Постанова
Іменем України
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 205/4477/17
провадження № 61-15287св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2018 року у складі судді Шавули В. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про витребування чайна із чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 14 березня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сідоровим І. М., їй належить на праві власності трикімнатна квартира загальною площею 70,1 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на вказану квартиру не було нею зареєстроване у Бюро технічної інвентаризації м. Дніпропетровська, однак за приписами статті 128 ЦК України (в редакції, чинній на день укладання договору купівлі-продажу), право власності на нерухоме майно вважалось набутим з дати укладання нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири.
Вона не мешкала у спірній квартирі з червня 2005 року у зв`язку із тим, що була змушена доглядати за хворою матір`ю, а коли повернулася у червні 2017 року, то дізналася, що новим власником квартири є відповідач ОСОБА_2 , з якою будь-яких договорів вона не укладала.
Вказувала, що спірне нерухоме майно вибуло з її власності поза її волею, а тому просила суд витребувати на свою користь з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_2 нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння було відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2018 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що договір купівлі-продажу квартири від 02 серпня 2016 року, на підставі якого відповідач ОСОБА_2 придбала спірну квартиру, є чинним та не оскаржувався позивачем у встановленому законом порядку. Позивачем не оскаржувалися у встановленому законом порядку й інші угоди, передуючі договору купівлі-продажу квартири від 02 серпня 2016 року на підставі якого відповідач ОСОБА_2 придбала вказану квартиру.
З огляду на наведене суди дійшли висновків про те, що вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про витребування майна з чужого незаконного володіння є такими, що заявлені передчасно, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на ту обставину, що відповідно до приписів статті 128 ЦК України (в редакції закону станом на 08 жовтня 1999 року) право власності у неї виникло з моменту передачі речі, а відсутність факту реєстрації договору купівлі-продажу жодним чином не впливає на виникнення права власності у набувача за таким договором.
Заявник вказує, що місцевий суд витребував у Комунального підприємства «Дніпропетровське МБТІ» оригінали матеріалів інвентарної справи на вказану квартиру, однак такі надані суду не були, місцевий суд залишив цю обставину поза увагою та матеріали інвентарної справи не дослідив, а суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув. Вважає, що судами було допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
ОСОБА_1 зазначає також, що нею до суду апеляційної інстанції було подано заяву про забезпечення позову, однак в порушення норм статті 153 ЦПК України вказана заява розглянута не була.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому у жовтні 2019 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, посилаючись на її необґрунтованість.
Вказувала, що суди дійшли правильних висновків стосовно того, що позивачем не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що саме вона є власником спірної квартири.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.
11 вересня 2019 року справа № 205/4477/17 надійшла до Верховного Суду.
12 вересня 2019 року справу передано судді-доповідачу Журавель В. І.
Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., судді, які входять до складу колегії: Висоцька В. С., Фаловська І. М.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07 грудня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01 листопада 1999 року, виданого ВАТ «Дніпромістобуд» згідно з розпорядженням № П-1680, квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8
14 березня 2000 року між ОСОБА_5 , яка діяла від свого імені, та як законний представник неповнолітнього ОСОБА_8 , а також за дорученням та від імені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , та позивачем ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, згідно якого ОСОБА_1 придбала вказану квартиру.
Матеріали справи містять свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1 від 01 листопада 1999 року, яке було видане ВАТ «Дніпромістобуд» згідно з розпорядженням № П-1680, на ім`я ОСОБА_9
30 грудня 2015 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Є. В., за умовами якого ОСОБА_9 продала, а ОСОБА_10 придбав у власність спірну квартиру АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2016 року, яке набрало законної сили, припинено право власності ОСОБА_10 на квартиру АДРЕСА_1 та визнано право власності на вказану квартиру за ОСОБА_11
20 травня 2016 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою Ю. О., відповідно до умов якого ОСОБА_11 продав, а ОСОБА_3 придбав у власність спірну квартиру.
У подальшому, 02 серпня 2016 року, між ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В., згідно якого ОСОБА_2 придбала спірну квартиру.
Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кейтельгіссер О. М. 26 червня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 в державній реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири від 14 березня 2000 року
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Верховний Суд України у постанові від 02 листопада 2016 року у справі № 522/10652/15-ц вказав, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, а майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язується з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця стаття передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом статті 388 ЦК України можливості витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача. Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, потрібно встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи вибуло це майно з володіння власника з його волі.
На вказаний правовий висновок посилається Велика Палата Верховного Суду та не відступала від нього (постанови від 05 грудня 2008 року в справах № 522/2110/15-ц, 522/2201/15-ц, 522/2202/15-ц ).
Суди вказували, що на час розгляду справи чинними є договір купівлі-продажу від 14 березня 2000 року відповідно до якого позивач ОСОБА_1 придбала спірну квартиру та договір купівлі-продажу квартири від 02 серпня 2016 року, на підставі якого відповідач ОСОБА_2 придбала вказану квартиру.
З протоколу судового засідання від 19 лютого 2018 року вбачається, що обговорювалось питання дослідження матеріалів інвентарної справи, а 14 березня 2018 року суд першої інстанції надіслав до Комунального підприємства «Дніпропетровське МБТІ» Дніпропетровської обласної ради лист, в якому просив забезпечити явку свого представника із матеріалами інвентарної справи на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Доказів надання місцевому суду матеріалів інвентарної справи на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та отримання Комунальним підприємством «Дніпропетровське МБТІ» Дніпропетровської обласної ради вказаного листа матеріали справи не містять.
За змістом частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходили з того, що позивач не довела, що договір купівлі-продажу квартири від 02 серпня 2016 року, на підставі якого відповідач ОСОБА_2 придбала вказану квартиру, є нечинним, оскільки він не оскаржувався нею у встановленому законом порядку. Крім того ОСОБА_1 не оскаржувала у встановленому законом порядку й інші угоди, передуючі договору купівлі-продажу квартири від 02 серпня 2016 року, на підставі якого відповідач ОСОБА_2 придбала вказану квартиру.
Відповідно до частини другої статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Частинами першою, другою статті 12 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи апеляційним судом) визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
За загальним правилом, суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.
Відповідно до частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду: з`ясовує питання про склад учасників судового процесу; у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору; визначає характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює; з`ясовує обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень; з`ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються учасниками справи; вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції; за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; за клопотанням учасників справи вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову; вчиняє інші дії, пов`язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.
Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції відповідно до статті 365 ЦПК України наділений повноваженнями встановлювати обставини справи, збирати та досліджувати докази.
Нормами цивільного процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.
Оскільки місцевий суд матеріалів інвентарної справи не досліджував, питання на чиє ім`я було видано розпорядження від 01листопада 1999 року № П-1680 та кому видавалось свідоцтво про право власності на спірне житло не з`ясовував, як і не встановив чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи вибуло це майно з володіння власника з його волі, а суд апеляційної інстанції на вищевикладене належної уваги не звернув, висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову є передчасним.
З огляду на вищенаведене колегія суддів приймає довід касаційної скарги про те, що судами було допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Колегія суддів зауважує, що рішенням місцевого суду, одночасно з вирішенням справи по суті було скасовано заходи забезпечення позову застосовані ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 жовтня 2018 року.
В матеріалах справи (а. с. 163-165) міститься заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, подана до суду апеляційної інстанції в якій позивач просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам проводити реєстраційні дії зі спірним майном.
Доказів того, що вказана заява була розглянута апеляційним судом матеріали справи не містять, що вказує на порушення пункту 7 частини першої статті 365 ЦПК України відповідно до якого суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду за клопотанням учасників справи вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову.
Таким чином колегія суддів приймає довід касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що в порушення норм статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову апеляційним судом розглянута не була.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Враховуючи те, що місцевий суд не встановив всіх фактичних обставин справи, а суд апеляційної інстанції на це належної уваги не звернув, висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову є передчасним, а тому справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
О. С. Ткачук
І. М. Фаловська