№ 201/10788/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 201/10788/22

провадження № 61-849св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - керівник Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради Дніпропетровської області,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2023 року, ухвалене у складі судді Батманової В. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2022 року керівник Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі

Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину, договору купівлі-продажу та витребування земельної ділянки із незаконного володіння.

Позовна заява прокурора мотивована тим, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2019 року у справі № 201/5916/18, яке набрало законної сили, визнано недійсним рішення Дніпровської міської ради від 20 вересня 2017 року № 151/24 «Про передачу земельної ділянки в районі вул. Мільмана (Соборний район) у власність ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)». Встановлено, що цим рішенням Дніпровської міської ради у приватну власність ОСОБА_3 передано земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:03:016:0080, площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована в районі АДРЕСА_1 .

Із інформації Центрального районного у м. Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області встановлено, що 26 травня 2017 року зареєстровано актовий запис про смерть ОСОБА_3 . Отже, на час прийняття 20 вересня 2017 року рішення Дніпровською міською радою про передачу у приватну власність земельної ділянки, ОСОБА_3 помер, а тому була відсутня цивільна правоздатність, передбачена статтею 25 ЦК України.

Крім того, на підставі рішення Дніпровської міської ради від 20 вересня 2017 року, відповідно до поданої заяви про державну реєстрацію в інтересах ОСОБА_3 представником за довіреністю від 08 липня 2016 року ОСОБА_4 , державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради 29 вересня 2017 року зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:03:016:0080, за ОСОБА_3

Правовстановлюючий документ, на підставі якого померлий ОСОБА_3 набув право власності на спірну земельну ділянку, визнано недійсним, це виключає наявність у померлого та його спадкоємців прав щодо спірної земельної ділянки. Однак право власності на вказану земельну ділянку на підставі заповіту ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , успадковану 31 травня 2018 року зареєстровано за його сином ОСОБА_1 , який 11 липня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу продав спірну земельну ділянку ОСОБА_2 .

Прокурор просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:016:0080, укладений 11 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кравченко О. О. за № 844;

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 1210100000:03:016:0080, що розташована в районі вул. Мільмана (Соборний район) м. Дніпро, проведену за ОСОБА_3 на підставі рішення державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Бойко О. В. від 04 жовтня 2017 року за № 37408542;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом після ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , видане 31 травня 2018 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Супруненко А. М. на ім`я ОСОБА_1 та зареєстроване за № 1- 1338 (спадкова справа № 431/2017);

- скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:016:0080, що розташована в районі вул. Мільмана (Соборний район) м. Дніпро, проведену за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 31 травня 2018 року № 1-1338;

- витребувати із незаконного володіння та користування ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 210100000:03:016:0080 у власність держави в особі Дніпровської міської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2023 року позовні вимоги керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, договору купівлі-продажу та витребування земельної ділянки з незаконного володіння задоволено.

Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 1210100000:03:016:0080, що розташована в районі вул. Мільмана (Соборний район) м. Дніпро, проведену за ОСОБА_3 на підставі рішення державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Бойко О. В. від 04 жовтня 2017 року за № 37408542.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:016:0080, що розташована в районі вул. Мільмана (Соборний район) м. Дніпро, після померлого ОСОБА_3 , видане 31 травня 2018 року та зареєстроване за № 1-1338 державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Супруненко А. М. на ім`я ОСОБА_1 (спадкова справа № 431/2017).

Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:016:0080, що розташована в районі вул. Мільмана (Соборний район) м. Дніпро, проведену за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва на право на спадщину після померлого ОСОБА_3 , виданого 31 травня 2018 року та зареєстрованого за № 1-1338 державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Супруненко А. М.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:016:0080, що розташована в районі вул. Мільмана (Соборний район), м. Дніпро, укладений 11 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кравченко О. О. за № 844.

Витребувано із незаконного володіння та користування ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 210100000:03:016:0080, що розташована в районі вул. Мільмана (Соборний район) м. Дніпро, у власність держави в особі Дніпровської міської ради.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір у розмірі 6 202,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір в розмірі 6 202,50 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі свідоцтва на право на спадщину після померлого ОСОБА_3 , виданого 31 травня 2018 року державним нотаріусом на підставі запису про право власності № 22662880 щодо належності спірної земельної ділянки ОСОБА_3 , здійсненого на підставі скасованого рішення Дніпровської міської ради, тому вбачав порушення інтересів держави, пов`язаних із незаконним вибуттям спірної земельної ділянки із комунальної власності, що є підставою для визнання недійсним вказаного свідоцтва про спадщину, визнання недійсним правочину на підставі статей 203 215 ЦК України, скасування державної реєстрації права власності та захист прав позивача з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2023 року в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:016:0080, розташовану в районі вул. Мільмана (Соборний район) м. Дніпро, після померлого ОСОБА_3 , виданого 31 травня 2018 року та зареєстрованого за № 1-1338 державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Супруненко А. М. на ім`я ОСОБА_1 (спадкова справа № 431/2017); скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:016:0080, що розташована в районі вул. Мільмана (Соборний район), м. Дніпро, проведеної за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва на право на спадщину після померлого ОСОБА_3 , виданого 31 травня 2018 року та зареєстрованого за №1-1338 державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Супруненко А. М.; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:016:0080, що розташована в районі вул. Мільмана (Соборний район), м. Дніпро, укладеного 11 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кравченко О. О. за № 844; у частині розподілу судових витрат - скасовано та у скасованій частині ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2023 року змінено, викладено шостий абзац резолютивної частини рішення у такій редакції: «Витребувати з незаконного володіння та користування ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 210100000:03:016:0080, що розташована в районі вул. Мільмана (Соборний район) м. Дніпро на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514)».

В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2023 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судові витрати у розмірі 2 481,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судові витрати у розмірі 2 481,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсним договору купівлі-продажу та відмовляючи у задоволенні позову прокурора в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що належним способом захисту власника нерухомого майна є витребування власника свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним на підставі статей 387 388 ЦК України.

Змінивши резолютивну частину рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції послався на положення статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та вказав, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Суд апеляційної інстанції надав оцінку представленим у справі доказам у їх сукупності, дійшов висновку, що повнолітній дієздатний набувач ОСОБА_2 об`єктивно міг і повинен був знати, що його батько ОСОБА_1 не має права відчужувати спірну земельну ділянку, оскільки отримав її у порядку спадкування після діда ОСОБА_3 , який на час смерті не був власником спірного нерухомого майна. Тому дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 є недобросовісним набувачем. Крім того, з Державного реєстру прав власності встановлено, що реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 (дідом) була здійснена після смерті останнього.

При цьому суд апеляційної інстанції встановив відсутність порушення справедливого балансу в разі витребування майна від недобросовісного набувача без будь-якої компенсації, вказавши, що витребування майна від недобросовісного набувача не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст касаційної скарги

У січні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції у частині скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову позивачем не оскаржена, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку в цій частині не переглядається.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18 січня 2024 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху, надано час на усунення недоліків.

05 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду продовжено ОСОБА_2 строк для усунення недоліків, указаний в ухвалі Верховного Суду від 18 січня 2024 року.

13 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

03 жовтня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 14-127гс19), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 14-35гс21), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження №12-25гс21), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18), від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження 14-190цс20) та у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 705/279/21 (провадження № 61-8173св23).

Вважає припущенням та такими, що не підтверджені доказами, висновки суду апеляційної інстанції про те, що йому було відомо про подачу прокурором 01 червня 2018 року до суду позовної заяви про визнання недійсним рішення Дніпровської міської ради, оскільки він не був стороною у цій справі і ніяким чином не міг знати про судовий розгляд, в якому він участі на той час не брав. Його було залучено до участі у справі ухвалою суду від 20 березня 2019 року. Крім того, пославшись на матеріали справи № 201/5916/18, заявник указує, що ОСОБА_1 не був повідомлений належним чином про початок судового розгляду на дату укладення договору купівлі-продажу.

Стверджує, що суд дійшов висновку про недобросовісність набувача виходячи виключно з того, що він пов`язаний родинними зв`язками з попередніми власниками земельної ділянки.

Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Солонянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стана Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис за № 179.

Рішенням Дніпровської міської ради від 20 вересня 2017 року № 151/24 у приватну власність ОСОБА_3 (після його смерті) передано земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:016:0080, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташований у районі АДРЕСА_1 .

На підставі заяви про державну реєстрацію в інтересах ОСОБА_3 , поданої представником за довіреністю ОСОБА_4 , посвідченої приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Скибою І. А. 08 липня 2016 року, серія та номер НВТ 742383, державний реєстратор департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Каско О. В. 29 вересня 2017 року зареєструвала право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 , індексний номер рішення 37408542, номер запису про право власності 22662880.

Із копії спадкової справи № 431/2017 після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведеної Солонянською державною нотаріальною конторою, встановлено:

- із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса 20 жовтня 2017 року звернувся син спадкодавця - ОСОБА_1 , надавши нотаріусу, зокрема, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 жовтня 2017 року № 99322684;

- за життя ОСОБА_3 склав заповіт від 08 липня 2016 року, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шевченко В. В. за № 1003, відповідно до якого на випадок своєї смерті всі майнові права та все його майно заповідав ОСОБА_1 ;

- ОСОБА_3 на день смерті дійсно постійно проживав і був зареєстрований на АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_5 (дочка), ОСОБА_6 (зять), ОСОБА_7 (онука), ОСОБА_8 , 2008 року народження (правнука), що підтверджується копією довідки виконавчого комітету Солонянської селищної ради від 07 листопада 2017 року № 1277;

- 31 травня 2018 року державним нотаріусом Солонянської державної нотаріальної контори видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом №1-1338 на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1210100000:03:016:0080, що розташована в районі вул. Мільмана (Соборний район) м. Дніпро.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 грудня 2022 року № 316746661 на підставі свідоцтва про право на спадщину № 1-1338, виданого 31 травня 2018 року, державним реєстратором Солонянської державної нотаріальної контори Супруненко А. М., прийнято рішення № 41390855 від 01 червня 2018 року про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1

11 липня 2018 року на підставі договору купівлі-продажу № 884, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кравченко О. О., ОСОБА_1 продав земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:03:016:0080, площею 0,1000 га, ОСОБА_2

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:03:016:0080, площею 0,1000 га, 11 липня 2018 року зареєстроване за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, згідно з рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кравченко О. О., індексний номер 42001294 від 11 листопада 2018 року, на підставі договору купівлі-продажу від 11 липня 2018 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2019 року у цивільній справі № 201/5916/18, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року та постановою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року, визнано недійсним рішення Дніпровської міської ради від 20 вересня 2017 року № 151/24 «Про передачу земельної ділянки в районі вул. Мільмана (Соборний район) у власність ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)»; вирішено питання розподілу судових витрат.

Встановлено, що на час прийняття 20 вересня 2017 року Дніпровською міською радою рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, отже, була відсутня цивільна правоздатність, передбачена статтею 25 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції у судовому засіданні оглянув матеріали цивільної справи № 201/5916/18.

ОСОБА_2 , який є покупцем за договором купівлі-продажу від 11 липня 2018 року, є сином ОСОБА_1 (продавця за вказаним договором) та, відповідно, онуком ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на час виникнення спірних правовідносин був повнолітнім та дієздатним, при укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки мав об`єктивну можливість, міг і повинен був проявити звичайну обачливість, ознайомитись із правоустановчими документами на вказане нерухоме майно та з витягом із Реєстру прав власності на нерухоме майно, де наявна інформація про набуття його дідом ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення Дніпровської міської ради від 20 вересня 2017 року, тобто яке було ухвалене після смерті діда 26 травня 2017 року; крім того, з Державного реєстру прав власності встановлено, що реєстрація права власності за дідом також була здійснена після смерті останнього.

Позов керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави у справі № 201/5916/18 до Дніпровської міської ради, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , про визнання недійсним рішення Дніпровської міської ради пред`явлений до суду 01 червня 2018 року, що підтверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції місцевого суду на першому аркуші позовної заяви; вказана цивільна справи оглянута апеляційним судом у судовому засіданні.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Власник, з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, який підтримав Верховний Суд, зокрема у постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 359/3912/15-ц (провадження №61-3901св23), від 20 вересня 2023 року у справі № 206/2421/16-ц (провадження № 61-18150св21), захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, згідно з якими власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Схожі за змістом правові висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та багатьох інших.

Така судова практика є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій установлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:016:0080 на підставі рішення Дніпровської міської ради від 20 вересня 2017 року № 151/14 передана у приватну власність ОСОБА_3 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

31 травня 2018 року державний нотаріус видав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:03:016:0080, а 01 червня 2018 року прийняв рішення про реєстрацію права власності на цю земельну ділянку за ОСОБА_1 . На підставі договору купівлі-продажу, укладеного 11 липня 2018 року, ОСОБА_1 продав земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:03:016:0080 ОСОБА_2 .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2019 року у справі № 201/5916/18, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року та постановою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року, визнано недійсним рішення Дніпровської міської ради від 20 вересня 2017 року № 151/24 «Про передачу земельної ділянки у районі вул. Мільмана (Соборний район) у власність ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)». Судами встановлено, що на час прийняття 20 вересня 2017 року рішення Дніпровською міською радою про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, отже, була відсутня цивільна правоздатність, передбачена статтею 25 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій, надавши належну правову оцінку доводам сторін, зібраним у справі доказам у їх сукупності, вірно встановили, що на час прийняття Дніпровською міською радою 20 вересня 2017 року рішення про передачу у приватну власність спірної земельної ділянки у ОСОБА_3 була відсутня правоздатність, передбачена статтею 25 ЦК України, що встановлено судовим рішенням. За таких обставин розпорядження ОСОБА_3 спірною земельною ділянкою не ґрунтувалось на нормі закону. При цьому ОСОБА_1 , не маючи на це правових підстав, здійснив відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_2 .

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про порушення інтересів держави, пов`язаних із незаконним вибуттям спірної земельної ділянки із комунальної власності. Тому, належним способом захисту порушених прав позивача є саме витребування спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), на яку як на підставу касаційного оскарження посилався заявник, вказала, що стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Можливість витребування майна з володіння іншої особи, на думку законодавця, залежить насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19), на яку у касаційній скарзі посилався заявник).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач усупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а отже, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків, передбачених у статті 388 ЦК України.

Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.

На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

Судові рішення, ухвалені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право на мирне володіння майном.

Крім того, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18)), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Такі висновки містяться у пункті 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), на яку як на підставу касаційного оскарження посилався заявник.

Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з урахуванням перевірки добросовісності/недобросовісності набувача.

Колегія суддів погоджується із такою оцінкою судами спірних правовідносин і звертає увагу заявника касаційної скарги, що у цьому конкретному випадку витребування майна є законним та пропорційним заходом, виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, а тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Зокрема, ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки на час виникнення спірних правовідносин був повнолітнім та дієздатним, при укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки мав об`єктивну можливість, міг і повинен був проявити звичайну обачливість, ознайомитись із правоустановчими документами на вказане нерухоме майно та з витягом із Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, де наявна інформація про набуття його дідом ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення Дніпровської міської ради від 20 вересня 2017 року, тобто яке було ухвалене після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, згідно з інформацією з Державного реєстру прав власності реєстрація права власності за ОСОБА_3 також була здійснена після смерті останнього. Тому ОСОБА_2 не був позбавлений можливості перевірити всі ці обставини.

Доводи касаційної скарги про те, що до участі у справі № 201/5916/18 його залучено як третю особу ухвалою суду 20 березня 2019 року, тобто після укладення договору купівлі-продажу, не спростовують висновків, зроблених судом апеляційної інстанції щодо недобросовісності в діях ОСОБА_2 під час набуття у власність спірної земельної ділянки.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач ОСОБА_2 не позбавлений можливості захистити свої права, пред`явивши відповідний позов у порядку статті 661 ЦК України, оскільки має право на відшкодування продавцем покупцю завданих збитків як наслідок вилучення товару у покупця на користь третьої особи. Указане відповідає висновку, викладеному Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15, який підтримала Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18).

Посилання ОСОБА_2 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18) та у постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі № 705/279/21 (провадження № 61-8173св23), не заслуговують на увагу, оскільки не суперечать висновкам, викладеним у цій постанові.

Наведені в обґрунтування касаційної скарги інші доводи були предметом дослідження у судах із наданням відповідної правової оцінки, вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій судом апеляційної інстанції частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець