випадків, коли суддя не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин, які безпосередньо пов`язані з організацією судочинства.

Законом №1402-VIII не врегульовано, чи виплачується суддівська винагорода в разі проходження суддею, повноваження якого не припинені, військової служби, зокрема, за призовом по мобілізації до лав Збройних Сил України в особливий період.

При співвідношенні норм частини третьої статті 119 КЗпП України та статті 135 Закону №1402-VIII слід мати на увазі, що вони є самостійними, регулюють різні правовідносини, а тому при їхньому застосуванні неприйнятні правила щодо застосування загальної та спеціальної норми.

У правовому регулюванні статусу судді немає норми, яка б визначала, які гарантії має суддя, якщо він, виконуючи військовий обов`язок по захисту Батьківщини, поступив на військову службу. У такому випадку суддя отримує також статус військовослужбовця з поширенням на нього гарантій правового і соціального захисту військовослужбовців, установлених законом.

Як і здійснення правосуддя, військова служба є публічною. Суддя, поступивши на військову службу, здійснює функції, які притаманні цьому виду публічної служби, і така служба підлягає оплаті відповідно до умов, передбачених законом для неї. Засада оплати праці - «праця оплачується за виконану роботу (трудову функцію)» [це відповідає визначенню заробітної плати як винагороди за виконану роботу згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці»] - застосовна і в цьому випадку. Виконання одного виду публічної служби із застосуванням порядку оплати трудової функції, встановленого для іншого виду публічної служби, навпаки, суперечило б такій засаді.

За висновками, сформованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року в справі №320/10955/23, у разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема, за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки в Законі №1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини. У разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також в інших випадках, передбачених частиною другою статті 39 Закону №2232-ХІІ, за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. У цей період на суддю поширюється статус військовослужбовця, визначений нормативно-правовими актами, зокрема, гарантії правового і соціального захисту військовослужбовців, а суддівська винагорода судді не виплачується.

Застосовуючи висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року в справі №320/10955/23, у постанові від 17 квітня 2025 року в справі №340/655/23, у якій суддю (позивача) увільнено від роботи у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації та припинено нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, з чим він не погоджується, Верховний Суд констатував, що в разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема, за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки в Законі №1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини. Наведене дає підстави для висновку, що поступивши на військову службу, позивач не втратив статусу судді, його повноваження судді збереглися в силу норм частини сьомої статті 126 Конституції України та статті 119 Закону №1402-VIII. Одночасно він набув статусу військовослужбовця. Будучи увільненим від виконання обов`язків зі здійснення правосуддя на період проходження військової служби, позивач у цей період не має права на отримання суддівської винагороди як винагороди за виконання професійного обов`язку судді. Він вступив у публічні правовідносини з державою щодо проходження військової служби на умовах, зокрема, й щодо забезпечення (грошового, матеріального), які встановила держава для цього виду публічної служби. У зв`язку із цим припинення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди є правомірним.

Висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року в справі №320/10955/23 та Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2025 року в справі №340/655/23, є релевантними та застосовними до спірних правовідносин у справі, що розглядається, тому відсутня необхідність формування висновку щодо застосування норм права, наведених скаржником у касаційній скарзі.

Отже, відповідно до вже сформованих Верховним Судом правових висновків, у разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема, за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки в Законі №1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини. У разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення, проте суддівська винагорода судді не виплачується.

Поступивши на військову службу, позивач не втратив статусу судді, його повноваження судді збереглися в силу норм частини сьомої статті 126 Конституції України та статті 119 Закону №1402-VIII. Одночасно він набув статусу військовослужбовця. Будучи увільненим від виконання обов`язків зі здійснення правосуддя на період проходження військової служби, позивач у цей період не має права на отримання суддівської винагороди як винагороди за виконання професійного обов`язку судді. Він вступив у публічні правовідносини з державою щодо проходження військової служби на умовах, зокрема, й щодо забезпечення (грошового, матеріального), які встановила держава для цього виду публічної служби. У зв`язку із цим припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди є правомірним.

Призвавши позивача для виконання конституційного обов`язку по захисту Батьківщини, держава взяла зобов`язання надати йому відповідні правові та соціальні гарантії, в тому числі й щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця. Це відповідає й змісту норми частини третьої статті 119 КЗпП України у чинній редакції, яка звільняє роботодавця від обов`язку виплачувати працівнику, призваному на військову службу, заробітну плату. За відсутності правової норми, яка б гарантувала збереження суддівської винагороди у разі призову на військову службу, вимоги ОСОБА_1 до ТУ ДСА України в Донецькій області про нарахування та виплату суддівської винагороди при фактичному виконанні обов`язків військової служби, а не відправленні правосуддя, не мають правового підґрунтя.

З наведеного слідує, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права: неправильно витлумачили норми статті 135 Закону №1402-VIII.

Висновок суду апеляційної інстанції, що за відсутності наказу голови суду про припинення виплати ОСОБА_1 середнього заробітку на час його увільнення в зв`язку з мобілізацією з 19 липня 2022 року, ТУ ДСА України в Донецькій області не мало повноважень на припинення цих виплат тільки на підставі норми закону ч. 3 ст. 119 КЗпП України без видання відповідного наказу, колегія суддів уважає помилковим з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Частинами першою та четвертою статті 148 Закону № 1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Згідно з Положенням про територіальне управління Державної судової адміністрації в Донецькій області основним завданням управління є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів Донецької області та фінансове забезпечення місцевих загальних судів Донецької області з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецької області здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області та місцевих загальних судів Донецької області.

Ураховуючи вищенаведені висновки щодо відсутності законодавчо визначених підстав для виплати суддівської винагороди мобілізованому судді, висновується, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, як розпорядник коштів нижчого рівня, не мало підстав виплачувати суддівську винагороду позивачеві після відповідних змін у законодавстві, оскільки несе відповідальність за цільове та законне витрачання бюджетних коштів.

Посилання суду апеляційної інстанції на те, що Територіальне управління ДСА України є лише фактичним виконавцем наказу голови суду, є хибним, адже управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, несе відповідальність за правомірність витрачання коштів і уповноважене на перевірку правильності розпорядчого документу (наказу), на підставі якого відбуватиметься виплата бюджетних коштів.

Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Беручи до уваги, що у цій справі вирішення спору залежить від застосування норм матеріального права, а у питанні застосування та тлумачення норм матеріального права Верховний Суд є судом, який має повну юрисдикцію, то Суд за правилами частини першої статті 351 КАС України, уважає за необхідне ухвалити нове рішення, не направляючи справу на новий судовий розгляд.

За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.

V. Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області задовольнити.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року скасувати.

Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська

Судді М.В. Білак

Ж.М. Мельник-Томенко