11.07.2024

№ 205/6351/16-ц

Постанова

Іменем України

09 квітня 2020 року

місто Київ

справа № 205/6351/16-ц

провадження № 61-10926св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Кристалбанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство «Терра Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 13 вересня 2017 року у складі судді Нижного А. В. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2018 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Кристалбанк»

(далі - ПАТ «Кристалбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 03 квітня 2007 року № 68-Ф/07/3 у розмірі 151 216, 47 грн.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 03 квітня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Інвест-Кредит Банк» (далі - ЗАТ «Інвест-Кредит Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 68-Ф/07/3, згідно з умовами якого банк надав відповідачу кредит шляхом відкриття відкличної невідновлювальної кредитної лінії у сумі 130 000, 00 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти за користування ними і комісії.

08 січня 2008 року між ЗАТ «Інвест-Кредит Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит (нова редакція кредитного договору від 03 квітня 2007 року № 68-Ф/07/3), згідно з умовами якого банк надав відповідачу кредит у сумі 125 000, 00 грн з кінцевим терміном повернення до 08 січня 2038 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти за користування ними, проте свої зобов`язання належним чином не виконав, допустив прострочення повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за кредитним договором станом на 10 травня 2016 року в розмірі 151 216, 47 грн.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач заперечував проти задоволення заявлених позовних вимог, стверджував про необґрунтованість розміру заборгованості, а також про недоведеність отримання ним кредитних коштів.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2018 року, позов ПАТ «Кристалбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кристалбанк» заборгованість за договором про іпотечний кредит від 08 січня 2008 року (нова редакція кредитного договору від 03 квітня 2007 року № 68-Ф/07/3) станом на 10 травня 2016 року у розмірі 151 216, 47 грн, яка складається з: 118 863, 28 грн - заборгованість за сумою кредиту; 1 511, 68 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 792, 42 грн - проценти за користування кредитом; 20 346, 41 грн - прострочені проценти за користування кредитом; 6 547, 39 грн - пеня за прострочення сплати процентів; 474, 38 грн - пеня за прострочення сплати кредиту; 183, 70 грн - 3 % річних та втрати від інфляції за несвоєчасне погашення кредиту; 2 497, 21 грн - 3 % річних та втрати від інфляції за несвоєчасну сплату процентів.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалося тим, що відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, допустив прострочення повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за кредитним договором станом на 10 травня 2016 року у розмірі 151 216, 47 грн. Суди дійшли висновків, що відповідач всупереч положенням статті 60 ЦПК України не надав суду достатніх доказів, які б спростовували факт існування заборгованості. Суди не взяли до уваги посилання відповідача на недоведеність заявленого до стягнення розміру заборгованості, оскільки відповідачем не наданого доказів на підтвердження неправильності складеного позивачем розрахунку.

Апеляційний суд додатково зазначив, що відповідачем не доведено, що ним не укладалися кредитні договори та не отримувалися за ними грошові кошти.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у лютому 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2018 року, справу направити на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник стверджує про невідповідність висновків судів обставинам справи у зв`язку з неповним їх з`ясуванням. Зазначає, що позивач не надав суду обґрунтованого розрахунку заборгованості. Вважає, що ПАТ «Кристалбанк» не довів виконання банком обов`язку з надання кредитних коштів ОСОБА_1 , а також їх отримання заявником, висновки судів у цій частині ґрунтуються на неналежних доказах. Також заявник зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази правонаступництва ПАТ «Кристалбанк» стосовно первісного кредитора.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а оскаржувані судові рішення без змін. Вважає доводи касаційної скарги безпідставними, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX

(далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2018 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 03 квітня 2007 року між ЗАТ «Інвест-Кредит Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 68-Ф/07/3, згідно з умовами якого банк надав відповідачу кредит шляхом відкриття відкличної невідновлювальної кредитної лінії у сумі 130 000, 00 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит і сплатити проценти за користування ними і комісії.

Відповідно до підпункту 2.1.1 кредитного договору банк зобов`язується для проведення кредитного обслуговування позичальника відкрити для обліку розрахунків за кредитом рахунок № НОМЕР_1 .

За змістом підпункту 2.1.2 кредитного договору кредит, за наявності вільних кредитних ресурсів, надається шляхом видачі готівки з каси банку, перерахування коштів із позичкового рахунку за реквізитами, зазначеними позичальником у заявках або платіжних дорученнях в межах 130 000, 00 грн.

У період з 04 квітня 2007 року до 20 квітня 2007 року у порядку, встановленому кредитним договором, відповідачу надано кредит на загальну суму 130 000, 00 грн, що підтверджується наданою позивачем випискою про рух коштів за рахунком № НОМЕР_1 у Публічному акціонерному товаристві «Терра Банк» (далі - ПАТ «Терра Банк») з 03 квітня 2007 року до 22 грудня 2014 року.

Відповідно до зазначеної виписки відповідач сплачував кошти на погашення заборгованості за кредитним договором.

Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, допустив прострочення повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за кредитним договором на 10 травня 2016 року становила 151 216, 47 грн та складалася з: 118 863, 28 грн - заборгованість за сумою кредиту;

1 511, 68 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 792, 42 грн - проценти за користування кредитом; 20 346, 41 грн - прострочені проценти за користування кредитом; 6 547, 39 грн - пеня за прострочення сплати процентів; 474, 38 грн - пеня за прострочення сплати кредиту; 183, 70 грн - 3 % річних та втрати від інфляції за несвоєчасне погашення кредиту; 2 497, 21 грн - 3 % річних та втрати від інфляції за несвоєчасну сплату процентів, що підтверджується наданими позивачем банківськими виписками.

Згідно з пунктом 1.3 Статуту ПАТ «Терра Банк», затвердженого черговими загальними зборами акціонерів 29 квітня 2013 року, ПАТ «Терра Банк» є правонаступником усіх прав та обов`язків Закритого акціонерного товариства «Терра Банк», яке згідно з рішенням Загальних зборів акціонерів від 25 грудня 2007 року, є правонаступником всіх прав та обов`язків ЗАТ «Інвест-Кредит Банк».

Таким чином, ПАТ «Терра Банк» є правонаступником ЗАТ «Інвест-Кредит Банк» у спірних правовідносинах.

Постановою Правління Національного банку України від 06 серпня 2014 року № 463/БТ «Про піднесення Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» до категорії проблемних» ПАТ «Терра Банк» віднесено до категорії проблемних, а постановою Правління НБУ від 21 серпня 2014 року № 518 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» до категорії неплатоспроможних» ПАТ «Терра Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 серпня 2014 року № 72 «Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації» вирішено розпочати процедуру виведення ПАТ «Терра Банк» з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 22 серпня 2014 року.

На підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 листопада 2014 року № 122 та наказу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 листопада 2014 року № 232 продовжено здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Терра Банк» на один місяць до 22 грудня 2014 року включно та продовжено повноваження уповноваженої особи на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Терра Банк» Ірклієнка Ю. П. на один місяць до 22 грудня 2014 року.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 грудня 2014 року за № 159 вирішено розпочати процедуру ліквідації ПАТ «Терра Банк» строком на 1 рік з 24 грудня 2014 року до 23 грудня 2015 року включно.

Відповідно до пункту 1 Статуту Публічного акціонерного товариства «Перехідний Банк «Кристалбанк» цей Перехідний банк є правонаступником визначених відповідно до плану врегулювання, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 жовтня 2014 року, активів (уключаючи права за договорами забезпечення) та обов`язків за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями ПАТ «Терра Банк». Засновником ПАТ «Перехідний Банк «Кристалбанк» є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, якому належить 100 % банку.

22 грудня 2014 року між ПАТ «Терра Банк» та ПАТ «Перехідний Банк «Кристалбанк» складено та підписано акт приймання-передавання активів та зобов`язань неплатоспроможного банку ПАТ «Терра Банк», відповідно до пункту 1 якого неплатоспроможний банк передає, а перехідний банк, як правонаступник, приймає активи неплатоспроможного банку, включаючи забезпечення за ними, які визначено у Плані врегулювання та у Реєстрі договорів про здійснення активних операцій та договорів забезпечення (додаток № 1 до цього акту), крім випадків передбачених цим актом.

Відповідно до зазначеного акта приймання-передавання активів та зобов`язань від 22 грудня 2014 року ПАТ «Перехідний Банк «Кристалбанк» передано також актив, який виник із кредитного договору, укладеного між ЗАТ «Інвест-Кредит Банк» та ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з пункту 1.1 «Реєстр активних операцій з фізичними особами» додатку № 1 до акта.

Відповідно до пункту 1.3 Статуту ПАТ «Кристалбанк», затвердженого рішенням акціонера від 12 березня 2015 року, цей банк є правонаступником всього майна, прав та зобов`язань ПАТ «Перехідний Банк «Кристалбанк».

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо правонаступництва кредитора

Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд вважає обґрунтованим здійснити їх системний аналіз.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зокрема, відповідно до статей 512 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин першої, десятої та дванадцятої статті 42 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції Закону України від 04 липня 2014 року № 1586-VII, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Фонд на підставі плану врегулювання приймає рішення про утворення перехідного банку із передачею всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку. Перехідний банк утворюється у формі публічного акціонерного товариства. Перехідний банк провадить свою діяльність у порядку та в межах вимог, встановлених для цього банку нормативно-правовими актами Фонду. Перехідному банку передаються всі або визначена відповідно до плану врегулювання частина активів і зобов`язань неплатоспроможного банку. Перехідний банк у порядку правонаступництва набуває всіх прав за переданими йому активами (включаючи права за договорами забезпечення), а також набуває обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів.

Відповідно до положень статей 516 517 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Як встановлено судами, згідно з актом приймання-передавання активів та зобов`язань неплатоспроможного банку ПАТ «Терра Банк» від 22 грудня 2014 року ПАТ «Перехідний Банк «Кристалбанк» прийняло активи неплатоспроможного банку виключно згідно з реєстром договорів, що є додатком до цього акта, у тому числі і за кредитним договором, укладеним між ЗАТ «Інвест-Кредит Банк» та ОСОБА_1 .

Зважаючи на наведене, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що до ПАТ «Кристалбанк», який є правонаступником ПАТ «Перехідний Банк «Кристалбанк», не перейшли права вимоги за кредитним договором, укладеним між ЗАТ «Інвест-Кредит Банк» та ОСОБА_1 .

Щодо обґрунтованості розміру заборгованості

Відповідно до частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На обґрунтування позовних вимог банк надав суду розрахунок заборгованості, з яким відповідач не погодився. Втім, відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на спростування такого розміру заборгованості, зокрема платіжних документів щодо сплати щомісячних чергових платежів, не заявлялися клопотання про призначення судової економічної (бухгалтерської) експертизи.

Зважаючи на наведене, доводи заявника про необґрунтованість розміру заборгованості зводяться виключно до припущень, містять вимогу щодо переоцінки наявних у справі доказів. Заявник під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій не надав доказів на спростування доводів позивача та на підтвердження заперечень проти позову, не скористався правом заявлення клопотання про проведення судової економічної (бухгалтерської) експертизи, не надав на підтвердження заперечень доказів погашення заборгованості, зокрема платіжних документів.

Натомість банк, звернувшись до суду з позовом, надав детальний розрахунок заборгованості із зазначенням усіх її складових, виписки за рахунком заявника.

Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 11 ЦПК України 2004 року, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 57 ЦПК України 2004 року).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України 2004 року).

Статтею 59 ЦПК України 2004 року передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

Отже, установивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, суди дійшли правильного висновку, що позичальник не виконує належним чином зобов`язання за кредитним договором, що є підставою для стягнення з позичальника заборгованості за кредитом відповідно до вимог статті 526 ЦК України, якою передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Посилання заявника на відсутність у справі, яка переглядається, оригіналів первинних бухгалтерських документів, як на підставу для висновку про невиконання умов договору банком та, як наслідок, неотримання заявником грошових коштів за кредитним договором, умови якого у подальшому переглядалися та викладалися сторонами у новій редакції, є помилковими, оскільки суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів) окремо.

Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено усі зібрані у справі докази, на підставі системного аналізу яких і зроблено висновок про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що доводи відповідача про неотримання коштів спростовані наявними у справі доказами.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи наведене, Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 13 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко