№ 200/8930/18

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 200/8930/18

провадження № 61-1608св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - Просянська селищна рада Покровського району Дніпропетровської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року в складі суддіТкаченка Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Куценко Т. Р.,Демченко Е.Л., Макарова М.О.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року Просянська селищна рада Покровського району Дніпропетровської області звернулась до Бабушкінського районного суду містаДніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків у вигляді неодержаного доходу.

Наобґрунтування своїх вимог посилалась на те, що на підставі укладеного 25грудня 2012 рокудоговору з ВАТ «Просянське АТП», яке перебувало у процедурі ліквідації, ОСОБА_1 придбав у власність нерухоме майно - нежитлові будівлі, розташовані заадресою: АДРЕСА_1 (далі - нерухоме майно).

Нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 1,3300га, кадастровий номер 1224255400:01:003:0001 (далі - земельна ділянка), яка належить Просянській селищній раді.

На підставі звернення ліквідатора,селищною радою прийняте рішення від 20 жовтня 2015року№ 578-45/6скл «Про прийняття на баланс земельної ділянки», яка раніше надавалася у постійне користування ВАТ «Просянське АТП» згідно з відповіднимдержавнимактом.

Відповідач після оформлення права власності на будівлі, розташовані на цій земельній ділянці, договір оренди земельної ділянки не уклавта ухиляється від його укладання, орендної плати не сплачує. Просянською селищною радою направлялися відповідачеві листи з проханням добровільно сплатити збитки, підписати акт про визначення збитків, вирішити питання про укладання договору оренди, які поверталися з відмітками пошти про закінчення терміну зберігання.

Комісією з питань визначення збитків, заподіяних територіальній громаді смт Просяна у сфері земельних відносин визначено розмір збитків при використанні землі без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування), які дорівнюють сумі, яка могла б надійти до місцевого бюджету в разі, якщо б зазначений договір був укладений.

Рішенням виконкому ради від 31 січня 2018 року № 9 затверджено акт комісії від 09 січня 2018 року № 1, відповідно до якого збитки у вигляді неодержаного Просянською селищною радою доходу, за час фактичного користування ОСОБА_1 земельною ділянкою за період з 01 січня 2013 року по 01 січня 2018 року становлять 368 818, 25 грн. Також позивач недоотримав доходи за час фактичного користування земельною ділянкою за період з 01січня 2018рокудо 01травня 2018 рокув сумі 29 166, 75 грн, а всього 397 985, 00 грн.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 збитки у вигляді недоодержаного доходу у розмірі 397 985,00 грн.

Ухвалою Бабушкінського районного суду містаДніпропетровська від 27червня 2018 року справу передано на розгляд Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська за підсудністю (а. с. 79).

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17липня 2018 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі (а. с. 82).

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року позовні вимоги Просянської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про відшкодування збитків у вигляді неодержаного доходу задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Просянської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області суму неодержаного доходу 72 211,25 грн.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 325 773,75 грн відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в діях відповідача ОСОБА_1 наявний склад цивільного правопорушення, оскільки він користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, що позбавило Просянську селищну раду права одержати дохід у виді орендної плати за землю, який вона могла б отримувати, якби її право не було порушено, і в тому розмірі, який був би встановлений, виходячи з грошової оцінки земельної ділянки та її цільового призначення. Суд врахував те, що право власності на нерухоме майно зареєстроване лише відповідачем з 04 липня 2017 року, тому він має сплатити позивачеві збитки за період з 04 липня 2017 року до 01 травня 2018 рік, які становлять: 43 044,50 грн за 28 днів і 5 місяців 2017 року і 29 166,75 грн за 4 місяці 2018 року, а всього 72 211,25 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року - залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, правильно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, отже дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом, отже підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

17 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся,через засоби поштового зв`язку, до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Жовтневого районного суду містаДніпропетровська від 10 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні цих позовних вимог, посилаючись на неправильнезастосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням обставини, що мають значення для справи.

Зокрема, заявник вказує на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що земельна ділянка належить на праві власності територіальній громаді Просянської селищної ради, оскільки земельна ділянка зареєстрована та знаходиться у користуванні ВАТ «Просянське АТП», та має категорію земель: землі транспорту. Просянська селищна рада не надала до суду жодних документів щодо переведення земель транспорту - в землі запасу. Спірна земельна ділянка позивачем до комунальної власності не прийнята.

Заявник зазначає, що він намагався прийняти заходи щодо оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства, однак не має такої можливості, оскільки земельна ділянка площею 1, 33 га, на якій знаходиться його нерухоме майно, сформована як об`єкт, зареєстрована в поземельній книзі, внесена в державний земельний реєстр, та згідно з державним реєстром знаходиться в користуванні ВАТ «Просянське АТП».

Доводи інших учасників справи

У серпні 2020 року Просянська селищна рада Покровського району Дніпропетровської області, в особі селищного голови Залюбовського С. В., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.

Справа надійшла до Верховного Суду 28 липня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 25 грудня 2012 року між ОСОБА_1 і ВАТ «Просянське автотранспортне підприємство», яке визнано банкрутом і щодо якого відкрито процедуру ліквідації, укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлових будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 7-9).

Згідно з пунктом 1.2. договору, нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 1,3300 га, яка має кадастровий номер 1224255400:01:003:0001 та передана у постійне користування згідно з державним актом серії ДР Пк № 37, зареєстрованого у книзі державних актів на право постійного користування землею за № 37 від 16 січня 1996 року, державний акт виданий Просянською селищною радою 29 листопада 1994 року.

Право власності на нежитлові будівлі зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 з 04 липня 2017 року, індексний номер 36066717, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 10).

Листом від 21 вересня 2015 року № 21-09/01 «Про відмову від права постійного користування земельною ділянкою» ліквідатор ВАТ «Просянське АТП» Кулаков А. В. у зв`язку із ліквідацією ВАТ «Просянське АТП», звернувся до голови Просянської селищної ради із проханням вилучити спірну земельну ділянку площею 1,33 га (а. с. 11).

Рішенням Просянської селищної ради від 20 жовтня 2015 року № 578-45/6скл. «Про прийняття на баланс земельної ділянки» задоволено звернення ліквідатора і означену земельну ділянку площею 1,33 га прийнято на баланс селищної ради в землі запасу (а. с. 30).

Суди встановили, що земельна ділянка загальною площею 7,25 га первісно була надана у постійне користування на підставі рішення Просянської селищної ради від 14 грудня 1994 року № 19/11/ХХІІ ВАТ «Просянське АТП», якому було видано державний акт серії ДП ПК № 37, зареєстрований у книзі державних актів на право постійного користування землею за № 37 з 16 січня 1996 року (а. с. 17-20).

Рішенням Просянської селищної ради від 31 березня 1999 року № 49-4/ХХІІІ була вилучена з загальної площі 7,25 га земельна ділянка площею 5,0 га з 01 січня 1999 року та прийнята на баланс Просянської селищної ради з метою передання її у постійне користування ВАТ «Просянське АТП» (а. с. 20-22).

Суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка площею 1,3300 га, на якій розташовані належні відповідачеві нежитлові будівлі, на момент їх придбання та на момент розгляду справи у суді першої інстанції залишалася зареєстрованою за ВАТ «Просянське АТП» на праві постійного користування, що підтверджується довідкою відділу у Покровському районі Головного управління держгеокадастру у Дніпропетровській області від 12 червня 2017 року № 189/172-17, наданої на звернення відповідача (а. с. 98).

Водночас, як встановили суди та не заперечували сторони, земельна ділянка належить на праві власності територіальній громаді Просянської селищної ради, перебуває на її балансі ще з 1994 року, що відомо з рішень Просянської селищної ради про надання її саме у користування ВАТ «Просянське АТП», а не у власність.

Після оформлення права власності на нежитлові будівлі, які розташовані на спірній земельній ділянці, договір оренди земельної ділянки відповідач не уклав, орендної плати не сплачував.

Просянською селищною радою направлялися відповідачеві листи від 01 листопада 2017 року № 1062, від 16 листопада 2017 року № 1122, від 27 грудня 2017 року № 1285, від 07 лютого 2018 року № 115 (за адресою: АДРЕСА_2 ) з проханням добровільно сплатити збитки, заподіяні внаслідок недоотриманих доходів селищною радою, з`явитися для підписання акта про визначення збитків, вирішення питання про укладання договору оренди, які повернені поштою з відмітками пошти про закінчення терміну зберігання (а. с. 32-42).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення оскаржуваній частині відповідають.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Рішення суду першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 на користь Просянської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області суму неодержаного доходу 72 211,25 грн. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому не є предметом касаційного перегляду судом касаційної інстанції відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України.

Предметом позову у цій справі є відшкодування збитків у вигляді неодержаного доходу з власника об'єкта нерухомого майна за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщено.

Звертаючись до суду з позовом, позивач обґрунтовував позовні вимоги посиланням на положення статей 22, 1166 Цивільного Кодексу України(далі - ЦК) та статей 80, 120, 125, 126, 152, 206, 211, 157 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України).

Суд першої інстанції застосував до правовідносин сторін приписи статті 22, глав 82 («Відшкодування шкоди») та 83 («Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави») ЦК України. Суд першої інстанції встановив склад цивільного правопорушення у бездіяльності відповідача - невжитті ним передбачених законом заходів зі своєчасного оформлення права користування земельними ділянками, - що призвело до неодержання доходів територіальною громадою.

Апеляційний суд погодився з таким рішенням суду першої інстанції.

Отже, суди попередніх інстанцій застосували до правовідносин сторін як приписи, які регламентують деліктне зобов`язання з відшкодування шкоди, завданої правопорушенням, так і приписи, що регламентують кондикційне зобов`язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. А згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних приписів ЦК України та ЗК України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Проте, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що відповідач є власником нерухомого майна, яке розміщене на спірній земельній ділянці.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України).

За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

Виходячи з вищезазначеного, немає підстав застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16 (провадження № 14-77цс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на те, що відповідач як фактичний користувач земельною ділянкою, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику спірної земельної ділянки - Просянській селищній раді Покровського району Дніпропетровської області.

Разом із тим посилання в рішенні судів першої та апеляційної інстанцій на положення статті 1166 ЦК України є помилковим, проте це не є підставою для скасування правильних по суті рішень, ухвалених з урахуванням наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 474/192/17-ц (провадження № 61-32370св18).

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, щоземельна ділянка належить на праві власності територіальній громаді Просянської селищної ради, оскільки земельна ділянка зареєстрована та знаходиться у користуванні ВАТ «Просянське АТП», не можуть бути прийнятті до уваги з огляду на таке.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Статтями 28, 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначені повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, зокрема, щодо порядку використання майна, що перебуває у спільній власності територіальних громад, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад. Статтею 33 цього Закону визначені повноваження у сфері регулювання земельних відносин виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, серед яких 1) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів; 4) справляння плати за землю.

За змістом статей 122 123 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Так, як встановили суди та відомо з матеріалів справи, рішенням Просянської селищної ради від 20 жовтня 2015 року № 578-45/6скл «Про прийняття на баланс земельної ділянки» задоволено звернення ліквідатора про відмову від права постійного користування земельною ділянкою і означену земельну ділянку площею 1,33 га прийнято на баланс селищної ради в землі запасу.

Власником земельної ділянки є територіальна громада, а у ВАТ «Просянське АТП» земельна ділянка перебувала у користуванні, а не внесення змін в земельно-обліковій книзі про її вилучення з користування ВАТ «Просянське АТП», не позбавляє позивача права власності та обов`язку відповідача оформити право користування земельної ділянки, на якій розташовані його об`єкти нерухомого майна.

Крім того, як відомо з матеріалів справи позивачем до відзиву на апеляційну скаргу було надано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 171), згідно з яким спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності, власник: Просянська селищна рада Покровського району Дніпропетровської області, що спростовує доводи касаційної скарги про те, що позивач не надав доказів щодо прийняття спірної ділянки до комунальної власності.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач намагався прийняти заходи щодо оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства, однак не має такої можливості, оскільки земельна ділянка площею 1, 33 га, на якій знаходиться його нерухоме майно, сформована як об`єкт, зареєстрована в поземельній книзі, внесена в державний земельний реєстр, та згідно з державним реєстром знаходиться в користуванні ВАТ «Просянське АТП», є необґрунтованими та не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи, зокрема, тим, що Просянською селищною радою направлялися неодноразово листи щодо вирішення питання про укладання договору оренди та добровільної сплатити збитків, заподіяні внаслідок недоотриманих доходів селищною радою.

Крім того, відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він звертався до позивача з питанням щодо оформлення права користування на спірну земельну ділянку та йому було відмовлено.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 10 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року в частині задоволення позовних вимог залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук