ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 травня 2024 року
м. Київ
справа № 200/7947/20-а
провадження № К/9901/33386/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), третя особа - Професійна спілка «Юстиція Донеччини», про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року (у складі головуючого судді - Мозгової Н.А.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року (у складі колегії суддів: головуючого судді - Сіваченка І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г.) у справі №200/7947/20-а,
ВСТАНОВИВ:
І. Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. 26 серпня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків); далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Професійна спілка «Юстиція Донеччини» про визнання протиправним та скасування наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 29.07.2020 №84/1 «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення на посаді головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення та проходження державної служби управління персоналу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 №100 з урахуванням його п.10, з 31.07.2020 по день поновлення на публічній службі.
2. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначала, що наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 29.07.2020 №84/1 її було звільнено з посади головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення та проходження державної служби управління персоналу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 30.07.2020, у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області; наказ є таким, що порушує її конституційні права, оскільки, постанова Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №87 спрямована не на ліквідацію Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, а на його реорганізацію. Позивач вказувала, що відповідачем порушено вимоги статті 49 КЗпП України, оскільки про своє звільнення вона дізналась 04.08.2020, отримавши наказ поштою, попередження про звільнення вона не отримувала; зміст листа, яким її запрошено отримати трудову книжку за адресою не відповідає адресі місця розташування відповідача; про зміну істотних умов праці, а саме зміну розташування адреси робочого місця її не повідомляли, що є порушенням статті 43 Закону України «Про державну службу» та статті 32 КЗпП України; пропозиції щодо переведення на будь-яку іншу посаду до неї не поступали; рішення про переведення працівників до правонаступника приймалось на власний розсуд, без проведення заходів щодо оцінювання професійної підготовки та професійної компетенції таких посадовців; крім того, Кабінетом Міністрів України у постанові від 25.03.2020 №256 рекомендовано не здійснювати звільнення державних службовців на період карантину.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.01.2021, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2021, позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 29.07.2020 №84/1 «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення та проходження державної служби управління персоналу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 31.07.2020.
Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.07.2020 по 20.01.2021 в розмірі 33 563 грн. 95 коп. Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначена без утримання податків і обов`язкових платежів.
4. Суд першої інстанції виходив з того, що станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме, частини другої статті 40, частин другої та третьої статті 49-2 КЗпП України не поширювалася на державних службовців в силу приписів частини п`ятої статті 40 КЗпП України та статей 3, 5 Закону України «Про державну службу», оскільки станом на час звільнення позивача такі правовідносини були врегульовані статтею 22 Закону України «Про державну службу», що передбачає не обов`язок, а право суб`єкта призначення за рішенням суб`єкта призначення у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця.
5. Виходячи із обсягу встановлених обставин у справі, суд першої інстанції спростував твердження позивача про те, що їй не надходили пропозиції щодо переведення на будь-яку іншу вакантну посаду; позивачу засобами електронного та поштового зв`язку було направлено попередження про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Донецькій області, отримання якого підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та скріншотом з офіційної електронної адреси Міністерства юстиції України. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем дотримано вимоги щодо доведення до відома позивачу попередження про наступне звільнення.
6. Крім того судом першої інстанції встановлено, що 29.05.2020 головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Донецькій області на адресу голови професійної спілки «Юстиція Донеччини» надсилався лист №01-17/153, у якому було повідомлено про те, що позивач попереджена про наступне звільнення; голова ліквідаційної комісії листом від 28.05.2020 року №01-21/151 звернулась до керівника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Тетяни Філатової щодо можливості надання ОСОБА_1 пропозиції щодо її працевлаштування; однак матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем були проведені будь - які консультації з Професійною спілкою «Юстиція Донеччини» (письмові чи усні) про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
7. На переконання суду першої інстанції, при звільненні ОСОБА_1 відповідачем не були дотриманні вимоги пункту 3 частини шостої статті 49-2 КЗпП України в частині проведення консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
8. Суд першої інстанції відхилив доводи позивача про зміну істотних умов праці, а саме зміну розташування адреси робочого місця, щодо проявів дискримінації та про її незаконне звільнення в період дії карантину COVID-19.
9. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції одночасно виходив з того, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» чітко не визначена, тому до спірних правовідносин слід застосовувати законодавство про працю - КЗпП України; ліквідація державного органу відноситься до терміну «змін в організації виробництва і праці», тому на ці правовідносини поширюються положення частини третьої статті 49-2 КЗпП України.
10. Вважаючи звільнення ОСОБА_1 протиправним, суд апеляційної інстанції вважав, що відповідачем не надано до суду доказів пропонування позивачу всіх наявних вакантних посад як станом на дату ознайомлення із попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, так і перед самим звільненням, хоча таких вакансій було набагато більше; отже, відповідачем не виконано обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 49-2 КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень) на неї
11. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями у цій справі, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.01.2021 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2021 у справі №200/7947/20-а, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
12. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статі 328 КАС України, зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №440/395/20 (зокрема, застосування положень частини третьої статті 235 КЗпП України - зміну формулювання причин звільнення, а не поновлення на посаді працівника) та у постанові Верховного Суду від 26.09.2018 у справі №820/1543/16.
13. Скаржник уважає, що у спірному випадку підлягають застосуванню виключно положення спеціального нормативно-правового акту - Закону України «Про державну службу».
14. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 339 КАС України, з огляду на неподібність правовідносин у справах, на які посилається скаржник.
ІІ. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
15. Касаційна скарга Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) до Верховного Суду надійшла 06.09.2021.
16. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2021 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Жук А.В., судді - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
17. Ухвалою Верховного Суду від 24.09.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.01.2021 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2021 у справі №200/7947/20-а.
18. Ухвалою Верховного Суду від 21.05.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про зупинення виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі №200/7947/20-а. Іншою Ухвалою Верховного Суду від 21.05.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
19. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.04.2020 по справі №200/458/20-а позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа на стороні позивача - Професійна спілка "Юстиція Донеччини", про визнання протиправним наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24.12.2019 № 3882/1 «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення та проходження державної служби управління персоналу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області з 29.12.2019. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 108 371,20 грн. (сто вісім тисяч триста сімдесят одна гривня 20 копійок), з утриманням податків та інших обов`язкових платежів. Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за 1 (один) місяць
20. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27.04.2020 року по справі №200/458/20-а набрало законної сили 25.08.2020.
21. 19 травня 2020 року позивачу засобами електронного та поштового зв`язку направлено попередження про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Донецькій області.
22. 28 травня 2020 року головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Донецькій області на адресу начальника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) надсилався лист №01-21/151 про можливість надання ОСОБА_1 пропозиції щодо її працевлаштування.
23. 29 травня 2020 року головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Донецькій області на адресу голови професійної спілки «Юстиція Донеччини» надсилався лист №01-17/153, у якому було повідомлено про те, що голова ліквідаційної комісії листом від 28.05.2020 №01-21/151 звернулась до керівника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Тетяни Філатової щодо можливості надання ОСОБА_1 пропозиції щодо її працевлаштування.
24. У червні 2020 року позивачу засобами електронного та поштового зв`язку надіслано лист про надання інформації, у якому надано для ознайомлення перелік вакантних посад для наступного працевлаштування, запропонованих керівником Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
25. Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 29.07.2020 №84/1 звільнено ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу кадрового забезпечення та проходження державної служби управління персоналу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, з займаної посади 30.07.2020 у зв`язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, згідно пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», з припиненням державної служби. Вирішено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 29.12.2019 по 30.07.2020 у кількості 08 календарних днів та вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Підстава: попередження про наступне звільнення від 19.05.2020 №08.1-21/18.
26. 30 липня 2020 року Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області була надана відповідь №292-8 на заяву позивача від 30.07.2020 про те, що 19.05.2020 в порядку, визначеному частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 була попереджена про наступне припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Донецькій області та про наступне звільнення з займаної посади. 29.07.2020 на електронну адресу позивача направлений лист з копією наказу від 29.07.2020 №84/1 «Про звільнення ОСОБА_1 ». 29.07.2020 направлено повідомлення про нараховані суми при звільненні, тобто у день звільнення був здійснений повний розрахунок.
27. 30 липня 2020 року Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області повідомлено позивача (засобами поштового та електронного зв`язку) про прийняття спірного наказу та запропоновано відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, з метою отримання трудової книжки, прибути до Головного управління 30.07.2020 за адресою: м. Краматорськ, вул.Ярослава Мудрого, б.48а.
28. 31 липня 2020 року на запит позивача було надіслано перелік вакантних посад Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) станом на 01.05.2020 та 27.07.2020.
29. 13 серпня 2020 року на запит позивача була надана відповідь №ПІ-К-355 про виплату середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні у розмірі 1974,36 грн.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ ТА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
30. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
31. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
32. Згідно з частиною третьою статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
33. Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття даного касаційного провадження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
34. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
35. Статтею 43 Конституції України передбачено, зокрема, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
36. Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон № 889-VIII; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
37. Предметом спору у цій справі є питання правомірності наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 29.07.2020 №84/1, яким позивачку звільнено з державної служби, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII.
38. Верховний Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 № 117-IX (далі - Закон № 117-IX) були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII, які набрали чинності 25 вересня 2019 року.
39. Відповідно до положень статті 83 Закону №889-VIII (у редакції Закону №117-IX) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).
40. Згідно з пунктами 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII зі змінами, внесеними, згідно із Законом №117-IX, підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.
41. Частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII, у редакції до набрання чинності Законом №117-IX, передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі цього пункту допускалося лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
42. З набранням чинності змін до Закону № 889-VIII, внесених Законом №117-IX, з частини третьої статті 87 Закону №889-VIII виключено положення, які відсилали до законодавства про працю в частині процедури вивільнення державних службовців, та які пов`язували можливість звільнення державного службовця відповідно пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII з неможливістю переведення державного службовця на іншу посаду.
43. 13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440-IX (далі - Закон №440-IX), яким частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: « 3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».
44. Водночас за змістом частини п`ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VІІІ (зі змінами, внесеними згідно з Законом № 117-IX), у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.
Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
45. Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на момент направлення позивачці попередження про наступне звільнення, а так само і на час видання спірного наказу від 29.07.2020 №84/1, у цій справі врегульована положеннями Закону №889-VIII у редакції з урахуванням змін, унесених Законами № 117-IX та № 440-IX, що виключає застосування КЗпП України до спірних правовідносин
46. Указані висновки відповідають позиції, висловленій Верховним Судом у постановах, зокрема, від 07.07.2022 у справі №200/7782/20-а та від 18.10.2023 у справі №200/7853/20-а, та які підлягають врахуванню на підставі частини третьої статті 341 КАС України.
47. Отже, вірними є висновки суду першої інстанції про те, що у спірному випадку слід застосовувати виключно спеціальний нормативно-правовий акт - Закон України «Про державну службу» та станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме, частини другої статті 40, частин другої та третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України не поширюється на державних службовців в силу приписів частини п`ятої статті 40 Кодексу законів про працю України та статей 3, 5 Закону України «Про державну службу», оскільки станом на час звільнення позивача такі правовідносини були врегульовані статтею 22 Закону України «Про державну службу», що передбачає не обов`язок, а право суб`єкта призначення за рішенням суб`єкта призначення у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця.
48. У контексті спірних правовідносин колегія суддів зазначає, що Верховним Судом уже неодноразово досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ (у редакції Закону №117-IX), у сукупності з положеннями частини третьої статті 87 Закону №889-VIII (у редакції Закону №440-IX), зокрема, у постановах від 28.07.2021 у справі №640/11024/20, від 08.12.2021 у справі №380/3646/20, від 23.12.2021 у справі №380/3551/20.
49. У вказаних постановах у справах № 640/11024/20 та №380/3646/20 Верховний Суд підкреслив, що вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII термін «може» означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язку з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.
50. Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у постанові від 23.12.2021 у справі №380/3551/20, де зазначив, що вжите у пункті 2 частині 1 статті 41 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з переведення без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Вирішення питання переведення чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.
51. Аналізуючи положення Закону №889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, Верховний Суд у справах №640/11024/20, №380/3646/20, №380/3551/20 дійшов висновку, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
52. Водночас у цій справі судом першої інстанції було встановлено, що 19.05.2020 позивачу засобами електронного та поштового зв`язку направлено попередження про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Донецькій області.
53. Згодом позивачці засобами поштового та електронного зв`язку надсилався перелік вакантних посад для наступного працевлаштування, запропонованих керівником Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків).
54. Судом першої інстанції також було встановлено, що 29.05.2020 головою ліквідаційної комісії ГТУЮ у Донецькій області на адресу голови професійної спілки «Юстиція Донеччини» надсилався лист №01-17/153, у якому було повідомлено про те, що позивач попереджена про наступне звільнення. Крім того, голова ліквідаційної комісії листом від 28.05.2020 №01-21/151 звернулась до керівника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Тетяни Філатової щодо можливості надання ОСОБА_1 пропозиції щодо її працевлаштування.
55. Із наведених обставин слідує висновок, що попри відсутність обов`язку суб`єкта призначення пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі, право суб`єкта владних повноважень на переведення державного службовця в межах даного спору було реалізовано.
56. Водночас скасовуючи спірний наказ, суд першої інстанції всупереч власним висновками про незастосування у спірних правовідносинах трудового законодавства, дійшов висновку про не дотримання відповідачем вимог пункту 3 частини шостої статті 49-2 КЗпП України в частині проведення консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
57. Виходячи із висновків суду першої інстанції, відповідачем дотримана процедура звільнення працівника, передбачена Законом №889-VIII, проте не дотримана процедура звільнення державного службовця, передбачена пунктом 3 частини шостої статті 49-2 КЗпП України.
58. Верховний Суд вважає помилковими такі висновки з огляду на те, що положеннями частини третьої статті 87 Закону №889-VIII у релевантній редакції додатково було передбачено, що положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення, не застосовуються. Саме положеннями статті 87 Закону №889-VIII у редакції Закону №440-IX було врегульовано порядок звільнення державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення.
59. Більше того, із встановлених обставин у справі слідує, що Голові профспілки все ж таки надавалася інформація, передбачена пунктом 3 частини шостої статті 49-2 КЗпП України.
60. А тому, висновки суду першої інстанції, які слугували підставою для задоволення позовних вимог є помилковими та такими, що зроблені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
61. Водночас, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі було посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, зокрема, щодо застосування частини третьої статті 235 КЗпП України, викладені у постанові від 22.04.2021 у справі № 440/395/20, у якій Суд дійшов висновку, що у разі коли судом буде встановлено, що мало місце не ліквідація державного органу, а його реорганізація, суд у такому випадку може змінити формулювання причин звільнення посадової особи органу.
62. Так, у постанові, на яку посилається скаржник, Верховний Суд вказав, що ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.
63. Зокрема, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.
64. Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.
65. Верховний Суд у постанові від 22.04.2021 у справі № 440/395/20 наголосив, що для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади. Якщо внаслідок ліквідації державного органу його функції були передані іншому чи новоутвореному державному органу, то в такому випадку має місце не ліквідація, а реорганізація державного органу (такі висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №200/8657/20-а).
66. Аналізуючи постанову Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції», яка стала підставою для ліквідації (як указує відповідач) Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, суд першої інстанції виснував, що з дня утворення Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків) до нього перейшли повноваження та функції, зокрема Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, який втратив такі повноваження та функції згідно з пунктом 3 Постанови.
67. Водночас за відсутності висновків щодо наявності/відсутності обставин, що указують на фактичну реорганізацію, а не ліквідацію відповідача, Верховний Суд в силу частини другої статті 341 КАС України позбавлений можливості встановлювати такі обставини і, відповідно, надати оцінку застосуванню указаної правової позиції Верховного Суду.
68. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права та у зв`язку із неправильним застосуванням норм матеріального права, дійшов протилежних висновків, ніж ті, з яких виходив місцевий адміністративний суд, що стосується застосування трудового законодавства. Такі обставини свідчать, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.
69. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
70. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
71. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
72. Оскільки судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які можуть мати значення для правильного вирішення цієї справи, а суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому відсутні правові підстави для ухвалення нового рішення, залишення без змін або зміни оскаржуваних судових рішень.
73. З огляду на приписи частини другої статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
74. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.
75. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 2 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) задовольнити частково.
2. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 січня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі №200/7947/20-а скасувати.
3. Справу №200/7947/20-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Донецького окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.
...........................
...........................
...........................
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк
Ж.М. Мельник-Томенко
Судді Верховного Суду