Постанова
Іменем України
15 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 209/3295/18
провадження № 61-1089св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Державний нотаріус Другої Кам`янської державної нотаріальної контори Бурдік С. С.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 27 вересня 2019 року у складі судді Лобарчук О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
ВСТАНОВИВ:
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 27 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Державний нотаріус Другої Кам`янської державної нотаріальної контори Бурдік С. С., про розірвання спадкового договору.
На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 29 листопада 2006 року між нею та ОСОБА_2 (до шлюбу - ОСОБА_2 ) був укладений спадковий договір, який було посвідчено державним нотаріусом Третьої Державної нотаріальної контори Бурдік С. С. та зареєстровано в реєстрі під № 152.
Відповідно до вказаного спадкового договору, ОСОБА_1 передає після своєї смерті відповідачці належний їй житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Згідно пункту 7 цього договору відповідачка зобов`язується надавати їй грошову винагороду та забезпечувати її ліками.
Позивачка вказує, що після підписання даного договору вона неодноразово зверталася до ОСОБА_2 за обумовленою допомогою, але та відмовляла позивачці в її наданні.
Крім того, відповідачка стала залякувати її, що взагалі виселить з будинку, змусила перебратися жити з будинку в літню кухню, і не тільки не допомагає їй, а навпаки тільки завдає шкоди.
У зв`язку з неналежною поведінкою відповідачки вона неодноразово змушена була звертатися до правоохоронних закладів.
При цьому, за нею доглядають сторонні особи, які надають їй всіляку допомогу з придбання ліків, продуктів харчування, прибирання тощо.
Ураховуючи вищевикладене, ураховуючи неналежне виконання відповідачкою своїх зобов`язань за договором, просила суд спадковий договір, укладений 29 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Третьої державної нотаріальної контори Бурдік С. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 152, розірвати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 27 вересня 2019 року позов задоволено.
Спадковий договір від 29 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Третьої Державної нотаріальної контори Бурдік С.С. та зареєстрований в реєстрі № 152, розірвано.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені порушення з боку відповідачки прав позивачки як відчужувача за спадковим договором, в зв`язку з чим спадковий договір підлягає розірванню.
Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 27 вересня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У січні 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 27 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач просила суд оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
20 лютого 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Єсіпової К. В. засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому заявник просить суд касаційну скаргу відповідачки залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
04 лютого 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що29 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (до шлюбу - ОСОБА_2 ) було укладено спадковий договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передає після своєї смерті у власність ОСОБА_2 належний їй на праві приватної власності житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 7 спадкового договору за згодою сторін на набувача майна покладаються такі обов`язки: щомісячно, не пізніше 15 числа кожного місяця надавати відчужувачу грошову винагороду в розмірі 250,00 грн; забезпечення згідно з рецептами лікарів належними лікувальними засобами незалежно від їх вартості; в разі смерті відчужувача поховати його на цвинтарі у м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області.
Відповідно до довідки про проживання від 01 липня 2015 року № 4194 ОСОБА_2 разом з донькою ОСОБА_6 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 без реєстрації з 06 червня 2015 року.
ОСОБА_2 18 грудня 2015 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 та змінила прізвище на « ОСОБА_2 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб.
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання від 02 листопада 2017 року № 3053 ОСОБА_9 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
10 липня 2018 року ОСОБА_1 зверталась до Дніпровського ВП з заявою про прийняття відповідних заходів впливу щодо неправомірних дій своєї онуки ОСОБА_2 . Відповідно до висновку за матеріалом ЖЄОЗПВКП від 29 липня 2018 року № 7608 в діях ОСОБА_2 не встановлено фактів кримінального правопорушення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Положеннями статті 1305 ЦК України передбачено, що набувач у спадковому договорі може бути зобов`язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.
Враховуючи зазначене, спадковий договір є двостороннім правочином, за концепцією якого набувач зобов`язаний вчинити певні дії за вказівкою відчужувача, взамін чого до нього переходить право власності на майно. Тому коло обов`язків набувача має визначатися вже виходячи не з одностороннього волевиявлення відчужувача, а зі спільної згоди сторін, враховуючи договірний характер правовідносин.
За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень.
Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 651 ЦК України визначено, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша, друга статті 614 ЦК України).
Суди попередніх інстанцій, встановивши, що матеріали справи не містять належних, допустимих і достовірних доказів про виконання відповідачкою умов спадкового договору, зокрема, щодо надання грошової винагороди, забезпечення лікувальними засобами, та врахувавши, що ОСОБА_2 на спростування вимог позивачки доказів не надано, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у зв`язку з невиконання набувачем розпоряджень відчужувача та недотримання відповідачкою умов спадкового договору.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідачка належно забезпечувала позивачку не тільки ліками та продуктами харчування, а також, починаючи з 2015 року, несла обов`язок по сплаті спожитих бабусею комунальних послуг, утриманню та поліпшенню належного їй будинку, є безпідставними, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 27 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев