03.10.2023

№ 204/2464/19

Постанова

Іменем України

12 липня 2021 року

м. Київ

справа № 204/2464/19

провадження № 61-10734св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», правонаступником якого є товариств, з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент», уповноважена особа фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадиров Владислав Володимирович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2020 року в складі судді: Самсонової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2020 року в складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», уповноважена особа фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадиров Владислав Володимирович, про визнання припиненим кредитного договору,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк»), треті особи, які не заявлять самостійних вимог щодо предмета спору: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), уповноважена особа фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадиров В. В. про визнання припиненим кредитного договору.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що 19 грудня 2007 року між нею та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», укладений договір про надання споживчого кредиту № 11272650000. Також 19 грудня 2007 року між сторонами укладена додаткова угода до договору про надання споживчого кредиту № 11272560000.

В якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір від 19 грудня 2007 року № 11272650000/1, відповідно до якого ОСОБА_1 передає в іпотеку домоволодіння та земельну ділянку що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

19 грудня 2007 між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір поруки № 11272650000/2.

19 грудня 2007 між ОСОБА_3 та АКІБ «УкрСиббанк» укладені договір поруки № 11272650000/3.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого право вимоги за кредитом № 11272560000 від 19 грудня 2007 року було передано від ПАТ «УкрСиббанк» до ПАТ «Дельта Банк».

Відповідно до графіку погашення кредиту термін повернення встановлений до 18 грудня 2024 року.

25 лютого 2009 року АКІБ «УкрСиббанк» на адресу ОСОБА_1 направив вимогу, в якій на підставі пункту 6.1 кредитного договору змінив строк виконання зобов`язання і зажадав дострокового повернення кредиту в повному обсязі.

Вказана вимога була отримана ОСОБА_1 05 березня 2009 року.

У своїй вимозі АКІБ «УкрСиббанк» зазначило, що користуючись своїм правом на дострокове повернення кредиту визнає термін повернення кредиту таким, що настав, згідно з пункту 1.2.2 кредитного договору, на 32 календарний день з дати одержання цієї вимоги та вимагає дострокового виконання всіх боргових зобов`язань протягом 31 календарного дня з дати одержання цієї вимоги.

Таким чином, після направлення письмового повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості, кредитний договір припинив свою дію та відповідач втратив можливість нарахування та стягнення з позивача відсотків за кредитним договором, оскільки нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки поза строком дії кредитного договору не передбачено.

Таким чином, договір кредиту № 11272560000 від 19 грудня 2007 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 є недійсним з 06 квітня 2009 року.

Враховуючи вищевикладені обставини, позивач просила суд визнати припиненим з 06 квітня 2009 року договір кредиту від 19 грудня 2007 року № 11272560000, укладений між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності, оскільки відповідно до укладеного кредитного договору відповідач має право пред`явити вимогу про дострокове повернення кредиту. Надісланням вимоги кредитор не припиняє укладений із боржником кредитний договір, а вимагає дострокового погашення повної суми заборгованості. При цьому, кредитор втрачає виключно право вимоги процентів за подальші платежі, тіло кредиту ж, із уже нарахованими процентами і пенею, що підлягає обов`язковому виконанню.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим і законним, ухвалене з дотриманням норм процесуального права і правильним застосуванням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом допущені порушення матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом, банк (кредитор) змінив строк виконання основного зобов`язання з 18 грудня 2024 року на 06 квітня 2009 року.

Заявник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_4 не виконані у зв`язку з чим у позивача існує заборгованість перед банком, то відсутні підстави для припинення кредитного договору. Зазначає, що позивач у своїй позовній заяві та апеляційній скарзі просила суд визнати саме припиненим договір про надання споживчого кредиту № 11272650000, укладений 19 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк», тобто визнати таким, що припинився загальний строк дії кредитного договору. Питання про припинення зобов`язання за кредитним договором взагалі не порушується і під сумнів не ставиться.

Після настання терміну внесення чергового платежу за договором чи спливу строку кредитування (припинення дії кредитного договору у часі) зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється. Таке зобов`язання може бути належно виконане простроченим боржником і після закінчення строку дії кредитного договору (припинення кредитного договору).

Також зазначає, що суди не врахували висновки щодо застосування статей 625 631 1050 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18, від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 564/4/18.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувоно матеріали справи з Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.

Справа надійшла до Верховного Суду у листопаді 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2021 року залучено товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвент» до участі у справі як правонаступника АТ «Дельта Банк».

Фактичні обставини, встановлені судами

Судами встановлено, що 19 грудня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11272650000, відповідно до умов якого АКІБ «Укрсиббанк» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 100 000,00 доларів США, строк кредитування до 18 грудня 2024 року, мета кредитування - придбання купівля домоволодіння, процентна ставка за користування кредитом 12,90 % річних (а. с. 8-10).

Банк перед ОСОБА_1 виконав свої зобов`язання.

19 грудня 2007 між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір поруки № 11272650000/2.

19 грудня 2007 між ОСОБА_3 та АКІБ «УкрСиббанк» укладені договір поруки № 11272650000/3.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та AT «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г. та зареєстрованого в реєстрі за №№ 2949, 2959, відповідно до якого AT «Дельта Банк» набув права вимоги до боржників по кредитних договорах, в тому числі і по кредитному договору № 11272650000 від 19 грудня 2007 року з усіма забезпечувальними договорами.

Основні зобов`язання за кредитним договором не виконані, що підтверджується розрахунком заборгованості станом на 21 лютого 2018 року за договором про надання споживчого кредиту від 19 грудня 2007 року № 11272650000. Станом на 21 лютого 2018 року заборгованість складає 6 582 593,96 грн (а. с. 50-53).

Відповідно до пункту 1.2.2 договору кредиту позичальник зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку № 1 до договору (якщо сторонами визначено такий графік погашення та укладено додаток № 1 до договору), але в будь-якому випадку не пізніше 18 грудня 2024 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього договору та/або згідно умов відповідної угоди сторін. Графіком погашення кредиту є додаток № 1 до договору про надання споживчого кредиту термін повернення встановлений до 18 грудня 2024 року.

Відповідно до пункту 7.7 договору кредиту строк дії даного договору встановлюється з дати його укладення (дати підписання договору сторонами) до повного повернення банку всієї суми кредиту за договором та повного погашення плати за кредит і неустойки, у разі її нарахування.

25 лютого 2009 року АКІБ «Укрсиббанк» направлено на адресу ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту в повному обсязі. В даній вимозі АКІБ «УкрСиббанк» вимагає дострокового виконання всіх боргових зобов`язань за кредитними договорами протягом 31 календарного дня з дати отримання позивачем цієї вимоги. Дану вимогу позивачка отримала 05 березня 2009 року, а отже кінцевим терміном повернення коштів є 06 квітня 2009 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом позову у справі, яка переглядається, є визнання кредитного договору припиненим, у зв`язку із зміною банком строку виконання основного зобов`язання.

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема, з договорів.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, умовами укладеного між сторонами кредитного договору погоджено строк його дії з 19 грудня 2007 року до 18 грудня 2024 року.

Згідно з пунктом 7.7 кредитного договору, строк дії даного договору встановлюється з дати його укладення (дати підписання договору сторонами) до повного повернення банку всієї суми кредиту за договором та повного погашення плати за кредит і неустойки, у разі її нарахування.

З матеріалів справи слідує, що 25 лютого 2009 року АКІБ «Укрсиббанк» направило на адресу ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту в повному обсязі. В даній вимозі АКІБ «Укрсиббанк» вимагав дострокового виконання всіх боргових зобов`язань за кредитними договорами протягом 31 календарного дня з дати отримання позивачем цієї вимоги. Дану вимогу позивачка отримала 05 березня 2009 року, а отже кінцевим терміном повернення коштів є 06 квітня 2009 року.

Отже, направлення банком вимогу про дострокове виконання боргових зобов`язань свідчить про те, що кредитор використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки.

Отже, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та стягнення пені припиняється.

Установивши, що положеннями статті 593 ЦК України не передбачено такої підстави для припинення зобов`язання, як зміна банком строку дії кредитного договору шляхом направлення вимоги на адресу позичальника про дострокове погашення кредиту, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для припинення кредитного договору. Вимога про дострокове погашення кредиту змінює лише термін кредитування, але не припиняє відносин щодо виконання умов кредитного договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судами попередніх інстанцій вірно враховано, що позивачем не сплачено заявлену кредитором заборгованість за кредитним договором. Тому оскільки зобов`язання за кредитним договором залишилося не виконаним, то відсутні підстави для припинення кредитного договору в силу правил статті 599 ЦК України.

За наведених вище обставин, аргументи позивача про те, що у зв`язку із зміною строку виконання основного зобов`язання кредитний договір є припиненим з моменту такої зміни, є неприйнятними, оскільки зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі № 751/2041/19 (провадження № 61-23308св19), від 04 вересня 2020 року у справі № 752/26171/18 (провадження № 61-21941св19).

Посилання заявника на висновки, зроблені Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18, від 26 вересня 2018 року у справі № 564/4/18 є безпідставними, оскільки у наведених вище справах вирішувалось питання щодо стягнення кредитної заборгованості, де було зроблено висновок про відсутність підстав для нарахування процентів та пені після зміни строку банком виконання основного зобов`язання. У справі, що переглядається, предмет позову є відмінний, а питання щодо нарахування боргу після зміни строку виконання основного зобов`язання має вирішуватися у справі про стягнення боргу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зазначила, що «поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється».

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до правил статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

О. С. Ткачук