№ 202/3567/19

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 202/3567/19

провадження № 61-16892св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», державний реєстратор Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос Олена Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2020 року у складі судді Кухтіна Г. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Деркач Н. М., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), державного реєстратора Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос О. В. про скасування рішення державного реєстратора.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 14 квітня 2008 року між нею та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», укладений Генеральний договір надання кредитних послуг № 085/045-8 про надання кредиту в доларах США в межах загального ліміту кредитування у розмірі 180 000,00 дол. США.

На забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань 14 квітня 2008 року між нею та банком укладений іпотечний договір № 263, предметом якого є будівля магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

06 травня 2019 року їй стало відомо, що 22 березня 2019 року державним реєстратором Волос О. В. за АТ «Укрсоцбанк» зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно.

Вказувала на те, що вона отримала повідомлення від банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання від 27 грудня 2018 року за вих. № 13-08/4120, у той час як право власності за банком зареєстровано на підставі повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки за вих № 13-08/22-17/1, що ставить під сумнів те, що державний реєстратор здійснював перевірку документів, що були надані банком для реєстрації.

Крім того, банк звернув стягнення на предмет іпотеки поза строком позовної давності, оскільки 10 січня 2012 року пред`явив їй вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом, чим змінив строк виконання основного зобов`язання.

З урахуванням зазначеного та заяви про зміну підстав позову, ОСОБА_1 просила скасувати рішення та запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державним реєстратором Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос О. С., згідно із записом про власність № 30964164 від 22 березня 2019 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що при реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Укрсоцбанк» не порушено вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції, повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин положення статті 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час проведення реєстраційних дій. Вказувала на те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору, який був укладений 14 квітня 2008 року.

Суди не врахували, що згідно з положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору, позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виключно на підставі окремого договору. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17.

Передбачений пунктом 5.6.3 іпотечного договору спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки - шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», - є нічим іншим ніж відсилкою на Закон України «Про іпотеку», а не застереженням.

Пунктом 5.9 іпотечного договору передбачено, що у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку», пункту 4.6.3 цього договору (застереження про задоволення вимог кредиторів), цей договір є правовстановлюючим документом на нерухоме майно, що є предметами іпотеки за цим договором, та є підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно, що є предметами іпотеки за іпотекодержателем в органах БТІ.

Однак іпотечний договір не містить пункту 4.6.3 (застереження про задоволення вимог кредиторів). Стаття 4 договору (виникнення та припинення права іпотеки) закінчується пунктом 4.3.

Суди першої та апеляційної інстанцій у судових рішеннях посилались на умови іпотечного договору від 23 квітня 2008 року, зокрема на підпункт 16.7.1 пункту 16.7 та пункт 22 договору, однак іпотечний договір між нею та банком укладений 14 квітня 2008 року та цей договір не містить пунктів, на які посилалися суди.

Отже, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки іпотечному договору.

Посилаючись на висновки, які містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), апеляційний суд не врахував, що у вказаній справі встановлені інші фактичні обставини, а саме щодо наявності заставної.

Згідно з пунктом 1.14 іпотечного договору від 14 квітня 2008 року, який укладений між нею та банком, за цим договором заставна не випускається.

Крім того, з метою доказування існування обставин, зазначених у позові, вона та її представник неодноразово звертались до суду з клопотаннями про витребування доказів: належним чином завірену копію рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос О. В., індексний номер: 46242703 від 01.01.2019 14:15:31, та належним чином завірену копію реєстраційної справи за рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора Волос О. В., індексний номер: 46242703 від 01.04.2019 14:15:31.

Ухвалами суду першої інстанції від 03 липня 2019 року та від 27 серпня 2019 року вказані клопотання задоволено та витребувано у державного реєстратора зазначені докази.

Проте витребувані судом докази державний реєстратор не надав, на що суди уваги не звернули та не застосували наслідки ненадання витребуваних доказів.

Підставами касаційного оскарження рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17 (провадження № 14-486цс18), від 11 квітня 2018 року у справі № 554/14813/15-ц (провадження № 14-66цс18); у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 910/1121/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 303/4230/18 (провадження № 61-22266св19), від 14 лютого 2018 року у справі № 127/8068/16-ц (провадження № 61-5164св18), від 25 листопада 2020 року у справі № 359/6391/17 (провадження № 61-3177св19), від 15 січня 2020 року у справі № 209/2599/17 (провадження № 61-5415св19), від 18 листопада 2020 року у справі № 750/5622/19 (провадження № 61-17150св19), від 22 травня 2019 року у справі № 130/1508/18 (провадження № 61-6086св19).

Відповідачі не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у складі судді Касаційного цивільного суду Кузнєцова В. О. касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 13 січня 2021 року справу призначено колегії суддів у складі: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.

У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 квітня 2008 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений генеральний договір надання кредитних послуг № 085/045-8 про надання кредиту в доларах США в межах загального ліміту кредитування у розмірі 180 000,00 дол. США.

На забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань позичальника за генеральним договором надання кредитних послуг 14 квітня 2008 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 263, згідно з яким ОСОБА_1 передала в іпотеку банку будівлю магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

22 березня 2019 року державним реєстратором обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос О. В. зареєстровано право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки: будівлю магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок якої власником магазину стало АТ «Укрсоцбанк».

10 вересня 2019 року Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».

Згідно з рішення № 5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року, затверджено Передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», які зазначені у Передавальному акті, виникає в АТ «Альфа-Банк» з дати, визначеної у Передавальному акті, а саме з 15 жовтня 2019 року.

Протоколом № 4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 15 жовтня 2019 року вирішено затвердити Передавальний акт (пункт 2.1. протоколу).

15 жовтня 2019 року відповідно до підпункту «г» пункту 11 частини четвертої статті 1 Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків», пунктів 3.1, 5.3, Постанови Правління Національного банку України від 27 червня 2008 року № 189 «Про затвердження положення про особливості реорганізації банку за рішенням його власників», затверджено Передавальний акт, відповідно до якого АТ «Альфа-Банк» у порядку правонаступництва набуває всіх прав за переданими йому активами (включаючи права за договорами забезпечення, у тому числі поруки), а також набув обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Спір виник між сторонами з приводу порушення права власності позивача на нерухоме майно внаслідок дій АТ «Укрсоцбанк» та державного реєстратора щодо реєстрації такого права за АТ «Укрсоцбанк».

Оскільки іпотечний договір між сторонами було укладено 14 квітня 2008 року, застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України «Про іпотеку» в редакції від 12 травня 2006 року.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і надалі у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.

Статтею 3 вказаного закону встановлено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом. Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.

Положеннями статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Пунктом 5.6 іпотечного договору передбачено, що іпотекодавець за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду (пункт 5.6.1), або на підставі виконавчого напису нотаріуса (пункт 5.6.2) або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (пункт 5.6.3), або шляхом продажу предметів іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, установленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» (пункт 5.6.4).

Отже, сторони у договорі іпотеки передбачили право іпотекодержателя набути право власності на спірне майно позасудовим способом, тобто в іпотечному договорі міститься відповідне застереження.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до положень статті 18 Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), у редакції, чинній на час проведення реєстраційних дій, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, на державного реєстратора під час вчинення такої реєстраційної дії законом покладено обов`язок не лише формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 61 Порядку (у редакції, чинній на момент вчинення реєстраційної дії), необхідних для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, а й, передусім, встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.

Такий обов`язок покладено на державного реєстратора згідно з частиною третьою статті 10 Закону.

У наведених правових нормах визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. З огляду на закріплені у статтях 10, 18 Закону та статті 37 Закону України «Про іпотеку» порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, ця особа приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , належним чином не встановили фактичних обставин справи, зокрема, на підставі яких документів державний реєстратор зареєстрував право власності за іпотекодержателем.

Частиною першою статті 84 ЦПК України визначено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

У справі, яка переглядається, установлено, що позивач зверталась до суду першої інстанції з клопотаннями про витребування доказів.

Ухвалами суду першої інстанції від 03 липня 2019 року та від 27 серпня 2019 року задоволено клопотання позивача про витребування доказів: належним чином завірену копію рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора Обласного комунального підприємства «Софіївське бюро технічної інвентаризації» Волос О. В., індексний номер: 46242703 від 01.01.2019 14:15:31; належним чином завірену копію реєстраційної справи за рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора Волос О. В., індексний номер: 46242703 від 01.04.2019 14:15:31.

Вказані ухвали суду державним виконавцем не виконані.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи те, що на вимогу позивача та на виконання ухвал суду про витребування доказів від 03 липня 2019 року та від 27 серпня 2019 року відповідач не надав належним чином завірену копію рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та належним чином завірену копію реєстраційної справи за цим рішення, що унеможливлює встановлення обставин справи, зокрема, чи виконав іпотекодержатель обов`язок щодо надсилання боржнику повідомлення-вимоги про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання та усунення таких порушень, суд дійшов передчасного висновку про те, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за банком проведена із дотриманням вимог чинного законодавства.

При цьому суд першої інстанції не вчинив дій, спрямованих на сприяння учасникам судового процесу у реалізації процесуальних прав, не з`ясував причин неподання витребуваних судом доказів, формально провів розгляд справи, не встановивши обставин, від яких залежить правильне вирішення спору.

Крім того, суд не врахував положення частини десятої статті 84 ЦПК України, згідно з якою, у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , а саме про те, що суд першої інстанції проігнорував невиконання відповідачем ухвал суду від 03 липня 2019 року та від 27 серпня 2019 року про витребування доказів.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, не встановив усіх фактичних обставин справи та у порушення вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України не сприяв всебічному та повному з`ясуванню обставин справи.

Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За викладених обставин судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець