Постанова
Іменем України
29 липня 2020 року
м. Київ
справа № 2010/1966/12
провадження № 61-36372св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
треті особи: Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області, Черкасько-Лозівська сільська рада Дергачівського району Харківської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 березня 2016 року у складі судді
Остропілець Є. Р. та ухвалу апеляційного суду Харківської області
від 06 червня 2017 року у складі колегії суддів: Бурлаки І. В., Карімової Л. В., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2012 року заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» (далі - ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області, Черкасько-Лозівська сільська рада Дергачівського району Харківської області,
про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки.
Позовна заява, з урахуванням уточненої редакції, мотивована тим, що прокуратурою Харківської області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства України під час передачі Черкасько-Лозівською сільською радою Дергачівського району Харківської області у власність земельних ділянок, під час якої достовірно встановлено факт незаконності отримання земельної ділянки ОСОБА_1 .
Передана у власність відповідачу земельна ділянка відноситься до категорії земель лісового фонду та знаходиться на землях, які перебувають
у постійному користуванні Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» (Данилівського дослідного державного лісгоспу УкрНДІЛГА) на підставі матеріалів лісовпорядкування. Державним підприємством «Харківська лісова науково-дослідна станція»
не надавалося погодження щодо вилучення та подальшої передачі
у приватну власність земельної ділянки, на яку набуто право власності відповідачем, із земель, що перебувають у користуванні лісгоспу.
Черкасько-Лозівською сільською радою Дергачівського району Харківської області 06 листопада 2009 року на 50-й сесії V скликання питання
про передачу ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1368 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6322083002:00:000:0489, не розглядалося та не вирішувалося; відповідне рішення сільською радою не приймалося, що підтверджується протоколом 50-й сесії V скликання від 06 листопада 2009 року, а також результатами досудового розслідування у кримінальній справі № 37110055, порушеній стосовно голови Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області за ознаками складу злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України.
Викладені обставини свідчать про відсутність у ОСОБА_1 права
на земельну ділянку, оскільки фактично питання про передачу йому
у власність земельної ділянки у встановленому законом порядку
не вирішувалося, а земельна ділянка не відноситься до земель територіальної громади. Право власності на спірну ділянку перейшло
до ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 11 березня
2010 року.
Факт незаконності набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку виключає саму можливість відчуження права власності на цю ділянку іншій особі на законних підставах. Договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки з ОСОБА_2 спрямований на протиправне відчуження об`єкта права власності українського народу - земель, тому вказаний правочин є таким, що порушує публічний порядок, тобто
є нікчемним та не створює юридичних наслідків.
Позивач просив визнати недійсним державний акт на право власності
на земельну ділянку, площею 0,1368 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , зареєстрований за № 011069300474; скасувати запис у Поземельній книзі та запис про державну реєстрацію державного акта про право власності серії ЯИ № 796421 ОСОБА_1
на земельну ділянку площею 0,1368 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , (кадастровий номер 6322083002:00:000:0489); витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку загальною вартістю 345 694,00 грн, площею 0,1368 га, (кадастровий номер 6322083002:00:000:0489) та зобов`язати її повернути ділянку
за належністю ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» (Данилівському дослідному державному лісгоспу УкрНДІЛГА).
У грудні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 , Данилівського дослідного Державного лісгоспу УкрНДІЛГА, треті особи: Черкасько-Лозівська сільська рада Дергачівського району Харківської області, Управління Держкомзему
у Дергачівському районі Харківської області, в якому просила визнати
за нею право власності на земельну ділянку для будівництва
та обслуговування жилого будинку та господарських будівель і споруд, площею 0,1368 га, кадастровий номер 6322083002:00:000:0489, розташовану в АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 17 березня 2016 року провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_2
до ОСОБА_1 , Данилівського дослідного Державного лісгоспу УкрНДІЛГА, треті особи: Черкасько-Лозівська сільська рада Дергачівського району Харківської області, Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області, про визнання права власності на земельну ділянку залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 207 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали) у зв?язку з повторною неявкою позивача.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області
від 17 березня 2016 року позовні вимоги заступника прокурора Харківської області задоволено.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1368 га, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , виданого на ім`я
ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 , зареєстрованого за № 011069300474.
Скасовано запис у Поземельній книзі та запис про держану реєстрацію державного акта на право власності серії ЯИ № 796421 ОСОБА_1 на земельну ділянку, площею 0,1368 га, за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6322083002:00:000:0489).
Витребувано у ОСОБА_2 земельну ділянку загальною вартістю
345 694,00 грн, площею 0,1368 га, (кадастровий номер 6322083002:00:000:0489), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язано її повернути ділянку за належністю ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що сільською радою порушено порядок набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 23 березня 2017 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , про перегляд заочного рішення Дергачівського районного суду Харківської області
від 17 березня 2016 року залишено без задоволення.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено.
Заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області
від 17 березня 2016 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
26 червня 2017 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення ухвалено щодо відповідача ОСОБА_1 , який не є власником земельної ділянки, тобто ухвалено щодо неналежного відповідача, а також ухвалено за позовом неіснуючого позивача - Державного комітету лісового господарства України, яке
з 13 квітня 2011 року ліквідовано Указом Президента України № 458.
Судом не встановлено місце розташування спірної земельної ділянки та не з`ясовано, чи відноситься вона до земель Харківської науково-дослідної станції й Державного комітету лісового господарства України. Спірна земельна ділянка лише межує із землями лісового фонду.
Спірна земельна ділянка придбана ОСОБА_2 не на підставі рішення сільської ради, а на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріусом, який недійсним не визнано.
Ухвалюючи заочне рішення та відмовляючи у його перегляді, суд першої інстанції позбавив відповідача доступу до правосуддя та позбавив можливості скористатися всіма процесуальними правами, наданими відповідачу.
Доводи інших учасників справи
Заперечень (відзивів) на касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2017 року до суду касаційної інстанції не надходило.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дергачівського районного суду Харківської області.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції
у цивільних справах є Верховний Суд.
У червні 2018 року касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами передано до Верховного Суду.
У червні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
У липні 2018 року матеріали цивільної справи передано судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2019 року справу призначено
до судового розгляду.
Відповідно до протоколу повторного розподілу цивільної справи між суддями 15 квітня 2020 року справу № 2010/1966/12-ц передано судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У справі, що переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1
є власником земельної ділянки площею 0,1368 га, яка розташована
за адресою:
АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6322083002:00:000:0489,
що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯІ № 796421, який видано на підставі рішення 50-ї сесії V скликання Черкасько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 06 листопада 2009 року.
Згідно з договором купівлі-продажу від 11 березня 2010 року ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 , продав ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1368 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , (кадастровий номер 6322083002:00:000:0489).
Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 червня 2013 року ОСОБА_5 визнано винним у скоєні злочинів, передбачених частиною третьою статті 365, частиною другою статті 366 КК України та призначено йому покарання: за частиною третьою статті 365 КК України
з застосуванням статті 69 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі
з позбавленням права займати організаційно-розпорядчі посади в органах місцевого самоврядування строком 2 роки; за частиною другою статті 366 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права займати організаційно-розпорядчі посади в органах місцевого самоврядування строком 1 рік.
Відповідно до статті 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_5 покарання у вигляді 5 років позбавлення волі
з позбавленням права займати організаційно-розпорядчі посади в органах місцевого самоврядування строком на 2 роки.
На підставі статті 75 КК України звільнено ОСОБА_5 від відбування покарання у вигляді позбавлення волі та встановлено йому випробувальний строк 3 роки.
Зобов?язано ОСОБА_5 не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої служби; повідомлять органи кримінально-виконавчої служби про зміну місця проживання або роботи.
Постановою апеляційного суду Харківської області від 03 липня 2014 року вирок Жовтневого районного суду міста Харкова від 05 червня 2013 року відносно ОСОБА_5 в частині засудження за частиною третьою статті 365 КК України скасовано за відсутністю складу злочину, справу в цій частині закрито.
Звільнено ОСОБА_5 від відбування покарання за частиною другою статті 366 КК України у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права займати організаційно-розпорядчі посади в органах місцевого самоврядування строком на 1 рік.
Виключено з вироку вказівку про призначення ОСОБА_5 остаточного покарання в силу статті 70 КК України, а також застосування відносно нього статей 75 76 КК України.
В іншій частині вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 05 червня 2013 року залишено без мін.
Вказаними судовими рішеннями встановлено, що на підставі підроблених рішень сесій, зокрема 50-ї сесії V скликання від 02 жовтня 2009 року, Харківською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» та Управлінням Держкомзема в Дергачівському районі Харківської області було зареєстровано право власності на 53 земельні ділянки, зокрема і за ОСОБА_1 - державний акт серії НОМЕР_2 , кадастровий номер 6322083002:00:000:0489, на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився
й апеляційний суд, виходив із того, що сільською радою порушено порядок набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку. Виходячи
з того, що договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений між
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , спрямований на протиправне відчуження об`єкта права власності народу України, вказаний правочин є таким,
що порушує публічний порядок, тобто є нікчемним та не створює юридичних наслідків, суди дійшли висновку про наявність підстав, передбачених статтею 388 ЦК України для витребування спірної земельної ділянки.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2017 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено,
що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати
або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо визнання недійсним державного акта
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року
у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18) зроблено висновок
про те, що «захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту земельних прав наведено в частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним частиною третьою статті 152 ЗК України, або ж іншим способом, який передбачено законом. Статтею 152 ЗК України встановлено,
що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки
або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади
або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
З набранням чинності Законом України від 07 липня 2011 року № 3613-VІ «Про Державний земельний кадастр» та постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» право власності на земельну ділянку та право постійного користування нею оформляється відповідно
до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» без оформлення державних актів. Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав
на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний акт - це документ, що посвідчує право
на земельну ділянку, із визнанням недійсним якого без внесення
до державного реєстру відповідного запису щодо належного власника
або землекористувача, спір про право може бути не вирішеним. У випадку коли позивач стверджує про порушення свого права постійного користування частиною земельної ділянки особою, яка володіє нею шляхом державної реєстрації за собою права власності (права користування) цієї спірної частини, право позивача може бути захищено шляхом подання позову про визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України), витребування нерухомості з володіння, усунення перешкод у користуванні майном (статті 387 388 391 396 ЦК України) чи іншим способом відповідно до закону».
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статей 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року із змінами та доповненнями, статті 12, пункту 12 розділу X ЗК України встановлено, що виключно на засіданнях ради приймаються рішення про передачу земельних ділянок комунальної власності у власність громадян відповідно до Земельного Кодексу України.
Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено,
що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами
та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Статтею 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, за змістом частин першої, другої, шостої - десятої цієї статті (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної комунальної власності для ведення садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву
про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог
на розроблення проекту її відведення здійснюються в порядку, встановленому статтею 151 ЗК України.
Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії)
на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається
на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.
Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація
або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних відносин).
У постанові Верховного Суду України від 23 жовтня 2013 року у справі
№ 6-93цс13 зроблено висновок про те, що статтями 116 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності. Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить
від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116 118 ЗК України.
Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів встановили, що питання щодо передачі земельної ділянки площею 0,1368 га, яка розташована за адресою:
АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6322083002:00:000:0489), ОСОБА_1 рішенням 50-ї сесії V скликання Черкасько-Лозівської сільської ради від 06 листопада 2009 року у встановленому порядку
не розглядалося і не вирішувалося та відповідне рішення сільською радою щодо нього не приймалося, (протокол LI сесії V скликання від 06 листопада 2009 року. Вирок Жовтневого районного суду міста Харкова від 05 червня 2013 року, який змінено ухвалою апеляційного суду Харківської області
від 03 липня 2014 року, яким голову Черкасько-Лозівської сільської ради ОСОБА_5 у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 366 КК України визнано винним).
А тому, визнаючи недійсним державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_1 , серії НОМЕР_2 , зареєстрований за № 011069300474 , та скасовуючи запис у Поземельній книзі й запис про державну реєстрацію державного акта на право власності серії ЯІ № 796421 ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1368 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6322083002:00:000:0489, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що неприйняття рішення
у встановленому порядку про передачу земельної ділянки свідчить про відсутність волевиявлення розпорядника земельної ділянки на передачу земельної ділянки. При цьому визнавати недійсним неіснуючий правовий акт не має сенсу та потреби, оскільки його не існує. Лише державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на підставі неіснуючого рішення, повинен бути визнаний недійсним, як такий, що виданий усупереч встановленому порядку.
Щодо витребування спірної земельної ділянки
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника
у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Уразі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна
з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі
за відповідачем.
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно
від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить
від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи,
яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках(частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить
до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження.Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу
до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Тому суди, застосовуючи критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном
із гарантіями вказаної статті, повинні, зокрема, оцінити пропорційність такого втручання.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 листопада 2018 року
у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
Встановивши, що спірна земельна ділянка вибула безоплатно з володіння позивача без його волі (відсутнє відповідне рішення), в подальшому спірна земельна ділянка була відчужена за договором купівлі продажу
ОСОБА_2 , яка є добросовісним набувачем, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про витребування земельної ділянки, площею 0,1368 га, за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6322083002:00:000:0489)
від ОСОБА_2 , при цьому зазначивши, що обраний спосіб захисту
в даному випадку спрямований на поновлення порушених прав держави
в особі Харківської лісової науково-дослідної станції.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 367/2259/15 (провадження № 14-333цс18) зроблено висновок
про те, що «згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави,
яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Конституції України).
Споживач послуг органів місцевого самоврядування законно презюмує,
що його рішення є законними та такими, що прийняті у межах компетенції.
У справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності
у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Крім того, варто зазначити, що захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична
або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто
не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Позбавлення права власності має бути здійснене відповідно до закону, необхідним у демократичному суспільстві і спрямованим на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника.
Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» констатував порушення такого балансу у зв`язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації
або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Право власності та право користування земельною ділянкою набуваються
в порядку, визначеному ЗК України, який також передбачає вичерпний перелік підстав для припинення таких прав. Однією з підстав
для припинення права власності та права користування земельною ділянкою є вилучення (викуп) земельної ділянки для суспільних потреб.
При цьому ЗК України встановлює гарантії дотримання прав власників землі та землекористувачів у зв`язку з таким вилученням (викупом). Зокрема, статтею 156 цього Кодексу передбачено, що власникам землі
та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель
та чагарників для потреб, не пов`язаних із сільськогосподарським
і лісогосподарським виробництвом. З огляду на це відсутність можливості реалізації власниками землі та землекористувачами права на отримання такого відшкодування є порушенням не лише зазначених норм ЗК України,
а й статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Отже, суди під час розгляду справ, пов`язаних із захистом права власності на землю чи права землекористування, повинні неухильно дотримуватися положень ЗК України щодо підстав для припинення прав на землю
та гарантій, встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо захисту права власності.».
Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів звертає уваги ОСОБА_2 на те, що вона не позбавлена можливості звернутися з відповідним позовом до ОСОБА_1 щодо вирішення питання про стягнення коштів
за нікчемним правочином, оскільки факт незаконності набуття
ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку виключає саму можливість відчуження права власності на цю ділянку іншій особі, зокрема, ОСОБА_2 . Вказане буде відповідати гарантіям, встановленим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Доводи заявника про те, що рішення ухвалено стосовно відповідача ОСОБА_1 , який не є власником земельної ділянки, тобто ухвалено стосовно неналежного відповідача, є безпідставними, оскільки спірний державний акт на земельну ділянку видавався на ім?я ОСОБА_1 , а тому саме він є належним відповідачем в частині позовних вимог про визнання державного акта недійсним та скасування державної реєстрації.
Також є безпідставними доводи заявника про те, що судове рішення ухвалено за позовом неіснуючого позивача - Державного комітету лісового господарства України, яке з 13 квітня 2011 року ліквідовано Указом Президента України № 458 з таких підстав.
Так, Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 458/2011 визнано такими, що втратили чинність: Указ Президента України
від 14 серпня 2000 року № 969 «Про Положення про Державний комітет лісового господарства України»; пункт 2 Указу Президента України
від 26 квітня 2002 року № 403 «Про внесення змін до деяких указів Президента України»; пункт 27 змін, що вносяться до указів Президента України, затверджених Указом Президента України від 05 березня 2004 року № 280 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України», та затверджено положення
про Державне агентство лісових ресурсів України.
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурором визначено також Данилівський дослідний державний лісгосп УкрНДІЛГА, назву якого змінено згідно Наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 16
від 20 січня 2015 року наДП «Харківська науково-дослідна станція» засновником якого є Державне агентство лісових ресурсів України, інтереси якого представляє прокурор.
Згідно довідки, виданої Державним комітетом лісового господарства України Данилівським дослідним держлісгосп УкрНДІЛГА від 21 вересня 2011 року № 249/03, спірна земельна ділянка згідно матеріалів лісовпорядкування відноситься до лісового фонду Данилівського дослідного держлісгоспу.
За таких обставин, твердження заявника про те, що судове рішення ухвалено за позовом неіснуючого позивача є безпідставними. Та обставина, що прокурором вказано Державний комітет лісового господарства
України - є формальної підставою для скасування судового рішення, оскільки іншим учасником судового процесу є Данилівський дослідний державний лісгосп УкрНДІЛГА, назву якого змінено згідно Наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 16 від 20 січня 2015 року на ДП «Харківська науково-дослідна станція» засновником якого
є Державне агентство лісових ресурсів України на території якого знаходиться спірна земельна ділянка.
Не заслуговують на увагу доводи заявника про не встановлення судами місця розташування спірної земельної ділянки та чи відноситься вона
до земель Харківської науково-дослідної станції та Державного комітету лісового господарства України, оскільки такі аргументи спростовуються матеріалами справи та обставинами, встановленими по кримінальній справі № 1-623/2011 по обвинуваченню ОСОБА_5 .
Не є підставою для скасування судових рішень аргумент заявника
про те, що ухвалюючи заочне рішення та відмовляючи у його перегляді, суд першої інстанції позбавив відповідача доступу до правосуддя та позбавив можливості скористатися всіма процесуальними правами, наданими відповідачу, оскільки ОСОБА_2 скористалась наданим їй Конституцією України та Цивільним процесуальним кодексом України правом
на апеляційний перегляд справи шляхом подання апеляційної скарги
на заочне рішення, в якій нею були наведені відповідні аргументи, на які судом апеляційної інстанції надана обґрунтована відповідь.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити
без задоволення.
Заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області
від 17 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області
від 06 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун