№ 200/9008/16-ц

Постанова

Іменем України

17 березня 2020 року

м. Київ

справа № 200/9008/16-ц

провадження № 61-8534св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Вищий навчальний заклад «Університет імені Альфреда Нобеля»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2018 року у складі судді Женеску Е. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вищого навчального закладу «Університет імені Альфреда Нобеля» (далі - ВНЗ «Університет імені Альфреда Нобеля») про зміну формулювання підстави звільнення, дати звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення індексації заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів, відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що вона з 01 вересня 2006 року наказом № 147-13-К прийнята до кафедри права на посаду викладача за контрактом у штат Університету економіки та права. Контракт укладений на один рік. Надалі укладені контракти 27 серпня 2007 року та 26 червня 2010 року - на три роки, 26 червня 2014 року - на один рік. У червні 2015 року вона не погодилася з умовами запропонованого контракту, у проект не було внесено відповідних змін, проте вона продовжувала працювати та отримувати заробітну плату. Таким чином, її відносини із відповідачем перейшли у формат трудових відносин на умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк. 10 березня 2016 року вона подала заяву про звільнення на підставі частини третьої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у зв`язку із порушення строків виплати заробітної плати із 19 березня 2016 року. Оскільки дата звільнення припала на суботу, вона 21 березня 2016 року звернулася за отриманням трудової книжки до відділу кадрів, де їй надали для ознайомлення такі документи: лист від 21 березня 2016 року № 185, в якому їй пропонувалося звільнення за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України та відшкодування коштів, витрачених університетом на виконання умов договору від 21 листопада 2008 року № 73; наказ від 21 березня 2016 року № 45-К про звільнення, з яким вона відмовилася ознайомлюватися та підписувати, оскільки в ньому зазначена підстава звільнення - частина перша статті 38 КЗпП України; трудова книжка, отримувати яку вона відмовилася, про що складено акт про відмову отримати трудову книжку. 22 березня 2016 року вона направила відповідачу заяву-вимогу, в якій виклала свої заперечення щодо подій, які сталися 21 березня 2016 року та просила надати інформацію - розшифровку нарахувань заробітної плати в період із 01 січня 2012 року по день звільнення, зазначити дати, з яких у вказаний період збільшувався розмір її посадового окладу, надати інформацію щодо нарахування та виплати грошових сум на оздоровлення при наданні чергових відпусток. Однак відповіді не отримала. Зазначала також, що у порушення норм чинного законодавства відповідач протягом майже року, починаючи із весни 2015 року, порушував строки виплати заробітної плати, вона жодного разу не отримувала від відповідача повідомлень про суми нарахованої заробітної плати із розшифровкою за видами виплат, розмірів та підстав відрахувань, сум заробітної плати, що належить до виплати, як того вимагає стаття 110 КЗпП України. У день звільнення від неї намагалися отримати підпис на документі, який має назву розрахункового листа по заробітній платі за березень 2016 року, де вказана сума розрахунку 7 603,29 грн на видачу. Вона не згідна з належною сумою до виплати при звільненні, оскільки до неї не включено вихідної допомоги у розмірі не менше трьох середніх заробітних плат. З колективним договором її не ознайомлювали, тому вона не знає його умов, розмір її посадового окладу був максимально знижений за рахунок зниження робочих годин, про що вона дізналася лише в лютому 2016 року, хоча такі питання повинні обумовлюватися та затверджуватися у серпні місяці перед початком навчального року. Вважає, що її трудові права порушені, незаконними діями відповідача їй завдано моральну шкоду, яка полягає у тому, що вона змушена витрачати свій час на звернення до відповідача, не може звернутися до центру зайнятості, не має змоги працевлаштуватися з причини не внесення до трудової книжки належного запису про звільнення.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просила суд визнати формулювання підстав звільнення за частиною першою статті 38 КЗпП України (наказ від 21 березня 2016 року № 45-К) недійсними; змінити формулювання причини її звільнення, як старшого викладача кафедри права, із звільнення за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України на звільнення за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору (частина третя статті 38 КЗпП України) та змінити дату звільнення із 21 березня 2016 року на дату винесення судом рішення у справі; зобов`язати відповідача внести запис до її трудової книжки про скасування запису про звільнення за власним бажанням за частиною першою статті 38 КЗпП України; зобов`язати відповідача внести запис до її трудової книжки, як старшого викладача кафедри права, про звільнення за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України зі зміною дати звільнення на дату винесення судом рішення; стягнути з відповідача вихідну допомогу у розмірі трьох середніх заробітних плат, що складає 10 389,30 грн; стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні до дати винесення судом рішення у справі - із розрахунку розміру середньої заробітної плати за один день 173,15 грн, що станом на 20 лютого 2018 року складає 83 285,15 грн; стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки з внесеним належним записом про звільнення, з розрахунку розміру заробітної плати за один день 173,15 грн; стягнути із відповідача суму індексації заробітної плати за період із січня 2012 року по 01 березня 2016 року, що складає 1 070,71 грн; стягнути із відповідача 10 389,30 грн на відшкодування моральної шкоди в розмірі трьох середніх заробітних плат; стягнути із відповідача суму допомоги на оздоровлення при наданні чергової відпустки за період із 2006-2016 роки у розмірі 33 390,00 грн; стягнути із відповідача суми недонарахованої та невиплаченої заробітної плати, згідно з наказом Міністерства освіти і науки України від 26 вересня 2005 року № 557 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» за період із січня 2013 року по 01 березня 2016 року, що складає 9 037,29 грн.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано формулювання підстави звільнення старшого викладача кафедри права ОСОБА_1 за частиною першою статті 38 КЗпП України (наказ від 21 березня 2016 року № 45-К) недійсним. Змінено формулювання причини звільнення старшого викладача кафедри права ОСОБА_1 із звільнення за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України на звільнення за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, згідно із частиною третьою статті 38 КЗпП України. Зобов`язано ВНЗ «Університет імені Альфреда Нобеля» внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про скасування запису про звільнення за власним бажанням за частиною першою статті 38 КЗпП України. Зобов`язано ВНЗ «Університет імені Альфреда Нобеля» внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України. Стягнуто із ВНЗ «Університет імені Альфреда Нобеля» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі трьох середніх заробітних плат у розмірі 10 389,30 грн. Стягнуто із ВНЗ «Університет імені Альфреда Нобеля» на користь ОСОБА_1 суму індексації заробітної плати у розмірі 345,38 грн. Стягнуто із ВНЗ «Університет імені Альфреда Нобеля» на користь ОСОБА_1 допомогу на оздоровлення при наданні чергових відпусток за період з 2006 по 2016 роки в сумі 14 359,59 грн. Стягнуто із ВНЗ «Університет імені Альфреда Нобеля» на користь ОСОБА_1 недонараховану та несплачену заробітну плату за період із січня 2013 року по 01 березня 2016 року в сумі 1 310,67 грн. Стягнуто із ВНЗ «Університет імені Альфреда Нобеля» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 37 756,28 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення у частині присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати за один місяць, у сумі 2 968,35 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2019 року вказано, що суми, які підлягають стягненню із ВНЗ «Університет імені Альфреда Нобеля» на користь ОСОБА_1 : вихідна допомога у розмірі трьох середніх заробітних плат - 10 389,30 грн; сума індексації заробітної плати у розмірі 345,38 грн; допомога на оздоровлення при наданні чергових відпусток за період із 2006 по 2016 роки в сумі 14 359,59 грн; недонарахована та не сплачена заробітна плата за період із січня 2013 року по 01 березня 2016 року в сумі 1 310,67 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 37 756,28 грн, зазначені у рішенні без утримання прибуткового податку й інших обов`язкових платежів.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заробітна плата двічі виплачена позивачу із порушенням строків її виплати, тому у відповідача не було законних підстав для звільнення позивача за частиною першою статті 38 КЗпП України, оскільки вона подавала заяву про звільнення за власним бажанням у зв`язку з порушеннями трудового законодавства згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України, а тому формулювання причини звільнення підлягає змінні. Оскільки позивач звільнена на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, то із відповідача має бути стягнута на користь позивача вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку та індексація. Позивачу не виплачувалася допомога на оздоровлення при наданні щорічних відпусток протягом періоду із 2006 до 2015 роки, тому остання має право на одержання такої допомоги у розмірі суми посадових окладів за вказаний період. Сума недонарахованої позивачу заробітної плати за період із січня 2013 року по березень 2016 року складає 1 310,67 грн, виходячи із розрахунку нарахованої та виплаченої позивачу заробітної плати за ці роки. Розмір відшкодування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, який має сплатити відповідач, визначається пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позивач не довела достатніми, належними та достовірними доказами заподіяння їй моральної шкоди, у зв`язку з неправомірними діями відповідача.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2018 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки місцевого суду є законними та обґрунтованими, відповідають встановленим обставинам справи та вимогам законодавства України.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині часткового задоволення вимог щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, допомоги на оздоровлення при наданні відпусток, розміру недонарахованої та не сплаченої заробітної плати та в частині відмови у задоволенні вимог щодо відшкодування моральної шкоди та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів щодо зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку є помилковими, оскільки чинним законодавством передбачено, що працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки повинна виплачуватися виходячи із розміру посадового окладу працівника на дату прийняття судом рішення. Судами допущена арифметична помилка при проведенні розрахунку розміру допомоги на оздоровлення при наданні щорічних відпусток. Висновки судів щодо не доведення факту заподіяння позивачу моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що порушують право останньої на відшкодування моральної шкоди.

У липні 2019 року від ВНЗ ««Університет імені Альфреда Нобеля»надійшов відзив на касаційну скаргу, уякому заявник просить відхилити указану касаційну скаргу та залишити без змін оскаржувані судові рішення, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а наведені у ній доводи зводяться до переоцінки доказів.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню із таких підстав.

Встановлені судами обставини

01 вересня 2006 року ОСОБА_1 прийнята на роботу до Закритого акціонерного товариства «Дніпропетровський університет економіки та права» (далі - ЗАТ «Дніпропетровський університет економіки та права») до кафедри права на посаду викладача за контрактом на підставі наказу № 147-13.

26 серпня 2007 року між сторонами укладений контракт № 0024/2006 на строк один рік, який діяв до 26 серпня 2007 року. Згідно з додатком до контракту позивачу встановлюється посадовий оклад у розмірі 791,00 грн при навантаженні 900 год на навчальний рік, постійний індивідуальний коефіцієнт до посадового окладу в розмірі 0,2 та додатковий коефіцієнт до посадового окладу в розмірі 0,1. Додатковий коефіцієнт застосовується за умов повного та своєчасного виконання викладачем своїх обов`язків.

У подальшому між ОСОБА_1 та ЗАТ «Дніпропетровський університет економіки та права» укладений контракт від 27 серпня 2007 року № 154/2007 строком на три роки, строк дії контракту - до 26 серпня 2010 року. Згідно з додатковою угодою до контракту позивачу встановлюється посадовий оклад 1 100,00 грн при навантаженні 900 год на навчальний рік, постійний індивідуальний коефіцієнт до посадового окладу в розмірі 0,2 та додатковий коефіцієнт до посадового окладу в розмірі 0,1. Додатковий коефіцієнт застосовується за умов повного та своєчасного виконання викладачем своїх обов`язків.

Згідно з додаткової угоди від 01 вересня 2008 року до контракту, позивачу встановлюється посадовий оклад у розмірі 1 313,00 грн при навантаженні 900 год на навчальний рік, постійний індивідуальний коефіцієнт до посадового окладу в розмірі 0,2 та додатковий коефіцієнт до посадового окладу в розмірі 0,2. Додатковий коефіцієнт застосовується за умов повного та своєчасного виконання викладачем своїх обов`язків. Згідно з додаткової угоди від 01 вересня 2009 року до контракту позивачу встановлюється посадовий оклад у розмірі 1 397,00 грн при навантаженні 900 год на навчальний рік. При навчальному навантаженні понад 1540 год оплата здійснюється без урахування коефіцієнту. Постійний індивідуальний коефіцієнт до посадового окладу в розмірі 0,2 та додатковий коефіцієнт до посадового окладу в розмірі 0,2. Додатковий коефіцієнт застосовується за умов повного та своєчасного виконання викладачем своїх обов`язків.

26 червня 2010 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Дніпропетровський університет економіки та права» укладений контракт № 81/2010, строком дії до 26 серпня 2013 року. Згідно з додатковою угодою від 26 червня 2010 року до контракту позивачу встановлюється посадовий оклад 1 950,00 грн при навантаженні 900 год на навчальний рік, постійний індивідуальний коефіцієнт до посадового окладу в розмірі 1,2.

Згідно з додаткової угоди від 01 вересня 2012 року до контракту позивачу встановлюється посадовий оклад 2 112,00 грн при навантаженні 900 год на навчальний рік, постійний індивідуальний коефіцієнт до посадового окладу в розмірі 1,2.

Наказом від 26 жовтня 2010 року № 190 ЗАТ «Дніпропетровський університет економіки та права» реорганізовано шляхом перетворення у Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський університет економіки та права» імені Альфреда Нобеля (далі - ТОВ «Дніпропетровський університет економіки та права» імені Альфреда Нобеля).

Наказом від 23 серпня 2011 року № 152-А ТОВ «Дніпропетровський університет економіки та права» імені Альфреда Нобеля перейменовано у ТОВ «Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля».

На підставі наказу від 31 травня 2013 року № 134-А ТОВ «Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля» реорганізовано шляхом перетворення у ВНЗ «Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля».

26 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ВНЗ «Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля» укладений контракт № 054/2014 зі строком дії до 26 серпня 2015 року. Згідно з додатковою угодою від 01 вересня 2014 року до контракту позивачу встановлюється посадовий оклад 2 556,00 грн при навантаженні 900 год на навчальний рік.

Нормативно-правове обґрунтування

Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, судам необхідно брати до уваги таке.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549-552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Вказаний правовий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Щодо виплати допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки

Відповідно до частини першої статті 57 Закону України «Про освіту» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам, зокрема, виплату допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Як роз`яснено у спільному листі Міністерства освіти і науки України та Центрального комітету Профспілки працівників освіти і науки України від 11 червня 2001 року № 1-9/223 (№ 02-8/267) відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78 «Про реалізацію окремих положень частини першої статті 57 Закону України «Про освіту», частини першої статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту», частини другої статті 18 та частини першої статті 22 Закону України «Про позашкільну освіту» допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки виплачується працівникам, які обіймають посади педагогічних або науково-педагогічних працівників (за основною посадою), у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) незалежно від тижневого (річного) навчального навантаження або обсягу роботи, що виконується. При цьому виплата допомоги провадиться цим працівникам тільки за місцем основної роботи при наданні чергових відпусток згідно з графіком їх надання. У випадках виплати компенсації за невикористану відпустку допомога на оздоровлення не виплачується.

Вказаний лист не є нормативно-правовим актом, проте суд вважає за необхідне взяти до уваги зазначені у ньому роз`яснення.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що відповідач не виплатив позивачу належні йому суми в день звільнення, суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі статті 117 КЗпП України обґрунтовано стягнув із відповідача на користь позивача середній заробіток за період затримки розрахунку пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про те, що суди незаконно зменшили розмір відшкодування середнього заробітку, який повинен бути виплачений за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, є необґрунтованими, оскільки з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що табель обліку робочого часу, на підставі якого здійснено розрахунок середньої заробітної плати позивача, подано після завершення попереднього судового засідання, що є порушенням вимог статті 131 ЦПК України 2004 року, є обґрунтованими, проте само по собі не може бути підставою для скасування правильних по суті судових рішень.

Встановивши, що позивачу не виплачувалася допомога на оздоровлення при наданні щорічних відпусток протягом періоду із 2006 до 2015 роки, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача допомоги на оздоровлення на підставі частини першої статті 57 Закону України «Про освіту».

При цьому суди обґрунтовано виходили із відсутності правових підстав для виплати позивачу допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки за 2016 рік, оскільки як встановлено судами останній не надавалася відпустка у 2016 році, тоді як аналіз статті 57 Закону України «Про освіту» свідчить про те, що така допомога на оздоровлення надається лише при наданні щорічної відпустки. Доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними та зводяться до неправильно тлумачення заявником норм матеріального права.

Також помилковим є твердження заявника у касаційній скарзі про те, що допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки повинна виплачуватися виходячи із розміру посадового окладу працівника на дату прийняття судом рішення, з огляду на те, що відповідно до вимог закону розмір допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки складає розмір місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) у відповідному році, в якому надається щорічна відпустка.

Щодо посилання заявника у касаційній скарзі на допущення судами арифметичної помилки при проведенні розрахунку розміру допомоги на оздоровлення при наданні щорічних відпусток, то Верховний Суд зазначає, що наведене не є підставою для скасування судових рішень, оскільки виправлення арифметичної помилки здійснюється судом із власної ініціативи або за заявою учасників справи у порядку, визначеному статтею 269 ЦПК України.

Визначаючи розмір недонарахованої та не виплаченої заробітної плати позивача за період із січня 2013 року по березень 2016 року, суди попередніх інстанцій встановивши, що позивач у вказаний період не виконувала у повному обсязі місячної норми праці, обґрунтовано виходили із того, що розмір заробітної плати повинен виплачуватися пропорційно до виконаної норми праці. Доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до переоцінки доказів та встановлення нових обставин, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивач не довела належними доказами факту заподіяння їй моральної шкоди внаслідок порушення її прав відповідачем.

Отже, рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, при їх ухваленні судами не було порушено норм матеріального та процесуального права.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства України, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Верховний Суд не переглядає рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог щодо зміни формулювання підстави звільнення, дати звільнення, стягнення індексації заробітної плати, оскільки воно не було предмет перегляду судом апеляційної інстанції та не оскаржується сторонами справи.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 квітня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик