ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2023 року
м. Київ
справа № 201/6505/17
провадження № 61-7381св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю. Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіна Ліана Леонідівна,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану адвокатом Малєєвою Оленою Миколаївною, на рішення Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 22 травня 2018 року, ухвалене у складі судді
Ткаченко Н. В., і постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 березня
2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіної Л. Л., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», яке відповідно до зареєстрованої 14 червня 2018 року нової редакції Статуту змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію.
В обґрунтування позову вказував, що 23 вересня 2005 року ним та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено кредитний договір № DNL0GN03205446, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 49 725 доларів США на придбання квартири АДРЕСА_1 .
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором
23 вересня 2005 року тими ж сторонами укладено договір іпотеки № DNL0GN03205446, за умовами якого позивач передав в іпотеку вказану квартиру.
У зв`язку з виникнення заборгованості за кредитним договором рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 17 грудня 2013 року у справі № 201/11027/13-ц, ухваленим за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк», що залишалось не виконаним, звернено стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № DNL0GN03205446 від 23 вересня 2005 року шляхом продажу предмета іпотеки з укладенням від імені позивача як власника квартири договору
купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, яке набрало законної сили.
Незважаючи на зміст вказаного рішення, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до приватного нотаріуса, обравши позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, і 15 жовтня 2016 року відповідач зареєстрував право власності банка на зазначене майно.
Проте на момент звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» до приватного нотаріуса із заявою про реєстрацію права власності на підставі іпотечного договору в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстровано обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, належного позивачу, що було перешкодою для здійснення реєстраційних дій до того часу, до поки такі обтяження не будуть зняті.
Рішення приватного нотаріуса, на думку позивача, є протиправним у зв`язку з недотриманням Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме неврахування обтяження у вигляді арешту нерухомого майна і ненаправлення йому ПАТ КБ «ПриватБанк» письмової вимоги про усунення порушень, без доказів направлення й отримання якої державна реєстрація права власності здійснена бути не може.
Позивач посилається на порушення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки спірна квартира є єдиним та постійним місцем проживання його родини, іншого житла або нерухомості родина не має.
З цих підстав просив визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за банком.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня
2018 року визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіної Л. Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 жовтня 2016 року на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 5 березня 2019 року апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» залишена без задоволення, рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 22 травня 2018 року - без змін.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся з порушенням статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки на час здійснення реєстраційних дій в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстровано обтяження на все нерухоме майно позивача; позивач не був належним чином повідомлений про позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки і ініціювання банком звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя порушує вимоги статті 36 Закону України «Про іпотеку», оскільки є таке, що набрало законної сили, рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У квітні 2019 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - Малєєва О. М. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 5 березня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що договором іпотеки не встановлено застосування виключно лише одного способу звернення стягнення на предмет іпотеки, а невиконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не перешкоджає застосуванню іншого способу захисту, передбаченого договором, зокрема, набуття права власності на предмет іпотеки в судовому порядку.
Вказує, що відповідно до частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачений договором іпотеки, та посилається на правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України
від 22 березня 2017 року у справі № 6-2967цс16 та від 9 серпня 2017 року
у справі № 6-2213цс16.
Заявник, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-133цс17, зазначає про те, що якщо кредитор не скористався своїм правом на проведення стягнення за виконавчим листом та задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки в строки, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», це не є підставою для припинення іпотеки та не є перешкодою для ініціювання в подальшому процедури позасудового врегулювання.
Вказує, що ПАТ КБ «ПриватБанк» надсилав листи позивачу про порушення умов кредитного договору та задоволення вимог шляхом набуття права власності на нерухоме майно, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, та надав приватному нотаріусу всі необхідні документи для здійснення державної реєстрації прав на нерухоме майно.
У приватного нотаріуса були відсутні підстави для відмови у державній реєстрації права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності на це майно за іпотекодержателем.
Зазначає, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» стосується лише стадії виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки і не зупиняє та не змінює дії нормативно-правових актів, зокрема, тих, що регулюють порядок проведення державної реєстрації, і не може бути мотивом та правовою підставою для відмови у прийнятті заяви на проведення реєстраційної дії та відмови у державній реєстрації права.
Стверджує, що приватним нотаріусом в повній мірі дотримано встановлений чинним законодавством порядок державної реєстрації за ПАТ КБ «ПриватБанк» права власності на спірну квартиру та вказує на відсутність будь-яких документів, які підтверджують погашення позивачем заборгованості за кредитним договором.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції та зупинено дію рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 22 травня 2018 року та постанови Дніпровського апеляційного суду
від 5 березня 2019 року у справі № 201/6506/17 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 23 вересня 2005 року ОСОБА_1 і ПАТ КБ «Приватбанк» уклали кредитний договір
№ DNL0GN03205446, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит
у розмірі 49 725 доларів США на придбання квартири АДРЕСА_1 .
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 23 вересня 2005 року тими ж сторонами укладено договір іпотеки № DNL0GN03205446, за умовами якого позивач передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
Пункт 26 договору іпотеки № DNL0GN03205446 від 23 вересня 2005 року встановлює, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця.
За Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіною Л. Л. здійснено державну реєстрацію права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття ПАТ КБ «ПриватБанк» права власності на нерухоме майно, а саме: на квартиру
АДРЕСА_1 , дата державної реєстрації 28 жовтня 2016 року, номер запису про право власності 17141801, індексний номер 32093252.
Згідно з відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 24 листопада 2009 року зареєстровано обтяження: арешт нерухомого та іншого майна позивача на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження АЕ № 949350 від 18 листопада 2009 року державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського міського управління юстиції, реєстраційний номер обтяження 9276240.
В Індустріальному відділі державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції на виконанні перебувала ухвала № 2-7746, видана 24 червня 2009 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська про накладення арешту на все майно, що належить ОСОБА_1 (позивачу), стягувачем у даному виконавчому провадженні є ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с.27).
Виконавчий документ про скасування заходів забезпечення позову до виконавчого відділу не надходив та на виконанні не перебував, тобто на січень 2017 року обтяження, накладене на майно позивача, не було скасовано.
За даними витребуваної реєстраційної справи судами встановлено, що витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманий приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіною Л. Л. під час вчинення реєстраційної дії, не містить інформації зі спеціальних розділів щодо наявності обтяжень на нерухоме майно, яке належить на праві власності позивачу, а обтяження, встановлене спеціальним розділом, не перенесено до нового витягу при реєстрації права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк».
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2014 року залишено без змін рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська
від 17 грудня 2013 року у справі № 201/11027/13-ц за позовом ПАТ
КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNL0GN03205446 від 23 вересня 2005 року у розмірі 98 606,31 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № DNL0GN03205446 від 23 вересня 2005 року на квартиру
АДРЕСА_1 шляхом продажу предмета іпотеки з укладенням від імені власника квартири - ОСОБА_1 договору
купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем. Рішення набрало законної сили.
Реєстраційна справа не містить реєстру поштових відправлень, опису вкладення до поштового відправлення, касового чеку, що підтверджує надання послуг поштового зв`язку, виходячи з яких нотаріус мав би можливість перевірити обставини надіслання 12 вересня 2016 року іпотекодержателем рекомендованим листом письмової вимоги іпотекодавцеві про усунення порушень.
Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення містить незаповнені графи, що є обов`язковими для заповнення, не містить особистого підпису позивача про його отримання, а в відомостях про отримання зазначено лише прізвище « ОСОБА_2 ».
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня 2018 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого
2020 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог , ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 2, 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 30 ЦПК України 2004 року, частина друга статті 48 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Результат аналізу статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року
у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) викладено висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) дійшла висновку, що «[…] позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року
у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».
Зміст і характер відносин між учасниками цієї справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у позивача існує саме з АТ КБ «ПриватБанк» щодо порушення ним права власності позивача на квартиру внаслідок його дій ї реєстрації за собою цього права. При цьому
АТ КБ «ПриватБанк» залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Разом з тим, права, визначені ЦПК України для третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, і відповідача є різними за своїми правовим значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Питання про залучення належного співвідповідача судом не вирішувалось, оскільки таке клопотання позивач не заявляв.
Оскільки позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, у задоволенні позову необхідно відмовити саме з цих підстав, не аналізуючи спір по суті.
Неправильне застосування норм матеріального права надає суду касаційної інстанції повноваження не обмежуватися доводами та вимогами касаційної скарги як визначено частиною третьою статті 400 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги.
Відповідно до статті 412 ЦПК України у вказаній редакції Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня
2018 року і постанови Дніпровського апеляційного суду від 5 березня 2019 року з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Враховуючи висновок про скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду і ухвалення нового рішення про відмову у позові, питання про поновлення дії оскаржуваних судових рішень Верховним Судом не вирішується.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частинами першою, шостою цієї статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судових збір, сплачений останнім за подання апеляційної скарги у розмірі 960 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 1 280 грн, а всього 2 240 грн.
Керуючись статтями 400 412 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», подану адвокатом Малєєвою Оленою Миколаївною, задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 травня
2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 березня
2019 року скасувати і ухвалити нове рішення.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіної Ліани Леонідівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 2 240 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг.
Постанова набирає законної сили з моментуїї прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук