№ 2010/5609/12

Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 2010/5609/12

провадження № 61-48980 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач -керівник Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області;

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Русько-Лозівська сільська рада Дергачівського району Харківської області;

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року керівник Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області 22 сесії 5 скликання від 04 квітня 2008 року ОСОБА_1 безоплатно передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,1500 га, по АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку від 30 липня 2008 року серії ЯЕ № 487143.

Проте рішення Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області від 04 квітня 2008 року, на підставі якого виготовлено вищевказаний державний акт на право власності на земельну ділянку, винесено з порушенням вимог чинного законодавства та з перевищенням повноважень Русько-Лозівським сільським головою Дергачівського району Харківської області ОСОБА_4 . Так, це питання попередньо не виносилось на розгляд депутатів Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, про що свідчать постанови Золочівського районного суду Харківської області від 04 квітня та 11 серпня 2014 року, прийняті за результатами розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 КК України. Тобто органом місцевого самоврядування відповідне рішення про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки, загальною площею 0,1500, не приймалося.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 20 листопада 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж. О. та зареєстрованого за реєстровим номером № 648, ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1500 га, по АДРЕСА_1

Згідно листа відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області від 30 березня 2017 року № 10-20-0.23.18-50/109-17 спірна земельна ділянка є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та знаходиться за межами с. Руська Лозова Дергачівського району Харківської області.

Прокурор вважав, що строк позовної давності ним не пропущено, оскільки про вказані правопорушення прокуратура дізналась після ухвалення Золочівським районним судом Харківської області судових рішень від 04 квітня та 11 серпня 2014 року, якими встановлено факт підробки ОСОБА_4 рішень сесії сільської ради, а орган, уповноважений розпоряджатися спірною земельною ділянкою - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, спірне рішення не приймало, про нього не знало і не могло знати.

Ураховуючи викладене, прокурор просив суд: визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 30 липня 2008 року (кадастровий номер 6322082001:00:000:0612), загальною площею 0,1500 га, серії ЯЕ №487143, виданий на ім`я ОСОБА_1 , який зареєстровано у книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010869300343; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку, площею 0,1500 га, по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області про визнання права власності на земельну ділянку.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 20 листопада 2010 року вона є добросовісним набувачем земельної ділянки, площею 0,1500 га, по АДРЕСА_1 . Зазначала, що на час посвідчення вказаного договору було документально підтверджено відсутність обтяжень та обмежень, а також заборон відчуження спірної земельної ділянки. Вказаний договір зареєстровано в Державному реєстрі правочинів, про що свідчить витяг від 21 листопада 2010 року.

Вказувала, що позбавлена можливості зареєструвати своє право власності на земельну ділянку через накладену 23 серпня 2012 року органом прокуратури заборону, яка необґрунтовано та непропорційно тривалий час обмежує її майнові права, внаслідок чого вона змушена звернутися за захистом своїх прав до суду.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд визнати на нею право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,1500 га, яка розташована на по АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, (кадастровий номер 6322082001:00:000:0612).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 23 травня 2018 року у складі судді Жорняка О. М. позов керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задоволено.

Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 6322082001:00:000:0612), загальною площею 0,1500 га, від 30 липня 2008 року серії ЯЕ №487143, виданий на ім`я ОСОБА_1 , який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010869300343.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку (кадастровий номер 6322082001:00:000:0612), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави, як законного власника, не з її волі, оскільки Дергачівською районною державною адміністрацією, яка на той час здійснювала повноваження власника, відповідне розпорядження про передачу земельної ділянки не приймалося, що є підставою для визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку від 30 липня 2008 року, виданого на ім`я ОСОБА_1 , та витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_2 , якій на підставі договору купівлі-продажу від 20 листопада 2010 року відчужено спірну земельну ділянку.

При цьому суд визнав преюдиційними постанови Золочівського районного суду Харківської області від 04 квітня та 11 серпня 2014 року, прийняті за результатами розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_4 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 КК України.

Суд першої інстанції зазначив, що положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовується.

З урахуванням задоволення первісного позову керівника Дергачівської місцевої прокуратури, суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права власності на спірну земельну ділянку.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , задоволено частково.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 23 травня 2018 року скасовано.

У задоволенні позову керівника Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави, як законного власника, не з її волі, оскільки органом місцевого самоврядування, який на той час здійснював повноваження власника, відповідне розпорядження про передачу земельної ділянки не приймалося.

Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовується, оскільки право на позов у прокурора виникло під час розслідування кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_4 , яка розпочата 09 лютого 2012 року, обвинувальний акт по якій затверджено та передано до суду у 2012 році. Отже, звернувшись до суду з позовом 31 березня 2017 року, прокуратурою було пропущено строк позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , апеляційний суд виходив з того, що заходи забезпечення, що були вжиті в ході розгляду кримінальної та цивільної справи, які перешкоджали ОСОБА_2 у реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, неможна вважати невизнанням її права власності у розумінні положень статей 16 386 391 ЦК України, оскільки такі заходи є тимчасовими, тому правові підстави для задоволення позову ОСОБА_2 відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року заступник прокурора Харківської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 31 січня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 2010/5609/12 із Дергачівського районного суду Харківської області.

У лютому 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не встановлено, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави саме в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, враховуючи, що це право пов`язане з моментом, коли уповноваженому органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення, висновки апеляційного суду ґрунтуються на припущеннях. Висновки апеляційного суду щодо початку відліку строку позовної давності безпосередньо з моменту порушення кримінальної справи 09 грудня 2012 року, з якого прокурор та Головне управління Держгеокадастру у Харківській області могли звернутись до суду про захист порушеного права, не ґрунтуються на нормах матеріального права та доказах, оскільки момент обізнаності прокурора про порушення вимог земельного законодавства не впливає на можливість Головного управління Держгеокадастру у Харківській області отримати захист свого цивільного права через суд. Прокурор вважає, що перебіг строку позовної давності для звернення прокурора із цим позовом почався з моменту набрання чинності судовими рішеннями Золочівського районного суду Харківської області від 04 квітня та від 11 серпня 2014 року відносно ОСОБА_4 , винесеними у кримінальній справі за фактом підробки рішень сесій Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, у тому числі від 04 квітня 2008 року, на підставі якого виготовлено оспорений державний акт на право власності на земельну ділянку. Лише з моменту набрання чинності вказаними судовими рішеннями встановлено факти порушення вимог законодавства при прийнятті оскаржуваних розпоряджень, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності.

Судове рішення суду апеляційної інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні первісного позову керівника Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, а тому в іншій частині не є предметом касаційного перегляду в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, рішенням Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області 22 сесії 5 скликання від 04 квітня 2008 року ОСОБА_1 безоплатно передано у приватну власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0,1500 га, по АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області ОСОБА_1 отримала державний акт на право приватної власності від 30 липня 2008 року серії ЯЕ № 487143, який зареєстровано у книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010869300343.

Досудовим розслідуванням встановлено, що вказане рішення сільської ради складено та підписано особисто сільським головою Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Муравським В. А. без попереднього винесення цього питання на розгляд депутатів Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області

Постановами Золочівського районного суду Харківської області від 04 квітня та 11 серпня 2014 року встановлено, що рішення Русько-Лозівської сільської ради Дергачівського району Харківської області 22 сесії 5 скликання від 04 квітня 2008 року про безоплатну передачу ОСОБА_1 спірної земельної ділянки є завідомо неправдивим та підробленим головою сільради ОСОБА_4 , який його самостійно виготовив, підписав та завірив печаткою без розгляду зазначеного питання на сесії. Вказані дії ОСОБА_4 , у тому числі щодо видачі рішення про виділення земельної ділянки ОСОБА_1 , кваліфіковані за частиною другою статті 366 КК України, як внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів, що спричинило тяжкі наслідки. Від кримінальної відповідальності ОСОБА_4 звільнено на підставі Закону України «Про амністію на 2011 рік».

Рішення про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки, загальною площею 0,1500 га, органом місцевого самоврядування не приймалося.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Сульженко Ж. О. та зареєстрованого за реєстровим номером № 648, ОСОБА_1 продала ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1500 га, по АДРЕСА_1

Відповідно до листа відділу Держгеокадастру у Дергачівському районі Харківської області від 30 березня 2017 року № 10-20-0.23.18-50/109-17 спірна земельна ділянка є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та знаходиться за межами с. Руська Лозова Дергачівського району Харківської області.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга заступника прокурора Харківської області задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (частина п`ята статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Виключно на пленарних засіданнях сільської ради відповідно до закону приймаються рішення щодо відчуження комунального майна та вирішуються питання регулювання земельних відносин (пункти 30 і 34 статті 26 Закону).

Частиною другою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Крім того, за змістом статей 17 122 ЗК України повноваження щодо розпорядження земельними ділянками із державної власності сільськогосподарського призначення у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів належать районним державним адміністраціям.

Відсутність рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) про відчуження майна означає, що воно вибуло поза його волею.

Ураховуючи встановлені судами обставини про те, що Русько-Лозівська сільська рада Дергачівського району Харківської області рішення від 04 квітня 2008 року про безоплатну передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1500 га, по АДРЕСА_1 , не приймала, зазначена земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади, як законного власника, не з її волі, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що набуття у власність відповідачем спірної земельної ділянки відбулось з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), а також в аналогічних справах у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 619/738/17 (провадження № 61-22690св18), від 03 липня 2019 року у справі № 619/737/17 (провадження № 61-36609св18), від 03 липня 2019 року у справі № 619/720/17 (провадження № 61-27502св18), від 17 жовтня 2019 року № 619/717/17 (провадження № 61-4248св19), від 30 квітня 2020 року у справі № 619/732/17 (провадження № 61-710св19), від 16 червня 2020 року у справі № 619/974/17 (провадження № 61-3223св19), від 01 липня 2020 року у справі № 619/740/17 (провадження №61- 36675св18)від 08 липня 2020 року у справі № 619/897/17 (провадження №61-2722св19).

Відповідно до частини третьої статі 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (у редакції, що була чинна на момент виникнення порушення прав держави) місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (у редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Статтею 9 зазначеного закону встановлено, що державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснювала Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що прокурор мав об`єктивну можливість довідатися про порушення інтересів держави переданням спірної земельної ділянки у власність відповідача під час розслідування кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_4 , яка розпочата 09 лютого 2012 року, обвинувальний акт по якій затверджено та передано до суду у 2012 році.

Встановивши, що з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсними та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку і витребування земельної ділянки керівник Дергачівської місцевої прокуратури звернувся до суду лише 31 березня 2017 року, тобто, після спливу позовної давності, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора з підстав пропуску позовної давності.

Доводи касаційної скарги про те, що строк позовної давності для звернення прокурора із цим позовом почався з моменту набрання чинності судовими рішеннями Золочівського районного суду Харківської області від 04 квітня та від 11 серпня 2014 року відносно ОСОБА_4 за фактом підробки рішень сесій про передачу земельних ділянок, не заслуговують на увагу, оскільки ці підстави були прийняті судом апеляційної інстанції, їм дана належна правова оцінка.

Разом з тим, аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Крім того, оскільки право власності на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли власник довідався або міг довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.

Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (§ 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; § 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Отже, Верховний Суд визнає обґрунтованим висновки суду апеляційної інстанції про те, що у позові необхідно відмовити внаслідок спливу позовної давності, про застосування якої заявили відповідачі.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович