Постанова
Іменем України
11 березня 2020 року
м. Київ
справа № 204/5876/17-ц
провадження № 61-20857св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань
(№ 4)», Державна казначейська служба України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Міністерство юстиції України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2019 року у складі судді Самсонової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Міністерство юстиції України, в якій просив стягнути з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка на його користь моральну шкоду в сумі 110 000,00 грн, заподіяну внаслідок тримання в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», що принижує гідність та є поводженням всупереч статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (надалі - Конвенція), що ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Позов мотивований тим, що у період з 16 грудня 2013 року до 25 березня
2015 року він утримувався в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)». Вказує, що умови тримання в установі суперечили нормам національного законодавства та статті 3 Конвенції.
Згідно з довідкою Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» від 15 травня 2018 року у зазначеній установі позивач тримався в таких камерах: камера № 616 площею 7,7 кв. м, розрахована на двох ув`язнених; камера № 618 площею 7,7 кв. м, розрахована на двох ув`язнених; камера № 624 площею 7,7 кв. м, розрахована на двох ув`язнених; камера № 625 площею 7,7 кв. м, розрахована на двох ув`язнених. Проте інформація Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» не відповідає дійсності у зв`язку з тим, що з довідки тієї ж установи від 07 серпня 2017 року, яка була видана ОСОБА_2 , зазначено такі розміри камер: камера № 618 площею 6,71 кв. м, розрахована на двох ув`язнених; камера № 625 площею 6,75 кв. м, розрахована на двох ув`язнених. До 12 лютого 2014 року ці камери були розраховані на трьох ув`язнених, відповідно, на кожного припадало приблизно 2,25 квадратних метра загальної площі камери.
Зазначав, що вищевказані камери не провітрювалися, вікна в камерах не відкривалися, а штучна вентиляція ніколи не працювала. При цьому співкамерник позивача постійно палив цигарки, у результаті чого в камерах постійно стояли клуби тютюнового диму, і позивач змушений був бути пасивним курцем. В камерах були антисанітарні умови: стіни покривала цвіль, були миші, щури, клопи, воші, павуки, таргани, не було необхідних санітарних зручностей. Постільна білизна видавалась в дуже поганому стані і не змінювалась протягом перебування в слідчому ізоляторі. Харчування було погане, їжа була одноманітна. Позивачу, як і іншим ув`язненим його камери, надавалось право митися один раз на тиждень, при цьому на прийняття душу відводилося 15 хвилин. Санітарно-гігієнічні умови в душі були жахливі - на стінах був наліт невідомого походження.
Неодноразові усні скарги позивача на вказані порушення умов утримання, висловлювані прокурору з нагляду за додержанням законності в місцях попереднього ув`язнення при прокурорських обходах та керівництву установи, були залишені без уваги і не призвели до покращення умов тримання в установі.
З огляду на вказане позивач, вважаючи, що умови його тримання в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» є такими, що принижують гідність, а поводження з ним під час тримання під вартою було таким, що порушує положення статті 3 Конвенції, чим йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 110 000,00 грн, просив стягнути з Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка на його користь вказану суму коштів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що тримання позивача в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» було таким, що принижувало його гідність, з ним поводились з порушенням статті 3 Конвенції, проте ОСОБА_1 обрав неправильний спосіб захисту його порушених прав.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2019 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, посилаючись на те, що Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», в умовах якої позивач тримався під вартою у період з 16 грудня 2013 року до 25 березня
2015 року, не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування, отже, очевидним є висновок про те, що норми статті 56 Конституції України та, відповідно, і статей 1173 1174 ЦК України в цьому випадку застосуванню не підлягають, а такий спосіб захисту позивач обрав помилково.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що службові або посадові особи Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» належать до посадових осіб Державної кримінально-виконавчої служби України. Під час виконання своїх службових обов`язків керуються відповідними положеннями та нормативно-правовими актами, які закріплені в Законі України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та Законі України «Про попереднє ув`язнення», Кодексом етики та службової поведінки персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України та Конвенцією. Таким чином, співробітники Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» є службовими особами державного органу виконавчої гілки влади, а отже, матеріальна та моральна шкода, яка завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою відповідно до статті 56 Конституції України.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив Міністерства юстиції України на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, обґрунтовуючи свою позицію тим, що позивач не надав суду доказів, які підтверджують завдання йому моральних страждань та порушення вимог статті 3 Конвенції, також не обґрунтував визначений розмір моральної (немайнової) шкоди та не зазначив, із чого він при цьому виходить.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу
№ 204/5876/18 з Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи колегією у складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_1 у період з 16 грудня 2013 року до
25 березня 2015 року утримувався під вартою в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», тобто 1 рік 3 місяці та 9 днів, що підтверджується листом Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» від 15 травня 2018 року № 3/2-86-18/71-83.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилається на те, що тримання його в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» було таким, що принижує його гідність, а поводження з ним було таким, що порушує статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статі 389 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Зокрема, нормами частин чотири і вісім статті 10 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги)передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
Так, відповідно до статті 3 Конвенції, на яку посилається позивач у своєму позові, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
24 січня 1997 року Україна ратифікувала Європейську конвенцію про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, яка набрала чинності в Україні 01 вересня 1997 року. Вказаною конвенцією передбачено створення Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі - Комітет). Комітет, шляхом здійснення інспекцій, перевіряє поводження з позбавленими волі особами з метою посилення, у разі необхідності, захисту таких осіб від катувань чи нелюдського або такого, що принижує їхню гідність, поводження чи покарання.
Зазначений Комітет надав Україні рекомендаційні норми, згідно з якими на одного ув`язненого в камері, призначеній для кількох ув`язнених, чи в приміщенні гуртожитку має припадати не менше 4 кв. м площі.
Зазначене також знайшло своє відображення у численних рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у рішеннях у справах «Невмержицький проти України», № 54825/00, п. 66, ECHR 2005?II (витяги)); «Мельник проти України», № 72286/01, п. 103, від 28 березня 2006 року, «Яковенко проти України», № 15825/06, п. 84, від 25 жовтня 2007 року; «Двойних проти України», № 72277/01, п. 66, від 12 жовтня 2006 року); «Іглін проти України» № 39908/05 від 12.04.2012 року; «Давидов та інші проти України», № № 17674/02 і 39081/02 від 01 липня 2010 року; «Горбатенко проти України».
У вказаних рішеннях Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що оскільки заявники утримувалися в СІЗО в камерах, де на них припадало площі менше, ніж рекомендовано Україні Комітетом, у зв`язку з браком особистого простору було визнано умови тримання заявників під вартою нелюдськими і такими, що принижують гідність. Отже, мало місце порушення статті 3 Конвенції.
При цьому статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
З огляду на це Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що тримання позивача в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» було таким, що принижує його гідність, що з ОСОБА_1 поводились всупереч нормам статті 3 Конвенції.
Однак колегія суддів не може погодитись із висновком судів попередніх інстанцій про відмову в позові ОСОБА_1 у зв`язку з обранням позивачем неправильного способу захисту його порушених прав.
Обґрунтовуючи свої висновки, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, вказував, що позивач, звертаючись із позовом до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», як на підставу своїх позовних вимог посилається на положення статті 56 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Аналогічне положення також міститься у статтях 1173 1174 ЦК України, які визначають, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також їх посадовими чи службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи посадових осіб.
До суб`єктів відповідальності згідно з нормами статей 1173 1174 ЦК України належать органи державної влади і управління, які реалізують надані державою функції та повноваження у сфері управління, їх виконавчі органи, посадові або службові особи вказаних державних органів. Основними ознаками органів державної влади є: органи держаної влади є складовою частиною апарату (механізму) держави, уповноважені на здійснення завдань і функцій держави, наділені повноваженнями від імені держави (державно-владними повноваженнями). Наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади, не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади.
У пункті 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що норми статті 56 Конституції України не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.
Суди попередніх інстанцій установили, що Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» (ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14316882) є юридичною особою та за організаційно-правовою формою є державною організацією (установою, закладом).
Державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно-визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.
Положеннями ж частин першої та другої статті 96 ЦК України встановлено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.
З огляду на вказане у сукупності суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», в умовах якої позивач тримався під вартою у період з 16 грудня 2013 року до 25 березня 2015 року, не є органом державної влади або органом місцевого самоврядування, а тому норми статті 56 Конституції України та, відповідно, статей 1173 1174 ЦК України в цьому випадку застосуванню не підлягають, і такий спосіб захисту позивач обрав помилково.
Однак, дійшовши таких висновків, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, що відповідачем у позові також визначено Державну казначейську службу України, а по суті таким відповідачем є держава Україна, яка гарантує дотримання прав громадян та інших осіб (іноземців, осіб без громадянства), у тому числі і під час відбування покарання. В разі встановлення порушення таких прав саме за рахунок держави відшкодовується завдана шкода.
Таке положення відповідає правовим висновкам, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19 (пункти 30, 43, 44, 43).
Крім того, висновок судів першої й апеляційної інстанцій про те, що визначивши відповідачем у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок тримання в умовах, що принижує гідність, а також внаслідок поводження всупереч статті 3 Конвенції, установу відбування покарання, яка не є державним органом, позивач помилково послався на норми статті 56 Конституції України та, відповідно, статей 1173 1174 ЦК України, не відповідає вимогам чинного законодавства України.
Статтею 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4) є складовою Державної кримінально-виконавчої служби України, на яку покладено завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань (стаття 1 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»), отже, є установою, яка шляхом виконання відповідних повноважень здійснює правозастосовні та правоохоронні функції держави Україна. У своїй діяльності державна установа виконання покарань керується, зокрема, кримінально-виконавчим законодавством України, завданням якого, крім іншого, є визначення правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав і законних інтересів.
Обґрунтовуючи наявність душевних і фізичних страждань, позивач вказував, що у період з 16 грудня 2013 року до 25 березня 2015 року він утримувався в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)». Камери, в яких він перебував, не провітрювалися, вікна в камерах не відкривалися, а штучна вентиляція ніколи не працювала. При цьому співкамерник позивача постійно палив цигарки, в результаті чого в камерах постійно стояли клуби тютюнового диму, і позивач змушений був бути пасивним курцем. В камерах були антисанітарні умови: стіни покривала цвіль, були миші, щури, клопи, воші, павуки, таргани; не було необхідних санітарних зручностей. Постільна білизна видавалась в дуже поганому стані і не змінювалась протягом перебування в слідчому ізоляторі. Харчування було погане, їжа була одноманітна. Позивачу, як і іншим ув`язненим його камери, надавалось право митися один раз на тиждень, при цьому, на прийняття душу відводилося 15 хвилин. Санітарно-гігієнічні умови в душі були жахливі - на стінах був наліт невідомого походження. Такі обставини встановили суди першої та апеляційної інстанцій на підставі досліджених доказів.
Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для присудження позивачу компенсації завданої йому моральної шкоди відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України, оскільки особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Суд виходить з того, що дії, наведені вище, призвели до приниження гідності позивача протягом тривалого часу.
У зв`язку з наведеним Верховний Суд зазначає, що в межах розгляду цієї справи права позивача, які були порушені бездіяльністю відповідача - Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», може бути відновлено шляхом компенсації моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн, розмір якої визначено судом за критеріями, що мають істотне значення та належать до характеру порушень, обставин справи з урахуванням критерію справедливості відшкодування.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 , з урахуванням розумності і справедливості, підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн, заподіяної внаслідок тримання в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», що принижують гідність та є поводженням всупереч статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 412 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову з мотивів, наведених у цій постанові.
Керуючись статтями 400 409 412 415 416 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня
2019 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунка на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5 000,00 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун