№ 201/12075/14-ц

Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 201/12075/14-ц

провадження № 61-5369св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач)

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон України № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), про захист прав споживачів, стягнення сум банківських вкладів та грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що позивач посилався на укладення між ним та відповідачем трьох договорів банківського вкладу на суми 3 400 євро, 1 800 євро та 2 995 грн. В червні 2014 року позивач звернувся до банку з вимогою розірвання договорів та повернення депозитів, проте на сьогоднішній день його вимога не задоволена та вклади не повернуто.

Позивач зазначав, що він неодноразово звертався до банку із заявами про повернення внесених коштів з нарахованими процентами, але вказані заяви залишені без задоволення.

На підставі викладеного та, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» суму банківського вкладу за договором банківського вкладу SAMDNWFD0070087898800 від 06 березня 2014 року в розмірі 3 400 євро з нарахованими процентами за користування коштами та трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України, в розмірі 412 євро; стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» суму банківського вкладу за договором банківського вкладу SAMDNWFD0070087900500 від 06 березня 2014 року в розмірі 1 800 євро з нарахованими процентами за користування коштами та трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України в розмірі 209 євро; стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» суму банківського вкладу за договором банківського вкладу SAMDNWFD0070087916900 від 06 березня 2014 року в розмірі 2 995 грн з нарахованими процентами за користування коштами та трьох процентів річних і інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України в розмірі 898 грн; стягнути пеню згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-ХІІ) у розмірі 18 907,00 грн, стягнути транспортні затрати у розмірі 452 грн; стягнути моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн та стягнути судові витрати у розмірі 951,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська 26 травня 2015 року (в складі судді Ткаченко Н. В.) у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області 18 листопада 2015 року рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 травня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року (в складі колегії суддів: Кузнєцова В. О., Ізмайлової Т. Л., Кадєтової О. В., Мостової Г. І., Наумчука М. І.) рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області 18 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15 серпня 2016 року (в складі судді Антонюка О. А.) у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2017 року (в складі колегії суддів: Макарова М. О., Максюти Ж. І., Петешенкової М. Ю.) рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суми вкладів за договорами: від 06 березня 2014 року № SAMDNWFD0070087898800 у розмірі 4 345 євро, що станом на 15 серпня 2016 року еквівалентно 125 786,90 грн; від 06 березня 2014 року № SAMDNWFD0070087900500 у розмірі 2 302 євро, що станом на 15 серпня 2016 року еквівалентно 47 942, 04 грн; від 06 березня 2014 року № SAMDNWFD0070087916900 у розмірі 6 221 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 18 липня 2018 року (у складі колегії суддів: Стрільчука В. А., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. Ступак О. В., Усика Г. І.) рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року (у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.) рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 15 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнено з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суми вкладів станом на 23 січня 2019 року за договорами: № SAMDNWFD0070087898800 (вклад «Стандарт» 12 мес») від 06 березня 2014 року в розмірі 4 535 євро; № SAMDNWFD0070087900500 (вклад «Депозит Плюс» (Депозит + 12 мес») від 06 березня 2014 року в розмірі 2 401 євро; № SAMDNWFD0070087916900 (вклад «Стандарт» 12 мес») від 06 березня 2014 року в розмірі 10 098 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, а саме у вигляді сплати пені у розмірі трьох процентів вартості послуги за кожен день прострочення.

Апеляційний суд виходив з того, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає: за договором від 06 березня 2014 року № SAMDNWFD0070087898800 (вклад «Стандарт» 12 мес») - вклад у розмірі 3400 євро, проценти за договором про заощадження в розмірі 153 євро, три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України в розмірі 491 євро та пеня в розмірі 491 євро; за договором від 06 березня 2014 року № SAMDNWFD0070087900500 (вклад «Депозит Плюс» (Депозит + 12 мес») - вклад у розмірі 1 800 євро, проценти за договором про заощадження в розмірі 81 євро, три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України в розмірі 260 євро та пеня в розмірі 260 євро; за договором від 06 березня 2014 року № SAMDNWFD0070087916900 (вклад «Стандарт» 12 мес») - вклад у розмірі 3 995 грн, проценти за договором про заощадження в розмірі 180 грн, три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України в розмірі 577 грн та пеня в розмірі 577 грн.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що грошові вклади за договорами від 06 березня 2014 року № SAMDNWFD0070087898800 та від 06 березня 2014 року № SAMDNWFD0070087900500 здійснені в іноземній валюті, тому вимоги щодо стягнення інфляційних втрат, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України за такими вкладами є необґрунтованими, оскільки індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці.

Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд зазначив, що ні чинним законодавством, ні договорами, укладеними між позивачем та відповідачем, не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з неповерненням банком грошових коштів, переданих на депозит.

Позовні вимоги про відшкодування транспортних витрат також не підлягають задоволенню, оскільки ці витрати покладаються на сторін у зв`язку з тим, що вони пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року, АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що наявність у позивача оригіналів договорів та квитанцій на підтвердження факту зарахування коштів на банківські рахунки у розмірах, на які посилається позивач, доводить саме факт укладання між сторонами договору банківського вкладу та факт внесення коштів на рахунки, проте не є належним доказом невиконання банком умов договору щодо повернення коштів за вкладом після закінчення строку його дії.

Також у матеріалах справи відсутні докази звернення ОСОБА_1 до банку із вимогою про дострокове розірвання договорів.

Крім того, позивачем надано невірний розрахунок пені у розмірі трьох процентів від вартості послуги за кожен день прострочення, оскільки, з урахуванням частини другої статті 258 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 266 ЦК України, стягнення неустойки (пені) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), коли вона нараховується, та у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу.

У грудні 2020 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2021 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 листопада 2021 року касаційне провадження зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справ № 320/5115/17 та № 761/16124/15?ц.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2022 року поновлено касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 06 березня 2014 року, між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу «Стандарт» (Стандарт 12 міс.) № SAMDNWFD0070087898800, відповідно до умов якого позивачем внесено грошові кошти у сумі 3 400, 00 євро на особовий рахунок, відкритий відповідачем, процентна ставка за депозитом склала 11 % річних, строком 366 днів, до 06 березня 2015 року включно.

06 березня 2014 року між сторонами укладено договір банківського вкладу «Депозит плюс» (Депозит + 12 міс.) № SAMDNWFD0070087900500, позивачем внесено на особовий рахунок, відкритий відповідачем, 1 800, 00 євро, строком на 366 днів, до 06 березня 2015 року включно, з процентною ставкою за депозитом 10, 5 % річних.

06 березня 2014 року між цими ж сторонами укладено договір банківського вкладу «Стандарт» (Стандарт 12 міс.) № SAMDNWFD0070087916900, за умовами якого позивачем розміщено грошовий вклад у розмірі 2 995, 00 грн, зі строком вкладу 366 днів, до 06 березня 2015 року включно, із процентною ставкою 20 % річних.

16 червня 2014 року позивач достроково звернувся до відповідача із заявою про розірвання цих договорів з подальшим поверненням йому грошових коштів, розміщених на його особовому рахунку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п?ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій частково не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог про стягнення вкладу за договорами про заощадження

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Положення статті 1059 ЦК України врегульовують питання форми договору банківського вкладу та визначаються наслідки недодержання письмової форми такого договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України (НБУ) від 03 грудня 2003 року № 516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом; іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського вкладу укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. У договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).

В пункті 10.1 Інструкції № 492 передбачається порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

У пункті 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року, прийнятої у цій справі констатував, що з огляду на надання позивачем оригіналів договорів банківського вкладу, квитанцій з усіма необхідними реквізитами, сторонами дотримано письмової форми договору та наявність між сторонами цивільних відносин, що виникли унаслідок укладення договорів банківського вкладу.

Також Верховний Суд під час попереднього перегляду у касаційному порядку цієї справи, перевіривши доводи касаційної скарги, зауважив, що доводи заявника (банку) про відсутність доказів звернення ОСОБА_1 саме із вимогою про розірвання договорів вкладів є необґрунтованими, оскільки неналежне виконання банком своїх обов`язків щодо своєчасного повернення належних позивачеві банківських вкладів та сум нарахованих процентів на першу вимогу є порушенням норм законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин. При цьому з урахуванням положення частини другої статті 1060 ЦК України підставою повернення грошових коштів була саме відповідна вимога позивача, а не установлення факту наявності підстав для розірвання договору вкладу.

Крім того, було відхилено аналогічні, як у касаційній скарзі, яка розглядається, доводи ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що у зв`язку з окупацією території Автономної Республіки Крим банк не може перевірити інформацію щодо наведених депозитних договорів, оскільки договори банківських рахунків укладені безпосередньо з самостійною юридичною особою, ПАТ КБ «ПриватБанк», а не з його Кримською філією, що не є суб`єктом цивільного права, не наділена правосуб`єктністю. Відтак банк зобов`язаний зберігати подібну інформацію, й за усіма обставинами у банку має бути наявна вся необхідна інформація за цими договорами. Посилання банку на те, що за законодавством Російської Федерації відповідальність за повернення грошових коштів за вкладами покладено на Автономну некомерційну організацію «Фонд захисту вкладників», також не взяті до уваги, оскільки згідно зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Встановивши, що депозит станом на 16 червня 2014 року за договором від 06 березня 2014 року № SAMDNWFD0070087898800 склав 3400,00 євро; за договором від 06 березня 2014 року № SAMDNWFD0070087900500 - 1 800,00 євро, за договором від 06 березня 2014 року № SAMDNWFD0070087916900 - 2 995,00 грн, яка не була повернута на вимогу позивача, апеляційний суд зробив правильний висновок про стягнення вкладу на користь позивача.

Щодо стягнення процентів за договорами банківського вкладу за період з 06 березня 2014 року до 16 червня 2014 року

Відповідно до положень статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом положень статей 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, у якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.

Такі висновки наведені у постанові Верховного Суду від 01 червня2022 року у справі № 202/5076/19 (провадження № 61-7907св20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок про те, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються.

Згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Зі змісту договорів банківського вкладу, укладеного між сторонами вбачається, що сторони погодили порядок повернення вкладу.

Так, у пункті 4 договорів вказано, що дія договору припиняється з виплатою всієї суми вкладу разом з процентами, належними відповідно до умов договору.

За закінченням строку вкладу банк перераховує кошти з депозиту на вклад «на вимогу». (пункт 6 договорів).

Відповідно до змісту пункту 9 договорів сторонами у договорі обумовлено право достроково розірвати договори, попередивши про це один одного за два банківські дні до дати розірвання договору. Якщо вкладник вимагає закрити вклад «на вимогу», то зобов`язання банку за депозитним вкладом припиняються, та вклад йому повертається.

Також у пункті 13 договорів вкладу вказано, якщо вкладник вимагає достроково розірвати договір, а мінімальний строк вкладу вже був продовжений один або кілька разів, проценти за кожний повний строк виплачуються у повному обсязі. Проценти за останній строк вкладу, який на момент розірвання договору ще не сплив, нараховуються за умовами, викладеними у пунктах 11, 12 цих договорів.

У пункті 11 договорів сторони погодили, що якщо вкладник вимагає розірвати договір, а 6 місяців з дати його укладення ще не сплинули, вкладнику повертається сума вкладу. За неповні 6 місяців проценти виплачуються за ставкою вкладу «За вимогою» за фактичну кількість днів, що пройшли з дати оформлення вкладу чи з дати продовження мінімального строку, до дня розірвання договору.

У пункті 12 договорів сторони погодили, що якщо вкладник вимагає розірвати договір зі спливом 6 місяців з дати його укладення, але до кінця строку вкладу, вкладнику повертається сума вкладу. За неповний строк вкладу відсотки виплачуються за заниженою у два рази відсотковою ставкою за фактичну кількість днів, що пройшли з дати оформлення вкладу чи з дати продовження мінімального строку, до дня розірвання договору.

Отже, відповідно до змісту договорів про заощадження, звернення позивача із відповідною заявою про розірвання договорів вкладу свідчить про те, що ці договори розірвані з 16 червня 2014 року.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в частині нарахування процентів за договором вкладу, апеляційний суд, врахувавши вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 липня 2018 року у цій справі, та положення частини першої статей 1058 1061 1070 ЦК України, звернув увагу на пункт 11 договорів, зокрема, що у разі дострокового розірвання договору, якщо 6 місяців з дати оформлення вкладу ще не сплинули, поверненню підлягає лише сума вкладу. А також на те, що за неповні 6 місяців проценти виплачуються за ставкою вкладу «на вимогу» за фактичне користування днів, які пройшли з дати оформлення цього вкладу до дня його розірвання.

Оскільки з 06 березня 2014 року (дати укладення договорів) до 16 червня 2014 року (дати отримання банком заяви про розірвання договорів) не пройшло 6 місяців із дати пролонгації договору, апеляційний суд дійшов висновку, що за цей період відповідно до пункту 11 договорів позивач має право на отримання процентів за користування вкладами у розмірі 1% (вклад «на вимогу»), а сума таких процентів за вкладом у євро складає 153 євро, 81 євро та за гривневим вкладом - 180 грн відповідно.

Проте апеляційним судом не враховано, що строк дії договорів сплив 16 червня 2014 року, а тому фактична кількість днів за період з 06 березня 2014 року до 16 червня 2014 року (період, за який нараховуються відповідні проценти «на вимогу») становить 102 дні. Так, за договором № SAMDNWFD0070087898800 розмір процентів становить 9,50 євро (3 400х1%/365*102); за договором № SAMDNWFD0070087900500 - 5,03 євро (1 800х1%/365*102), за договором № SAMDNWFD0070087916900 - 8,37 грн (2 995х1%/365*102).

Судами встановлено, що кошти за вкладом на час перегляду справи у суді апеляційної інстанції позивачеві не повернуті.

Щодо стягнення процентів за договорами банківського вкладу за період з 16 червня 2014 року до 15 серпня 2016 року

Разом з тим позивач просив стягнути з відповідача на свою користь проценти за період з 16 червня 2014 року (дати розірвання договорів) до 15 серпня 2016 року (дати ухвалення рішення судом першої інстанції) (а.с. 58, т. 2), вважаючи, що має право на отримання процентів за користування його коштами у розмірі, що сплачується банком за вкладом на вимогу, розмір яких становить 1% річних.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 363/3965/15 (провадження № 61-11520св20) зазначено, що:

' «в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що «після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Однак при вирішенні спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов`язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються. Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після рішення суду, яким припинено договори вкладу, не застосовуються. Суди першої й апеляційної інстанцій помилково стягнули проценти за ставкою в розмірі 1 %, що зазвичай сплачується банком за вкладом «на вимогу» відповідно до вимог статті 1070 ЦК України»;

«в постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, такі випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Встановивши, що договори про депозит є розірваними з 24 липня 2005 року, апеляційний суд не врахував, що з моменту розірвання цих договорів нарахування передбачених договорами процентів припиняється, а починаючи з 25 липня 2005 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Тому у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів по договору за період з 25 липня 2005 року по 31 грудня 2016 року (457 863,01 грн) суди мали відмовити».

У справі, що переглядається, суди встановили, що договори розірвані 16 червня 2014 року, а тому з моменту розірвання цих договорів нарахування передбачених договором процентів припиняється, а починаючи з 16 червня 2014 року права та інтереси позивача забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Тому в проценти за інший період не нараховуються.

Отже рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення процентів на користь позивача підлягають скасуванню із ухваленням у цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог про стягнення процентів за період з 06 березня 2014 року до 16 червня 2014 року, а в частині стягнення процентів від дня розірвання договорів, а саме з 16 червня 2014 року до 15 серпня 2016 року, необхідно відмовити.

Щодо застосування до спірних правовідносин норм Закону № 1023-ХІІ та нарахування пені на підставі частини п`ятої статті 10 цього Закону

Позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути пеню у розмірі три проценти за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 16 червня 2014 року до 15 січня 2019 року: за договором № SAMDNWFD0070087898800 - 489 євро; за договором № SAMDNWFD0070087900500 - 258 євро, за договором № SAMDNWFD0070087916900 - 574 грн.

Задовольняючи вимогу про стягнення пені, апеляційний суд виходив, що до стягнення підлягає пеня за договором № SAMDNWFD0070087898800 в розмірі 491 євро; за договором № SAMDNWFD0070087900500 - 260 євро; за договором № SAMDNWFD0070087916900 - 577 грн.

Правовідносини з банківського вкладу врегульовані нормами ЦК України, законами № 2664-ІІІ, № 2121-ІІІ, № 1023-XII.

Згідно з преамбулою Закону № 2664-III у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.

У частині другій статті 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу.

Згідно з підпунктом 7.1.1. пункту 7.1. статті 7 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-ІІІ) вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.

У статті 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-ІІІ)вказано, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

У частинах першій, другій статті 47 Закону № 2121-ІІІ визначено види діяльності банку, зокрема банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.

У пункті 1 частини третьої статті 47 цього Закону вказано, що до банківських послуг належать залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб.

Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-ІІІ) фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5); споживач фінансових послуг - фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю (пункт 7-1).

Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 2664-III фінансовими послугами вважаються, зокрема: залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та ін.

За частиною другою статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги, надання яких передбачається іншими законами, підлягають включенню до переліку, визначеного частиною першою цієї статті. Надання фінансових послуг, не включених до зазначеного переліку, забороняється.

Отже, розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу, і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику).

Відповідно до преамбули Закону № 1023-XII він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

У Законі № 1023-XII не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб`єкта - споживача.

У статті 1 Закону № 1023-ХІІ визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Отже, Законом № 1023-ХІІ врегульовані договірні відносини за участі споживача.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Отже, пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

Такий висновок, викладений у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20) вказано, що базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058 1061 ЦК України).

Враховуючи, що між позивачем та банком припинено правовідносини із договорів банківських вкладів 16 червня 2014 року, то частина п`ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини й відповідно рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення пені згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ за період з 16 червня 2014 року до 23 січня 2019 року на користь позивача підлягають скасуванню із ухваленням у цій частині нового судового рішення - про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

З огляду на те, що касаційна скарга не містить доводів в частині нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України, стягнення транспортних витрат та відшкодування моральної шкоди, а отже в цій частині постанова апеляційного суду не переглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення вкладів за договором про заощадження прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому судове рішення апеляційного суду в цій частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Також з огляду на відсутність доводів у касаційній скарзі щодо оскарження постанови апеляційного суду про нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, стягнення транспортних витрат та відшкодування моральної шкоди постанова апеляційного суду в цій частині залишається непереглянутою.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі в частині нарахування процентів та пені не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи в цій частині встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 серпня 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року в частині стягнення процентів за договорами вкладу та пені скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 в частині стягнення процентів за договорами про заощадження задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 проценти за договором про заощадження від 06 березня 2014 року № SAMDNWFD0070087898800 - 9,50 євро; за договором від 06 березня 2014 року № SAMDNWFD0070087900500 - 5,03 євро, за договором від 06 березня 2014 року № SAMDNWFD0070087916900 - 8,37 грн.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення процентів за договорами про заощадження відмовити.

В частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення пені відмовити.

В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк