Постанова
Іменем України
18 березня 2020 року
м. Київ
справа № 203/1501/19
провадження № 61-2144св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Міссіяж Олена Анатоліївна, ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду
м. Дніпропетровська від 20 травня 2019 року, постановлену суддею Католікяном М. О., про відмову у відкритті провадження та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Міссіяж О. А.,
ОСОБА_2 про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є сином громадянина Російської Федерації ОСОБА_3 та братом відповідача ОСОБА_2 , яка також є громадянкою Російської Федерації (далі - РФ) та постійно мешкає в м. Воронежі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер у селі Підлісному Верхньохавського району Воронезької області. Після смерті батька відкрилася спадщина у вигляді будинку, земельної ділянки, а також банківських вкладів. Спадкове майно фактично знаходиться у РФ.
03 лютого 2014 року позивач на прохання сестри склав заяву про відмову від спадщини, яку посвідчила приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Міссіяж О. А.
Зазначену заяву вважав такою, що складена внаслідок помилки.
Просив суд визнати недійсною заяву про відмову від спадщини, яка була посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Міссіяж О. А. 03 лютого 2014 року та зареєстрована в реєстрі за № 157.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня
2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спадкове майно фактично знаходиться у РФ, тому позивач позбавлений права розв`язання заявленого ним позову судами України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2019 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з доводами суду першої інстанції та вказав, що згідно зі статтями 70, 71, 72 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Полупанова О. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2019 року, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.
У лютому 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що він звернувся із позовом до суду України, оскільки відмова від прийняття спадщина була складена і посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Міссіяж О. А., яка здійснювала діяльність в Україні у м. Харкові.
Пославшись на положення статті 27 28 ЦПК України вказує, що оскільки один із відповідачів у справі, на день звернення із даним позовом до суду, - приватний нотаріус здійснює свою діяльність у АДРЕСА_1 , 141 то ним було подано позов до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.
Стверджує, що він не заявляв позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно, що фактично знаходиться у РФ, тому вважає, що вимога про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини, яка нотаріально посвідчена в Україні, повинна вирішуватися судами України.
Відзив на касаційну скаргу, у визначений судом строк не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 у квітні 2019 року звернувся до Кіровського районного суду
м. Дніпропетровська із позовом до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Міссіяж О. А., ОСОБА_2 про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини.
Підставою позову ОСОБА_1 зазначив те, що спір виник з приводу вчиненого ним правочину, а саме поданої заяви від 03 квітня 2014 року про відмову від прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті батька
ОСОБА_3 у зв`язку з помилкою щодо істотних обставин. Вважав що підписання ним вказаної заяви було обумовлено обманом з боку відповідача ОСОБА_2 та впливом тяжкої обставини, на вкрай невигідних для ного умовах.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в РФ, а до складу спадщини входить нерухоме майно (будинок, земельна ділянка) та банківські вклади, яке фактично знаходиться у РФ.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі за текстом, в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Разом з тим відповідно до пункту 7 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України ухвала суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі може бути оскаржена в касаційному порядку.
Суд першої інстанцій, відмовляючи у відкритті провадження у справі про визнання недійсною відмови від прийняття спадщини, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спір виник з приводу спадщини, що відкрилася після смерті батька позивача у РФ, спадкове майно знаходиться на території РФ, тому спадкування регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно.
Тобто, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що даний спір виник з приводу спадкового майна, що фактично перебуває на території РФ.
Однак з таким висновком, суд касаційної інстанцій не погоджується.
Звертаючись з позовом до суду першої інстанції, ОСОБА_1 вказував на те, що ним було вчинено правочин шляхом видачі заяви про відмову від прийняття спадщини, який посвідчено приватним нотаріусом на території України та просив відповідно до частини п`ятої статті 1274 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнати цю відмову недійною.
Правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.
Відмова від спадщини - односторонній правочин, недійсність якого може бути визнана на загальних підставах у порядку цивільного судочинства.
У свою чергу розділ Х Закону України «Про міжнародне приватне право», на норми якого у оскаржуваних судових рішеннях посилались суди першої та апеляційної інстанцій, регулює колізійні норми щодо спадкування.
Так статтею 70 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що з урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося.
Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України (стаття 71 Закону).
Статтею 27 ЦПК України визначено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно з частиною п`ятнадцятою статті 28 ЦПК України позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позовна заява не підлягає розгляду судами України.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції фактично мотивована тим, що спірні спадкові відносини, у розумінні статті 70 Закону України «Про міжнародне приватне право», мають регулюватися правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання та де знаходиться спадкове майно, тобто правом РФ, тому позивач ОСОБА_1 позбавлений права розв`язання заявленого ним позову судами України.
Проте суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що спір за позовом ОСОБА_1 виник з приводу визнання недійсним одностороннього правочину, який вчинено на території України, а отже позов про визнання недійсним такого правочину підсудний судам України.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у випадку коли, дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.
Суди не врахували, що особистим законом позивача є право України, спірний правочин вчинено на території України, він носить односторонній характер, а загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину вчиненого в Україні, передбачені статтею 203 ЦК України.
Таким чином, зважаючи на зазначені обставини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 .
При цьому відкриття провадження у справі саме по собі не свідчить про наявність підстав для задоволення (відмови у задоволенні) позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Згідно частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на розгляд суду першої інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції немає.
Керуючись статтями 400 402 406 411 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 травня
2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня
2019 року скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович