Постанова
Іменем України
29 липня 2020 року
м. Київ
справа № 204/380/18
провадження № 61-4501св19
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В.М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне підприємство «Промгазкомплект»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2018 року у складі головуючого судді Токар Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року у складі суддів: Деркач Н. М., Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Промгазкомплект» (далі - ПП «Промгазкомплект») про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідно до договорів позики від 10 серпня 2016 року та від 20 жовтня 2017 року вона надала ПП «Промгазкомплект» грошові кошти в сумі 1 000 000,00 грн та 300 000,00 грн строком до 31 грудня 2016 року та до 14 листопада 2017 року відповідно. Виконання зобов`язань відповідача за обома договорами позики були забезпечені іпотечним договором від 10 серпня 2016 року, предметом якого є частина будівлі літ. АЕ-2, загальною площею 2 898, 80 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1 .
Посилаючись на невиконання ПП «Промгазкомплект» зобов`язань за договорами позики унаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 1 317 149,31 грн, з яких 1 300 000,00 грн сума основного боргу, 11 700 грн сума інфляційних втрат та 5 449,31 грн - 3% річних, ОСОБА_1 просила у рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за нею права власності на частину будівлі літ. АЕ-2, загальною площею 2 898, 80 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на нього не відповідає вимогам закону, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання питання звернення стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів та позицій інших учасників справи
У березні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу разом із клопотанням про поновлення строку касаційного оскарження, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, не врахували практику Верховного Суду України, відповідно до якої позивач може використати як спосіб захисту порушеного права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності. Крім того, звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності передбачено іпотечним договором, укладеним між сторонами. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій у порушення вимог статей 14 589 ЦК України та статті 33 Закону України «Про іпотеку», згідно якої звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, помилково відмовили у задоволенні позовних вимог та ухвалили необґрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2018 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року, відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Інші учасники справи не скористались своїм правом на надання заперечень (відзиву) на касаційну скаргу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Фактичні обставини справи, які встановлені судами
Встановлено, що між ОСОБА_1 та ПП «Промгазкомплект» 10 серпня 2016 року та 20 жовтня 2017 року були укладені договори позики, за умовами яких позивач передала відповідачу грошові кошти в сумі 1 000 000,00 грн строком до 31 грудня 2016 року та 300 000,00 грн строком до 14 листопада 2017 року, відповідно.
З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за договорами позики, між сторонами 10 серпня 2016 року був укладений договір іпотеки, предметом якого є частина будівлі літ. АЕ-2, загальною площею 2 898,80 кв. м, що розташована по АДРЕСА_1 .
Пунктом 4.1.4 цього договору передбачено, що у випадку невиконання іпотекодавцем зобов`язань за цим або за договором позики, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та за його рахунок задовольнити свою вимогу.
Згідно пункту 5.2. іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса для отримання якого іпотекодержатель подає нотаріусу документи, що підтверджують безспірність заборгованості відповідного позичальника за відповідним основним зобов`язанням.
Відповідно до пункту 5.3, задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання відповідного основного зобов`язання, у порядку встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку»
У зв`язку з невиконанням ПП «Промгазкомплект» зобов`язань щодо повернення суми позики, ОСОБА_1 15 листопада 2017 року направила відповідачу вимогу про повернення суми заборгованості за договором позики, яка залишена останнім без виконання.
Станом на 04 січня 2018 року заборгованість ПП «Промгазкомплект» за договорами позики складає 1 317 149,31 грн, з яких 1 300 000,00 грн сума основного боргу, 11 700,00 грн сума інфляційних втрат та 5 449,31 грн - 3% річних.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Згідно зі статтею 6 та частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто законом визначено способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Відповідно до статті 36 Закону «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що стаття 37 вказаного Закону не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
З урахуванням вимог статей 328 335 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18), від 29 травня 2019 року в справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, які їх регулюють, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку, що визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, відповідно до якого позивач має право реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38 39 ЦК України можливості звернутись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Крім того, такі доводи скарги були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Ухвалені у справі судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 липня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко