Постанова
Іменем України
31 січня 2020 року
м. Київ
справа № 2025/2-56/11
провадження № 61-18134св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивачі: Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 ,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Харківського апеляційного суду від 22 серпня 2019 рокув складі колегії суддів: Кругової С. С., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2010 року Міністерство оборони України та військова частина НОМЕР_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 07 вересня 1992 року ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України, а з 18 листопада 2006 року перебував на посаді командира військової частини НОМЕР_2 (61 арсенал зберігання боєприпасів Південного оперативного командування, дислокований у м. Лозова Харківської області), у військовому званні підполковник, тобто був військовою службовою особою, яка постійно обіймає посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих обов`язків.
ОСОБА_2 проходив військову службу в Збройних Силах України з 23 березня
1993 року, а з 16 лютого 2008 року перебував на посаді головного інженера-заступника командира військової частини НОМЕР_2 і був військовою службовою особою, яка постійно обіймає посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов?язків.
У період з 06 по 07 червня 2008 року комісією Генерального штабу Збройних Сил України проводилась перевірка виконання заходів щодо забезпечення вибухопожежобезпеки, живучості, організації служби військ, під час якої встановлено, що технічна територія військової частини НОМЕР_2 перебуває
у незадовільному стані. Зазначали, що неналежна організація підполковником ОСОБА_1 та підполковником ОСОБА_2 виконання вимог керівних документів щодо забезпечення пожежної безпеки призвело до того, що 27 серпня 2008 року у результаті попадання стороннього джерела запалювання відбулося загоряння несанкціонованого сміттєзвалища, яке знаходилось в забороненій зоні на адміністративно-господарській території військової частини НОМЕР_2 вздовж зовнішньої огорожі технічної території. Накопичення значної кількості легкозаймистих відходів на смітнику та його розміри зумовили швидке поширення полум`я по всій території сміттєзвалища. Перенесені сильними поривами вітру залишки горіння із смітника на технічну територію спричинили загоряння нескошеної сухої трави та штатної тари, де зберігалися 120 мм остаточно споряджені міни, які знаходилися на майданчику тимчасового зберігання № 119, унаслідок чого відбулося займання додаткових порохових зарядів та послідуючі вибухи і детонація боєприпасів на всіх об`єктах арсеналу
у період з 27 по 30 серпня 2008 року, що призвело до завдання шкоди охоронюваним законом державним інтересам у вигляді підриву авторитету, престижу та обороноздатності Збройних Сил України, завдання майнової шкоди у розмірі 2 877 127374,97 грн, а саме: по автомобільній службі 100582,34 грн; по бронетанковій службі 23297,78 грн; по службі зв`язку 387585,99 грн; по квартирно-експлуатаційній службі 436201,00 грн; по медичній службі
281,00 грн; по продовольчій службі 1695,30 грн; по службі ракетно-артилерійського озброєння (відділи зберігання) 2 863 813167,47 грн; по службі ракетного артилерійського озброєння (поточне зберігання) 2 529850,89 грн; по речовій службі 16589,77 грн; по службі паливо-мастильних матеріалів
118812,15 грн; по інженерній службі 331807,93 грн; по службі радіаційного, хімічного, бактеріологічного забезпечення 241528,00 грн; по метрологічній службі 4202,35 грн. Крім того, унаслідок надзвичайної події 27 серпня 2008 року приведені до непридатного стану сховища та майданчики відкритого зберігання, які рахуються по квартирно-експлуатаційній службі на загальну суму
9 130773,00 грн.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні, вимоги позивачі просили суд стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь держави в особі Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_2 у рівних частках 2 877 127374,97 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої з їх вини державі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 травня
2014 року військову частину НОМЕР_1 залучено до участі у справі правонаступником військової частини НОМЕР_2 .
Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 02 червня 2014 року позов Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь держави в особі Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 завдану матеріальну шкоду в рівних долях 2 877 127 374,97 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що вина відповідачів у завданні шкоди державі та її розмір доведено позивачами належними та допустимими доказами, а звільнення відповідачів від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію» не є ріабілітуючою обставиною і не звільняє від обов?язку відшкодувати заподіяну державі шкоду в повному обсязі.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 22 серпня 2019 рокурішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 02 червня 2014 року скасовано, провадження у справі за позовом Міністерства оборони України та військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкодизакрито.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що цей спір підлягає розгляду
в порядку адміністративного судочинства, оскільки пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби. Аргументи учасників справ
У жовтні 2019 року Міністерство оборони Україниподало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що даний спір не є публічно-правовим, тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку про непоширення цивільної юрисдикції на цей спір. Також до участі у справі не було залучено Кабінет Міністрів України. Крім того, справу розглянуто апеляційним судом за відсутності відповідачів, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання.
Крім того, позивач просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відзив іншими учасниками справи на касаційну скаргу не подано.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 07 вересня 1992 року проходив військову службу у Збройних Силах України, а з 18 листопада 2006 року перебував на посаді командира військової частини НОМЕР_2 (61 арсенал зберігання боєприпасів Південного оперативного командування, дислокований у м. Лозова Харківської області),
у військовому званні підполковник, тобто був військовою службовою особою, яка постійно обіймає посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих обов`язків.
ОСОБА_2 проходив військову службу в Збройних Силах України з 23 березня
1993 року, а з 16 лютого 2008 року перебував на посаді головного інженера заступника командира військової частини НОМЕР_2 і був військовою службовою особою, яка постійно обіймає посаду, пов`язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов?язків.
27 серпня 2008 року унаслідок попадання стороннього джерела запалювання відбулося загоряння несанкціонованого сміттєзвалища, яке знаходилось
в забороненій зоні на адміністративно-господарській території військової частини НОМЕР_2 вздовж зовнішньої огорожі технічної території. Накопичення значної кількості легкозаймистих відходів на смітнику та його розміри зумовили швидке поширення полум`я по всій території сміттєзвалища. Перенесені сильними поривами вітру залишки горіння із смітника на технічну територію спричинили загоряння нескошеної сухої трави та штатної тари, де зберігалися 120 мм остаточно споряджені міни, які знаходилися на майданчику тимчасового зберігання № 119, унаслідок чого відбулося займання додаткових порохових зарядів та послідуючі вибухи і детонація боєприпасів на всіх об`єктах арсеналу
у період з 27 по 30 серпня 2008 року.
Відповідно до Акту проведення службового розслідування за фактом пожежі
у військовій частині НОМЕР_2 від 05 вересня 2008 року передумовами та причинами виникнення пожежі були відсутність 27 серпня 2008 року командира військової частини ОСОБА_1 за дозволом начальника служби ракетного артилерійського озброєння логістики Південного оперативного командування полковником ОСОБА_3 в частині та не визначення особи, яка буде виконувати службові обов`язки командира частини на період його відсутності, що унеможливило особисто, безпосередньо на місці організувати ліквідацію пожежі та її наслідків; недостатньо наполеглива та дійова робота керівного складу частини, незадовільна організація підготовки командним складом частини, недостатній контроль з боку посадових осіб логістики Південного оперативного командування.
28 вересня 2008 року складено Акт про пожежу, що сталася у військовій частині НОМЕР_2 , в якому зазначено, що виникненню надзвичайної події сприяло те, що командуванням військової частини не було вжито заходів, які передбачено Планом пожежної безпеки військової частини.
26 вересня 2008 року командувачем військ ордена червоного прапора Південного оперативного командування було видано наказ № 275 «Про причини та умови, що сприяли виникнення порушень служби військ у військовій частині НОМЕР_2 », яким за порушення вимог статей 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Положення про військову частину НОМЕР_2 було оголошено сувору догану
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
Відповідно до акту проведення службового розслідування від 10 жовтня
2008 року основними причинами надзвичайної події комісія вважала неналежне виконання начальником 61 арсеналу та іншими посадовими особами арсеналу вимог наказу Міністра оборони України від 25 червня 2007 року № 372 «Про затвердження правил пожежної безпеки для військових частин, закладів, установ та організації Збройних Сил України».
Постановою Військового Апеляційного суду Військово-Морських Сил
від 10 березня 2009 року підполковника запасу ОСОБА_2 , обвинуваченого
у недбалому ставленні до військової служби, тобто у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 425 КК України, та у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 263 КК України, на підставі Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 року № 660-VІ звільнено від кримінальної відповідальності і кримінальну справу закрито.
Постановою Військового Апеляційного суду Військово-Морських Сил
від 26 листопада 2009 року ОСОБА_1 , обвинуваченого у недбалому ставленні до військової служби, тобто у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 425 КК України, на підставі Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 року № 660- VІ звільнено від кримінальної відповідальності
і кримінальну справу закрито. Цивільний позов Міністерства оборони України до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди у розмірі 2 893 392 315 грн залишено без розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі
№ 734/3102/16-ц (провадження № 14-481цс18) зроблено висновок, що «у справі, що розглядається, позов пред`явлено військовою частиною до фізичної особи військовослужбовця про стягнення майнової шкоди, завданої ним під час проходження військової служби. Спірні правовідносини виникли у зв`язку із завданням відповідачем шкоди державі під час проходження публічної служби.
З огляду на вищезазначені вимоги закону, указані спори підлягають вирішенню
в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема,
і питанням відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди, навіть якщо притягнення цієї особи до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди відбувається після її звільнення з військової служби. Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, в якій зазначено про відступ від раніше висловленої правової позиції у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц,
від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 03 жовтня 2018 року у справі № 755/2258/17 в аналогічних спорах».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі
№ 636/93/14-ц (провадження № 14-524цс18) зроблено висновок, що «у разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов`язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 11-892апп18 та від 12 грудня 2018 року в справі
№ 14-481цс18 і підстав для відступу від вказаної правової позиції не вбачається».
У справі, що переглядається, позов пред`явлено Міністерством оборони України та військовою частиною НОМЕР_1 до фізичних осіб військовослужбовців про відшкодування майнової шкоди, завданої ними під час проходження військової служби.
За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про закриття провадження у цій справі, оскільки цей спір підлягає вирішенню
в порядку адміністративного судочинства.
Доводи касаційної скарги про те, що Міністерство оборони України не було належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання у суді апеляційної інстанції є необґрунтованими, оскільки спростовуються відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення 06 серпня 2019 року (т. 7, а. с. 243).
Клопотання Міністерства оборони України про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивоване тим, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням правил предметної юрисдикції, оскільки шкода завдана внаслідок кримінального правопорушення.
При цьому, колегія суддів Верховного Суду вважає, що відсутні підстави, передбачені у статті 403 ЦПК України, для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки Велика Палата Верховного Суду вже викладала
у наведених постановах висновок щодо питання предметної юрисдикції спору
у подібних правовідносинах, скаржник не навів належних обґрунтувань для відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду. За встановлених
у цій справі обставин не вбачає таких підстав й колегія суддівВерховного Суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлено без додержання норм процесуального права. У зв`язку
з наведеним колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену постанову без змін.У задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
Керуючись статтями 400 401 403 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Міністерства оборони Українизалишити без задоволення.
У задоволенні клопотання Міністерства оборони Українипро передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Постанову Харківського апеляційного суду від 22 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Краснощоков
І. О. Дундар
В. І. Крат