Постанова
Іменем України
15 червня 2022 року
м. Київ
справа № 203/3660/19
провадження № 61-13682св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
третя особа - орган опіки та піклування Центральної районної в місті Дніпрі ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2020 року в складі судді Католікяна М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2021 року в складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 , діючи у своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та просила: усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 без надання іншого житла, а також вселити її та ОСОБА_2 до вищевказаного житла.
В обґрунтування позову зазначала, що відповідач є її колишнім чоловіком та батьком їх сина ОСОБА_2 .
До листопада 2018 року вона з двома дітьми проживала у квартирі АДРЕСА_1 , одноосібним власником якої є малолітній ОСОБА_2 . Відповідач проживав та був зареєстрований у належній йому на праві власності квартирі АДРЕСА_2 .
16 листопада 2018 року відповідач разом зі сторонніми особами виламав двері до квартири, змусивши її покинути житло разом з дітьми. Формальною підставою для вселення відповідача стала його реєстрація у спірній квартирі. Після звернення до Державної міграційної служби України з відповідною скаргою реєстрація відповідача була скасована, проте вона не може вселитися з дітьми в квартиру, оскільки у ній проживає відповідач, який змінив замки.
З огляду на наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2021 року, позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , задоволено.
Усунуто ОСОБА_1 , малолітньому ОСОБА_2 перешкоди у користуванні житлом та виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .
Вселено ОСОБА_1 , малолітнього ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з обґрунтованості позовних вимог. ОСОБА_1 та малолітній ОСОБА_2 були протиправно позбавлені права користування спірною квартирою, яка належить на праві власності малолітньому ОСОБА_2 .
Відповідач неодноразово вчиняв насильство щодо ОСОБА_4 в присутності дітей, що підтверджується належними доказами в справі.
З урахуванням тієї обставини, що відповідачу на праві власності належить інше нерухоме майно, наявні правові підстави для виселення його із спірної квартири та вселення до неї позивачів.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2021 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 295/16994/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Зазначав, що у справі відсутні докази на підтвердження порушення ним правил співжиття, які стосуються користування спірною квартирою. Припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє його права користуватись займаним приміщенням.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.
16 вересня 2021 року справа № 203/3660/19 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 липня 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому народився син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
19 січня 2017 року ОСОБА_3 уклав з малолітнім ОСОБА_2 , від імені якого як законний представник діяла мати ОСОБА_1 , договір дарування, відповідно до якого подарував ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
21 лютого 2018 року виконавчим комітетом Центральної районної в м. Дніпрі ради прийнято рішення № 28 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_2 разом з матір`ю у спірній квартирі.
08 листопада 2018 року місце проживання відповідача було зареєстроване квартирі АДРЕСА_1 на підставі поданої ним заяви.
Встановлено, що відповідач чинить ОСОБА_1 та малолітньому сину ОСОБА_3 перешкоди у користуванні квартирою, тому починаючи з 01 грудня 2018 року позивач з дитиною орендує квартиру у місті Кам`янському Дніпропетровської області.
Відповідно до висновку відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 02 липня 2019 року щодо перевірки законності реєстрації місця проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 , прийнято рішення про скасування реєстрації місця проживання відповідача за вищевказаною адресою та про внесення відповідних змін до Єдиного демографічного реєстру та реєстру виборців щодо поновлення відомостей про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4 .
ОСОБА_1 неодноразово зверталася до відповідача з проханням передати їй ключі від спірної квартири і надати можливість вселитися у неї з малолітнім сином ОСОБА_2 , які залишилися без задоволення.
Згідно з характеристикою КП «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради від 26 січня 2018 року ОСОБА_3 з 2013 року проживає у квартирі АДРЕСА_2 . Обставина проживання відповідача у вищевказаній квартирі підтверджується також витягом з протоколу засідання комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Центральної районної в м. Дніпрі ради від 07 березня 2018 року.
Відповідно до показань допитаних судом першої інстанції свідків ОСОБА_3 у спірній квартирі не проживає.
Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2017 року ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2, статтею 185 КУпАП. Зі змісту вказаної постанови вбачається, що відповідач, перебуваючи 11 червня 2017 року у спірній квартирі в стані алкогольного сп`яніння, вчинив сварку з позивачкою та ображав її нецензурною лайкою, після чого чинив злісну непокору розпорядженню співробітників поліції.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2018 року в справі №201/1105/18 частково задоволено заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису. Заборонено ОСОБА_3 перебувати в місці проживання ОСОБА_1 та її дітей за адресою: АДРЕСА_3 ; заборонено наближатися на 500 метрів до місця роботи ОСОБА_1
13 січня 2018 року та 30 січня 2018 року відносно ОСОБА_3 були складені протоколи про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП, відповідно до яких відповідач 25 грудня 2017 року та 15 січня 2018 року вчинив сварку з позивачкою у присутності дітей в квартирі АДРЕСА_1 . Провадження у вказаних справах було закрито у зв`язку із закінченням строків притягнення відповідача до адміністративної відповідальності.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_3 на праві власності належить квартира АДРЕСА_5 та квартира АДРЕСА_6 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК Української РСР).
У частині першій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою. Житло має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, особливої ваги надається процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс в результаті застосування виселення (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41 та § 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування (пункт 44 та рішення від 17 жовтня 2013 року у справі «Вінтерстайн та інші проти Франції», заява № 27013/07, пункту 148 та пункт 155).
У рішенні «Левчук проти України» Суд зазначив, що втручання національних органів влади в особисті права, передбачені статтею 8 Конвенції, може бути необхідним для захисту здоров`я та прав інших осіб (рішення у справах «Опуз проти Туреччини», пункт 144, «Єремія проти Республіки Молдова», пункт 52, та «Володіна проти Росії», пункт 86).
З огляду на наведене, з урахуванням тієї обставини, що між сторонами існує конфліктна ситуація, спірна квартира належить на праві власності малолітньому ОСОБА_2 та не є єдиним житлом ОСОБА_3 , якому належить на праві власності інше нерухоме майно (квартира АДРЕСА_5 та квартира АДРЕСА_6 ), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Висновки судів не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених в касаційній скарзі постановах.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2021 року залишити без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов