Постанова
Іменем України
27 липня 2022 року
м. Київ
справа № 201/5565/19
провадження № 61-14926св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану в його інтересах адвокатом Кіряхно Олегом Вікторовичем, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року у складі судді Ткаченко Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу часток квартири удаваним в частині визначення сторонами ціни, розірвання договору купівлі-продажу.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що йому на праві власності належало 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 , з яких: 1/2 частка - на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 26 листопада 1996 року, та 1/4 частка - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 червня 2016 року.
Він постійно проживає у Канаді.
21 грудня 2015 року він видав ОСОБА_5 , ОСОБА_3 і ОСОБА_6 довіреність, якою уповноважив їх продати від його імені належну йому частку квартири.
Наприкінці травня 2016 року ОСОБА_3 повідомив йому про труднощі з відчуженням квартири, у зв`язку з чим запропонував продати 3/4 часток квартири за ціною 24 000,00 дол. США на умовах часткової оплати та відстрочення повної сплати вартості квартири на рік, на що він погодився.
У червні 2016 року ОСОБА_3 повідомив, що частина квартири оцінена у 70 500,00 грн і запропонував саме таку ціну вказати в договорі купівлі-продажу з метою уникнення сплати податків, на що він погодився за умови, що покупець напише розписку, в якій зазначить реальну суму, яку він має сплатити та кінцевий строк оплати.
13 червня 2016 року між ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності від його імені та в його інтересах, та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу 3/4 часток квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Вакуленко С. О., зареєстрований у реєстрі за № 932.
Під час підписання договору ОСОБА_2 передала ОСОБА_3 розписку про те, що узгоджена сторонами за договором купівлі-продажу сума вартості 3/4 часток квартири складає 24 000,00 дол. США, що станом на 13 червня 2016 року еквівалентно 600 240,00 грн, з яких 30 000,00 грн покупець передала представнику продавця - ОСОБА_3 під час підписання договору, а залишок суми вартості частини квартири зобов`язалася сплатити не пізніше 01 червня 2017 року.
Вважає, що договір купівлі-продажу 3/4 часток квартири в частині визначення ціни продажу 3/4 часток квартири у розмірі 70 500,00 грн замість реально обумовленої сторонами суми 600 240,00 грн (пункт 4 договору) є удаваним правочином, а тому правовідносини сторін мають регулюватися правилами щодо правочину на умовах якого сторони насправді його вчинили.
Крім того, ОСОБА_2 , як покупець, не виконала взяті на себе зобов`язання з оплати повної вартості предмета договору, а його неодноразові вимоги про сплату решти вартості квартири залишилися не задоволені.
Посилаючись на наведене, позивач просив:
- визнати договір купівлі-продажу 3/4 часток квартири АДРЕСА_1 , укладений 13 червня 2016 року удаваним в частині визначення сторонами в пункті 4 договору ціни;
- визнати, що продаж 3/4 часток квартири АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу квартири, який укладено 13 червня 2016 року, вчинено за 600 240,00 грн;
- розірвати договір купівлі-продажу 3/4 часток квартири АДРЕСА_1 , який укладено 13 червня 2016 року.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано удаваним договір купівлі-продажу 3/4 часток квартири АДРЕСА_1 , укладений 13 червня 2016 року між ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О., зареєстрований у реєстрі за № 932 в частині визначеної сторонами в пункті 4 договору ціни, в розмірі 70 500,00 грн.
Визнано, що продаж 3/4 часток квартири АДРЕСА_1 , за договором купівлі-продажу, укладеним 13 червня 2016 року між ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О., зареєстрованим в реєстрі за № 932, вчинено за 600 240,00 грн.
Розірвано договір купівлі-продажу 3/4 часток квартири АДРЕСА_1 , укладений 13 червня 2016 року між ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О., зареєстрований в реєстрі за № 932.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано доведеністю позивачем того, що ринкова вартість 3/4 часток спірної квартири станом на дату укладення договору купівлі-продажу 3/4 часток складала 712 770,75 грн, тобто є значно більшою, ніж визначена в розписці домовленість між продавцем ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_2 щодо ціни договору купівлі-продажу - 600 240,00 грн, що дає підстави для висновку про реальність домовленості сторін про відчуження позивачем на користь відповідача 3/4 часток квартири за ціною 600 240,00 грн. Зазначеного висновку суд дійшов на підставі висновку експертного оціночно-будівельного дослідження від 03 грудня 2020 року № ГО-2567, а також пояснень ОСОБА_2 , яка підтвердила факт написання нею розписки від 13 червня 2016 року про придбання спірної квартири за ціною 600 240,00 грн. Зважаючи на викладене, а також урахувавши, що відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ціна майна/товару є обов`язковою істотною умовою договору купівлі-продажу квартири, суд вважав наявними визначені статтею 235 ЦК України підстави для визнання удаваним договору купівлі-продажу 3/4 часток квартири в частині визначеної сторонами в пункті 4 договору ціни в розмірі 70 500,00 грн, замість реально обумовленої сторонами - 600 240,00 грн.
Задовольняючи вимогу ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу 3/4 часток квартири, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зазначив, що невиконання покупцем ОСОБА_2 обов`язку сплати решти вартості придбаних 3/4 часток квартири є істотним порушенням нею умов договору купівлі-продажу нерухомого майна, що є підставою для його розірвання.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 , подана адвокатом Кіряхно О. В., на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року, у якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив:
1) пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуальног кодексу України (далі - ЦПК України) - неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, без урахування висновків викладених у постановах Верховного Суду:
- щодо застосування статті 235 ЦК України: від 11 квітня 2019 року у справі
№ 761/35871/15-ц, від 28 липня 2021 року у справі № 654/5481/13-ц;
- щодо застосування статті 109 ЦПК України: від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18.
2) пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 235 ЦК України у справі, предметом спору у якій є визнання договору купівлі-продажу удаваним в частині визначення ціни договору, розірвання договору.
Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи.
Касаційна скарга ОСОБА_4 , подана адвокатом Кіряхно О. В., у межах доводів і вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, мотивована посиланням на відсутність єдиної судової практики щодо застосування положень статті 235 ЦК України як підстави розірвання договору внаслідок його удаваності в частині визначеної сторонами ціни, про що зробив відповідний висновок суд апеляційної інстанції. Також відсутні висновки Верховного Суду щодо ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права (стаття 16 ЦК України) як визнання продажу майна (3/4 часток квартири АДРЕСА_1 ) за ціною, яка була обумовлена сторонами при укладенні договору (у справі, яка переглядається, за ціною 600 240,00 грн). З огляду на наведене вважав, що з метою формування єдиної правозастосовчої практики існує необхідність формулювання Верховним Судом висновку щодо визнання правочину удаваним в частині ціни, наслідків недійсності такого правочину та його розірвання, а також щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, як визнання продажу майна за фактично обумовленою сторонами ціною.
Зазначав, що суди попередніх інстанцій застосували статтю 235 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 квітня 2019 року у справі № 761/35871/15-ц, від 28 липня 2021 року у справі № 654/5481/13-ц про те, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати дійсно вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином. Тобто згідно зі сталою судовою практикою, у випадку визнання правочину удаваним, виникають наслідки удаваності правочину, тобто встановлення нікчемності договору, або визнання договору недійсним як оспорюваного правочину.
Суди не урахували, що предметом спору у цій справі є визнання удаваним договору купівлі-продажу в частині ціни, його розірвання, який спочатку, відповідно до пункту 4 договору було повністю виконано покупцем ОСОБА_2 шляхом попередньої оплати вартості 3/4 часток квартири в розмірі 70 500,00 грн, а згодом - переведено на нього ( ОСОБА_4 ) права та обов'язки покупця за цим договором згідно з рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2018 року у справі № 201/4135/17, залишеного без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року та постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року.
Суди не врахували висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 щодо застосування статті 109 ЦПК України, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про дійсність розписки ОСОБА_2 від 13 червня 2016 року відповідно до якої договір купівлі-продажу 3/4 часток квартири вчинено за ціною 600 240,00 грн, зокрема суди не звернули увагу на те, що позивач ухилився від проведення експертного дослідження, оскільки не надав згоди на вирізання штрихів та підписів з об`єкта дослідження - оригіналу розписки від 13 червня 2016 року та не застосували наслідки такого ухилення.
У грудні 2021 року від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іванова О. М., надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 , в якому він посилався на необґрунтованість доводів скарги та законність оскаржуваних судових рішень. Зазначав, що суди попередніх інстанцій правильно встановили, що договір купівлі-продажу 3/4 часток квартириАДРЕСА_1 в частині ціни 70 500,00 грн було вчинено для приховання сторонами іншого правочину купівлі-продажу частини квартири за ціною 600 240,00 грн, а тому на підставі статті 235 ЦК України обґрунтовано визнали його удаваним в частині ціни та визнали, що сторони вчинили правочин купівлі-продажу 3/4 часток квартири за ціною 600 240,00 грн.
Справа надійшла до суду касаційної інстанції у грудні 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7 , після смерті якої відкрилася спадщина, до якої увійшла 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належала ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26 листопада 1996 року, по 1/2 частці кожному.
У встановлений законом строк ОСОБА_4 та ОСОБА_1 звернулися до приватного нотаріуса Вакуленко С. О. із заявами про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_7
ОСОБА_1 постійно мешкає в Канаді.
21 грудня 2015 року ОСОБА_1 видав оформлену у публічного нотаріуса провінції Британської Колумбії (Канада) довіреність на ім`я ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , якою уповноважив їх отримати дублікат свідоцтва про право власності на квартиру, оформити спадщину і продати від його імені частку квартири.
06 червня 2016 року приватним нотаріусом Вакуленко С. О. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1
13 червня 2016 року між ОСОБА_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу 3/4 часток квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О., зареєстрований у реєстрі за № 932.
Відповідно до пункту 4 договору, продаж за домовленістю сторін, вчинено за 70 500,00 грн, які сплачені покупцем до підписання цього договору та є попередньою оплатою згідно зі статтею 693 ЦК України. Вказана ціна є вигідною для сторін, її розмір не пов`язаний зі збігом будь-яких важких обставин і повністю задовольняє інтереси продавця та покупця.
Своїм підписом під цим договором представник продавця підтверджує факт повного розрахунку за продані 3/4 частки квартири і відсутність щодо покупця будь-яких претензій фінансового характеру (пункт 5 договору).
Відповідно до складеної ОСОБА_2 розписки від 13 червня 2016 року, узгоджена сторонами за договором купівлі-продажу сума вартості 3/4 часток квартири складає 24 000,00 дол. США, що станом на 13 червня 2016 року еквівалентно 600 240,00 грн, з яких 30 000,00 грн покупець передала представнику продавця - ОСОБА_3 під час підписання договору, а залишок суми вартості частини квартири зобов`язалась сплатити йому не пізніше 01 червня 2017 року.
20 лютого 2017 року приватним нотаріусом Вакуленко С . О. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частку вказаної квартири на ім`я ОСОБА_4 .
У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Вакуленко С. О., служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, переведення права покупця за договором купівлі-продажу та визнання права власності на частину квартири.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2018 року у справі № 201/4135/17, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Переведено на ОСОБА_4 права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 від 13 червня 2016 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченим 13 червня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О., з виплатою ОСОБА_2 вартості 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 , придбаних нею згідно з договором купівлі-продажу від 13 червня 2016 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченим 13 червня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О., у розмірі 70 500,00 грн, внесених представником ОСОБА_4 - ОСОБА_10 на депозитний рахунок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року залишено без змін.
Згідно з висновком експертного оціночно-будівельного дослідження від 03 грудня 2020 року № ГО-2567, складеного Дніпропетровською торгово-промисловою палатою за заявою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_11 , ринкова вартість трикімнатної квартири загальною площею 66,9 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 13 червня 2016 року складала 950 361,00 грн.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_4 , подана адвокатом Кіряхно О. В., підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Щодо визнання договору купівлі-продажу 3/4 часток квартири удаваним в частині ціни
Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).
У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Установивши, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення, його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити при вирішенні такого спору, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.
Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12 81 ЦПК України).
За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.
Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
Такі висновки щодо застосування статті 235 ЦК України викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листопада 2012 року у справі № 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, які надалі підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі
№ 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992св18), від 11 квітня 2019 року у справі № 761/35871/15-ц (провадження № 61-16281св18), від 21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822св20), від 28 липня 2021 року у справі № 654/5481/13-ц (провадження № 61-9353св20).
Верховний Суд погоджується з доводами заявника у тій частині, що судами попередніх інстанцій застосовано статтю 235 ЦК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11 квітня 2019 року у справі № 761/35871/15-ц, від 28 липня 2021 року у справі № 654/5481/13-ц, у яких надано визначення удаваного правочину, обов`язок позивача доведення удаваності укладеного правочину, спрямованості волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати насправді вчинений правочин, настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином, наслідки встановлення судом удаваності правочину, та вирішення спору із застосуванням норм, що регулюють насправді вчинений правочин.
Щодо доводів заявника про відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості застосування положень статті 235 ЦК України у разі заявлення вимог про визнання удаваним договору купівлі-продажу в частині цінита наслідків недійсності такого правочину, то в зазначеній частині, Верховний Суду зазначає, що на час розгляду касаційної скарги ОСОБА_4 , висновок щодо застосування статті 235 ЦК України у подібних за змістом правовідносинах, зокрема щодо можливості визнання удаваним правочину у певній його частині, вже сформульовано Верховним Судом.
Так, у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження
№ 61-14680сво20) Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок, що «нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням».
У зазначеній постанові Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17 (провадження № 61-2308св19) та від 08 грудня 2021 року у справі № 466/8968/19 (провадження № 61-1188св21) про те, що за умови доведеності, що за договором купівлі-продажу майно насправді було куплено не зазначеним у договорі покупцем, а іншою особою, за її кошти, суд може визнати, що вказаний договір у частині, що стосується покупця є удаваною угодою і що дійсним покупцем за цим договором є особа, для якої за її кошти було придбано майно.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що не допускається визнання удаваним правочину в частині однієї з його істотних умов, зокрема ціни, оскільки вказане суперечить розумінню удаваності правочину, передбаченого правовою конструкцією статті 235 ЦК України, відповідно до якої удаваним є правочин (а не його елемент чи умова), який вчиняють сторони для приховання іншого правочину, спрямованість їх волі направлена на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені насправді вчиненим правочином, а тому висновки судів про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу 3/4 часток квартири в частині ціни є удаваними, не грунтуються на положеннях статті 235 ЦК України і є помилковими.
У контексті зазначеного, колегія суддів вважає за необхідне також зауважити про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Саме тому для тих ситуацій, коли одна із сторін договору оспорює договір, вчинений між ними має також ураховуватися принцип добросовісності як загальна засада цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
У справі, що переглядається, визнаючи оспорюваний договір удаваним в частині ціни, суди залишили поза належною оцінкою розбіжності щодо ціни, зазначеної в умовах оспорюваного договору та в розписці, написаній покупцем ОСОБА_2 , зокрема відповідно до пункту 4 договору продаж квартири, за домовленістю сторін, вчиняється за 70 500,00 грн (сума виділена жирним шрифтом), які сплачені покупцем до підписання цього договору та є попередньою оплатою згідно зі статтею 693 ЦК України. Вказана ціна є вигідною для сторін, її розмір непов`язаний із збігом будь-яких важких обставин і повністю задовольняє інтереси продавця та покупця. У пункті 5 договору сторони обумовили, що своїм підписом під цим договором, представник продавця, підтверджує факт повного розрахунку за продані 3/4 частки квартири і відсутність щодо покупця будь-яких претензій фінансового характеру. Тоді як у розписці, складеній ОСОБА_2 зазначено, що вона придбала 3/4 часток квартири АДРЕСА_1 за 24 000 доларів США, що еквівалентно на день продажу 600 240,00 грн, з яких 30 000,00 грн в момент підписання договору передала представнику продавця, а іншу суму зобов`язалася виплатити не пізніше 01 червня 2017 року.
Суди також не звернули увагу, що в позовній заяві ОСОБА_1 в обґрунтування підстав визнання удаваним договору купівлі-продажу в частині ціни, посилався не на те, що оспорюваний правочин сторони вчинили з метою приховати інший правочин, який вони насправді вчинили, а що зазначаючи в договорі купівлі-продажу ціну, за яку була продана квартира, вони переслідували фактично нелегітимну мету - ухилення від сплати податків, тобто діяли недобросовісно.
Щодо позовних вимог про розірвання договору купівлі-продажу на підставі статті 651 ЦК України
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.
Розірвання договору належить до загальних способів захисту прав сторін договору.
У свою чергу, глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем.
Відповідно до частини четвертої статті 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, лише у випадку, коли покупець відмовився і прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору з боку покупця, або відмовитися від договору. Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов`язку, не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов`язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець у свою чергу також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, аби отримати покупну ціну. Тобто продавець теж вправі відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес до договору, не прийнявши та не оплативши товар. У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню не підлягає, оскільки розірвання договору пов`язується законом із вчиненням одностороннього правочину, а не із судовим рішенням.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
У постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 194/342/15-ц (провадження
61-16664св20) у подібних правовідносинах, прийнятій після подання заявником касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що такий спосіб захисту як розірвання договору купівлі-продажу, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар, і покупця, який прийняв товар, не є ефективним, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовляти саме з цих підстав.
Зазначений висновок Верховного Суду ґрунтується на правовому висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми статті 692 ЦК України, викладеному у постанові від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19) про те, що «…покупці отримали товар, але, як стверджує позивачка, не здійснили оплати. За таких умов підлягає застосуванню частина третьої статті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Наведений припис не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема не передбачає можливості розірвання договору в судовому порядку. Якщо порушення права продавця полягає в тому, що він не отримав грошових коштів від продавця, то способу захисту, який належним чином захистить саме це право, відповідає позовна вимога про стягнення неотриманих коштів.
Натомість такий спосіб захисту, як розірвання договору, що вже частково виконаний з боку продавця, який передав товар покупцю, і який його прийняв, не відповідає суті порушення договору, що полягає в несплаті грошових коштів. Така несплата (повна або часткова) може бути наслідком не навмисного порушення договору з боку покупця (який бажає збагатитися за рахунок затримки оплати), а добросовісної помилки покупця, наприклад, через існування розбіжностей між сторонами щодо суми, належної до сплати, щодо взаємних розрахунків між сторонами (зокрема, як у цій справі).
Крім того, такий спосіб захисту, як розірвання договору, може бути використаний продавцем не з метою відновлення його права на одержання грошових коштів, а з метою невиправданого збагачення, якщо, наприклад, ринкова ціна на продане майно збільшилася, в тому числі завдяки його поліпшенню покупцем. Такі несправедливі наслідки можуть настати через невідповідність зазначеного способу захисту суті порушення права».
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом лише після ухвалення рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 липня 2018 року у справі № 201/4135/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про переведення на нього прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 від 13 червня 2016 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яким цей позов задоволено, тобто за спливом майже трьох років з моменту укладення оспорюваного договору (травень 2019 року).
Зважаючи на таку суперечливу поведінку позивача, а також необхідність урахування при вирішенні справи висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 194/342/15-ц (провадження
№ 61-16664св20), колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для розірвання укладеного 13 червня 2016 року договору купівлі-продажу 3/4 часток квартири АДРЕСА_1 .
Щодо доводів заявника про неврахування судами правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 щодо застосування статті 109 ЦПК України
У постанові від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що: «Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Судами у цій справі встановлено, що відповідач була достовірно обізнана про дату, час та місце розгляду справи судом першої інстанції, належним чином повідомлена експертною установою про дату, час та місце проведення судово медичної молекулярно-генетичної експертизи (експертизи ДНК), однак не з`явилася для забору біологічних зразків разом із дитиною, що свідчить про її ухилення від проведення експертизи з метою встановлення істини у справі.
Нез`явлення відповідача разом із дитиною до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення судово-генетичної експертизи свідчить про її небажання отримати точні висновки щодо походження дитини на спростування доводів позивача про його батьківство щодо дитини.
Відповідач не довела наявність поважних підстав, які перешкоджали їй з`явитися разом із дитиною до експертної установи для забору відповідних зразків її та дитини. Вказані дії та бездіяльність відповідача, що призвели до неможливості проведення експертизи, надали суду можливість визнати факт, який відповідачем заперечується, та встановити, з урахуванням інших доказів, походження дитини від позивача».
Натомість у справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій не вважали за можливе застосовувати до спірних правовідносин статтю 109 ЦПК України, оскільки сама по собі відмова позивача ОСОБА_1 від надання згоди на вирізання штрихів рукописних записів та підпису з об`єкта дослідження - оригіналу розписки ОСОБА_2 від 13 червня 2016 року, з огляду на те, що такі дії призведуть до фактичного знищення оригіналу єдиного документа, який підтверджує наявність грошових зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 , не може вважатися ухиленням позивача від подання експертам матеріалів необхідних для проведення комплексної судової технічної експертизи.
Таким чином, правовідносини та фактичні обставини у справі № 478/690/18є відмінними від правовідносин та обставин, встановлених у справі, що переглядається, а тому правовий висновок, на яких посилається заявник як на підставу неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій статті 109 ЦПК України не є застосовним у цій справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на неправильне застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин норм статей 235 651 ЦК України, та необхідність урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 194/342/15-ц (провадження № 61-16664св20) та від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15 (провадження № 14680сво20), після подання касаційної скарги, Верховний Суд, на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України, вважає за необхідне вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
Оскільки за результатом вирішення касаційної скарги судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, у справі ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , понесені заявником у зв`язку з поданням апеляційної та касаційної скарг судові витрати у розмірі 6 531,40 грн підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 , з яких 3 457,80 грн (судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги) та 3 073,60 грн (судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги).
Керуючись статтями 400 409 412 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 , подану в його інтересах адвокатом Кіряхно Олегом Вікторовичем,задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду 21 липня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу часток квартири удаваним в частині визначення ціни, розірвання договору купівлі-продажу відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 6 531,40 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко