№ 200/929/19-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 200/929/19-а

адміністративне провадження № К/9901/33976/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом Державного підприємства "Селидіввугілля"

до Головного управління Держпраці у Донецькій області

про визнання протиправними та скасування постанови і припису

за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Донецькій області

на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року (ухвалене у складі головуючого судді Михайлик А.С.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Компанієць І.Д.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Державне підприємство «Селидіввугілля» (далі - позивач, ДП «Селидіввугілля») звернулось до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Донецькій області (далі - відповідач, ГУ Держпраці в Донецькій області), в якому просило: визнати протиправними та скасувати постанову від 11 липня 2018 року №ДЦ 396/336/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу у сумі 17 088 570 грн, пункту 1 припису від 22 червня 2018 року №ДЦ 396/336/АВ/П в частині усунення порушення частини третьої статті 24 КЗпП України через допущення до роботи осіб без укладення трудового договору.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року, позов задоволено частково, а саме, визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Донецькій області від 11 липня 2018 року №ДЦ 396/336/АВ/П/ТД-ФС в частині накладення штрафу у сумі 6 924 780 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що висновки відповідача про фактичний допуск осіб, визначених у таблиці 3 акта (52 особи), до роботи без укладення трудових договорів, що є підставою для накладення штрафу за статтею 265 КЗпП України, є помилковими, а отже спірна постанова в частині застосування штрафних санкцій в сумі 5 807 880 грн є неправомірною.

Стосовно накладення оспорюваною постановою на позивача штрафу за допущення без укладення трудового договору осіб, визначених у таблиці 4 акта, та несвоєчасне повідомлення органів ДФС про їх працевлаштування, судами попередніх інстанцій зазначено, що в ході проведеного відвідування з записів у трудових книжках осіб та наказів про прийняття на роботу встановлено допуск цих осіб до роботи на день раніше дня прийняття на роботу, несвоєчасне повідомлення про працевлаштування. Разом із цим, факт допуску зазначених осіб до роботи з дати, яка визначена у їх трудових книжках, як дата, з якої їх прийнято на роботу (що на день менше за дату наказу про прийняття на роботу), позивачем не визнавався, а відповідачем не надані докази того, що в ці дні вказані працівники приступали безпосередньо до роботи. Неточності у заповненні трудових книжок працівників не свідчить про допущення їх до роботи без оформлення трудових відносин, враховуючи, що прийняття зазначених осіб на роботу оформлено відповідними наказами, дата надіслання повідомлення до органів ДФС про їх працевлаштування відповідає даті наказів.

Крім цього, суди попередніх інстанцій зазначили, що стаття 265 КЗпП України не передбачає накладення штрафів за несвоєчасне повідомлення органів ДФС про працевлаштування.

Відтак, суди дійшли висновку, що в частині накладення на позивача штрафу в сумі 1 116 900 грн за порушення, допущене позивачем відносно осіб, визначених у таблиці 4 акта (10 осіб) оскаржувана постанова також є протиправною.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в іншій частині постанова від 11 липня 2018 року №ДЦ 396/336/АВ/П/ТД-ФС про накладення штрафу є обґрунтованою та правомірною, підстави для її скасування відсутні.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що працівники згідно таблиці 3 акта інспекційного відвідування виконували роботи, які відповідають переліку основних робіт Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників та класифікатора професій ДК 003:2010, які виконуються за професією, спеціальністю, кваліфікаціє, на посадах: «Котлочистильник», «Електрозварник ручного зварювання (будівельні, монтажні та ремонтно-будівельні роботи)», «Монтажник устаткування котельних установок», однак зазначеним обставинам судами попередніх інстанцій надано неправильну оцінку.

Крім того, судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що надані позивачем договори носять назву «трудова угода», за змістом яких є договорами підряду підряду. Цими є договорами не встановлено чіткого обсягу виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин.

Також, скаржник зазначає, що робота за визначеними вище посадами підтверджено графіками виходу, які складені посадови особами відповідних підрозділів ВП «Шахта Україна» ДП «Селидіввугілля», тобто роботодавцем був здійснений контроль над дотриманням установленого режиму роботи. Оплата праці здійснювалась один раз на місяць пропорційно відпрацьованому часу, що притаманно трудовим правовідносинам, а не пропорційно об`єму виконаних робіт, однак судами попередніх інстанцій зазначеним обставинам не надано належної оцінки.

Крім того, скаржник зазначає, що до роботи 10 працівників було допущено на день раніше, ніж видані накази про прийняття на роботу, та несвоєчасне повідомлення відповідного органу (ДФС) про працевлаштування вищевказаних осіб, за що статтею 265 КЗпП України передбачено відповідальність у вигляді штрафу.

Позиція інших учасників справи

Від позивача відзиву на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарга надійшла до суду 6 грудня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі №200/929/19-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 24 вересня 2020 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ДП «Селидіввугілля», є юридичною особою, до видів здійснюваної діяльності підприємства належить: код КВЕД 05.10 Добування кам`яного вугілля (основний); код КВЕД 42.99 Будівництво інших споруд, н. в. і. у.; код КВЕД 85.32 Професійно-технічна освіта; код КВЕД 86.21 Загальна медична практика; код КВЕД 70.10 Діяльність головних управлінь (хед-офісів); код КВЕД 71.20 Технічні випробування та дослідження.

На підставі наказу від 13 червня 2018 року №644 та направлення на перевірку від 13 червня 2018 року №410/043/15-14-12 в період з 14 червня 2019 року по 21 червня 2019 року за повідомленням Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області від 22 грудня 2017 року №(05-89) 15969 вих-17 посадовими особами Головного управління Держпраці в Донецькій області проведено інспекційне відвідування ВП "ШАХТА "УКРАЇНА" ДП «Селидіввугілля» (код ЄДРПОУ ВП: 33621573, місцезнаходження ВП: 85485, Донецька обл., місто Селидове, місто Українськ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 1).

14 червня 2018 року директором ВП "ШАХТА "УКРАЇНА" ДП «Селидіввугілля» отримано повідомлення від 13 червня 2018 року №04.3-3-6/6194-18 про проведення перевірки та вимогу від 14 червня 2018 року №ДЦ 396/336/ПД про надання документів.

21 червня 2018 року за результатом здійснення інспекційного відвідування посадовими особами Держпраці в Донецькій області складений акт інспекційного відвідування №ДЦ 396/336/АВ.

З акта проведення інспекційного відвідування встановлено порушення частин першої та третьої статті 24 КЗпП України через допущення до роботи працівників без укладення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

22 червня 2018 року на підставі акта інспекційного відвідування відповідачем прийнято припис №ДЦ 339/336/В/П, яким відповідно до пункту 27 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26 квітня 2017 року, зобов`язано позивача усунути виявлені прошення частини третьої статті 24 КЗпП України у строк до 28 червня 2018 року.

11 липня 2018 року Головним управлінням Держпраці в Донецькій області за наслідком розгляду справи про накладення штрафу прийнято постанову про накладення штрафу №ДЦ 339/336/АВ/П/ТД-ФС, яким на позивача накладено штраф в розмірі 17 088 570 грн, що розрахований відповідно до статті 259 КЗпП України, частини другої статті 265 КЗпП України, пункту 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та занятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509, та виходячи з наступного: 30 розмірів мін. з/п *3723 грн (розмір мін. з/п, встановленої на момент виявлення порушення (21 червня 2018 року)*153 кількість працівників, щодо яких скоєно порушення (визначені у таблицях 1-4 акта).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, як убачається зі змісту касаційної скарги, відповідач погоджується із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог, однак вважає зазначені рішення незаконним та необґрунтованими в частині задоволення позову.

Враховуючи зазначене та виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року та постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року будуть переглядатися судом касаційної інстанції лише в частині задоволення позовних вимог Державного підприємства "Селидіввугілля" до Головного управління Держпраці у Донецькій області, а саме щодо визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Донецькій області від 11 липня 2018 року №ДЦ 396/336/АВ/П/ТД-ФС в частині накладення штрафу у сумі 6 924 780 грн.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року та постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року відповідають не повністю, а доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Визначальним для вирішення спору у цій справі є правильне встановлення змісту та сутності правовідносин, які виникли між позивачем та особами, зазначеними в таблиці 3 акта перевірки, а саме за правилами КЗпП України або Цивільного кодексу України (ЦК України).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Згідно зі статтею 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно зі статтею 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи) держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та ухвалення оскаржуваних судових рішень; далі - Порядок №295).

Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Відповідно до пункту 19 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Згідно з пунктом 20 Порядку №295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Пунктами 27, 28, 29 Порядку №295 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.

Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

За змістом статті 265 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).

Отже основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов`язки роботодавця залишаються за його межами.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, виконавець не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №820/1432/17 (провадження №К/9901/15518/18), від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18 (провадження №К/9901/3195/19), у справі №1840/2507/18 (провадження №К/9901/10124/19), у справі №824/896/18-а (провадження №К/9901/10149/19) та від 3 березня 2020 року у справі №1540/3913/18 (провадження №К/9901/8967/19).

З оскаржуваних судових рішень вбачається, що частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновки відповідача про фактичний допуск осіб, визначених у таблиці 3 акта (52 особи), до роботи без укладення трудових договорів, що є підставою для накладення штрафу за статтею 265 КЗпП України, є помилковими, а тому спірна постанова в частині застосування штрафних санкцій в сумі 5 807 880 грн є неправомірною, однак колегія суддів Верховного Суду вважає передчасними такі висновки судів попередніх інстанцій, виходячи із наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем (замовником) укладено із підрядниками (таблиця 3 до акта - 52 особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 ) трудові угоди від 1 грудня 2015 року №б/н, від 6 червня 2016 року №б/н, від 1 вересня 2016 року №б/н, від 1 листопада 2016 року №б/н, від 1 грудня 2016 року №б/н, предметом яких є виконання за дорученням замовника робіт згідно дефектного акта по заміні трубної частини котла, з капітального ремонту системи, котельної шахти, механічної очистки котла, часткового ремонту котла та договори підряду: від 1 лютого 2017 року №2017-1, від 1 лютого 2017 року №2017-2, від 1 травня 2017 року №2017-3, від 1 серпня 2017 року №2017-4, від 1 вересня 2017 року №2017-5, від 2 жовтня 2017 року №2017-6, предметом яких є виконання робіт згідно дефектного акта по заміні трубної частини котла, ремонту котла, по заміні трубної частини пожежного трубопроводу, механічній чистці труб, ремонту трубної частини опалення у приміщеннях АБК та навчального пункту, заміні теплотраси АБК, встановлення протипожежного трубопроводу у приміщенні головного стволу, водночас суди попередніх інстанцій не з`ясували чи є вищевказані договори такими, які врегульовуються положеннями ЦК України, або укладенні для «приховування» трудових відносин, тобто суди не досліди, чи відповідали зазначені правочини реальним правовідносинам між позивачем та іншими сторонами цих договорів.

Зокрема, із зазначених трудових угод та договорів підряду судами попередніх інстанцій не було з`ясовано, які саме роботи виконувалися виконавцями відповідно до цих угод, а саме, чи була ця робота індивідуально-визначена, мала якийсь кінцевий матеріально-визначений результат, чи послуги надавалися в процесі виконання якоїсь функції, особою відповідно до професії, спеціальності, кваліфікації, чи були передбачені якісь особливі вимоги до осіб, які виконували роботи по заміні трубної частини котла, з капітального ремонту системи, котельної шахти, механічної очистки котла, часткового ремонту котла, заміні трубної частини пожежного трубопроводу, механічній чистці труб, ремонту трубної частини опалення у приміщеннях АБК та навчального пункту, заміні теплотраси АБК.

При цьому, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки тим обставина, що роботи, які виконували зазначені вище особи відповідно до трудових угод та договорів підряду відповідають переліку основних робіт Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників та класифікатора професій ДК 003:2010, які виконуються за професією, спеціальністю, кваліфікаціє, на посадах: «Котлочистильник», «Електрозварник ручного зварювання (будівельні, монтажні та ремонтно-будівельні роботи)», «Монтажник устаткування котельних установок», це при тому, що відповідачем зазначені обставини були встановлені під час інспекційного відвідування, та відображені в акті від 21 червня 2018 року №ДЦ 396/336/АВ.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позову в оскаржуваній частині, суди виходили з того, що характер виконуваної працівниками роботи, тимчасовість її виконання та встановлення конкретного об`єму роботи не свідчать про існування між позивачем та особами, зазначеними в таблиці 3 до акта інспекційного відвідування, трудових правовідносин, водночас із оскаржуваних судових рішень не вбачається, що суди досліджували та встановили який об`єм роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню виконувався зазначеними особами. Тобто суди із змісту трудових угод та договорів підряду не встановили, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовникові, не визначено переліку завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик.

Суди попередніх інстанцій посилалися на тимчасовість виконуваних робіт, водночас суди не надали оцінку тим обставинам, що із особами, які зазначені в таблиці 3 акта інспекційного відвідування договори укладалися на тривалий період, наприклад з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_20 на 14 місяців, із присвоєнням кожному виконавцю табельних номерів, із ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_18 , ОСОБА_24 , ОСОБА_41 , ОСОБА_48 на 22 місяці, із присвоєнням кожному виконавцю табельних номерів. З іншими особами також укладені договори тривалістю від 1 до 23 місяців, із присвоєнням кожному виконавцю табельних номерів, зазначене може свідчити, що послуги (роботи) відповідно до вказаних вище договорів надавалися в процесі виконання трудової функції, а не мали тимчасовий, одноразовий характер.

Крім того, суди попередніх інстанцій не перевірили, чи були зазначені в таблиці 3 акта інспекційного відвідування особи інтегровані до штатного розкладу позивача, чи підлягали внутрішньому трудовому розпорядку, та чи могла бути робота, яку вони виконували самостійною.

Також, судами попередніх інстанцій зазначено, що умови договорів були виконані сторонами, що підтверджується актами приймання виконаних робіт, водночас із оскаржуваних рішень не вбачається, що судами попередніх інстанцій досліджувалися такі акти, в тому числі їх зміст, а саме чи містять вказані акти види, кількісні і якісні характеристики робіт, виконані кожним виконавцем та оплату за таке виконання.

Крім того, суди повинні перевірити чи узгоджується щомісячна оплата виконаних робіт із періодичністю підписання актів приймання виконаних робіт, та сумою винагороди зазначеною у них, та чи передбачена трудовими угодами та договорами підряду попередня або поетапна оплата виконаних робіт.

Стосовно тверджень відповідача щодо наявності порушення частини першої, третьої статті 24 КЗпП України через допущення до роботи осіб, визначених в таблиці 4 акта та несвоєчасне повідомлення органів ДФС про їх працевлаштування, суд зазначає наступне.

Так, судами попередніх інстанцій з акта інспекційного відвідування встановлено, що в ході інспекційного відвідування встановлено подання повідомлення про прийняття працівників на роботу ВП "Шахта "Україна" ДП "Селидіввугілля" за встановленою формою, (згідно Додатка до постанови Кабінету Міністрів України №413), ВП "Шахта "Україна" ДП "Селидіввугілля" до територіального органу ДФС за підписом керівника ВП "Шахта "Україна "ДП "Селидіввугілля" з порушенням строків - після початку роботи певних працівників (таблиця 4 акта - 10 осіб). З записів у трудових книжках зазначених осіб допущено до роботи на день раніше, ніж прийнято на роботу: так, ОСОБА_53 прийнятий на роботу з 21 січня 2016 року наказом №62-к від 22 січня 2016 року, повідомлення про прийняття на роботу отримано органом ДФС 22 січня 2016 року о 14:09:34; ОСОБА_54 прийнятий на роботу з 11 січня 2017 року наказом №30-К від 12 січня 2017 року, повідомлення про прийняття на роботу отримано органом ДФС 12 січня 2017 року о 13:52:23, ОСОБА_55 прийнятий на роботу з 1 березня 2017 року наказом №175-К від 2 березня 2017 року, повідомлення про прийняття на роботу отримано органом ДФС 2 березня 2017 року о 14:50:06, ОСОБА_56 прийнятий на роботу з 11 травня 2017 року наказом №405-К від 12 травня 2017 року, повідомлення про прийняття на роботу отримано органом ДФС о 14:25:51 12 травня 2017 року, ОСОБА_57 прийнятий на роботу з 21 червня 2017 року наказом №540-К від 23 червня 2017 року, повідомлення про прийняття на роботу отримано органом ДФС 23 червня 2017 року о 15:33:59 та 19 червня 2018 року о 11:28:14, ОСОБА_58 прийнятий на роботу з 19 липня 2017 року наказом №643-К від 20 липня 2017 року, повідомлення про прийняття на роботу отримано органом ДФС 20 липня 2017 року о 13:09:47, ОСОБА_59 прийнятий на роботу з 19 липня 2017 року наказом №643-К від 20 липня 2017 року, повідомлення про прийняття на роботу отримано органом ДФС 20 липня 2017 року о 13:09:47, ОСОБА_60 прийнятий на роботу з 26 вересня 2017 року наказом №888-К від 27 вересня 2017 року, повідомлення про прийняття на роботу отримано органом ДФС 27 вересня 2017 року о 14:25:33, ОСОБА_61 прийнятий на роботу з 9 жовтня 2017 року наказом № 935-К від 10 жовтня 2017 року, повідомлення про прийняття на роботу отримано органом ДФС 10 жовтня 2017 року о 14:30:16, ОСОБА_62 прийнятий на роботу з 9 жовтня 2017 року наказом №935-К від 10 жовтня 2017 року, повідомлення про прийняття на роботу отримано органом ДФС 10 жовтня 2017 року о 14:30:16.

Надаючи оцінку зазначеним обставинам, суди виходили з того, що зазначення дати початку роботи у трудовій книжці не свідчить про вчинення позивачем порушення частини третьої статті 24 КЗпП України, водночас суд касаційної інстанції вважає такі висновки передчасними, оскільки суди не перевірили чи вказаним вище працівникам відповідно до відомостей по заробітній платі нараховувалася заробітна плата з дати зазначеної в трудових книжках чи з дати видачі наказів про прийняття на роботу. Також судами не досліджено табелі обліку робочого часу.

Суд звертає увагу на те, що до основного виду діяльності Державного підприємства "Селидіввугілля" належить добування кам`яного вугілля (код КВЕД 05.10), тобто діяльність пов`язана із об`єктами підвищеної небезпеки, яка крім звичайних заходів безпеки до початку виконання цих робіт потребує додатково здійснити низку обов`язкових організаційних і технічних заходів, які розробляють для кожної конкретної виробничої операції, що забезпечують особливий порядок допуску працівників і високу узгодженість їхніх дій. Крім того, ці роботи потребують з боку відповідальних осіб постійного контролю за їх виконанням; під час виконання цих робіт є або може виникнути виробнича небезпека, не пов`язана з їхнім характером, можливе виникнення інцидентів та аварій, а також ймовірніший прояв і вплив на працюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів, а тому вимоги щодо залучення працівників (виконавців) до таких робіт є особливо суворими.

Крім того, колегія суддів зазначає, що юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо.

При цьому, відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Стосовно притягнення позивача до відповідальності за несвоєчасне повідомлення органів ДФС про працевлаштування вищевказаних осіб, суд зазначає наступне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівників на роботу" від 17 червня 2015 року №413, відповідно до частини третьої статті 24 КЗпП України, постановлено установити, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами.

Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Отже, вказаним нормативним актом встановлено обов`язок подання повідомлення про прийняття працівника на роботу до територіальних органів Державної фіскальної служби, за формою згідно з Додатком до Постанови №413.

Разом з цим, абзац 2 частини другої статті 265 КЗпП України не передбачає накладення штрафів за несвоєчасне повідомлення органів ДФС про працевлаштування.

Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у пункті 33 постанови від 23 квітня 2020 року у справі №440/45/19, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеної позиції суду касаційної інстанції.

Таким чином, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, відповідачем у даному випадку помилково притягнуто позивача до відповідальності на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України за несвоєчасне повідомлення органів ДФС про працевлаштування вищевказаних осіб, що є підставою для скасування постанови в частині накладення на позивача штрафу в сумі 1 116 900 грн за порушення, допущене позивачем відносно осіб, визначених у таблиці 4 акта (10 осіб).

Отже, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що без установлення зазначених вище обставин на підставі належних та допустимих доказів та без надання їм належної правової оцінки, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків та прийняли рішення, які не повністю відповідають вимогам щодо їх законності і обґрунтованості.

Висновки у цій справі узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, в постановах від 3 березня 2020 року у справі №1540/3913/18, від 16 червня 2020 року у справі №815/5427/17 та від 20 серпня 2020 року у справі №813/2520/16.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року №16-рп/2012 Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року №13-рп/2011).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалене у справі рішення не можна вважати законним та обґрунтованим.

При цьому, при новому розгляді справи, суди повинні також враховувати концепцію прихованого працевлаштування (deemed employment).

Дана концепція знайшла своє відображення, серед іншого, у Рекомендаціях про трудове правовідношення №198 (далі - Рекомендації) Міжнародної організації праці (далі - МОП), де зазначено, що держави-члени МОП повинні передбачити можливість визначення у своїх законодавчих та нормативно-правових актах або інших засобів конкретних ознак визначення трудових правовідносин. Серед таких ознак у Рекомендаціях зазначаються «підпорядкованість» та «залежність». У пункті 13 Рекомендацій «підпорядкованість» проявляється, якщо робота:

1. виконується відповідно до вказівок та під контролем іншої сторони;

2. передбачає інтеграцію працівника в організаційну структуру підприємства;

3. виконується виключно або переважним чином в інтересах іншої особи;

4. виконується працівником особисто;

5. виконується відповідно до графіка або на робочому місці, яке вказується або погоджується стороною, яка її замовила;

6. має характерну тривалість/продовжуваність;

7. вимагає особисту присутність працівника;

8. передбачає надання інструментів, матеріалів та механізмів стороною, яка є замовником.

При встановленні трудових відносин за допомогою критерію «залежності» беруться до уваги наступні елементи:

1. періодичність виплати винагороди працівнику;

2. той факт, що така винагорода являється єдиним або основним джерелом доходів працівника;

3. виплата винагороди працівнику в натуральному вигляді шляхом надання працівнику, наприклад, продуктів харчування, житла, транспортних засобів;

4. реалізація таких прав як право на вихідні та відпустку;

5. оплата стороною, яка замовила роботу, поїздок працівника з метою виконання роботи;

6. відсутність фінансового ризику у працівника.

Встановлення вказаних обставин у сукупності може безумовно свідчити про наявність трудових відносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Отже, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановили їх без дослідження належних доказів, що у відповідності до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень в частині і направлення справи на новий судовий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.

Керуючись статтями 242 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Донецькій області задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 серпня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року скасувати в частині визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Донецькій області від 11 липня 2018 року №ДЦ 396/336/АВ/П/ТД-ФС в частині накладення штрафу у сумі 5 807 880 грн та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко