№ 204/3473/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2024 року

м. Київ

справа № 204/3473/22

провадження № 61-10722св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Книш А. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2022 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовну заяву банк мотивував тим, що між ним та ОСОБА_1 28 грудня 2007 року укладений кредитний договір №DNUHAA00000329, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 7 879,92 доларів США зі сплатою процентів, установлених умовами договору, на термін до 25 грудня 2009 року.

У забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № DNUHAA00000329, між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки.

Станом на 12 січня 2022 року ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 32 819,15 доларів США, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 4 264,33 доларів США, процентів - 495,33 доларів США, комісії - 135,52 доларів США та пені - 27 923,97 доларів США.

АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № DNUHAA00000329 у розмірі 32 819,15 доларів США, що за курсом Національного банку України 27,50 станом на 12 січня 2022 року складає 902 526,62 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2023 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2023 року - без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, пред`явленого до поручителя, суд першої інстанції встановив, що за умовами кредитного договору строк повного погашення кредиту - 25 грудня 2009 року. За таких обставин у банку виникло право пред`явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов`язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 25 грудня 2009 року і протягом наступних п`яти років. Оскільки банк звернувся до поручителя з позовом лише у червні 2022 року, тобто із пропуском строку, зазначеного в договорі поруки, суд дійшов висновку про припинення права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Водночас пункт 11 договору поруки про його дію до повного виконання зобов`язань за кредитним договором не є встановленням сторонами строку припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 ЦК України та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки.

Відмовляючи у задоволенні позову, пред`явленого до позичальника, суд першої інстанції встановив, що виконання зобов`язань за кредитним договором встановлено щомісячними платежами і завершується 25 грудня 2009 року. Позичальник порушив умови договору, оскільки останній щомісячний платіж вніс 11 листопада 2008 року. Врахувавши, що умовами договору передбачено позовну давність у строк п`ять років, суд дійшов висновку про сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, оскільки відсутні поважні причини пропуску строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, вказав, що висновок суду першої інстанції щодо спливу позовної давності за вимогами банку про стягнення платежів, нарахованих після кінцевого строку кредитування, не має наслідком неправильне вирішення спору.

При цьому суд апеляційної інстанції спростував доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що банк не пропустив строк позовної давності та вказав, що обставини внесення особисто ОСОБА_1 (його уповноваженим представником) коштів на оплату зобов`язань за кредитом у 2017, 2018, 2019 роках розміром 100 грн, 105 грн, 130 грн та визнання позичальником цими платежами частини зобов`язань за кредитом (простроченої, поточної заборгованості, чи за конкретний період) не доведено належними та допустимими доказами.

Короткий зміст касаційної скарги

14 липня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2023 року та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

24 липня 2023 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

31 серпня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18), від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17 (провадження № 61-36495св18) та у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що позичальник вчинив дії, які свідчать про визнання боргу, оскільки у 2017, 2018, 2019 роках вносив платежі на погашення кредиту, отже, перебіг строку позовної давності переривався. Суд залишив поза увагою внесення цих платежів, не дослідив належним чином виписку з рахунку, а факт внесення коштів не спростовано належними та допустимими доказами.

Крім того, суди не звернули увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» внесено зміни до Прикінцевих положень ЦК України яким продовжено строки, визначені статтями 257 258 362 559 728 786 1293 ЦК України на строк дії карантину. Банк звернувся до суду 01 червня 2022 року, тобто в межах строку загальної позовної давності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № DNUHAA00000329, згідно з яким банк зобов`язувався надати позичальнику кредитні кошти на строк з 28 грудня 2007 року до 25 грудня 2009 року, у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 7 879,92 доларів США на наступні цілі: 6 300 доларів США на споживчі цілі, а також у розмірі 6,75 доларів США для сплати за реєстрацію предмета застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування відповідно до пункту 1.2 договору; на сплату страхових платежів за договором страхування транспортного засобу від 28 грудня 2007 року № DNUHAA00000329, договором особистого страхування від 28 грудня 2007 року № DNUHLK00000329 на строк до 27 грудня 2008 року у сумі 482,39 доларів США, а також винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 126 доларів США, та у розмірі 964,79 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та згідно з порядком, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 кредитного договору, зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 1,19 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, проценти за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.10 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2 кредитного договору( абзац перший пункту 7.1 кредитного договору).

Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) повинно здійснюватися щомісяця починаючи через місяць у період сплати, за який приймається період з «24» до «28» числа кожного місяця, а саме: позичальник повинен був надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 343,26 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, процентами, винагороді (абзац другий пункту 7.1 кредитного договору).

Відповідно до пункту 7.4 кредитного договору у разі порушення позичальником зобов`язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожний день прострочки, але не менше 1 гривні.

Згідно з пунктом 1.1 кредитного договору від 28 грудня 2007 року № DNUHAA00000329, банк зобов`язався надати кредит шляхом й у межах сум, зазначених у пункті 7.1 договору, а також за умови виконання позичальником умов, передбачених пунктом 2.2.7 договору.

Відповідно до пункту 4.4 кредитного договору від 28 грудня 2007 року №DNUHAA00000329, нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов`язань передбаченої пунктами 4.1, 4.2, 4.3 договору, здійснюється протягом 3 років з дня, коли відповідне зобов`язання повинно бути виконане позичальником.

У пункті 4.5. кредитного договору від 28 грудня 2007 року №DNUHAA00000329 визначено, що термін позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором установлюються сторонами тривалістю 5 років.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № DNUHAA00000329 між банком та ОСОБА_2 28 грудня 2007 року укладений договір поруки № DNUHAA00000329, згідно з яким у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором від 28 грудня 2007 року № DNUHAA00000329, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (пункт 4 договору поруки).

Відповідно до пункту 11 договору поруки цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором.

У пункті 12 договору поруки № DNUHAA00000329 передбачено, що порука за цим договором припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

ОСОБА_1 належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконував, у зв`язку з чим станом на 12 січня 2022 року утворилась заборгованість у розмірі 32 819,15 доларів США, що становить еквівалент - 902 526,62 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту - 4 264,33 доларів США, що становить еквівалент - 117 269,08 грн; заборгованість за процентами - 495,33 доларів США, що становить еквівалент - 13 621,58 грн; комісія - 135,52 доларів США, що становить еквівалент - 3 726,80 грн; пеня - 27 923,97 доларів США, що становить еквівалент - 767 909,18 грн.

Згідно з розрахунком банку ОСОБА_1 11 листопада 2008 року вніс останній платіж за кредитним договором.

24 січня 2022 року позивач направив на адресу відповідачів повідомлення від 18 січня 2022 року з вимогою про погашення простроченої заборгованості.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 виклав заяву про застосування позовної давності (а.с 63-76).

Банк до суду апеляційної інстанції надав докази того, що строк позовної давності не пропущено, оскільки позичальник здійснював платежі, а саме: у 2017 році у розмірі 100,00 грн, у 2018 році - 105,00 грн, у 2019 році - 130,00 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини першою статті509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною другою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Згідно із статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з вимогами статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Встановивши, що право банку порушено ОСОБА_1 внаслідок неналежного виконання зобов`язань, взятих на себе позичальником, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що право банку порушено.

Однак особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у межах строку позовної давності.

Відповідно до положень статей 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У частинах першій, п`ятій статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про застосування строку позовної давності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зроблено висновок, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Пунктом 4.5 кредитного договору передбачено, що терміни позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 5 років.

Судами встановлено, що внаслідок порушення позичальником передбачених пунктом 7.1 договору термінів оплати за кредитом, відповідно до пункту 7.1 кредитного договору строк виконання основного зобов`язання закінчився 25 грудня 2009 року. Тобто перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з 26 грудня 2009 року та закінчився 26 грудня 2014 року.

Проте з позовом до відповідачів банк звернувся лише у червні 2022 року.

За таких обставинах суди попередніх інстанцій, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, встановивши фактичні обставини, що мають істотне значення для розгляду справи, враховуючи вказані норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові про стягнення заборгованості за кредитом (тіла кредиту), процентів, комісії та пені, пред`явленого до позичальника ОСОБА_1 , у зв`язку зі спливом позовної давності.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, урахував правові висновки Верховного Суду, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо переривання строку позовної давності платежами, вчиненими у 2017-2019 роках, є безпідставними, оскільки така сплата проведена після закінчення строку дії кредитного договору та поза межами позовної давності, а сплата боргу позичальником свідчить про визнання боргу та перериває перебіг позовної давності лише у випадку, якщо такі дії вчинено до спливу позовної давності.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 460/1091/15-ц (провадження № 61-1643св18), від 09 березня 2021 року у справі № 274/4040/15-ц (провадження № 61-18109св19).

Крім того, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не прийняв та не дослідив належним чином виписку з рахунку ОСОБА_1 , яка підтверджує внесення платежів у період з 2017-2019 років, подану до суду апеляційної інстанції, оскільки ці доводи не узгоджуються з частиною третьою статті 367 ЦПК України.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Врахувавши, що останнім днем звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 26 грудня 2014 року, а Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, доводи касаційної скарги банку про продовження строків позовної давності у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» на час звернення до суду з цим позовом на увагу не заслуговують і зводяться до неправильного тлумачення норм права.

Посилання АТ КБ «ПриватБанк» як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18), від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17 (провадження У 61-36495св18), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Так у справі № 161/15679/15-ц між сторонами укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, натомість у справі, яка є предметом касаційного перегляду, сторони уклали кредитний договір у вигляді непоновлювальної лінії із визначенням строку кредитування та його розміром.

У справі № 679/1136/21 між сторонами укладений кредитний договір, за умовами якого останнім днем звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 26 вересня 2020 року, а Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року. Натомість у справі, яка є предметом касаційного перегляду, останнім днем звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 26 грудня 2014 року, а Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник