№ 208/857/17

Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 208/857/17

провадження № 61-4378св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

треті особи: Приватне підприємство «Автопорт», приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Моісієнко Валентина Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області

від 24 липня 2017 року у складі судді Похвалітіної С. М. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі -

ПАТ «Укрсоцбанк»), треті особи: Приватне підприємство «Автопорт» (далі - ПП «Автопорт»), приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Моісієнко В. М., про припинення іпотечного договору.

Позовна заява мотивована тим, що 15 січня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі -

АКБ СР «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та

ПП «Автопорт» в особі директора ОСОБА_1 був укладений кредитний договір про надання відновлюваної кредитної лінії, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у межах максимального ліміту заборгованості до 269 000 грн зі сплатою 18 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту до 14 січня 2009 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між АКБ

СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 15 січня 2007 року укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру

АДРЕСА_1 .

У лютому 2009 року позивач виїхала працювати за кордон, повернулась в Україну лише через 7 років - в грудні 2016 року.

ПАТ «Укрсоцбанк» ніяких вимог або претензій до ОСОБА_1 щодо повернення кредиту протягом восьми років не заявляв. Про те, що іпотека не припинена, а борг ПП «Автопорт» не погашений, позивач дізналась лише після повернення в Україну. Вважає, що іпотечний договір має бути припинений на підставі статті 559 ЦК України.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила припинити дію іпотечного договору (іпотеку) від 15 січня 2007 року, укладеного між АКБ

СР «Укрсоцбанк» та позивачем.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 липня 2017 року позов задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до суду з позовом до

ПАТ «Укрсоцбанк», треті особи: ПП «Автопорт», приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Моісієнко В. М., про припинення іпотечного договору.

Припинено дію іпотечного договору (іпотеку) від 15 січня 2007 року

(з майновим поручителем), укладеного між АКБ СР «Укрсоцбанк» та

ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Моісієнко В. М., зареєстрованого в реєстрі за № 60.

Стягнуто з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ПАТ «Укрсоцбанк» протягом строку дії іпотечного договору від 15 січня 2007 року жодних вимог про стягнення заборгованості до позивача як поручителя не пред`являв, тому відповідно до статті 559 ЦК України та умов вказаного договору іпотека підлягає визнанню припиненою, а позовні вимоги

ОСОБА_1 - задоволенню.

ОСОБА_1 з 15 лютого 2009 року до 18 грудня 2016 року перебувала за межами України, а про порушення свого права вона дізналася лише

у 2016 році, тому наявні правові підстави для застосування положень частини п`ятої статті 267 ЦК України та поновлення строку для звернення до суду.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня

2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що відповідно до вимоги банку від 12 липня 2016 року та матеріалів виконавчого провадження ПАТ «Укрсоцбанк» реалізував своє право на стягнення заборгованості, пред`явивши вимоги тільки до

ПП «Автоповорот». Жодних вимог до ОСОБА_1 , як майнового поручителя, відповідачем не пред`являлось. Отже іпотека припинилася в силу вимог статті 559 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. При цьому на відносини з права застави не поширюються норми

статті 559 ЦК України щодо припинення поруки, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572-593) глави 49 ЦК України та спеціальним законом.

Підстави припинення права застави визначені статтею 593 ЦК України, а щодо іпотеки, як її окремого виду, також і статтями 17, 18, 19 Закону

України «Про іпотеку».

Оскільки підстави припинення іпотеки, як окремого виду забезпечення виконання зобов`язання, безпосередньо врегульовані окремими нормами цивільного закону, суд не може вдаватися до аналогії закону і застосовувати норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов`язання незалежно від ступеня їх подібності в суті відносин чи найменуванні сторін.

Крім того, сприйняття положення частини першої статті 583 ЦК України про те, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель), як підстави для застосування статті 559 ЦК України, суперечить змісту статті 8 ЦК України щодо аналогії закону. Правові статуси поручителя і майнового поручителя врегульовані окремо, з суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення і для вирішення спорів з їх участю шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону , що конкретно їх регулюють.

ПАТ «Укрсоцбанк» вважає, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про припинення договору іпотеки з підстав, передбачених

статтею 559 ЦК України ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. Основне зобов`язання за кредитним договором про надання відновлюваної кредитної лінії не виконане.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання. Такої підстави для припинення іпотеки як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимоги кредитора за основним зобов`язанням, цей Закон не передбачає.

Разом з тим, строк позовної давності для звернення до суду з позовом про припинення іпотечного договору сплив 15 січня 2010 року, проте суди на вказані обставини уваги не звернули.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

15 серпня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 січня 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири

АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 05 квітня 2001 року.

Між АКБ СР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та

ПП «Автопорт» в особі директора ОСОБА_1 15 січня 2007 року був укладений кредитний договір про надання відновлюваної кредитної лінії, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у межах максимального ліміту заборгованості до 269 000 грн зі сплатою 18 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту до 14 січня 2009 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між АКБ

СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 15 січня 2007 року укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру

АДРЕСА_1 .

Пунктами 1.3.1, 6.3 іпотечного договору передбачено, що кінцевий термін погашення заборгованості за кредитом встановлений до 14 січня 2009 року. Договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до припинення основного зобов`язання. Дія договору також припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, зокрема законом України «Про іпотеку».

Встановлено, що кредитор звернувся до боржника (ПП «Автопорт») з вимогою від 12 липня 2016 року про сплату заборгованості за кредитним договором.

Господарським судом міста Києва видано наказ від 12 травня

2011 року № 38/147 про стягнення з ПП «Автопорт» на користь

ПАТ «Укрсоцбанк» 389 768,04 грн заборгованості.

Відділом державної виконавчої служби Головного Управління юстиції у Дніпропетровській області винесено постанову від 21 вересня 2015 року про повернення виконавчого документу (наказу Господарського суду міста Києва від 12 травня 2011 року № 38/147) стягувачу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише

у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу I книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.

Сплив позовної давності як підставу для припинення зобов`язання норми глави 50 «Припинення зобов`язання» ЦК України не передбачають.

Крім того, відносини що виникли між сторонами, регулюються параграфом 6 глави 49 ЦК України, спеціальним Законом України «Про іпотеку» та загальними положеннями про забезпечення виконання зобов`язання.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

ОСОБА_1 звертаючись до суду з цим позовом, вважала правовідносини за договором іпотеки припиненими на підставі статті 559 ЦК України, оскільки у шестимісячний строк з моменту настання виконання основного зобов`язання (14 січня 2009 року) банк не пред`явив вимоги до іпотекодавця як майнового поручителя.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України визначені види забезпечення виконання зобов`язання, серед яких як самостійні види вказані такі види забезпечення, як порука та застава.

Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення вимог за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. На правовідносини з права застави не поширюються норми статті 559 ЦК України щодо припинення поруки, оскільки іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572 - 593) глави 49 ЦК України і спеціальним законом.

У постанові Верховного Суду України від 16 жовтня 2012 року у справі

№ 3-43гс12 зроблено висновок, що оскільки підстави припинення іпотеки, як окремого виду забезпечення виконання зобов`язання, безпосередньо врегульовані окремими нормами цивільного закону, суд не може вдаватися до аналогії закону і застосовувати норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов`язання незалежно від ступеня їх подібності в суті відносин чи найменуванні сторін.

Сприйняття положення частини першої статті 583 ЦК України про те, що заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель), як підстави для застосування статті 559 ЦК України, суперечить змісту статті 8 ЦК України щодо аналогії закону. Правові статуси поручителя і майнового поручителя врегульовані окремо, з суттєвими видовими відмінностями, достатніми для їх розрізнення і для вирішення спорів з їх участю шляхом безпосереднього застосування відповідних норм цивільного закону.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтями 546 553 572 575 ЦК України порука та застава (зокрема, іпотека) є різними видами забезпечення виконання зобов`язань. А тому приписи інституту поруки не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем за договором іпотеки.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження

№ 14-49цс19).

Розглянувши позов за визначеними фактичними та правовими підставами, суди не врахували, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки правила статті 559 ЦК України до спірних правовідносин щодо визнання договору іпотеки припиненим не застосовуються, що доводить безпідставність позовнихвимог.

Отже, фактичні обставини у справі встановлено правильно, проте суди неправильно застосували норми матеріального права, зокрема статтю 559 ЦК України та статтю 17 Закону України «Про іпотеку», що є підставою для ухвалення нового судового рішення.

На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позовних вимог про припинення іпотечного договоруу цій справі відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 400 402 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити.

Рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 24 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи: Приватне підприємство «Автопорт», приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Моісієнко Валентина Миколаївна, про припинення іпотечного договору відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська