ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 200/675/21-а
адміністративне провадження № К/9901/15268/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді - Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року (суддя Зінченко О.В.)
та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2021 року (судді Гайдар А.В., Компанієць І.Д., Сіваченко І.В.)
у справі за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Донецькій області
про визнання незаконними дії,
В С Т А Н О В И В:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Обставини, що передували прийняттю оскаржуваних рішень
18 січня 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась до суду із позовною заявою, в якій просила визнати незаконними дії Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - Відповідач) щодо проведення за постановою прокурора податкового контролю та складання й надання, за його наслідками, органу досудового розслідування за вказівкою прокурора висновку аналітичного дослідження № 52/05-99-16-01-18/ НОМЕР_1 від 11 червня 2020 року про результати дослідження фінансово-господарської діяльності фізичної особи ОСОБА_1 щодо наявності ознак правопорушень, пов`язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму або фінансуванням розповсюдження зброї масового; знищення та/або інших правопорушень за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2018 року.
1.2. Короткий зміст рішень судів і мотиви її прийняття
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції з посиланням на положення пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) зазначив, що спір у даній справі не є публічно-правовим, оскільки по суті Позивачем оскаржуються дії Головного управління ДПС у Донецькій області щодо проведення та складення дослідження фінансово-господарської діяльності ОСОБА_1 , які вчиненні на виконання постанови прокурора у відповідному кримінальному провадженні, тому справа має розглядатися за нормами Кримінально-процесуального кодексу України.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2021 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області залишено без задоволення, а ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції вмотивоване тим, що спір у цій справі виник у зв`язку прийняттям податковим органом висновку аналітичного розслідування, який зроблено в рамках кримінального провадження та на вимогу прокурора, перевірка правомірності таких діянь (щодо вимоги на складання спірного висновку) з огляду на положення пункту 2 частини другої статті 19 КАС України знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, адже їх оскарження має здійснюватися у порядку, встановленому Кримінального процесуального кодексу України (надалі також - КПК України).
2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІЗДИВУ НА НЕЇ
Не погоджуючись із рішенням судів, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2021 року і направити матеріали справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновку судів
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
Згідно з частиною другою статті 46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.
При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав кваліфікувати спір як публічно-правовий і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Отже Кодексом адміністративного судочинства України регламентується порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень саме владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Ці положення не поширюють свою дію на правові ситуації, які вимагають інших форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.
У цій справі ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду, оскаржуючи дії Головного управління ДПС у Донецькій області щодо проведення за постановою прокурора податкового контролю та складання й надання, за його наслідками, органу досудового розслідування за вказівкою прокурора висновку аналітичного дослідження № 52/05-99-16-01-18/ НОМЕР_1 від 11 червня 2020 року про результати дослідження фінансово-господарської діяльності фізичної особи ОСОБА_1 щодо наявності ознак правопорушень, пов`язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму або фінансуванням розповсюдження зброї масового; знищення та/або інших правопорушень за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2018 року.
Відповідно до матеріалів позовної заяви, СУ ФР ГУ ДФС у Донецькій області проводиться досудове розслідування кримінального провадження №32019050000000068 від 26 листопада 2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 212 Кримінального кодексу України, в межах кримінальної справи прокурором винесена постанова про залучення спеціаліста від 24 квітня 2020 року. Постановою, визначено провести дослідження фінансово-господарської діяльності фізичної особи ОСОБА_1 за період 2014-2018 роки з метою попереднього встановлення суми коштів, які не надійшли до бюджетів чи державних цільових фондів та встановити розмір завданої державі шкоди з урахуванням наявних у матеріалах кримінального провадження доказів, залучити до проведення дослідження фінансово-господарської діяльності фізичної особи ОСОБА_1 за період 2014-2018 років відповідних спеціалістів Головного управління ДПС у Донецькій області.
Суд звертає увагу на те, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини другої статті 19 КАС).
Отже законодавцем передбачено публічно-правові спори, які належить розглядати не лише в адміністративному провадженні, а й у порядку кримінального судочинства.
Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності, правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.
Завданнями кримінального провадження відповідно до частини 1 статті 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до статті 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
Згідно із статтею 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до частини 2 цієї статті сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом
Частиною 3 статті 93 КПК України сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.
Ініціювання стороною захисту, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому статтею 220 цього Кодексу. Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді.
Згідно із статтею 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Крім того, відповідно до статті 71 КПК України спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками і може надавати консультації та висновки під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Спеціаліст може бути залучений для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування і судом під час судового розгляду, а також для надання висновків у випадках, передбачених пунктом 7 частини четвертої цієї статті, а саме надавати висновки з питань, що належать до сфери його знань, під час досудового розслідування кримінальних проступків, у тому числі у випадках, передбачених частиною третьою статті 214 цього Кодексу.
У рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 Конституційний Суд України зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України), оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.
Отже, органи досудового розслідування та прокурори під час вчинення діянь, пов`язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, отже, оскарження таких діянь має відбуватися виключно за правилами, встановленими КПК України
Аналізуючи наведені норми законодавства та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що оскаржувані дії відповідача вчинялися ним на виконання постанови прокурора про проведення аналітичного дослідження при проведенні досудового розслідування, тобто на підставі процесуальних документів, прийнятих (складених) на підставі норм та в порядку, передбаченому КПК України.
Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури.
Отже, з наведеного слідує, що посадова особа Головного управління ДПС у Донецькій області діяла на виконання постанови прокурора у відповідному кримінальному провадженні та здійснювала не публічно-владні управлінські функції, а виключно процесуальні функції, як спеціаліст залучений в кримінальному провадженні.
Такі дії не є способом реалізації посадовими особами владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
Таким чином, частиною першою статті 24 КПК України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Процедура та порядок такого оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування регламентований § 1 глави 26 КПК України.
Частиною 1 ст. 303 КПК України передбачено, які рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора підлягають оскарженню під час досудового провадження та ким (заявником, потерпілим, підозрюваним, володільцем майна тощо) такі рішення, дії або бездіяльність можуть бути оскаржені. При цьому, встановлений частиною 1 статті 303 КПК перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування є вичерпним. До дій, які можуть бути оскаржені під час досудового провадження, належать лише дії слідчого або прокурора при застосуванні останніми заходів безпеки (пункт 6 частини 1 зазначеної статті).
Згідно частини 2 ст. 303 КПК України інші дії слідчого чи прокурора (як і їхні рішення та бездіяльність, які не визначені у частині 1 статті 303 КПК), можуть бути оскаржені під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами ст.ст. 314-316 КПК України.
Таким чином, якщо позивач не погоджуються із діями слідчого або прокурора (як процесуального керівника) під час досудового розслідування, він не позбавлений права звернутись з відповідною заявою (або скаргою) до відповідного місцевого суду в порядку, передбаченому КПК України.
Оскільки спір у цій справі виник у зв`язку прийняттям податковим органом висновку аналітичного розслідування, який зроблено в рамках кримінального провадження та на вимогу прокурора, перевірка правомірності таких діянь (щодо вимоги на складання спірного висновку) з огляду на положення пункту 2 частини 2 статті 19 КАС України знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, адже їх оскарження має здійснюватися у порядку, встановленому КПК України, відтак, висновок суду першої інстанції щодо необхідності відмови у відкритті провадження у справі є законним та обґрунтованим.
У цьому зв`язку доречним буде згадати Рішення Конституційного Суду України № 12рп/2011 від 20 жовтня 2011 року (справа № 1?31/2011), у якому, з-поміж іншого, зазначено, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
Аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України "обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом" дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо (пункт 3.2 Рішення).
Оскільки спір у цій справі виник у зв`язку з протиправними, на переконання позивача, діями Головного управління ДПС у Донецькій області щодо проведення за постановою прокурора податкового контролю та складання й надання, за його наслідками, органу досудового розслідування за вказівкою прокурора висновку аналітичного дослідження № 52/05-99-16-01-18/ НОМЕР_1 від 11 червня 2020 року про результати дослідження фінансово-господарської діяльності фізичної особи ОСОБА_1 щодо наявності ознак правопорушень, пов`язаних з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванням тероризму або фінансуванням розповсюдження зброї масового; знищення та/або інших правопорушень за період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2018 року, перевірка правомірності таких дій з огляду на положення пункту 2 частини другої статті 19 КАС України знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, адже їхнє оскарження має здійснюватися у порядку, установленому КПК України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Ї Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі Ї ЄСПЛ) в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні ЄСПЛ від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» викладено думку, що термін «судом, встановленим законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі «Доббертен проти Франції» зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).
В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6 124 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
Водночас право на оскарження в розрізі положень частин першої, другої статті 55 та частини третьої статті 124 Конституції України про захист прав і свобод людини і громадянина судом, про гарантування права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб те, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення, а у передбачених законом випадках й на розгляд інших справ, зобов`язує кожного, хто вважає, що його право порушено, звертатися до суду, встановленого законом, тобто до того суду, який наділений повноваженнями на розгляд таких справ. Якщо особа вирішила захистити своє право в суді, який не має юрисдикції на розгляд такої справи, суд, до якого вона звернулася за захистом, повинен ухвалити відповідне рішення з висновком про порушення правил предметної юрисдикції й рекомендувати звернутися до суду, якому підсудний спір. Мірилом для такого висновку має бути істинна фактична та правова оцінка, кваліфікація суті (змісту) спірних правовідносин; визначення, яке право, ким і вимоги яких матеріально-правових норм були порушені. На визначення суті спірних правовідносин не повинна впливати інтерпретація їх автором звернення до суду, якщо із сукупності фактичних передумов об`єктивно можливо визначити правову природу спірних правовідносин.
Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.
З огляду на вищенаведене суд касаційної інстанції, не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, які б стали підставою для скасування оскаржуваних рішень.
3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, вважає що при ухваленні оскаржуваних рішень суди не допустили неправильного застосування норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись статтями 3 345 353 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2021 року без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх