№ 202/3363/21

Постанова

Іменем України

26 травня 2022 року

м. Київ

справа № 202/3363/21

провадження № 61-20136св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

стягувач (заявник) - акціонерне товариство «Полтава-банк»,

боржник - ОСОБА_1 ,

суб`єкти оскарження: заступник начальника Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Мартиновська Ірина Михайлівна, Дніпропетровська філія державного підприємства «СЕТАМ»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Полтава-банк» на ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 26 липня 2021 року у складі судді Ісаєвої Д. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2021 рокув складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

у справі за скаргою акціонерного товариства «Полтава-банк» на дії заступника начальника Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Мартиновської Ірини Михайлівни, Дніпропетровської філії державного підприємства «СЕТАМ», боржник - ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог скарги

У червні 2021 року акціонерне товариство «Полтава-банк» (далі - АТ «Полтава-банк») звернулось до суду із скаргою на дії заступника начальника Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - Індустріальний ВДВС) Мартиновської І. М. та Дніпропетровської філії державного підприємства «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ»), боржник - ОСОБА_1 .

Скарга мотивована тим, що 12 січня 2016 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська для примусового виконання рішення від 12 лютого 2013 року у справі № 0417/12546/2012 видано виконавчий лист, згідно якого вирішено в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед АТ «Полтава-банк» за кредитним договором від 28 березня 2008 року № 6 звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 28 березня 2008 року, який укладено між ПАТ «Полтава-банк» та ОСОБА_3 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 65,3 кв. м, житловою площею 37,7 кв. м, зареєстровану в КП «Дніпровське МБТІ» Дніпропетровської області за ОСОБА_3 , шляхом реалізації з прилюдних торгів за початковою ціною в сумі 381 508,07 грн. Одержані від реалізації кошти звернути на користь АТ «Полтава-банк» в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 28 березня 2008 року № 6 на загальну суму 298 500,88 грн.

27 вересня 2017 року для примусового виконання рішення суду за зазначеним виконавчим документом Індустріальним ВДВС було відкрито виконавче провадження. 15 квітня 2021 року в ДП «СЕТАМ» державним виконавцем була розміщена заявка на реалізацію квартири - лот № 475837 зі стартовою ціною 381 508,07 грн.

01 червня 2021 року на адресу АТ «Полтава-банк» надійшла постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 21 травня 2021 року, згідно якої виконавчий лист № 0417/12546/2012, який виданий 12 січня 2016 року на виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2013 року повернутий без виконання. Невиконання рішення суду та повернення виконавчого документа без виконання заступник начальника Індустріального ВДВС Мартиновська І. М. обґрунтувала тим, що 14 травня 2021 року на адресу відділу надійшло письмове повідомлення Дніпропетровської філії ДП «СЕТАМ» від 20 квітня 2021 року № 9/23-17-21 з відмовою у публікації інформаційного повідомлення про електронні торги в ДП «СЕТАМ» з причини: електронна заявка щодо реалізації арештованого майна вих. № 9057 від 15 квітня 2021 року з пакетом документів (ВП 54772518) не містить спеціального позитивного дозволу органу опіки та піклування.

На підставі викладеного АТ «Полтава-банк» просило суд визнати:

- неправомірною та скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 21 травня 2021 року, винесену заступником начальника Індустріального ВДВС Мартиновською І. М. у виконавчому провадженні № 54772518;

- визнати неправомірною відмову Дніпропетровської філії ДП «СЕТАМ» у прийнятті на реалізацію з прилюдних торгів квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 65,3 кв. м, житловою площею 37,7 кв. м, зареєстровану в КП «Дніпровське МБТІ» Дніпропетровської області за ОСОБА_3 , згідно рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2013 року у справі № 0417/12546/2012;

- зобов`язати заступника начальника Індустріального ВДВС Мартиновську І. М. відновити виконавче провадження № 54772518, про що повідомити суд і заявника у встановлений законодавством термін;

- зобов`язати Дніпропетровську філію ДП «СЕТАМ» прийняти на реалізацію з прилюдних торгів арештовану у виконавчому провадженні № 54772518 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 65,3 кв. м, житловою площею 37,7 кв. м, зареєстровану в КП «Дніпровське МБТІ» Дніпропетровської області за ОСОБА_3 , згідно рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2013 року у справі № 0417/12546/2012, без отримання спеціального дозволу органу опіки та піклування.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2021 року, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року, відмовлено у задоволенні скарги.

Ухвала місцевого суду, з якою погодився суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що дії заступника начальника Індустріального ВДВС Мартиновської І. М. є правомірними, оскільки для передачі заявки на реалізацію вищевказаного нерухомого майна, право користування на яке має малолітня дитина, виконавець має отримати дозвіл органу опіки та піклування. Щодо оскарження дій Дніпропетровської філії ДП «СЕТАМ» та зобов`язання вчинити певні дії зазначено, що чинний ЦПК України не передбачає звернення до суду із скаргою на дії або бездіяльність державного підприємства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, АТ «Полтава-банк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу АТ «Полтава-банк».

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

10 січня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 17 травня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 18 травня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Сердюк В. В., Ткачук О. С.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 678/301/12, від 02 жовтня 2019 року у справі № 754/15589/14-ц.

У касаційній скарзі зазначається, що звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду є кінцевою стадією виконання рішення суду, а тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири, право користування якою належить дитині, законом не вимагається. АТ «Полтава-банк» ніяких згод на реєстрацію неповнолітніх у предметі іпотеки не надавало. Дії об`єктів оскарження (Індустріального ВДВС та ДП «СЕТАМ») пов`язані між собою, тому їх окремий розгляд є неможливим.

Доводи інших учасників справи

Від інших учасників справи відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2013 року у справі № 0417/12546/2012 за позовом ПАТ «Полтава-банк» до ОСОБА_4 , Дніпропетровської міської ради, треті особи: Шоста Дніпропетровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_2 , про встановлення факту прийняття спадщини та звернення стягнення на заставне майно, задоволено позовні вимоги.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «Полтава-банк» за кредитним договором від 28 березня 2008 року № 6 звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 28 березня 2008 року, укладеним між ПАТ «Полтава-банк» та ОСОБА_3 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 65,3 кв. м, житловою площею 37,7 кв. м, зареєстровану в КП «Дніпропетровське МБТІ» Дніпропетровської обласної ради за ОСОБА_3 , шляхом реалізації з прилюдних торгів за початковою ціною в сумі 381 508,07 грн. Одержані від реалізації кошти звернуто на користь ПАТ «Полтава-банк» в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 28 березня 2008 року № 6 у сумі 295 174,58 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в сумі 250 000,00 грн, відсотків в сумі 14 461,98 грн, комісії в сумі 7 608,20 грн, пені в сумі 23 104,40 грн, а також витрат по сплаті судового збору в сумі 3 326,30 грн, а всього - 298 500,88 грн (а. с. 134-139).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2013 року залишено без змін (а. с. 140-147).

12 січня 2016 року на виконання вищевказаного рішення Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська видав виконавчий лист № 0417/12546/2012 (а. с. 13, 65, 66).

27 вересня 2017 року державним виконавцем Індустріального ВДВС Михайленко Ю. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54772518 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Полтава-банк» заборгованості у розмірі 381 508,07 грн (а. с. 67).

27 вересня 2017 року державним виконавцем Індустріального ВДВС Михайленко Ю. В. винесено постанову про арешт майна боржника (а. с. 68).

24 січня 2017 року державний виконавець Індустріального ВДВС Михайленко Ю. В. направив лист до Служби у справах дітей з проханням надати дозвіл на реалізацію квартири АДРЕСА_2 (а. с. 69).

13 жовтня 2017 року державний виконавець Індустріального ВДВС Михайленко Ю. В. направив запит до Служби у справах дітей з вимогою надати вичерпну інформацію про кількість зареєстрованих осіб із зазначенням дати народження (а. с. 70).

21 листопада 2017 року на виконання вищевказаного запиту Служба у справах дітей виконавчого комітету Індустріальної районної у м. Дніпрі ради надала відповідь, відповідно до якої в приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 07 листопада 2017 року зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 71).

22 лютого 2018 року Служба у справах дітей виконавчого комітету Індустріальної районної у м. Дніпрі ради відмовила у наданні дозволу на реалізацію нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 , де зареєстрована та має право користування житловим приміщенням малолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 72, 73).

19 грудня 2019 року державний виконавець Індустріального ВДВС Михайленко Ю. В. направив запит до Служби у справах дітей з проханням надати дозвіл на реалізацію вищевказаного нерухомого майна (а. с. 74).

02 травня 2019 року Служба у справах дітей виконавчого комітету Індустріальної районної у м. Дніпрі ради відмовила у наданні дозволу на реалізацію нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 , де зареєстрована та має право користування житловим приміщенням дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 75, 76).

19 березня 2021 року заступник начальника Індустріального ВДВС Мартиновська І. М. винесла постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника (а. с. 77).

15 квітня 2021 року начальник Індустріального ВДВС подав до ДП «СЕТАМ» заявку на реалізацію вказаного арештованого майна боржника шляхом проведення електронних торгів (а. с. 78, 79).

Листом Дніпропетровської філії ДП «СЕТАМ» від 20 квітня 2021 року Індустріальному ВДВС відмовлено в публікації інформаційного повідомлення про електронні торги в СЕТАМ, оскільки в пакеті документів відсутній дозвіл органу опіки та піклування (а. с. 81, 82).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина має право на справедливий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у державі, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (наприклад, справа «Жовнер проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 56848/00, § 33). Право на звернення до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держав-учасниць Конвенції допускала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, залишалося би невиконаним по відношенню до однієї зі сторін всупереч її інтересам. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Стаття 39 Закону України «Про іпотеку» передбачає можливість реалізації предмета іпотеки за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням зокрема таких засад: обов`язковості виконання рішень; справедливості, неупередженості та об`єктивності; розумності строків виконавчого провадження.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною восьмою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Відповідно до частини другої статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина друга статті 451 ЦПК України).

Пункт 1 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

У разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (пункт 30 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2832/5), зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802). Це кореспондує пункту 3 розділу ІІ цієї Інструкції.

Вимога про отримання дозволу державним виконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить малолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» від можливого порушення.

Захист відповідних прав дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 підтримала правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 504/294/14-ц (провадження № 6-2940цс15). Цей висновок зводиться зокрема до того, що сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Також, чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні, якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 695/2714/15-ц (провадження № 61- 29000св18) та від 08 червня 2021 року у справі № 607/8145/18 (провадження № 61-6249св20).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі № 755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) дійшла висновку, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування.

Звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду є кінцевою стадією виконання рішення суду, а тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири, право користування якою належить дитині, законом не вимагається. Така згода потрібна при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти, а не при виконанні рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, коли дії по реєстрації місця проживання дітей вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки).

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 754/15589/14-ц.

Суд установив, що за адресою: АДРЕСА_3 , з 21 червня 2012 року зареєстрована малолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто дитина зареєстрована у вказаній квартирі до ухвалення рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2013 року про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, відмовляючи у задоволенні скарги, суди попередніх інстанцій на зазначені вимоги законодавства увагу не звернули, не врахували, що на виконанні у Індустріальному ВДВС перебував виконавчий лист, виданий на виконання рішення суду, яким вирішено спір та звернуто стягнення на предмет іпотеки, визначено спосіб реалізації предмета іпотеки, а тому наявність чи відсутність згоди органу опіки та піклування на примусову реалізацію предмета іпотеки не може перешкоджати виконанню судового рішення, отже дії заступника начальника Індустріального ВДВС Мартиновської І. М. щодо повернення виконавчого документа стягувачу на підставах, викладених у постанові від 21 травня 2021 року, не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Отже, наслідки скасування постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу безпосередньо передбачені законом, тому вимога скарги щодо зобов`язання державного виконавця відновити виконавче провадження є передчасною та не може бути задоволена судом.

При цьому, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні вимог скарги щодо оскарження дій Дніпропетровської філії ДП «СЕТАМ», оскільки процесуальним законодавством не передбачено звернення до суду зі скаргою на дії або бездіяльність державного підприємства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у визнанні неправомірною та скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 21 травня 2021 року - скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення скарги, в іншій частині ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - залишенню без змін.

Керуючись статтями 389 400 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Полтава-банк» задовольнити частково.

Ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 26 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року в частині вимоги про визнання неправомірною та скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Скаргу задовольнити частково.

Визнати неправомірною та скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 21 травня 2021 року, винесену заступником начальника Індустріального відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Мартиновською Іриною Михайлівною у виконавчому провадженні № 54772518.

В іншій частині ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 26 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

Є. В. Петров В. В. Сердюк О. С. Ткачук