ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 200/5490/20-а
адміністративне провадження № К/9901/3406/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н. В.,
суддів: Данилевич Н. А., Мацедонської В. Е.
розглянув у порядку спрощеного провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 200/5490/20
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області
про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів
за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області
на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року, ухвалене в складі головуючого судді Логойди Т. В.,
та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Казначеєва Е. Г., суддів Геращенка І. В., Компанієць І. Д.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі - відповідач, ТУ ДСА) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, в якому просила:
1.1. визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати судді Дружківського міського суду Донецької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмеження нарахування у сумі 44744,21 грн;
1.2. зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести нарахування суддівської винагороди судді Дружківського міського суду Донецької області ОСОБА_1 на підставі частин другої та третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком днів відпустки);
1.3. стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь судді Дружківського міського суду Донецької області ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком днів відпустки), з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів, з урахуванням раніше виплаченої суми суддівської винагороди.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що працює на посаді судді Дружківського міського суду Донецької області, однак суддівську винагороду за спірний період їй нараховано та виплачено на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не на підставі статей 130 Конституції України та 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення прав позивача та гарантій її незалежності.
3. Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, зокрема, що Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь. Територіальне управління Державної судової адміністрації України є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Абзац 1 частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України визначає, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років. Згідно з положеннями частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.
3.1. За доводами відповідача, статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та пунктом 10 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ не внесені зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується (стаття 103 Кодексу законів про працю України і стаття 29 Закону України «Про оплату праці»).
3.2. Відповідач уважає, що оскільки зміни в законодавстві України, а саме прийняття Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ зумовлені економічним становищем держави та спрямовані на досягнення фінансової стабілізації в умовах карантину, то ТУ ДСА як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ).
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
4. ОСОБА_1 працює на посаді судді Дружківського міського суду Донецької області (укази Президента України «Про призначення суддів» від 18 жовтня 2013 року № 570/2013 та від 23 грудня 2019 року №936/2019, накази про зарахування до штату суду від 22 жовтня 2013 року № 16-К та від 23 грудня 2019 року № 64-К, що прийняті головою Дружківського міського суду Донецької області).
5. За період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком 1 дня відпустки - 15 травня 2020 року) суддівську винагороду їй нараховано та виплачено не відповідно до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
6. Указані обставини підтверджуються довідкою відповідача від 08 липня 2020 року №04-1663/20-вих. про розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 за травень 2020 року, в якій відображено, що судді Дружківського міського суду Донецької області ОСОБА_1 у травні 2020 року було нараховано суддівську винагороду (за винятком суддівської винагороди за період відпустки у розмірі 41 818,74 грн) за 18 відпрацьованих днів у розмірі 44 744,21 грн, фактично виплачено за відпрацьований період після відрахування податків, зборів і обов`язкових платежів 36 019,09 грн.
7. Відомості, наведені у довідці відповідача від 08 липня 2020 року №04-1663/20-вих., співпадають з даними довідки відповідача від 25 червня 2020 року, в якій зазначено, що за період з 01 травня 2020 року по 31 травня 2020 року позивачу нараховані оподатковувані доходи на загальну суму 86 562,95 грн (41 818,74 грн + 44 744,21 грн = 86 562,95 грн).
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
8. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року, позовні вимоги задоволено частково.
8.1. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком дня відпустки) із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
8.2. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком дня відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити їй її недоотриману частину.
8.3. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
9. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», суб`єкт владних повноважень діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.
10. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині, суд першої інстанції виходив з того, що перерахунок суддівської винагороди, з урахуванням положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», позивачу ще не проведений і, відповідно, суму недоотриманої суддівської винагороди ще не визначено, тому позовні вимоги про стягнення недоотриманої суддівської винагороди задоволенню не підлягають як передчасні.
ІV. Касаційне оскарження
11. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 29 січня 2021 року.
12. 09 лютого 2021 року ухвалою Верховного Суду вказана касаційна скарга залишена без руху та надано строк для усунення виявлених недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів на обґрунтування вказаного клопотання, а також надання документа про сплату 3363,20 грн судового збору та уточненої касаційної скарги із належним обґрунтуванням зазначеної відповідачем підстави касаційного оскарження судових рішень, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, на якій подається касаційна скарга.
13. 02 березня 2021 року на виконання вимог зазначеної ухвали Верховного Суду надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, у якій відповідач просить поновити строк касаційного оскарження, додав копію квитанції про сплату судового збору у відповідному розмірі та уточнено підстави касаційного оскарження.
14. У уточненій касаційній скарзі відповідач посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
15. На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права, які встановлювали обмеження максимального розміру суддівської винагороди в період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, зокрема статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в редакції Закону України від 13 квітня 2020 року №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
16. Відповідач у касаційній скарзі також наголошує, що відповідно до абзацу 1 частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років. Згідно з положеннями частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.
17. За доводами відповідача, потреба у фінансових ресурсах на 2020 рік за бюджетною програмою КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і систем установ системи правосуддя» була забезпечена на 60%, схожа ситуація із фінансовим забезпеченням зберігається і у поточному році. На думку відповідача, хаотичний процес стягнення коштів (суддівської винагороди) за рішеннями судів, що зараз набуває масового характеру, поставить ще в скрутніше фінансове становище, де такі рішення до негайного виконання вже прийняті, призведе до неможливості виплати поточні виплати із суддівської винагороди та заробітної плати працівникам апарату судів.
18. Крім того, у касаційній скарзі відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, а саме суд першої інстанції помилково розглянуто справу за правилами спрощеного позовного провадження, а суд апеляційної інстанції не надав цьому належної правової оцінки.
19. У зв`язку із зазначеним відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
20. У касаційній скарзі відповідач просить здійснювати судовий розгляд за участю його представника.
21. Колегія суддів, уважаючи доведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2021 року відкрила касаційне провадження та витребувала із Донецького окружного адміністративного суду матеріали справи №200/5490/20-а.
22. 18 березня 2021 року матеріали справи № 200/5490/20-а надійшли до Верховного Суду.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
23. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
24. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
25. Приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
26. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
27. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
28. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
29. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
30. У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
31. За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
31.1. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4).
32. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
33. За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
34. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
35. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX (далі - Закон № 553-IX), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
35.1. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
35.2. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).
36. Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553-IX.
36.1. За текстом цього Рішення, указані положення законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
VІ. Позиція Верховного Суду
37. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
38. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
39. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
40. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 10 березня 2021 року вбачається, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме стосовно виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження нарахування у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2.
41. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства, уважає за необхідне зазначити таке.
42. 03 березня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову в справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у справі №340/1916/20 виник у зв`язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб`єктний склад спірних правовідносин, але, пам`ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі № 340/1916/20), у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.
43. Варто наголосити, що у розрізі встановлених обставин справи №340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ було доповнено статтею 29. Тобто у справі № 340/1916/20 Верховний Суд головним чином загострив увагу на тому, який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди. Власне, це й було тим основним питанням, якого стосувався правовий висновок Верховного Суду.
44. Зокрема, у постанові від 03 березня 2020 року Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).
45. Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин колегія суддів зазначає, що цей Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII (пункт 56). <…> Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).
46. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми статті 135 Закону № 1402-VIII, констатуючи, що цей закон є спеціальним для спірних правовідносин і неправомірним було обмеження виплати позивачці суддівської винагороди за період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком днів відпустки) розміром, що не перевищував десяти прожиткових мінімумів на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).
47. За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд уважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком дня відпустки) із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
48. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що згаданою вище постановою від 03 березня 2020 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належного відповідача у цих правовідносинах.
49. У ситуації, яка склалася у зв`язку із прийняттям Закону № 553-ІХ і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами протягом квітня-серпня 2020 року, безсумнівним, з огляду на висловлену правову позицію Верховного Суду, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним. Поміж тим, при вирішенні питання про те, який суб`єкт владних повноважень повинен відповідати у такій-от ситуації за позовом, а також яким є ефективний спосіб захисту порушеного права, суд касаційної інстанції, направляючи справу (№ 340/1916/20) на новий розгляд, орієнтував суди нижчих інстанцій на те, щоб дослідили обставини щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.
50. Так, відповідачем у справі № 340/1916/20 був апеляційний суд (у якому позивач працює суддею), а предметом спору - наказ голови цього суду (в частині пункту 1, у якому йдеться про обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень 2020 року, починаючи з 18 квітня 2020 року, який був застосований до судді Кропивницького апеляційного суду Гончара В. М. із застуванням обмеження нарахування у сумі 47 320,00 грн). У контексті спірних правовідносин тієї справи і фактичних підстав їх виникнення питання про те, чи міг апеляційний суд (як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня) виконувати свої зобов`язання по виплаті суддівської винагороди у повному обсязі (з огляду на наявність чи відсутність у нього фінансових ресурсів на цю виплату) було недослідженим. Тому оцінити правомірність дій конкретно відповідача (як розпорядника бюджетних коштів) у вимірі спірних правовідносин тієї справи, а також чи ефективним у такому випадку був застосований судами спосіб захисту порушеного права суд касаційної інстанції у межах своїх повноважень на цій стадії не міг. Для захисту порушеного права вимагалося з`ясувати додаткові обставини (як-от щодо обсягу фінансування потреб на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, зокрема чи вносилися зміни до кошторису суду в цій частині і які, яким чином розпорядилися цими коштами) для того, щоб правильно визначити відповідача за позовом і належний спосіб захисту (адже інакше сама лиш констатація адміністративним судом порушення права судді на отримання суддівської винагороди без його (ефективного) захисту, зважаючи на завдання адміністративного судочинства, була б позбавлена сенсу).
51. Повертаючись до обставин цієї справи, зазначимо, що, задовольняючи позовні вимоги в частині зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком дня відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити їй її недоотриману частину, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що порушення прав позивача допустило ТУ ДСА.
52. Щодо належного відповідача за цим позовом (ТУ ДСА) і обраного способу захисту порушеного права, колегія суддів зазначає таке.
53. У постанові від 03 березня 2020 року в справі №340/1916/20 Верховний Суд не висловлював правової позиції з приводу того, хто має бути відповідачем за позовом (у справі № 340/1916/20), позаяк цей аспект вказаної справи вимагав з`ясування додаткових обставин, у зв`язку з чим справу було направлено на новий розгляд.
54. Аналогічне питання виникло також в межах спірних правовідносин цієї справи.
55. Судячи зі змісту рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, вони теж не з`ясовували обставин справи у цій площині. Зокрема поза увагою залишилися питання щодо обсягів фінансування витрат на виплату суддівської винагороди суддям Дружківського міського суду Донецької області, та безпосередньо позивачу протягом спірного періоду.
56. Зважаючи на мотиви, які навів Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року в справі № 340/1916/20, орієнтуючи суди нижчих інстанцій на те, що має значення для визначення належного відповідача (у схожих правовідносинах), колегія суддів зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині не відповідають тим настановам і вказівкам, які за подібних обставин справи (№ 340/1916/20) позначив Верховний Суд для правильного вирішення спору щодо виплати суддівської винагороди.
57. З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання (саме) Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком дня відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити їй її недоотриману частину <…>, є передчасними, що, відповідно до вимог частини другої статті 353 КАС України, є підставою для скасування судового рішення в цій частині і направлення справи на новий розгляд.
58. Водночас з метою запобігання неоднозначному розумінню чи двоякому підходу до вирішення цієї справи колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.
59. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
60. Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
61. На думку колегії суддів, для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати також правовий (звідси і процесуальний) статус ДСА (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених частинами першою, третьою статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
62. Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), на думку колегії суддів, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.
63. Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
64. Крім того, Суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити також, що, враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА).
65. У розрізі обставин цієї справи колегія суддів не намагається заперечити, що ТУ ДСА є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Дружківського міського суду Донецької області. Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою (в обмеженому розмірі) суддівської винагороди теж вимагали правового оцінювання, що суди першої та апеляційної інстанцій і зробили.
66. Водночас, з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
67. Між тим, суб`єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначила позивач. Ураховуючи принцип офіційного з`ясування обставин справи, суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача (частина третя статті 48 КАС) чи залучити другого відповідача (частина четверта статті 48 КАС), якщо для цього є підстави. На думку колегії суддів, в такій площині суди першої та апеляційної інстанцій спірних правовідносин не розглядав. Це дає колегії суддів підстави стверджувати, що рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов`язання ТУ ДСА нарахувати і виплатити заборгованість є помилковим.
68. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 23 червня 2021 року в справі №520/13014/2020, від 22 липня 2021 року в справі № 160/12091/20 та інших.
69. Відповідно до частин першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
70. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
71. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або <…>.
72. Отже, в обсязі встановлених в цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин колегія суддів уважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком дня відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити їй її недоотриману частину, а також в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь судді Дружківського міського суду Донецької області ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди за період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком днів відпустки), з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів, з урахуванням раніше виплаченої суми суддівської винагороди, є передчасними, а правильне вирішення справи в цій частині вимагає дослідження доказів і з`ясування на цій підставі обставин, у зв`язку з чим справу слід направити на новий розгляд.
73. Щодо доводів ТУ ДСА про порушення вимог процесуального закону, які полягали в тому, що цю справу розглянуто за правилами спрощеного, а не загального позовного провадження, колегія суддів зазначає таке.
74. Відповідно до частини першої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
75. Відповідно до частини другої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
76. За частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
77. Водночас, згідно з частиною четвертою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
78. Такі самі положення містить також частини четверта статті 12 КАС України, яку, окрім того, доповнено також пунктами 5 і 6 згідно із законами України від 13 березня 2018 року № 2325-VIII і від 13 травня 2020 року № 590-IX відповідно (<…> 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266 1 цього Кодексу).
79. Відповідно до частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо: 1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище; <…> 10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження; <…>.
80. З цими положеннями співвідносяться (частково) норми частини першої статті 263 КАС України, яка визначає особливості розгляду окремих категорій справ незначної складності (<…> щодо: 1) оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 2) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 3) припинення за зверненням суб`єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 4) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо в`їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію).
81. Згідно з частиною п`ятою статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.
82. Аналізуючи наведені положення процесуального закону у контексті доводів відповідача колегія суддів дійшла таких висновків:
- у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України);
- якщо справа не належить до справ незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався за виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 257 КАС України);
- за відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи (спрощеного або загального) презюмується, що суд розглядає (усі) адміністративні справи за правилами спрощеного позовного провадження; водночас, з урахуванням вимог, встановлених у частині третій статті 257 КАС, суд може прийняти рішення про розгляд певної справи (яку дозволено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження) за правилами загального позовного провадження;
- скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд з підстави, встановленої пунктом 2 частини другої статті 353 КАС, стосується тих випадків, коли суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, щодо якої процесуальний закон містить імперативні вимоги про розгляд за правилами загального позовного провадження.
83. Відповідні правові висновки викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 22 липня 2021 року в справі № 460/6542/20.
84. Підсумовуючи викладене через призму аргументації ТУ ДСА в цій частині, колегія суддів має зазначити, що ця справа не належить до справ незначної складності у значенні частини шостої статті 12 КАС України. Проте, віднесення її до цієї «категорії» не дає достатніх підстав вважати, що її розгляд мав відбуватися виключно за правилами загального позовного провадження.
85. Водночас тільки те, що ця справа не є справою незначної складності ще не визначає процедури її розгляду (тобто за правилами загального позовного провадження). Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС України, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, як уважає відповідач, немає. Скоріш навпаки, адже за відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС України).
86. Крім того, оцінити «значення справи для сторін» і «значний суспільний інтерес» мав би суд першої інстанції принаймні до початку її розгляду і таке оцінювання відбувається в рамках конкретних правовідносин, з яких виник спір. Це означає, що вказані підстави (для розгляду справи за правилами загального позовного провадження) повинні мати своєрідне «конкретизоване» пояснення у вимірі певної справи; посилання на ці підстави безвідносно до конкретних фактичних підстав не достатньо для того, щоб вимагати розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
87. З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що аргументи заявника про істотне значення цієї справи для сторін і значний суспільний інтерес (які у розумінні пунктів 1, 6 частини третьої статті 257 КАС України є одними із чинників, які враховує суд при вирішенні питання про те, за якими правилами розглядати справу) у площині підстав для скасування судових рішень на підставі пункту 2 частини другої статті 353 КАС України, є непереконливі. Позаяк порушені у касаційній скарзі питання щодо порядку розгляду цієї справи не знайшли свого підтвердження, то підстав для задоволення касаційної скарги ТУ ДСА в аспекті підстав, визначених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України у зіставленні з пунктом 2 частини другої статті 353 КАС, немає.
88. Відповідно до частин першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
89. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
90. Відповідно до часини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або <…>.
91. Отже, в обсязі встановлених в цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин (у вимірі порушених у касаційній скарзі питань) колегія суддів уважає, що висновки судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком дня відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити їй її недоотриману частину, а також в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь судді Дружківського міського суду Донецької області ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди за період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком днів відпустки), з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів, з урахуванням раніше виплаченої суми суддівської винагороди, є передчасними, а правильне вирішення справи в цій частині вимагає дослідження доказів і з`ясування на цій підставі обставин, у зв`язку з чим справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
VІІ. Судові витрати
92. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 344 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області задовольнити частково.
2. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року в справі № 200/5490/20 скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком дня відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити їй її недоотриману частину, а також в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області на користь судді Дружківського міського суду Донецької області ОСОБА_1 недоотриманої суддівської винагороди за період з 01 по 31 травня 2020 року (за винятком днів відпустки), з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів, з урахуванням раніше виплаченої суми суддівської винагороди а справу в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.
3. В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 липня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року в справі № 200/5490/20 залишити без змін.
4. Судові витрати розподілу не підлягають.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя - доповідач: Н. В. Шевцова
Судді: Н. А. Данилевич
В. Е. Мацедонська