23.09.2023

№ 203/2858/18

Постанова

Іменем України

21 липня 2021 року

м. Київ

справа № 203/2858/18

провадження № 61-12990св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду

від 22 липня 2020 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, визнання договору іпотеки недійсним, скасування запису про право власності, усунення перешкод у користуванні майном.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що будинок АДРЕСА_1 належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра. Квартира № 1 розміщена на другому поверсі будинку А-2 за вказаною адресою, має загальну площу 47,4 кв. м та складається з двох житлових кімнат, двох коридорів та комори.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня

2012 року у справі № 2-3487/11 за позовом ОСОБА_5 до Кіровської районної у місті Дніпропетровську ради про визнання права власності, за ОСОБА_6 у порядку набувальної давності визнано право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 47,3 кв. м, житловою площею 22,0 кв. м. Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 травня

2012 року виправлено описки, допущені у тексті рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2012 року, а саме: виключено посилання на набуття ОСОБА_3 права власності у порядку набувальної давності. На підставі зазначеного судового рішення, 31 липня 2012 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_6 .

В подальшому за договором купівлі-продажу від 28 грудня 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстрованим у реєстрі за № 5616, квартиру було відчужено ОСОБА_2 , який після проведеної ним реконструкції квартири під офіс, на підставі договору купівлі-продажу від 13 вересня

2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., відчужив її як нежитлове приміщення на користь ОСОБА_1 (після зміни прізвища - « ОСОБА_1 .

Таким чином, останнім власником спірного нерухомого майна є ОСОБА_1 , право власності за яким зареєстровано 13 вересня 2016 року, номер запису про право власності 16395834.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року у справі № 2-3487/11 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_9 , скасовано рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2012 року та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до Кіровської районної у місті Дніпропетровську ради про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 відмовлено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції не звернув увагу на положення статті 345 ЦК України щодо набуття права власності на житлове приміщення в порядку приватизації, не залучив до участі у справі як належного відповідача Дніпропетровську міську раду, яка є розпорядником комунального майна, компетентного органу приватизації, та фактично допустив безпідставне вилучення нерухомого майна з власності територіальної громади.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 травня 2016 року залишено без змін.

28 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є. Є., зареєстрований у реєстрі за № 1016, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку ОСОБА_2 спірну квартиру на забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань перед іпотекодержателем ( ОСОБА_2 ) за договором позики, посвідченим 28 грудня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є. С., зареєстрованим у реєстрі за № 1015, а саме: забезпечення повернення позики у розмірі 200 000,00 грн у строк до 28 грудня 2018 року.

Посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_2 вибула з володіння Дніпровської міської ради поза волею власника, позивач просив:

- витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 26974312101;

- скасувати декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, серія та номер ДП 142162391704, видану 26 серпня

2016 року Департаментом державної архітектурно будівельної інспекції у Дніпропетровській області;

- визнати недійсним договір іпотеки, укладений 28 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є. Є., зареєстрований у реєстрі за № 1016; скасувати запис про державну реєстрацію обтяжень з Державного речових прав на нерухоме майно № 24211247, за яким накладено заборону на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_3 ; скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію іпотеки від 28 грудня

2017 року № 242212632, внесений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є. Є.;

- скасувати запис про право власності у Реєстрі прав власності на нерухоме майно ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 , внесений 31 липня 2012 року; скасувати запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 , внесений 04 березня 2013 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., номер: 433548; скасувати запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

ОСОБА_12 на квартиру АДРЕСА_2 , внесений 13 квітня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., номер: 16395834;

- усунути перешкоди у користуванні майном, шляхом зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_5 , за адресою:

АДРЕСА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня

2020 року позов Дніпровської міської ради задоволено частково.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради нежитлове приміщення № 1 у житловому будинку літ. А-2 на

2 поверсі (1 - коридор, 2 - коридор, 3 - комора, 4 - приміщення, 5 - приміщення, 6 - побутова) загальною площею 47,4 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 .

Скасовано внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про право власності: від 31 липня 2012 року № 1714200072;

від 04 березня 2013 року № 1695800337; від 13 квітня 2016 року № 3318514336.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги Дніпровської міської ради частково, суд першої інстанції виходив з того, що набуття ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру відбулося поза волею власника - на підставі судового рішення, яке було скасовано судом вищої інстанції як незаконне, що дає підстави для висновку, що ОСОБА_3 не набув право власності на спірне нерухоме майно у спосіб та порядку визначених законом. Таким чином, пред`явлення територіальною громадою міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради позову до добросовісного набувача (відповідача) про витребування майна на підставі статті 388 ЦК України відповідає вимогам закону, а тому вимоги позивача у цій частині є обґрунтованими. Зазначив, переобладнання квартири АДРЕСА_5 у нежитлове приміщення з виведенням її із житлового фонду, не є перешкодою для витребування майна шляхом віндикації у останнього його набувача. Оскільки судове рішення, на підставі якого ОСОБА_3 набув право власності на спірне нерухоме майно скасовано, суд вважав обґрунтованими вимоги позивача про скасування запису від 31 липня 2012 року про його право власності, а також подальших записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про перехід цього права до

ОСОБА_2 (від 04 березня 2013 року № 433548) та відповідача

(від 13 квітня 2016 року№ 16395834).

Зважаючи на необґрунтованість позовних вимог Дніпровської міської ради щодо скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, визнання договору іпотеки недійсним, а також вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття з реєстраційного обліку у спірному приміщенні заявленої до ОСОБА_3 , який не був залучений до участі у справі як співвідповідач, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Кіровського районного суду

м. Дніпропетровська від 26 березня 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам відповідача про те, що Дніпровська міська рада є неналежним позивачем за заявленими нею вимогами, зокрема не звернув уваги на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області

від 26 вересня 2018 року у справі № 203/5561/16 за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу

Петрушенська І. Р., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,

ОСОБА_20 , Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, ТОВ «ПРОК-К», про визнання недійсними правочинів, визнання недійсними свідоцтв про право власності на майно, звільнення земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на майно, у рамках якої встановлено, що Дніпровська міська рада на обґрунтування позову не надала доказів на підтвердження того, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_4 , належить на праві власності Дніпровській міській раді та віднесена до земель комунальної власності, відповідно до вимог статей 80 83 ЗК України та статей 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Установивши, що об`єктом спору у цивільній справі № 203/5561/16 була земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , тоді як у даній справі позивачем оспорюється право власності відповідача на квартиру АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці, право власності на яку позивачем не підтверджено, апеляційний суд дійшов висновку, що обставини, встановлені у постанові Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня 2018 року щодо неналежності зазначеної земельної ділянки Дніпровській міській раді, відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України мають преюдиційне значення для розгляду зазначеної справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

Дніпровської міської ради, у якій заявник просив скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року та залишити в силі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 березня

2020 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилався на застосування апеляційним судом норми права без урахування:

- висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс15, та висновків Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 751/3147/16-ц щодо загального принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований та прямої залежності правового режиму земельної ділянки від права власності на будівлю і споруду;

- висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 24 червня

2015 року у справі № 6-251цс15, від 18 січня 2017 року у справі № 6-277цс16,

від 22 червня 2017 року у справі № 2-354/07, та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 15 травня 2018 року у справі

№ 372/2180/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110//15-ц,

від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2101/15-ц, щодо права власника на витребування нерухомого майна у випадку незаконного заволодіння майном, зокрема, і від добросовісного набувача.

- висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах:

від 22 травня 2018 року № 469/1203/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі

№ 469/1393/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, щодо відповідності права власника майна на його витребування з володіння добросовісного набувача критерію законності (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

На думку заявника, аналіз існуючої правозастосовчої практики Верховного Суду, свідчить про відсутність висновку Верховного Суду щодо дії у часі актів цивільного законодавства та застосування їх до земельних правовідносин, які виникли до 1971 року (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник також звертав увагу на те, що висновки апеляційного суду про неналежність Дніпровській міській раді на праві комунальної власності багатоквартирного будинку по АДРЕСА_4 , не ґрунтуються на наявних у справі доказах та є припущенням. Зокрема вказував на те, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення, апеляційний суд не надав належної оцінки рішенню Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2014 року у справі № 2-1458/11 за позовом ОСОБА_15 до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на нежитлове приміщення літ. О-2 та житловий будинок літ. П-2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , яким встановлено, що будинок АДРЕСА_6 є багатоквартирним будинком, який належить Дніпропетровській міській раді. Вказане рішення суду апеляційної інстанції набрало законної сили та залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 березня

2015 року. Отже, на думку заявника, належність позивачу на праві комунальної власності багатоквартирного будинку по АДРЕСА_4 є встановленим фактом, що не підлягає доказуванню відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України.

Зауважив, що висновки суду апеляційної інстанції у справі 203/5561/16 з посиланням на карту володіння денаціоналізованими нерухомим майном

від 13 жовтня 1922 року, реєстраційний № 2255, та виписки з актів земельної реєстрації на земельну дільницю в місті Дніпро, відповідно до яких земельна ділянка по АДРЕСА_4 , площею 1 576,00 кв. м разом з усіма будівлями у 1932 року була передана у власність громадянці ОСОБА_21 є помилковими, оскільки ґрунтуються на недопустимих доказах, оскільки вони не подавалися досуду першої інстанції у порядку встановленому частиною третьою статті 83 ЦПК України, а тому суд апеляційної інстанції не мав повноважень приймати їх на стадії апеляційного перегляду справи та надавати їм оцінку.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, та витребувано матеріали справи.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що будинок АДРЕСА_4 є багатоквартирним, складається з трьох житлових будинків: А-2, В-2, Г-1, гаражів, господарських будівель та споруд.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня

ОСОБА_6 зареєстровано право власності на спірну квартиру у Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

На підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу

Петрушенською І. Р., зареєстрованого у реєстрі за № 5616, квартиру АДРЕСА_2 , відчужено ОСОБА_2

26 серпня 2016 року Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області за результатами проведеної ОСОБА_2 реконструкції спірної квартири видано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності ДП 142162391704, згідно з якою квартиру № 1 було змінено на об`єкт нежитлової нерухомості - нежитлове приміщення № 1 на 2 поверсі у житловому будинку АДРЕСА_7 (1 - коридор, 2 - коридор, 3 - комора, 4 - приміщення, 5 - приміщення, 6 - побутова) загальною площею 47,4 кв. м.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області 23 травня 2016 року скасовано рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2012 року та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до Кіровської районної у місті Дніпропетровську ради про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 відмовлено.

13 вересня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстрований у реєстрі за № 3794, за умовами якого відповідач набув у власність нежитлове приміщення № 1, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , у житловому будинку літ. А-2 на 2 поверсі нежитлове приміщення № 1 - офіс, яке складається з: 1 - коридор, 2 - коридор, 3 - комора, 4 - приміщення, 5 - приміщення, 6 - побутова, загальна площа нежитлового приміщення 47,4 кв. м.

21 лютого 2017 року ОСОБА_1 змінив прізвище на « ОСОБА_1 ».

28 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є. Є., зареєстрований у реєстрі за

№ 1016, за умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку

ОСОБА_2 нежитлове приміщення, загальною площею 47,4 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_4 на забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань перед іпотекодержателем ( ОСОБА_2 ) за договором позики, посвідченим 28 грудня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є. С., зареєстрованим у реєстрі за № 1015, а саме: повернення позики у розмірі 200 000,00 грн у строк до 28 грудня 2018 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга Дніпровської міської ради підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Аналіз зазначених положень, дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного цивільного права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася із позовом, суб`єктивного цивільного права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні заявлених Дніпровською міською радою позовних вимог, апеляційний суд виходив з недоведеності позивачем того, що багатоквартирний будинок АДРЕСА_4 , а отже і розташована у ньому квартира АДРЕСА_5 , реконструйована у нежитлове приміщення № НОМЕР_1 належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради.

Зазначених висновків суд апеляційної інстанцій дійшов урахувавши встановлені постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня

2018 року у справі № 203/5561/16 за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенська І. Р., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, ТОВ «ПРОК-К», про визнання недійсними правочинів, визнання недійсними свідоцтв про право власності на майно, звільнення земельної ділянки, скасування державної реєстрації прав власності на майно, обставини відсутності у Дніпровської міської ради доказів на підтвердження, по-перше, належності земельної ділянки по АДРЕСА_4 до комунальної власності, а по-друге, що Дніпровська міська рада є власником цієї земельної ділянки, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що Дніпровська міська рада не є належним позивачем щодо вимог про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку літера П-2, укладених між

ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , договорів дарування нежитлової будівлі літера О-2, укладених між ОСОБА_15 та ОСОБА_16 ; визнання недійсними свідоцтва про право власності на житловий будинок П-2, виданого ТОВ «ПРОК-К»; свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю літера О-2, виданого ТОВ «ПРОК-К», свідоцтва про право власності на житловий будинок літера П-2, виданого ОСОБА_14 , свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю літера О-2, виданого ОСОБА_14 ; повернення земельної ділянки, звільнення її від самочинних будівель і споруд шляхом знесення житлового будинку літера П-2, нежитлової будівлі літера О-2, приведення земельної ділянки по АДРЕСА_4 ,у попередній стан, що існував до самочинного будівництва.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Винятки із загальних правил доказування передбачено статтею 82 ЦПК України, частиною четвертою якої встановлено, що обставини, встановлені рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі. При цьому преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовим рішенням, але не правовій оцінці таких фактів, здійснених судом чи іншим органом, який вирішує спір.

З оскаржуваного судового рішення убачається, що апеляційним судом в основу своїх висновків покладено правову оцінку фактів, встановлених при розгляді справи № 203/5561/16, зокрема не надання Дніпровською міською радою доказів на підтвердження того, що вона є власником земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_4 , а тому вона є неналежним позивачем. Дійшовши такого висновку, апеляційний суд не звернув увагу, що предметом позову у справі, яка переглядається є не земельна ділянка, а квартира АДРЕСА_5 (після реконструкції - нежитлове приміщення № 1) у багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_7 .

Відповідно до частини другої статті 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За змістом частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У спірних правовідносинах питання набуття права власності на квартиру у багатоквартирному будинку не може розглядатися через призму правового режиму земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок, а тому доводи касаційної скарги Дніпровської міської ради про не урахування апеляційним судом висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс15, та висновків Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 751/3147/16-ц щодо загального принципу цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, та прямої залежності правового режиму земельної ділянки від права власності на будівлю і споруду не є обґрунтованими,оскільки такі висновки стосуються застосування положень статей 120 ЗК України та 377 ЦК України, які не підлягають застосуванню до правовідносин сторін у справі, що переглядається.

Зосередивши свою увагу на правовому статусі земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний житловий будинок АДРЕСА_7 , у межах доводів апеляційної скарги

ОСОБА_1 , апеляційний суд не надав належної оцінки власне правильності застосування судом першої інстанції норм статей 387 388 ЦК України, не перевірив чи відповідають висновки суду першої інстанції висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах: від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15, від 18 січня 2017 року у справі № 6-277цс16, від 22 червня 2017 року у справі № 2-354/07; висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах: від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц,

від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110//15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2101/15-ц, щодо права власника на витребування нерухомого майна у випадку незаконного заволодіння майном, зокрема, і від добросовісного набувача.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, які є загальнодоступними, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року скасовано постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 вересня

2018 року у справі № 203/5561/16 за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , треті особи - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенська І. Р., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, ТОВ «ПРОК-К», про визнання недійсними правочинів, визнання недійсними свідоцтв про право власності на майно, повернення земельної ділянки та звільнення її від самочинних будівель і споруд, скасування державної реєстрації права власності на майно,та направлено справу у частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними правочинів, повернення земельної ділянки та звільнення її від самочинних будівель і споруд на новий розгляд, а отже встановлені у вказаній справі обставини, не можуть вважатися преюдиційними у справі, що переглядається, на яких фактично повністю ґрунтується оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції .

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з підпунктом першим частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Ураховуючи обґрунтованість наведених у касаційній скарзі Дніпровської міської ради аргументів про не урахування апеляційним судом висновків щодо застосування положень статей 387 388 ЦК України, викладених у вищенаведених постановах Верховного Суду України і Великої Палати Верховного Суду та порушення апеляційним судом норм процесуального права щодо не дослідження наявних у справі доказів та не надання їм належної оцінки, висновок апеляційного суду про відсутність у територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради суб`єктивного цивільного права, на захист якого нею подано позов, є передчасним. Наведене, у свою чергу, унеможливлює встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржуване судове рішення апеляційного суду не може вважатися таким, що відповідає завданням цивільного судочинства.

Оскільки Верховний Суд позбавлений можливості усунути неповноту з`ясування фактичних обставин справи, під час перегляду апеляційним судом законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, постанова Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З огляду на висновок касаційного суду щодо результатів вирішення касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору по суті.

Керуючись статтями 400 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської радизадовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко