№ 206/2658/22

Постанова

Іменем України

10 серпня 2023 року

місто Київ

справа № 206/2658/22

провадження № 61-4693св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження - державний виконавець Самарського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Бутенко Оксана Миколаївна,

заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2023 року, постановлену суддею Чертковою Н. І., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Биліни Т. І., Зайцевої С. А., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

ОСОБА_1 у вересні 2022 року звернувся до суду зі скаргою, в якій просив:

- визнати дії державного виконавця Самарського відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Бутенко О. М. (далі - державний виконавець), пов`язані зі складанням розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим листом № 206/3378/14-ц, неправомірними;

- зобов`язати державного виконавця здійснити перерахунок заборгованості за аліментами у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з урахуванням квитанцій, поданих боржником ОСОБА_1 , щодо перерахування коштів на утримання доньки ОСОБА_3 та з дотриманням приписів частини третьої статті 197 Сімейного кодексу України (далі - СК України) (у редакції, яка діяла до 05 жовтня 2016 року).

ОСОБА_1 обґрунтовував скаргу тим, що за заявою ОСОБА_2 державний виконавець Бутенко О. М. 10 лютого 2022 року відкрила виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо виконання виконавчого листа, виданого 04 лютого 2022 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з нього аліментів на доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку щомісячно, але не менш ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати надходження позовної заяви до суду, тобто з 26 травня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття.

Зазначену постанову отримав 07 червня 2022 року, а рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2014 року не отримував та не був обізнаний щодо стягнення з нього аліментів.

ОСОБА_1 наполягав, що він у добровільному порядку утримував не тільки доньку, а й всю родину, оскільки подружжя не було розлучене, мешкали разом однією сім`єю, вели спільний побут та мали спільний бюджет, мали всі ознаки, притаманні родині.

За період з 26 травня 2014 року до дня подання цієї скарги він у добровільному порядку перерахував дружині та донці кошти в розмірі 156 210, 82 грн. Ці грошові перекази здійснені без позначки «аліменти», проте з єдиною метою -виконання обов`язків з утримання родини і дитини, зокрема тому ОСОБА_1 вважав, що державний виконавець помилково не врахував ці платежі на погашення заборгованості зі сплати аліментів.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Державний виконавець Бутенко О. М. подала відзив на скаргу, в якому зазначила, що сплата аліментів на користь доньки не є виконанням рішення суду про стягнення аліментів, оскільки стягувачем за виконавчим листом є ОСОБА_2 . Також виконавець врахувала платежі, здійснені ОСОБА_1 на користь стягувача, перерахувала борг та надала довідку-розрахунок заборгованості, відповідно до якої станом на 30 вересня 2022 року борг за аліментами складає 88 561, 88 грн.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 17 січня 2023 року, залишеною без змін Дніпровським апеляційним судом від 23 березня 2023 року, Самарський районний суд м. Дніпропетровська задовольнив скаргу ОСОБА_1 .

Суд визнав неправомірними дії державного виконавця Бутенко О. М., пов`язані з неправильним розрахунком заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим листом № 206/3378/14 ц.

Зобов`язав державного виконавця Бутенко О. М. здійснити перерахунок заборгованості за аліментами у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з урахуванням квитанцій, наданих боржником ОСОБА_1 , щодо перерахування коштів ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 та з дотриманням приписів частини третьої статті 197 СК України (у редакції, яка діяла до 05 жовтня 2016 року).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що заборгованість ОСОБА_1 має бути розрахована державним виконавцем саме з 05 жовтня 2016 року, а не з 26 травня 2014 року, оскільки згідно з частиною третьою статті 197 СК України до 04 жовтня 2016 року стягувач зобов`язана була зазначити та довести поважність причин непред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки про рішення суду, яким стягнуто аліменти, їй було відомо з дня його ухвалення - 11 червня 2014 року. ОСОБА_2 у заяві про примусове виконання рішення суду будь-яких причин непред`явлення виконавчого листа до виконання у строк понад вісім років не зазначила, а державний виконавець Бутенко О. М. такі причини не встановила.

Також суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виснував, що грошові кошти, перераховані ОСОБА_2 , хоч і не містять відомостей про призначення платежу «аліменти», проте грошові перекази здійснені ОСОБА_1 з метою виконання обов`язку з утримання дитини до досягнення нею повноліття, тому існують правові підстави для зарахування грошових коштів, переказаних ОСОБА_1 на банківську картку ОСОБА_2 , у рахунок погашення заборгованості в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1. Водночас кошти, які перераховані на банківську карту доньки ОСОБА_3 , яка не є стороною виконавчого провадження, виконавець не може врахувати як аліменти, оскільки дитина є неповнолітньою, та аліменти на неї стягуються на користь матері.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 30 березня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_2 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 2607/386/2012 (провадження № 61-13617св21), від 01 червня 2022 року у справі № 759/4666/20 (провадження № 61-19514св21), щодо обов`язку подання суду належних доказів, які міститимуть відомості про тип, призначення платежу, у справах про стягнення аліментів;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 521/20575/19 (провадження № 61-12133св21), щодо застосування статей 31 32 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- суди першої та апеляційної інстанцій не повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, неправильно встановили обставини справи;

- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили свої рішення на підставі неналежних доказів, зокрема на підставі виписки з банківських рахунків боржника, які не свідчать про те, що переказані кошти є аліментами.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скарги від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 11 квітня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що державний виконавець Бутенко О. М. реалізовує виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите 10 лютого 2022 року за заявою стягувача ОСОБА_2 на підставі виконавчого листа № 206/3378/14-ц, виданого 04 лютого 2022 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку щомісячно, але не менш ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати надходження позовної заяви до суду, тобто з 26 травня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття.

Зазначену постанову боржник отримав 07 червня 2022 року та 19 липня 2022 року подав виконавцю заяву щодо здійснення перерахунку заборгованості за аліментами, обґрунтовувану необізнаністю з рішенням суду про стягнення аліментів та добровільним утриманням доньки.

У довідці-розрахунку заборгованості щодо виконавчого листа від 04 лютого 2022 року № 206/3378/14-ц зазначено, що сукупний розмір заборгованості за аліментами з травня 2014 року до травня 2022 року становить 153 904, 82 грн.

Згідно з виписками Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» щодо переказів коштів за період з 01 січня 2014 року до 13 квітня 2022 рокуОСОБА_1 перерахував ОСОБА_2 суму в 108 215, 30 грн, а доньці ОСОБА_3 23 312, 00 грн.

Відповідно до виписки по картці Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» у 2020-2021 роках ОСОБА_1 перерахував ОСОБА_2 кошти на загальну суму 14 183, 52 грн.

Після відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 перерахував на банківську карту доньки ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму 10 500, 00 грн, що підтверджується відповідними квитанціями з відміткою про призначення платежу «аліменти».

Отже, у період часу з 26 травня 2014 року до дня подання скарги - 07 вересня 2022 року ОСОБА_1 в добровільному порядку перерахував дружині та донці 156 210, 82 грн.

Після подання цієї скарги до суду державний виконавець Бутенко О. М. частково врахувала платіжні документи, подані із заявою про перерахунок заборгованості, та згідно з уточненою довідкою-розрахунком заборгованості за виконавчим листом від 04 лютого 2022 року № 206/3378/14-ц сукупний розмір заборгованості за аліментами з травня 2014 року до вересня 2022 року становить 86 561, 88 грн (станом на травень 2022 року - 99 215, 26 грн).

Право, застосоване судом

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

За статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

На підставі статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно зі статтею 71 Закону «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі, зокрема, надходження виконавчого документа на виконання від стягувача. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Пунктом 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, визначено, що виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

У частині третій статті 195 СК України зазначено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Відповідно законодавець визначив обов`язок виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами та водночас імперативно передбачив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 на обґрунтування доводів скарги на дії державного виконавця посилався на безпідставне неврахування виконавцем квитанцій про перерахунок коштів на утримання дитини, сплачених на банківську картку стягувача ОСОБА_2 та на банківську картку доньки ОСОБА_3 . Заявник звертав увагу суду на те, що грошові перекази здійснені без позначки «аліменти», проте з метою виконання обов`язку з утримання дитини.

Суди першої та апеляційної інстанцій, з`ясувавши обставини справи та оцінивши докази, подані учасниками справи, зробили обґрунтовані висновки про те, що оскільки ОСОБА_1 до 07 червня 2022 року, тобто до отримання постанови про відкриття виконавчого провадження у справі, не був ознайомлений із рішенням суду від 11 червня 2014 року про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки, тому він у здійснених грошових переказах не зазначав відомості про таке призначення платежу як «аліменти», проте незазначення таких даних у квитанціях не спростовує того, що перерахунок коштів на користь стягувача боржник здійснював саме з метою надання утримання дитини.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 2607/386/2012

(провадження № 61-13617св21), від 01 червня 2022 року у справі № 759/4666/20 (провадження № 61-19514св21).

Верховний Суд відхиляє наведені доводи заявниці з таких підстав.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19

(провадження № 14-166цс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Так, у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 2607/386/2012 (провадження № 61-13617св21), на яку посилається заявниця, зазначено, що ухвалою суду визнано мирову угоду, укладену між позивачкою та відповідачем, згідно з якою батько зобов`язався щомісячно сплачувати матері аліменти на дітей у добровільному порядку. У пункті 4 мирової угоди передбачено, що аліменти за увесь період, зазначений

у пунктах 2, 3 цієї угоди, батько зобов`язується сплачувати матері щомісячними платежами до 5 (п`ятого) числа кожного наступного місяця, з моменту затвердження угоди судом шляхом поштового переказу на адресу реєстрації матері. Отже, сторони визначили порядок сплати боржником аліментів - шляхом поштового переказу на адресу матері. Суд першої інстанції встановив, що боржник не надав доказів того, що банківська картка, на яку здійснювався переказ грошових коштів, належить стягувачу, а електронні перекази за допомогою поштового зв`язку не містять жодних відомостей про тип, призначення платежу. Суд першої інстанції не встановив, що перераховані кошти є аліментами із зазначенням будь-яких слів, словосполучення які б свідчили про це, а не є добровільною участю батька у витратах на дітей чи участі в інших витратах колишньої дружини та їх дітей. Боржник не надав доказів сплати аліментів саме в порядку, передбаченому пунктом 4 мирової угоди. Врахувавши наведені обставини, Верховний Суд дійшов переконання, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про правомірність дій державного виконавця та невстановлення підстав для задоволення скарги.

У постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 759/4666/20 (провадження № 61-19514св21) зазначено, що суди встановили, що боржник не надав доказів, що оспорювані квитанції доводили саме таке призначення платежів як аліменти, враховуючи те, що він визнавав понесення додаткових витрат на дитину. За таких обставин Верховний Суд дійшов переконання, що суди зробили обґрунтований висновок про правомірність дій державного виконавця та невстановлення підстав для задоволення скарги в оскарженій частині.

У справі, що переглядається, Верховний Суд дійшов переконання, що наведені заявницею ОСОБА_2 у касаційній скарзі постанови Верховного Суду ухвалені у справах за неподібних фактичних обставин, тому такі приклади не є релевантними.

У такому висновку Верховний Суд керується тим, що за обставинами справи № 2607/386/2012 (провадження № 61-13617св21) порядок сплати аліментів був погоджений сторонами у мировій угоді, затвердженій судом, проте боржник не надав доказів сплати аліментів саме в цьому порядку. За обставинами справи № 759/4666/20 (провадження № 61-19514св21) боржник визнавав понесення додаткових витрат на дитину, а тому, оскільки в квитанціях не зазначено призначення платежу, неможливо встановити, чи грошові кошти є аліментами чи є додатковими витратами на неї.

Натомість у справі, що переглядається, між батьками дитини не існувало угод щодо порядку сплати грошових коштів на утримання їхньої доньки; про існування рішення суду щодо стягнення аліментів боржнику не було відомо до отримання ним постанови про відкриття виконавчого провадження; про понесення додаткових витрат на дитину боржник не зазначав та суди цю обставину не встановили; боржник зазначав, що сплачував саме аліменти на доньку.

Додатково Верховний Суд врахував неоднозначну та непослідовну процесуальну поведінку заявниці, яка у касаційній скарзі навела суперечливі твердження, зазначивши, що боржник не довів, що сплачені ним кошти є аліментами на дитину. Проте, у іншій частині тексту її касаційної скарги зазначила таке: « ОСОБА_2 стверджує, що не подавала на виконання виконавчий лист на стягнення аліментів, тому що у сторін була домовленість про перерахування цих коштів без подання виконавчого листа на виконання, боржник казав, що буде допомагати їй, але зазначений розмір допомоги та платежі були нерегулярними та недостатніми». Верховний Суд дійшов переконання, що це твердження заявниці доводить, що кошти, сплачені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , є саме аліментами на дитину.

Відтак висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 2607/386/2012 (провадження № 61-13617св21), від 01 червня 2022 року у справі № 759/4666/20

(провадження № 61-19514св21), не підлягають врахуванню у справі, що переглядається, оскільки ці висновки сформульовані за відмінних фактичних обставин.

Доводи касаційної скарги про врахування судом апеляційної інстанції окремої думки судді Верховного Суду у справі № 2607/386/2012

(провадження № 61-13617св21) замість правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у зазначеній справі, не є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду з огляду на те, що передусім ЦПК України не передбачає такої підстави для скасування судового рішення, як врахування окремої думки судді; по-друге, як зазначено, висновки Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 2607/386/2012 (провадження № 61-13617св21) зроблені за неподібних фактичних обставин, а тому правильно не враховані судами першої та апеляційної інстанцій.Верховний Суд наголошує, що за приписами частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд врахував, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, узгоджуються з такими висновками Верховного Суду, зробленими у справах з подібними фактичними обставинами.

У постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 642/6906/16-ц (провадження № 61-26229св18) зазначено, що боржник стверджував, що грошові кошти сплачував як добровільну виплату аліментів. Будь-яких доказів на підтвердження наявності інших зобов`язань боржника перед стягувачем до суду не надано, як і не надано доказів на підтвердження відмови стягувача від отримання банківських переказів від боржника. Суд врахував, що при грошових переказах через термінал самообслуговування банку у платника не було технічної можливості самостійно зазначати призначення платежу, всі платежі позначалися як «поповнення банківської картки в терміналі самообслуговування».

У постановах від 18 листопада 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-7500св20) та від 26 травня 2021 року у справі № 569/11466/20 (провадження № 61-1534св21) Верховний Суд зробив висновки, що виконавець повинен враховувати кошти, сплачені боржником на користь стягувача, оскільки чинне законодавство не передбачає права та обов`язку у виконавця вимагати від боржника надання квитанцій із зазначенням призначення грошових переказів на ім`я стягувача й не враховувати безпосередньо копії наданих квитанцій.

У постанові Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 707/999/21 (провадження № 61-11411св22) враховано те, що немає відомостей про існування у боржника перед стягувачем будь-яких інших зобов`язань, які є відмінними від зобов`язань зі сплати аліментів. Сплата боржником на користь стягувача грошових коштів у спірний період здійснювалася зі сталою періодичністю. Також Верховний Суд врахував суперечливу процесуальну позицію стягувача щодо спірних коштів, яка у скарзі на дії державного виконавця посилалася на те, що не отримувала зазначених коштів, в апеляційній скарзі на ухвалу суду першої інстанції стверджувала, що кошти, які перераховував їй боржник, є платою за користування майном (побутовою технікою, меблями тощо), а у відзиві на касаційну скаргу звертала увагу, що із виписки за картковим рахунком неможливо встановити особу, яка перерахувала їй ці кошти.

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі № 199/2951/21 (провадження № 61-1769св23) встановлено, що між стягувачем та боржником немає інших грошових зобов`язань, окрім аліментних. Стягувач не заперечувала отримання від боржника тих грошових переказів, де вона була зазначена отримувачем, а матеріали справи не містять відомостей щодо відмови стягувача від отримання грошових переказів, здійснених боржником. Наведене свідчить про часткове добровільне виконання боржником свого обов`язку зі сплати аліментів. Враховуючи, що боржник надав копії квитанцій про здійснення платежів на користь стягувача, у державного виконавця не було підстав не враховувати надані боржником квитанції під час визначення заборгованості зі сплати аліментів.

Реалізовуючи стандарт переважаючої переконливості в оцінці обставин справи, що переглядається, та доказів, поданих учасниками справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що квитанції без зазначення призначення платежу «аліменти», надані на підтвердження сплати боржником на користь стягувача аліментів, мали бути враховані державним виконавцем при обрахунку заборгованості ОСОБА_1 за аліментами. Доказів на підтвердження наявності інших зобов`язань боржника перед стягувачем у матеріалах справи немає, як і не надано доказів відмови останньої від отримання грошових переказів від боржника. Додатково потрібно врахувати, що позиція стягувача щодо природи спірних коштів є суперечливою, що також у сукупності з іншими доказами доводить, що грошові кошти, сплачені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , є саме аліментами на дитину.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 521/20575/19

(провадження № 61-12133св21).

За обставинами справи № 521/20575/19 за скаргою на неправомірні дії державного виконавця щодо розрахунку загального розміру заборгованості за аліментами у виконавчому провадженні, заявник посилався на те, що для сплати аліментів на двох дітей відкрив на ім`я свого старшого сина банківський рахунок для сплати аліментів та за період з вересня 2015 року до вересня 2019 року шляхом перерахування коштів на цю картку сплатив аліменти на загальну суму 102 838, 09 грн, проте сплата цих коштів не була врахована виконавцем при обрахуванні розміру заборгованості за аліментами. Заявник вважав таку бездіяльність протиправною, тому звернувся до суду.

Верховний Суд у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 521/20575/19 (провадження № 61-12133св21) зазначив, що відповідно до частини першої статті 31 ЦК України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Відповідно до частини першої статті 32 ЦК України крім правочинів, передбачених статтею 31 ЦК України, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. В контексті частини першої статті 32 ЦК України неповнолітні вправі самостійно розпоряджатися своїм заробітком стипендією або іншими доходами, які вони одержали відповідно до законодавства. Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що отримання аліментів та розпорядження цими грошовими коштами не можна віднести до дрібних побутових правочинів, тобто до досягнення чотирнадцятирічного віку дитина не мала передбаченої законом цивільної дієздатності на вчинення таких дій. Також Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що аліменти на дитину стягнуто на користь її матері, тому перерахунок коштів на картку дитини не свідчить про належне виконання аліментних зобов`язань.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду, оскільки суди зобов`язали державного виконавця Бутенко О. М. здійснити перерахунок заборгованості за аліментами у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з урахуванням квитанцій про перерахунок коштів на банківську картку ОСОБА_2 . Натомість щодо коштів, перерахованих ОСОБА_1 на банківську картку доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на той час була малолітньою, суди виснували, що ці кошти правильно не враховані виконавцем при обрахунку розміру заборгованості за аліментами, оскільки аліменти на дитину стягуються на користь її матері; ОСОБА_3 не є стороною виконавчого провадження; стягувачем у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 є ОСОБА_2 . Такі висновки судів у справі, що переглядається, узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 521/20575/19

(провадження № 61-12133св21) про те, що перерахунок коштів на банківську картку дитини не є належним виконанням аліментних зобов`язань.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, неправильно встановили обставини справи не підтвердилися. Ці доводи не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов переконання, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак