№ 210/3435/17

Постанова

Іменем України

21 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 210/3435/17

провадження № 61-7612св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року в складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю, позбавлення права користування квартирою.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . У зазначеній квартирі зареєстрована та проживає відповідач - ОСОБА_2 , яка є колишнім членом сім`ї її сина. У теперішній час у позивача є нагальна потреба в користуванні своєю квартирою. Відповідач чужа для позивача людина, спільне проживання в квартирі з нею неможливо, на її прохання про звільнення приміщення, відповідач ігнорує. ОСОБА_2 не є членом сім`ї позивача і у відповідача є належна їй на праві власності квартира, а тому існують підстави для припинення сервітуту, оскільки відпалили підстави для його встановлення.

ОСОБА_1 просила усунути перешкоди позивачу в користуванні власністю шляхом позбавлення ОСОБА_2 права користування квартирою АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі судді: Скотаря Р. Є., від 18 вересня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність квартири, що належить відповідачу на праві приватної власності не є підставою для позбавлення її права користування спірною квартирою. Відповідач ОСОБА_2 вселилася та зареєстрована в спірній квартирі, як член сім`ї власника, тобто набула права користування квартирою в установленому законом порядку. Оскільки відповідач вселилася та зареєстрована у спірній квартирі з дозволу позивача, власника квартири, як член сім`ї, а тому має право користуватися цим житлом відповідно до закону. Особа, яка вселилася в будинок (квартиру) як член сім`ї власника цього будинку (квартири) не може бути позбавлена права користування цим житлом після припинення сімейних відносин із власником на підставі правових норм, які регулюють право власності. З урахуванням положень глави 32 ЦК України, оскільки відповідач набула права користування житловим приміщенням в установленому законом порядку, мешкає в спірній квартирі більше 19 років, тому суд відмовив в задоволенні позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Усунуто перешкоди ОСОБА_1 в користуванні власністю шляхом позбавлення ОСОБА_2 права користування квартирою АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири. Відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язана, не є членом її сім`ї. Сторони зазначають, що мають негативне ставлення один до одного, що унеможливлює їх спільне проживання. Право відповідача на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України. Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року в справі № 734/387/15-ц. Тому колегія суддів вважала помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Позивач ОСОБА_1 , як власник квартири АДРЕСА_1 , має право вимагати усунення перешкод зі сторони ОСОБА_2 у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном. ОСОБА_2 згідно договору дарування на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 , тому жодним чином її конституційне право на житло не буде порушене. Вона може використовувати власну квартиру для свого проживання. Установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції не звернув уваги на порушення права власності позивача ОСОБА_1 зі сторони відповідача ОСОБА_2 , яка не є членом її сім`ї, маючи на праві особистої власності житло, проживає у квартирі позивача та відмовляється його добровільно звільняти, чим чинить перешкоди власнику, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Аргументи учасників справи

У квітні 2019 року ОСОБА_2 подала засобами поштового зв`язку касаційну скаргу, у якій просила скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому, посилалася на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що в 2008 році відповідач продала свою 1 кімнатну квартиру і за отримані гроші та докладені кошти сім`ї, придбали спірну 4 кімнатну квартиру, купівлею та оформленням якої займався безпосередньо чоловік відповідача і у договорі купівлі-продажу зазначив в якості покупця свою матір - ОСОБА_1 (позивача по цій справі). Позивач має у власності інше житлове приміщення - двокімнатну квартиру по АДРЕСА_3 ., де постійно проживає протягом 30 років, а тому спільним побутом відповідач з позивачем не пов`язана. Відповідач має у власності житло в АДРЕСА_4 . 1 кімнатну квартиру де проживає пристаріла хвора матір зі своїм співмешканцем та може використовувати її для власного проживання, не є підставою для позбавлення відповідача права користування спірним житом. Позивач є особою з інвалідністю 2 групи по слуху, при спілкуванні потребує спеціаліста, а судове засідання проведене без участі відповідного фахівця, зі своїми правами належним чином неознайомлена (про що можуть свідчити аудіо записи засідання судового процесу).

Вказує, що обставини вселення та проживання відповідача в спірній квартирі встановлені: рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2012 року, справа № 408/2917/12; рішенням апеляційного суду Дніпропетровського області від 15 січня 2013 року (де зазначено, що укладення договору найму житла немає правового значення й не тягне для будь яких наслідків, оскільки відповідач вселилась та користувалась квартирою не за договором найму, а як член сім`ї); рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 17 листопада 2014 року справа № 210/1663/14-ц (в даному рішенні зазначено: з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 поселилась в квартирі і була зареєстрована в ній як член сім`ї власника квартири і набула права на користування житловою площею в спірній квартирі).

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_5 , яка належить їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 24 березня 1998 року.

Відповідно розпорядження Голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 19 травня 2016 року № Р-223/0/3-16 АДРЕСА_1 перейменовано на АДРЕСА_2.

Згідно довідки Відділу реєстрації місця проживання громадян виконкому Металургійної районної у місті ради № 3466 від 10 серпня 2017 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано місце проживання: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 .

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 на підставі договору дарування.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2012 року у справі № 408/2917/12 рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 14 грудня 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Криворізьке міське управління УМВС України в Дніпропетровській області, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження власністю відмовлено. У справі № 408/2917/12 встановлено, що ОСОБА_2 була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_6 , як член сім`ї власника квартири, а тому вона у встановленому законом порядку набула права користування ним. У 2010 році шлюбні відносини між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 припинені. Доводи апеляційної скарги стосовно того, що спірну квартиру вони купували разом з чоловіком і відповідач не знала, що квартира, яка придбана у шлюбі, оформлена на ім`я матері чоловіка - ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, а тому не беруться до уваги при ухвалені судового рішення. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 травня 2012 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2012 року відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровського області від 15 січня 2013 року в справі № 408/2917/12, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 27 березня 2013 року, рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 03 липня 2012 року в частині задоволення позовних вимог про виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_6 без надання іншого жилого приміщення скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення відмовлено, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. У справі № 408/2917/12 встановлено, що районний суд, ухвалюючи рішення про виселення ОСОБА_2 з квартири без надання іншого жилого приміщення не звернув уваги на це і зазначив в ньому інші обставини, які суперечать фактичним обставинам вселення та проживання ОСОБА_2 в спірній квартирі, що встановлені рішенням суду від 20 березня 2012 року. Укладення ОСОБА_3 зі своєю матір`ю ОСОБА_1 , договору найму житла не має в даному випадку правового значення для відповідача ОСОБА_2 й не тягне для неї будь-яких наслідків, оскільки як зазначено вище, вона вселилась та користувалась квартирою не за договором найму, а як член сім`ї. Таким чином рішення суду від 03 липня 2012 року про виселення ОСОБА_2 без надання іншого жилого приміщення не можна визнати законним, й тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 17 листопада 2014 року в справі № 210/1663/14-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з квартири відмовлено в повному обсязі. У справі № 210/1663/14-ц встановлено, що відповідач має право користування житлом на правах членів сім`ї позивача і факт розірвання шлюбу між відповідачем та ОСОБА_3 , не позбавляє останньої права користування спірним житлом. Позивач не надав до суду належних та допустимих доказів того, що відповідач порушує її права власності на вказану квартиру, чи права користування нею, так само як і про те, що відповідач систематично руйнує чи псує житлове приміщення, використовує його не за призначенням, чи систематично порушує правила співжиття, або відповідач самоправно вселилась у житлове приміщення, тощо. При цьому, правомірність проживання відповідача у спірній квартирі неодноразово була предметом розгляду судових інстанцій за позовами ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_2 . Підстав для виселення відповідача з квартири станом на момент розгляду справи не вбачається.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна. Відповідач (колишня дружина сина) набула право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач є власником квартири, з відповідачем спільним побутом не пов`язана та відповідач не є членом її сім`ї, а відтак право відповідача на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року в справі № 734/387/15-ц, що користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України.

За таких обставин, апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що обставини вселення та проживання відповідача в спірній квартирі встановлені рішеннями судів, оскільки позови в справі № 408/2917/12, № 408/2917/12, № 210/1663/14-ц були пред`явлені з інших підстав.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржену постанову апеляційного суду без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков