№ 200/7924/16-ц

Постанова

Іменем України

14 липня 2021 року

м. Київ

справа № 200/7924/16-ц

провадження № 61-17965св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Дніпровське міське управління юстиції, Сьома Дніпровська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року в складі судді Єлісєєвої Т. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року в складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Дніпровське міське управління юстиції, Сьома Дніпровська державна нотаріальна контора, про визначення частки померлої в спільному майні подружжя, визнання свідоцтва про право на спадщину в частині 1/2 частини спадкового майна недійсним та визнання права власності в порядку спадкування на 1/2 частину спадкового майна,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Дніпровське міське управління юстиції, Сьома Дніпровська державна нотаріальна контора, про визначення частки померлої в спільному майні подружжя, визнання свідоцтва про право на спадщину в частині 1/2 частини спадкового майна недійсним та визнання права власності в порядку спадкування на 1/2 частину спадкового майна.

На обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилась спадщина на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира).

У встановлений законом строк позивач звернувся до Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері. Відповідач, яка є сестрою позивача, до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері не зверталася.

З листа КП «Дніпропетровське МБТІ» від 09 березня 2016 року позивачу стало відомо, що спірна квартира належить відповідачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 21 грудня 2007 року. У зв`язку з чим, нотаріальною конторою позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті матері ОСОБА_4 та винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Оскільки батьки позивача придбали спірну квартиру під час перебування у шлюбі, ця квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і матері позивача належала 1/2 частина цієї квартири, то за таких обставин оформлення права власності на спірну квартиру в цілому на ім`я відповідача є порушенням прав позивача на спадкування належної йому частки у спадковому майні.

Посилаючись на те, що позивач є єдиним спадкоємцем за законом першої черги після смерті матері, який прийняв спадщину, та має право на спадкування цього спадкового майна, просив суд встановити юридичний факт належності його матері 1/2 частки спірної квартири; визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 21 грудня 2007 року Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 3-5863 після смерті ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 ; визнати за позивачем право власності на 1/2 частку спірної квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за життя ОСОБА_4 не скористалася своїм правом на виділення частки у спільному майні подружжя, відмову від реалізації свого права підтвердила заявою до нотаріуса про відмову від одержання свідоцтва про право на спадщину, тим самим відмовилась від майнових претензій щодо спірної квартири. На день смерті ОСОБА_4 не мала майнових прав на спірну квартиру і протягом 2008-2015 років не заявила претензії до власниці квартири ОСОБА_2 , достеменно знаючи про перехід до неї права власності на нерухоме майно, тому підстав для задоволення позову немає.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що мати позивача не може бути власником 1/2 частини спірної квартири, оскільки вона не скористалась за життя своїм правом на отримання свідоцтва на 1/2 частку в спільному майні подружжя як той з подружжя, який пережив іншого. Після смерті ОСОБА_3 і відкриття спадщини, ОСОБА_4 не звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні, натомість подала заяву про відмову від спадкування обов`язкової частки та одержання свідоцтва про право на спадщину за законом.

Оскільки за життя ОСОБА_4 не заявила про віднесення спірної квартири до спільного майна подружжя і про належність їй 1/2 його частки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначена квартира увійшла до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 у цілому.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник, в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження, посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права, зокрема статті 1226 ЦК України, статтю 71 Закону України «Про нотаріат» без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 544/555/17 та від 10 липня 2019 року у справі № 402/1173/17, щодо встановленої статтею 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу.

Крім того, зазначає, що недоведеним є твердження в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 достеменно знала про перехід права власності на зазначену квартиру до ОСОБА_2 , оскільки в порушення норм процесуального права не зазначено посилання на докази, на підставі яких було встановлено цю обставину.

Також вказує на те, що не використання ОСОБА_4 за життя свого права на отримання свідоцтва на 1/2 частку в спільному майні подружжя як той з подружжя, який пережив іншого, не позбавляє її права спільної сумісної власності, оскільки отримання одним з подружжя, який пережив іншого, свідоцтва про право власності на частку в їх спільному майні є його правом, а не обов`язком. Частка у спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив іншого, не входить до складу спадщини і не включається до спадкової маси.

Оскільки до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 входила лише частина спірної квартири, то ОСОБА_2 не мала права на спадкування усієї квартири в цілому після смерті ОСОБА_3 , оскільки частина цієї квартири належала ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності. У зв`язку з цим свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , видане ОСОБА_2 на спірну квартиру у цілому, підлягає визнанню частково недійсним у розмірі 1/2 частини спадкового майна.

Крім того, в касаційній скарзі заявник зазначає, що 31 січня 1996 року ОСОБА_4 склала заповіт № 5-287, за яким заповіла належну їй частину спірної квартири ОСОБА_2 . Однак ОСОБА_2 не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 за заповітом, у зв`язку з чим право на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 отримав її син ОСОБА_1 , який і прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , яка складається з 1/2 частини спірної квартири. А отже, позов про визнання права власності на 1/2 частини зазначеної квартири за ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2021 рокувідкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

Справа надійшла до Верховного Суду у березні 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що спірна квартира придбана ОСОБА_3 у Виконавчого комітету Бабушкінської районної ради народних депутатів за договором купівлі-продажу від 04 січня 1992 року, посвідченого Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 2-56 та зареєстрованого 31 січня 1996 року Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації (а. с. 61-63).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними братом та сестрою.

Їх батько ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 8).

На випадок своєї смерті ОСОБА_3 31 січня 1996 року склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори на ім`я ОСОБА_2 (а. с. 57).

З матеріалів спадкової справи № 383/2007, яка заведена після смерті ОСОБА_3 , встановлено, що відповідач ОСОБА_2 24 квітня 2007 року звернулася до Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, за заявою якої була відкрита спадкова справа (а. с. 46).

Мати позивача та відповідача ОСОБА_4 24 квітня 2007 року звернулася до Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про те, що їй відомий зміст заповіту її чоловіка ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , їй роз`яснено її право на обов`язкову долю у спадковому майні та право відізвати свою заяву про відмову від спадкування за законом протягом шестимісячного терміну з дня смерті спадкодавця. Цією заявою ОСОБА_4 відмовилась від одержання свідоцтва про право на спадщину за законом, а також підтвердила, що нотаріусом їй роз`яснено, що неприйняття спадщини має місце до всього спадкового майна, і про те, що вона не в праві прийняти одну частину спадщини, а від іншої відмовитись.

21 грудня 2007 року Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою на майно померлого ОСОБА_3 його дочці ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом на спірну квартиру (а. с. 64).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 (а. с. 9).

13 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4 .

Постановою державного нотаріуса Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори від 12 квітня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спірну квартиру після смерті його матері ОСОБА_4 , у зв`язку з тим, що право власності на квартиру зареєстровано за іншою особою (а. с. 11).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно із частиною першою Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Суди встановили, що спірна квартира придбана ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 04 січня 1992 року, посвідченим Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 2-56, зареєстрованим 31 січня 1996 року КП «Дніпропетровське МБТІ».

Оскільки спірне майно придбано до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, а тому при вирішенні справи підлягають застосуванню положення КпШС України, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 22 КпШС України (чинного на час придбання спірної квартири), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує допоки не спростована. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя.

Оскільки спірна квартира придбана ОСОБА_3 під час перебування з ОСОБА_4 у шлюбі, оскільки протилежного не доведено, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що вказане майно було спільним сумісним майном подружжя.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 зазначив, що він є спадкоємцем за законом першої черги після смерті матері ОСОБА_4 , якій належала 1/2 частина спірного майна, набутого під час перебування батьків у зареєстрованому шлюбі, а тому видане на ім`я відповідача свідоцтва про право на спадщину за заповітом на усю спірну квартиру після смерті батька є незаконним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за життя ОСОБА_4 не скористалася своїм правом на виділення частки у спільному майні подружжя та правом на отримання свідоцтва на 1/2 частку в спільному майні подружжя, як той з подружжя, який пережив іншого, відмову від реалізації свого права підтвердила заявою до нотаріуса про відмову від одержання свідоцтва про право на спадщину, тим самим відмовилась від майнових претензій щодо спірної квартири. На день смерті ОСОБА_4 не мала майнових прав на спірну квартиру і протягом 2008-2015 років не заявила претензії до власниці квартири ОСОБА_2 , достеменно знаючи про перехід до неї права власності на нерухоме майно, тому підстав для задоволення позову немає.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з такими висновками суду попередніх інстанцій з огляду на таке.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Статтею 1226 ЦК України визначено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Як вбачається з матеріалів справи батько позивача - ОСОБА_3 за життя склав заповіт, відповідно до якого заповів належну йому частку спірної квартири ОСОБА_2 (а. с. 57).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі зазначеного заповіту відповідач ОСОБА_2 була визнана єдиним спадкоємцем майна ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 21 грудня 2007 року Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою їй було видане Свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом на спірну квартиру.

Розглядаючи справу та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди не звернули увагу на те, що ОСОБА_3 заповів за життя ОСОБА_2 належну йому частку спірної квартири, а не всю квартиру, а тому видане свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом на всю спірну квартиру є неправомірним.

Крім того, колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що мати позивача не може бути власником 1/2 частини спірної квартири, оскільки за життя ОСОБА_4 не скористалась своїм правом на виділення частки у спільному майні подружжя, не звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні, відмову від реалізації свого права підтвердила заявою до нотаріуса про відмову від одержання свідоцтва про право на спадщину, тим самим відмовилась від майнових претензій щодо спірної квартири.

Такі висновки судів є передчасними та прийняті з неправильним застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 71 Закону України «Про нотаріат» у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.

Згідно з підпунктом 4.21 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому Наказ Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з`ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Якщо спадкоємців декілька, то кожному із них видається окреме свідоцтво про право на спадщину із зазначенням його частки. Свідоцтво про право на спадщину оформляється в двох примірниках, один з яких залишається в матеріалах спадкової справи.

Отже, потрібно розрізняти ситуації, коли майно, зареєстроване за одним із подружжя на праві власності, є об`єктом права спільної сумісної власності, та коли таке майно, є особистою власністю одного із подружжя.

Після смерті одного із подружжя, відкривається спадщина тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідно частка іншого із подружжя у об`єкті, який є спільним сумісним майно, не входить до складу спадщини.

Отже, той з подружжя, хто є живим, реалізуючи свої права як спадкоємець, має право подати заяву про прийняття спадщини (чи відмови у її прийнятті), а також заяву про видачу свідоцтва про право на частку в спільному майні подружжя.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, після смерті ОСОБА_3 мати позивача та відповідачки ОСОБА_4 24 квітня 2007 року звернулася до Сьомої Дніпропетровської державної нотаріальної контори з заявою (а. с. 47).

Як вбачається із зазначеної заяви ОСОБА_4 повідомила, що їй відомий зміст заповіту її чоловіка ОСОБА_3 , згідно з яким він належну йому частину спірної квартири заповів ОСОБА_2 .

Тобто померла ОСОБА_4 погодилася на розпорядження її чоловіком частиною квартири, яка належала йому на праві спільної сумісної власності подружжя.

На зазначене суди першої та апеляційної інстанцій уваги не звернули.

Крім того, як вбачається з вищезазначеної заяви ОСОБА_4 відмовилась від одержання свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку, передбачену їй відповідно до статті 1241 ЦК України.

Так, згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Виходячи з вищезазначеного, ОСОБА_4 відмовилась від одержання свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку, як непрацездатна, після смерті свого чоловіка, однак остання не відмовлялася від свого права власності на 1/2 частку спірної квартири, яка належить їй на праві спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, висновок судів попередніх інстанцій про те, що мати позивача за життя не скористалась своїм правом на виділення частки у спільному майні подружжя, не звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні, що свідчить про визнання нею належності майна особисто спадкодавцю, є помилковими, оскільки звернення до нотаріуса із відповідною заявою про видачу свідоцтва є правом, а не обов`язком другого з подружжя. Неподання такої заяви не позбавляє другого із подружжя його права власності на частку у спільному майні подружжя.

Виходячи з вищевикладеного, висновок суду апеляційної інстанції про те, що неподання ОСОБА_4 заяви на отримання свідоцтва на 1/2 частку в спільному майні подружжя можна розцінити як визнання нею належності майна особисто спадкодавцю, є помилковими та прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права.

За встановленими у справі обставинами, належність спірного майна на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_7 ніхто не оспорював. Відповідно, матері позивача належала 1/2 частини спірного майна як частка у спільному сумісному майні подружжя, і зі смертю чоловіка позивача, її право власності на цю частину майна не припинилось.

За змістом статті 347 ЦК України, особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Таким чином, подана заява ОСОБА_4 не змінює правового статусу спірного майна як сумісного майна подружжя, та не має наслідком відмови останьої від права власності на свою частку у спірній квартирі на користь відповідачки.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2020 року

у справі № 544/555/17 (провадження № 61-40552св18), від 06 травня 2020 року у справі № 758/384/17 (провадження № 61-37911св18), від 08 квітня 2020 року у справі № 130/2319/17-ц (провадження № 61-17641св19).

Крім того, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 знала про перехід права власності на спірну квартиру до ОСОБА_2 , та не оскаржувала право власності на квартиру за останньою, прийняті з порушення норм процесуального права, оскільки такі висновки не містять посилання на докази, на підставі яких було встановлено дану обставину, тому такі висновки зроблені на припущеннях.

Отже, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов передчасного висновку.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про направлення справи до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати висновки, викладені у цій постанові, звернути увагу на те, що ОСОБА_3 заповів за життя ОСОБА_2 належну йому частку спірної квартири, а не всю квартиру, а також на те, що ОСОБА_4 своєю заявою відмовилась від одержання свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку, як непрацездатна, після смерті свого чоловіка, однак остання не відмовлялася від свого права власності на 1/2 частку спірної квартири, яка належить їй на праві спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу, про те, що в касаційній скарзі позивач зазначає, що мати позивача ОСОБА_4 31 січня 1996 року склала заповіт № 5-287, за яким заповіла належну їй частину спірної квартири ОСОБА_2 .

Цей заповіт є в матеріалах справи (а. с. 81), однак судами не досліджено та не надано йому оцінки.

Під час нового розгляду суду необхідно надати оцінку зазначеному заповіту, встановити, чи дійсний він, чи зверталась відповідачка із заявою про прийняття спадщини за заповітом, та чи порушено право позивача як спадкоємця після смерті матері, а також перевірити, чи має право позивач на обов`язкову частку спадщини за законом після смерті матері.

Дослідження зазначених обставин має суттєве значення для правильного вирішення справи.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83 84 87 89 228 235 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Висновки з результатом розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що висновки суду першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позовної заяви є передчасними, оскільки суди не в повній мірі дослідили наявні у справі докази, надані сторонами, не встановили фактичні обставини, які потрібні для правильного вирішення справи.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій (стаття 400 ЦПК України), з`ясувати дійсні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат. Судові витрати підлягають розподілу за результатами розгляду спору по суті.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук