Постанова
Іменем України
27 червня 2022 року
м. Київ
справа № 209/57/21
провадження № 61-156св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю рекламно-інформаційне видавництво «Егрегор»,
розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 травня 2021 року в складі судді Байбари Г. А. та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2021 року в складі колегії суддів Деркач Н. М., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ :
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ рекламно-інформаційне видавництво «Егрегор» (далі - ТОВ РІВ «Егрегор») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначав, що позивач наказом № 186 від 06 лютого 2016 року призначений з 08 лютого 2016 року на посаду заступника директора ТОВ РІВ «Егрегор».
Наказом ТОВ РІВ «Егрегор» № 63-К від 08 грудня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади з 08 грудня 2020 року на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України у зв`язку з відсутністю на роботі без поважних причин 27 листопада 2020 року з 15.00 год. до 18.00 год., 30 листопада 2020 року з 09.00 год. до 18.00 год., 01 грудня 2020 року з 09.00 год. до 18.00 год.
Вказує, що 27 листопада 2020 року о 17.00 год. у позивача виник конфлікт з директором ТОВ РІВ «Егрегор» Голубом П. М . Оскільки у п`ятницю робочий день закінчується в товаристві о 17.00 год., позивач вважає, що 27 листопада 2020 року прогул у нього відсутній. 30 листопада 2020 року та 01 грудня 2020 року позивач приїздив на роботу в ТОВ РІВ «Егрегор», але двері офісу були зачинені, у зв`язку з чим він не зміг потрапити в ці дні на своє робоче місце, директор товариства на телефонні дзвінки не відповідав та офіс на вимогу позивача не відкрили.
02 грудня 2020 року позивач звернувся до Південного ВП Кам`янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області. Згідно довідки за результатами розгляду матеріалів ЖЄО № 19014 від 11 грудня 2020 року Південного ВП позивача повідомлено про те, що, згідно наказу ТОВ РІВ «Егрегор» № 62-к від 02 грудня 2020 року, його тимчасово відсторонено від виконання службових обов`язків з 02 грудня 2020 року до встановлення причин та обставин порушень трудової дисципліни із збереженням середньої заробітної плати та в подальшому було звільнено через прогул.
Також позивач зазначив, що відповідач не в повному обсязі провів з ним розрахунок при звільненні, так як за час роботи в товаристві з початку 2016 року він жодного разу не був у відпустці та не отримував компенсацію за невикористану відпустку.
Незаконні дії ТОВ РІВ «Егрегор» щодо звільнення за прогул, якого позивач не вчиняв, призвели до моральних переживань, втрати душевного спокою. Тому позивач вважав, що роботодавець повинен відшкодувати йому моральну шкоду відповідно до статті 237-1 КЗпП України та витрати на лікування внаслідок погіршення стану здоров`я через незаконне звільнення.
Враховуючи наведене, позивач просить: поновити його на посаді заступника директора ТОВ РІВ «Егрегор»; стягнути з ТОВ РІВ «Егрегор» на користь ОСОБА_1 компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки, середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду в розмірі 100 000 грн, витрати на лікування внаслідок погіршення стану здоров`я через незаконне звільнення у розмірі 1 484,30 грн.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суди виходили з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів поважності причин його відсутності на роботі 27 листопада 2020 року з 15.00 години, 30 листопада 2020 року та 01 грудня 2020 року, а тому його звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням норм трудового законодавства.
Враховуючи законне звільнення позивача, суди вважали відсутніми підстави для задоволення похідних позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної та майнової шкоди.
Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, суди зазначили, що позивач за час роботи в ТОВ РІВ «Егрегор» використав 108 днів щорічної відпустки, залишилося невикористаними десять днів щорічної відпустки, які роботодавець компенсував позивачу в розмірі 3380,30 грн разом із нарахованою при звільненні заробітною платою та перерахував ці кошти на банківську картку позивача в АТ «Сбербанк».
Аргументи учасників справи
У січні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 грудня 2021 року, і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди:
під час розгляду справи не дослідили надані позивачем докази, які підтверджують факт поважності причин відсутності його на роботі, а саме: довідку про результати розгляду матеріалів ЖЄО № 19014 від 11 грудня 2020 року, яка видана Південним ВП Кам`янського ВП ГУНП Дніпропетровської області та не врахували показання свідків;
не звернули увагу, що наказ ТОВ РІВ «Егрегор» № 62-К від 02 грудня 2020 року про відсторонення позивача від роботи не відповідає статті 46 КЗпП України, адже передбачених цією нормою підстав для відсторонення позивача від роботи судом не встановлено, а відсутність працівника на роботі є такою підставою;
не сприяли витребуванню у відповідача документів, які підтверджують факт виходу позивача на роботу в період щорічної відпустки, що підтверджують наявність підстав для стягнення компенсації за невикористані дні відпустки.
Також, позивач указує на необхідність стягнення на його користь моральної шкоди, оскільки незаконне звільнення призвело до моральних страждань.
30 травня 2022 року на адресу Верховного Суду засобами поштового зв`язку від ПАТ РІВ «Егрегор» надійшов відзив, у якому представник просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень. Вказує, що суди правильно встановили фактичні обставини справи, та у зв`язку з відсутністю порушень законодавства при звільненні обґрунтовано відмовили в задоволенні позову, адже позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог про поважність причин відсутності його на роботі.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В ухвалі Верховного Суду від 25 квітня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 800/538/17, від 24 липня 2020 року в справі № 816/654/17, від 20 січня 2021 року в справі № 201/2668/19.
Фактичні обставини
Суди встановили, що наказом №186 від 06 лютого 2016 року ОСОБА_1 призначений на посаду заступника директора ТОВ РІВ «Егрегор».
Згідно з наказом № 17-к від 24 липня 2018 року ОСОБА_1 з 25 липня 2018 року призначений на посаду інспектора з кадрів ТОВ РІВ «Егрегор» за сумісництвом.
Відповідно до актів від 27 листопада 2020 року, 30 листопада 2020 року та 01 грудня 2020 року заступник директора ОСОБА_1 був відсутній на роботі: 27 листопада 2020 року з 15.00 год. до 18.00 год., 30 листопада 2020 року з 9.00 год. до 18.00 год., 01 грудня 2020 року з 09.00 год. до 18 год.
02 грудня 2020 року ТОВ РІВ «Егрегор» видано наказ № 62-к, яким у зв`язку з грубим порушенням ОСОБА_1 трудової дисципліни, відсутністю на робочому місці 27 листопада 2020 року з 15.00 до 18.00 години, 30 листопада 2020 року та 01 грудня 2020 року без пояснення причин, він тимчасово відсторонений від службових обов`язків з 02 грудня 2020 року до встановлення причин та обставин порушення трудової дисципліни із збереженням заробітної плати.
02 грудня 2020 року ОСОБА_1 з метою підтвердження недопущення його до робочого місця звернувся до Південного ВП Кам`янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області. Відповідно до довідки про результати розгляду матеріалів ЖЄО № 19014 від 02 грудня 2020 року ОСОБА_1 повідомлено, що його відсторонено від роботи з 02 грудня 2020 року.
08 грудня 2020 року видано наказ № 63-к про звільнення ОСОБА_1 , заступника директора ТОВ РІВ «Егрегор», з 08 грудня 2020 року через відсутність на роботі без поважних причин 27 листопада 2020 року з 15.00 год. до 18.00 год., 30 листопада 2020 року та 01 грудня 2020 року повний робочий день на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.
Згідно наказів про надання щорічних відпусток позивачу в період його роботи в товаристві з 15 січня 2016 року по 08 грудня 2020 року надано 108 днів основної щорічної відпустки, залишилися невикористаними 10 днів, компенсація за які виплачена ОСОБА_1 при звільненні.
Позиція Верховного Суду
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач був відсутній на роботі і не виконував свої обов`язки, доказів поважності причини відсутності на роботі у ці дні не надав, а тому відповідач мав законні підстави на звільнення його з посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.
Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Таким чином, у пункті 4 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця застосувати до працівника стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.
Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.
Вказаний висновок висловлений, зокрема у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року в справі № 635/5419/19 (провадження № 61-19636св20).
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суди встановили, що факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 27 листопада 2020 року з 15.00 год. до 18.00 год., 30 листопада 2020 року з 09.00 год. до 18 год., та 01 грудня 2020 року з 09.00 год. до 18.00 год. підтверджується актами комісії про відсутність на роботі. Доказів поважності відсутності на роботі в зазначений період ОСОБА_1 не надано, про причини відсутності на роботі роботодавця не повідомляв, до дільничного офіцера поліції Південного ВП Кам`янського ВП ГУНП і Дніпропетровській області з повідомленням про не допуск позивача до роботи звернувся 02 грудня 2020 року, після винесення наказу про відсторонення від роботи.
За таких обставин правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачем не доведено поважність причин відсутності його на робочому місці 27 листопада 2020 року з 15:00 год., 30 листопада 2020 року та 01 грудня 2020 року, що є підставою для його звільнення відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України.
Суди правильно встановили, що відповідно до наказів про надання планових відпусток за весь період роботи позивача в ТОВ РІВ «Егрегор» з 15 січня 2016 року до 08 грудня 2020 року ОСОБА_1 використав 108 днів основної відпусти, невикористаними залишилося 10 днів, компенсація за які йому виплачена при звільненні. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на спростування вказаних обставин.
Аргументи касаційної скарги про те, що наказ від 02 грудня 2020 року про відсторонення позивача від роботи, винесений з порушенням статті 46 КЗпП України, колегія суддів відхиляє, оскільки позивач цей наказ не оскаржував у встановленому законом порядку і такі обставини не є предметом розгляду справи.
Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків суду не спростовують, на законність оскаржених судових рішень не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 800/538/17, від 24 липня 2020 року в справі № 816/654/17, від 20 січня 2021 року в справі № 201/2668/19, оскільки висновки суду касаційної інстанції у наведених справах зроблені за встановлення інших фактичних обставин, а саме, у справах про звільнення осіб на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. З урахуванням меж касаційного оскарження касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, оскаржені рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 травня 2021 року та постанову Дніпровський апеляційний суд від 08 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук