Постанова
Іменем України
26 березня 2020 року
м. Київ
справа № 208/4055/17
провадження № 61-12266св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державна казначейська служба України,
третя особа - Прокуратура Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Заводського районного суду міста Дніпропетровська від 08 травня 2018 року у складі судді Похвалітої С. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2019 року у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа - Прокуратура Дніпропетровської області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 19 травня 2009 року відносно неї прокуратурою Самарського району міста Дніпропетровська було порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 205 КК України.
Того ж дня її було затримано працівниками міліції та поміщено до ІВС міста Дніпропетровська.
05 серпня 2009 року відносно неї також було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 та частиною другою статті 366 КК України.
07 серпня 2009 року її було звільнено із ізолятора тимчасового утримання.
18 жовтня 2012 року було винесено постанову про закриття кримінальної справи відносно неї за відсутністю в діях складу злочину.
Отже, незаконне слідство відносно неї тривало з 19 травня 2009 року до 18 жовтня 2012 року тобто 41 місяць, з яких вона 3 місяці провела в ІТТ.
Наведені обставини підтверджені ухвалою суду від 26 червня 2015 року.
До цього часу відшкодування спричиненої шкоди відповідно до вказаного рішення на її користь не виплачено.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з Державної казначейської служби за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду 919 552 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Заводського районного суду міста Дніпропетровська від 08 травня 2018 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 350 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Судовий збір віднесено за рахунок держави.
В іншій частині позову відмовлено.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 позбавлена можливості виконати ухвалу Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2015 року, якою було лише визначено розмір завданої позивачу шкоди 350 000 грн, внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у кримінальній справі.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2019 року апеляційну скаргу Прокуратури Дніпропетровської області залишено без задоволення, а рішення Заводського районного суду міста Дніпропетровська від 08 травня 2018 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Крім того, апеляційний суд зазначив про те, що враховуючи вимоги статті 82 ЦПК України, обставини встановлені ухвалою у цивільній справі, що набрало законної сили, тобто ухвалою Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2015 року за заявою ОСОБА_1 , не підлягають доказуванню при розгляді справи, тому відсутні підстави для здійснення перерахунку та збільшення вже встановленої ухвалою суду розміру моральної шкоди, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення визначеної судом суми.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року Перший заступник прокурора Дніпропетровської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу нарішення Заводського районного суду міста Дніпропетровська від 08 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач у 2015 році скористалася своїм правом, передбаченим статтями 1-4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», та звернулася до Самарського районного суду міста Дніпропетровська із заявою про визначення розміру моральної шкоди, завданої правоохоронними органами, про що 26 червня 2015 року було постановлено ухвалу, яка набрала законної сили.
Проте, суди попередніх інстанцій незважаючи на наявність зазначеної ухвали повторно безпідставно стягнули з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 350 000 грн.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що на час звернення до суду з цим позовом ухвалу Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2015 року неможливо виконати.
Ціна цієї позовної заяви становить 919 552 грн та на момент винесення судом першої інстанції рішення у справі № 208/4055/17 перевищувала 500 розмірів прожиткового мінімуму.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19 травня 2009 року відносно ОСОБА_1 прокуратурою Самарського району міста Дніпропетровська було порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого частиною другою статті 205 КК України та того ж дня її було затримано працівниками міліції та поміщено до ІТУ міста Дніпропетровська.
05 серпня 2009 року відносно ОСОБА_1 також було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 та частиною другою статті 366 КК України.
07 серпня 2009 року ОСОБА_1 було звільнено з ізолятора тимчасового утримання.
18 жовтня 2012 року винесено постанову про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за відсутністю в діях складу злочину.
Ухвалою Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Колегії суддів судової палати з цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних справ і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року, за заявою ОСОБА_1 було вирішено питання про визначення розміру завданої позивачу моральної шкоди у розмірі 350 000 грн, внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у кримінальній справі за обвинувачем у вчинені злочинів, передбачених частиною другою статті 205, частиною третьою статті 28, частиною другою статті 205, частиною другою статті 364, частиною другою статті 366, частиною третьою статті 212, частинами першою, третьою статті 358, статтею 218 КК України.
На виконання ухвали Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2015 року щодо відшкодування їй моральної шкоди, ОСОБА_1 звернулася до Державної казначейської служби України в особі Управління державної казначейської служби України у місті Кам`янське Дніпропетровської області із заявою про видачу чека, але їй було відмовлено та повідомлено про неможливість його видачі.
Вказана відмова була мотивована тим, що ОСОБА_1 необхідно подати до органу Казначейства за місцезнаходження органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності, якого заподіяно шкоду документи, а саме: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунку, на який слід перерахувати кошти; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів.
Згідно з листом Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 27 грудня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено, що вона не отримувала виконавчий лист, але згідно із заявленими нею вимогами на підставі яких було визначено розмір шкоди, вона не є стягувачем, що є необхідною умовою для видачі виконавчого листа відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з листом Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 09 лютого 2018 року, адресованим на ім`я Керівника Дніпродзержинської місцевої прокуратури Захарова М. Ю., 30 листопада 2016 року адвокат позивача ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про видачу копії ухвали суду та виконавчого листа, у зв`язку з чим, копію ухвали вона отримала, а виконавчий лист не виданий. Роз`яснено також, що Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не визначено порядку звернення до виконання ухвал суду, якими визначено розмір шкоди та до компетенції суду не відноситься роз`яснення законодавства.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
13 вересня 2019 року справа № 208/4055/17 надійшла до Верховного Суду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 55 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Частиною другою статті 1 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Статтею 4 Закону № 266/94-ВР встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР виникає в особи у випадку повної реабілітації.
Разом з тим згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Вказані правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31-32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» («CANTONI v. FRANCE»), заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява «№ 20372/11).
Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.
За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, стягуючи на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 350 000 грн, врахував те, що ОСОБА_1 незаконно тривалий час перебувала під слідством і судом з вини посадових осіб органів державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, взяв до уваги вимоги розумності, виваженості та справедливості, в результаті чого дійшов обґрунтованого висновку, що визначений ним розмір відшкодування відповідатиме інтересам позивача.
Також суди, враховуючи вимоги статті 82 ЦПК України, правильно зазначили про те, що обставини встановлені ухвалою у цивільній справі, що набрало законної сили, тобто ухвалою Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2015 року за заявою ОСОБА_1 , не підлягають доказуванню при розгляді справи, тому відсутні підстави для здійснення перерахунку та збільшення вже встановленої ухвалою суду розміру моральної шкоди.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій незважаючи на наявність ухвали Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2015 року повторно безпідставно стягнули з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 350 000 грн, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Для забезпечення реалізації Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» набрав чинності Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами, які відповідно до Закону мають право приймати такі рішення.
Так, відповідно до пунктів 26, 35 вказаного Порядку, казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави та сумою, встановленою у судовому рішенні; шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.
У разі здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку, стягувачі подають документи зазначені у пункті 6 цього Порядку, до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду.
Пунктом 6 вказаного Порядку передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб:
- заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв`язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім`я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення);
- оригінал виконавчого документа;
- судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);
- оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).
Відповідно до вимог статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред`явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.
Статтею 14 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник, де стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ, а боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
Враховуючи вимоги Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, для виконання рішення суду про стягнення спричинено моральної шкоди, шляхом списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) обов`язковою умовою для його виконання є наявність виконавчого листа, який видається на виконання рішення суду, а також вимоги Закону України «Про виконавче провадження», який визначає вимоги до виконавчого листа, де вказуються обов`язково стягувач та боржник.
Також враховуючи роз`яснення Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 27 грудня 2017 року позивач ОСОБА_1 за даним рішенням не є стягувачем, що є необхідною умовою для видачі виконавчого листа, згідно до вимог Закону України про виконавче провадження, а також зазначено, що Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не визначено порядку звернення до виконання ухвал суду, якими визначено розмір шкоди та до компетенції суду не відноситься роз`яснення законодавства.
У зв`язку із викладеним позивач ОСОБА_1 позбавлена можливості виконати ухвалу Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 26 червня 2015 року, якою лише було визначено розмір завданої позивачу шкоди 350 000 грн, внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у кримінальній справі.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.
Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо клопотання Першого заступника прокурора Дніпропетровської області про розгляд справи за участю представника Генеральної прокуратури України.
У липні 2019 року Перший заступник прокурора Дніпропетровської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, зокрема просив справу розглядати за участю представника Генеральної прокуратури України.
Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розгляд цієї справи в касаційному порядку проведений Верховним Судом за правилами статті 401 ЦПК України в порядку письмового провадження, в якому учасники справи не повідомляються про такий розгляд.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити в задоволенні клопотання Першого заступника прокурора Дніпропетровської області про розгляд за участю представника Генеральної прокуратури України справи за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, третя особа - Прокуратура Дніпропетровської області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду за касаційною скаргою Першого заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Заводського районного суду міста Дніпропетровська від 08 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2019 року.
Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Дніпропетровської області залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду міста Дніпропетровська від 08 травня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська