Постанова
Іменем України
01 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 206/6521/17-ц
провадження № 61-7067св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Клименко Наталія Леонідівна,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача -адвокат Роговська Алла Олександрівна,
треті особи:Восьма дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Клименко Наталії Леонідівни, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Восьма дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про застосування наслідків нікчемного правочину.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат - ОСОБА_6 , який за життя 27 грудня 2014 року склав заповіт на її ім`я, ОСОБА_2 , яка була працівником патронатної служби Територіального центру обслуговування, та ОСОБА_7 , яка померла у червні 2017 року й спадщину не приймала.
Спадкодавець був інвалідом І групи по зору, не міг читати, писати, потребував сторонньої допомоги та догляду, тому під час підписання заповіту були порушені норми частини четвертої статті 207 ЦК України та пункту 5 глави 9 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України у редакції, чинній на час посвідчення заповіту (розпорядження спадкодавця щодо права на підпис правочину іншій особі, якщо фізична особа у зв`язку із хворобою не може підписати документ власноручно). При цьому за життя ОСОБА_6 узгодив з нею, що спірне нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , яка була власністю померлого та їх матері - ОСОБА_8 , мала в цілому перейти до її дочки - ОСОБА_1 , на випадок їхньої смерті.
Зазначала, що заповіт від 27 грудня 2014 року містить запис друкованим шрифтом прізвища та ініціалів померлого, у той час як особа набуває прав та обов`язків і здійснює їх під своїм ім`ям, під час складання заповіту також не було зазначено місце посвідчення та часу його складення, що є порушенням форми заповіту, передбаченої статтею 1247 ЦК України. Не дотримано Правила ведення нотаріального діловодства, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2010 року № 3253/5, а саме відсутня інформація, що заповіт записано нотаріусом зі слів заповідача, не зазначено, через які фізичні вади заповідач не може сам прочитати заповіт, при тому, що повна сліпота ОСОБА_6 не давала йому змоги не тільки читати, а й писати.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_5 , уточнивши позовні вимоги, просила суд застосувати наслідки недійсного правочину до заповіту, складеного 27 грудня 2014 року від імені ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідченого державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_12, зареєстрованого в реєстрі № 1-1418, у зв`язку з його недійсністю та нікчемністю.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня 2018 року у складі судді Маштака К. С. позов ОСОБА_5 задоволено.
Застосовано наслідки недійсного правочину до заповіту НАЕ 172587, складеного 27 грудня 2014 року від імені ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідченого державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_12, зареєстрованого в реєстрі № 1-1418, у зв`язку з його нікчемністю.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 640,00 грн.
Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня 2018 рокузадоволено.
Заочне рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 31 січня 2018 рокуу цивільній справі № 206/6521/17-ц за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , третя особа: Восьма дніпровська державна нотаріальна контора, про застосування наслідків нікчемного правочину скасовано.
Призначено справу до розгляду в загальному позовному провадженні.
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 померла.
Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 лютого 2019 року залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_5 - її дочку ОСОБА_1 , яка підтримала позовні вимоги ОСОБА_5 .
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2019 року у складі судді Маштака К. С. позов ОСОБА_1 задоволено.
Застосовано наслідки недійсного правочину до заповіту, складеного 27 грудня 2014 року від імені ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посвідченого державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_12, зареєстрованого в реєстрі № 1-1418, у зв`язку із його недійсністю та нікчемністю.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640,00 грн і витрати, пов`язані з проведенням судової почеркознавчої експертизи у розмірі 9 043,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний позивачем заповіт від 27 грудня 2014 року всупереч положенням статей 207 1247 ЦК України містить підпис від імені ОСОБА_6 особисто, у той час як він у зв`язку із сліпотою був позбавлений можливості здійснювати читання та бачення написаної інформації, а також поставити власноручний підпис у тексті документу без стороннього втручання, що підтверджується висновком експерта № 2649-19 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 22 серпня 2019 року. Такі обставини ставлять під обґрунтований сумнів законність форми та порядку посвідчення заповіту, вільність волевиявлення померлого й бажання настання відповідних правових наслідків.
Крім того, в оспорюваному заповіті відсутня вказівка, що він складений у нотаріальній конторі із зазначенням адреси такої контори та нотаріального округу, не зазначено точний час складення заповіту (година та хвилини). Отже, такий заповіт складено з порушенням форми заповіту, тому згідно з вимогами частини першої статті 1257 ЦК України заповіт є нікчемним.
При цьому обидва примірника оспорюваного заповіту містять посвідчувальний напис на звороті оформлюваного документа, однак на лицьовому боці не зазначена частина цього посвідчувального напису, як того вимагають Правила ведення нотаріального діловодства.
Також при посвідченні заповіту було порушено вимоги щодо обов`язковості посвідчення при свідках, оскільки свідок ОСОБА_9 не знав української мови і не зміг прочитати заповіт вголос повністю та передав прочитання заповіту іншому свідкові.
Згідно з висновком експерта № 2649-19 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 206/6521/17 від 22 серпня 2019 року підписи від імені ОСОБА_6 в графі «Заповідач: ОСОБА_6 » у двох примірниках заповіту, складеного 27 грудня 2014 року від імені ОСОБА_6 , що посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_12 та зареєстрований в реєстрі за № 1-1418 - виконані ОСОБА_6 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Роговської А. О. , задоволено.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 30 жовтня 2019 року скасовано.
Узадоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 960,00 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що нотаріусом було встановлено особу заповідача - ОСОБА_6 , та свідків, перевірено їх дієздатність, заповідачу роз`яснено зміст статей 1235 1241 1254 1307 ЦК України, заповіт містить особистий підпис заповідача, що підтверджено експертизою, є підписи двох свідків, один з яких зачитав зміст заповіту, дату і час його складення, тобто за формою і змістом відповідає нормам законодавства.
Крім того, можливість особисто ставити підпис підтвердила й поштарка, яка вказала, що спадкодавець за життя особисто отримував пенсію та ставив свій підпис на відомості про одержання. Таку можливість особистого підпису підтвердив в судовому засіданні й експерт.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Клименко Н. Л., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржене судове рішення й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та Верховного Суду України (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скаргидо суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 206/6521/17-ц з Самарського районного суду м. Дніпропетровська.
Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Восьма дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про застосування наслідків нікчемного правочину призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції допустив невідповідність висновків фактичним обставинам справи, не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню. Крім того, обов`язковою підставою для касаційного оскарження, що передбачена у статті 389 ЦПК України, є відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме стосовно дійсності/нікчемності заповіту, підписаного абсолютно сліпою людиною (порушені норми частини четвертої статті 207 ЦК України та пункти 5, 6 глави 9 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у редакції, чинній на час посвідчення заповіту (розпорядження спадкодавця щодо права на підпис правочину іншій особі, якщо фізична особа у зв`язку із хворобою не може підписати документ власноручно)), у присутності свідків, один з яких не зміг прочитати заповіт у зв`язку з тим, що не володіє українською мовою (невідповідність порядку посвідчення), невідповідність заповіту формі, встановленій Правилами ведення нотаріального діловодства, зокрема, відсутність часу складання заповіту.
Вимоги щодо форми заповіту встановлені статтею 1247 ЦК України, щодо посвідчення - статтями 1248, 1249, 1251-1253 ЦК України, а наслідком їх порушення є нікчемність заповіту (частина перша статті 1257 ЦК України).
Так, у рішенні суду першої інстанції були наведені численні порушення при посвідченні заповіту від 27 грудня 2014 року як норм, визначених ЦК України, так і норм підзаконних актів, що регулюють нотаріальну діяльність та регламентують порядок складення нотаріальних документів.
При цьому суд апеляційної інстанції фактично розглянув заповіт на предмет його вчинення, а не недійсності та нікчемності, що суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 473/1584/16-ц (провадження № 61-8101св18).
Також, скасовуючи рішення суду першої інстанції, яким було встановлено нікчемність оспорюваного заповіту, апеляційний суд не мотивував незастосування статті 1257 ЦК України, як спеціальної норми, та не обґрунтував неправомірність застосування цієї норми судом першої інстанції.
Отже, апеляційний суд не здійснив юридичної оцінки всіх фактичних обставин справи та доводів позивача, обмежився лише формальними висновками про те, що заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів, без врахування спеціальних норм закону та підзаконних нормативних актів. Проте такий висновок суду апеляційної інстанції суперечить правовому висновку, викладеному Верховним Судом України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2424цс16: «...при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину із зазначених підстав необхідно враховувати, що ці норми передбачають загальну підставу для нікчемності правочину і застосовуються лише в тому випадку, якщо в ЦК України немає спеціальної підстави (норми) для цього.».
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2020 року представник ОСОБА_2 - адвокат Роговська А. О., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржене судове рішення є законним і обґрунтованим, апеляційний суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку доказам, наданим позивачем.
Зазначала, що оспорюваний ОСОБА_1 заповіт від 27 грудня 2014 року складений у письмовій формі та посвідчений нотаріусом відповідно до вимог діючого законодавства України, яким також передбачено, що кожна дієздатна особа може за життя визначити долю належного їй на праві власності майна, склавши заповіт.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності від 23 січня 2001 року, виданого виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів (а. с. 7, т. 1).
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 15 жовтня 2002 року ОСОБА_6 набув право власності на 1/2 частину квартири, що належала ОСОБА_8 (а. с. 8 , т. 1).
Відповідно до медичного висновку від 26 жовтня 2011 року № 882 ОСОБА_6 є інвалідом І групи по зору (а. с. 81, т. 1).
Згідно з довідкою Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська від 07 лютого 2013 року № 359/06/22 ОСОБА_6 перебував на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Самарському районі м. Дніпропетровська та отримував пенсію по першій групі інвалідності від загального захворювання по зору з 06 серпня 1988 року і довічно (а. с. 81, т. 1).
27 грудня 2014 року державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_12 складено заповіт, згідно з яким ОСОБА_6 , у зв`язку із хворобою та похилим віком у присутності свідків, які особисто незацікавлені у складенні заповіту: ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , на випадок своєї смерті заповів належне йому рухоме та нерухоме майно де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, усі майнові права та обов`язки, які належатимуть йому на день смерті (кожному в рівних частках) ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .
Заповіт власноручно підписаний заповідачем ОСОБА_6 (а. с. 13-14, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (а. с. 12, 42, т. 1).
16 травня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 (а. с. 41, т. 1).
17 травня 2017 року ОСОБА_5 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті її брата - ОСОБА_6 (а. с. 15, 40, т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_5 (а. с. 197, т. 1), правонаступником якої є ОСОБА_1 (а. с. 4-5, т. 2).
ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_7 (а. с. 38, 71, т. 2).
13 червня 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулися до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 (а. с. 23-24, т. 2).
16 лютого 2019 року ОСОБА_4 звернулася до Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 (а. с. 37, т. 2).
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали свідоцтвом про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7 (а. с. 68, т. 2).
Згідно з висновком експерта № 2649-19 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 206/6521/17-ц від 22 серпня 2019 року підписи від імені ОСОБА_6 в графі «Заповідач: ОСОБА_6 » у двох примірниках заповіту, складеного 27 грудня 2014 року від імені ОСОБА_6 , що посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_12 та зареєстрований в реєстрі за № 1-1418 - виконані ОСОБА_6 (а. с. 11-17, т. 3).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Клименко Н. Л., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржене судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до статей 1216 1217 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Статтею 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Частиною першою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.
Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Згідно з пунктом 1 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджено наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, заповіт особисто підписує заповідач.
Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою.
На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.
Таким чином, законодавством передбачено випадки, коли посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках.
Судом установлено, що оспорюваний позивачем заповіт від 27 грудня 2014 року містить підпис від імені ОСОБА_6 особисто.
Корім того, в оспорюваному заповіті нотаріусом зазначено, що заповіт прочитано вголос свідками у зв`язку з похилим віком та хворобою ОСОБА_6 . Та ними підписано заповіт.
Відповідно до підпункту 1.3 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України у заповіті зазначаються місце і час складення заповіту, дата та місце народження заповідача.
Згідно з пунктом 2 глави 1 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріальні дії вчиняються у приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваного правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу.
Згідно з оспорюваним заповітом він не містить вказівки, що заповіт складений у нотаріальній конторі із зазначенням адреси такої контори та нотаріального округу, в одному із його примірників не зазначено час складання такого заповіту, тоді як в іншому вказано, що у зв`язку з похилим віком та хворобою ОСОБА_6 , заповіт прочитано вголос особисто свідками та власноручно підписано у присутності нотаріуса о 12 годині 30 хвилин.
Державний нотаріус Восьмої дніпровської державної нотаріальної контори ОСОБА_12, яка посвідчувала цей заповіт, у судовому засіданні пояснила, що, мабуть, забула записати час підписання заповіту свідками: ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , у другому примірнику.
Враховуючи викладені обставини справи й отримані експертні висновки, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що оспорюваний заповіт від 27 грудня 2014 року містить особистий підпис заповідача ОСОБА_6 , що відповідає нормам чинного законодавства.
При посвідченні заповіту не було порушено вимоги, обов`язкові щодо такого посвідчення при свідках.
Заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.
Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина третя статті 203, частина друга статті 1257 ЦК України); 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Судом установлено, що нотаріусом було встановлено особу заповідача - ОСОБА_6 , та свідків, перевірено їх дієздатність, заповідачу роз`яснено зміст статей 1235 1241 1254 1307 ЦК України, заповіт містить особистий підпис заповідача, дату і час його складання, підписи свідків.
Отже, апеляційним судом встановлено, що волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його внутрішній волі.
Вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 89 263-264 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясували обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками апеляційного суду.
Доводи касаційної скарги про те, що у зв`язку із сліпотою ОСОБА_6 був позбавлений можливості поставити власноручний підпис в тексті документу без стороннього втручання, що ставить під сумнів законність форми та порядку посвідчення заповіту, вільність волевиявлення померлого й бажання настання відповідних правових наслідків не заслуговують на увагу, оскільки факт особистого підписання заповіту заповідачем підтвердили свідки, один з яких прочитав вголос заповіт і вони підписалися.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи, в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Клименко Наталії Леонідівни, залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 березня 2020 року
залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець