Постанова
Іменем України
27 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 210/4747/18
провадження № 61-15794 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг»;
представник відповідача - Тер-Товмасян Юлія Геннадіївна;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2018 року у складі судді Ступака С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2019 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АМКР») про зобов`язання надати інформацію.
Позовна заява мотивована тим, що з 05 березня 2013 року по 08 лютого 2018 року він працював на підприємстві відповідача та за час своєї роботи займав посади менеджера з економічної безпеки департаменту безпеки, менеджера з економічного аудиту управління з економічного аудиту адміністрації по фінансам, заступника директора департаменту (економічна безпека) департаменту з безпеки, а з 10 серпня 2016 року по 08 лютого 2018 року рахувався понадштатним працівником департаменту з безпеки.
Вказував, що був звільнений відповідачем на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України згідно наказу № 156/л «Про звільнення з підприємства за скороченням чисельності ОСОБА_1 » з 08 лютого 2018 року.
У зв`язку з тим, що не мав змоги з вересня 2016 року по січень 2018 року отримати у відповідача необхідну йому інформацію та копії документів, посилаючись на вимоги статті 34 Конституції України, статті 7 Закону України «Про інформацію», статті 1 Закону України «Про звернення громадян», пункту 3 частини другої статті 8 Закону України «Про захист персональних даних», просив суд зобов`язати відповідача надати йому інформацію та копії належним чином завірених документів, а саме:
a. копії документів, які послужили підставою для відключення 04 травня 2016 року облікового запису робочого комп`ютера ОСОБА_1 та блокування вихідних дзвінків його корпоративного номеру телефону НОМЕР_1 ;
b. копії документів, на підставі яких у ОСОБА_1 було вилучено 05 травня 2016 року транспортну перепустку для в`їзду на територію ПАТ «АМКР»;
c. копії листів керівників департаментів з безпеки та департаменту з персоналу (у тому числі переписки електронною поштою), у яких зазначено аргументацію необхідності внесення змін до організаційної структури департаменту з безпеки щодо виключення із штатного розпису посади заступника директора департаменту (економічна безпека) департаменту з безпеки;
d. копію попередження від 05 березня 2015 року № 0007 за підписом директора з персоналу ОСОБА_2 про припинення дії трудового договору між ОСОБА_1 та ПАТ «АМКР» із викладеними ним власноруч зауваженнями про незаконність попередження;
e. довідку про інформацію щодо фонду оплати праці ОСОБА_1 в розрізі фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати та інших компенсаційних і заохочувальних виплат, із зазначенням та розшифровкою нарахувань, виплат, розмірів і підстав утримань помісячно за період роботи з 05 березня 2013 року по 31 серпня 2017 року, відповідно до розділу ІІ пунктів 2.1.-3.35. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713;
f. копії всіх наказів, якими ОСОБА_1 нараховувалась премія за виконання особливих завдань за період з 05 березня 2013 року по 31 серпня 2017 року;
g. копію наказу ПАТ «АМКР» від 07 липня 2016 року № 851 про авансову виплату працівникам ПАТ «АМКР» у липні 2016 року частини винагороди за підсумками роботи у 2016 році в розмірі 50 % середньомісячної заробітної плати з Інструкцією до наказу;
h. копію наказу ПАТ «АМКР» від 03 лютого 2017 року № 130 «Про нарахування та виплату винагороди за підсумками роботи за 2016 рік» з Інструкцією до наказу;
i. копію розпорядчого документу ПАТ «АМКР», відповідно до якого працівникам ПАТ «АМКР» з 01 вересня 2016 року підвищено заробітну плату на 10 %, із додатками до зазначеного розпорядчого документу;
j. копію Інструкції ПАТ «АМКР» «Про порядок нарахування заробітної плати працівникам підприємства, працюючим на умовах фіксованої оплати праці і трудових договорів»;
k. копію Положення ПАТ «АМКР» «Про оплату праці та преміювання КСС за основні результати господарської діяльності» із додатками, чинного протягом 2014-2016 років;
l. копію Положення ПАТ «АМКР» «Про преміювання працівників підприємства за виконання особливо важливих завдань, а також робіт, спрямованих на забезпечення стабільної діяльності підприємства» із додатками, чинного з 01 серпня 2013 року;
m. копію Положення ПАТ «АМКР» «Про додаткове преміювання за виконання поряд зі своєю основною роботою додаткового обсягу робіт» із додатками, чинного протягом 2013-2016 років;
n. перелік всіх вакантних посад чи роботи ПАТ «АМКР» за його професією чи спеціальністю, чи іншої вакантної роботи, яку він міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду за період з 04 серпня 2017 року по 02 серпня 2018 року;
o. копію наказу від 02 січня 2018 року № 6 «Про встановлення окладу ОСОБА_1 ».
17 жовтня 2018 року ОСОБА_1 відмовився від частини позовних вимог, викладених у позовній заяві під позначками a, d, c, d, o, інші позовні вимоги просив задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено причинного зв`язку між діями відповідача та порушенням прав позивача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2018 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову за недоведеністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 210/4747/18 із Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.
У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні його позову. Зазначав, що поза увагою суддів попередніх інстанцій залишено вимоги статті 34 Конституції України, статей 2, 3, 5, 7 Закону України «Про інформацію», статей 8, 17, 18 Закону України «Про захист персональних даних». Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про належне виконання відповідачем та надання йому інформації про оплату праці на запит від 09 вересня 2017 року, оскільки надана відповідачем інформація на цей запит є відмінною від запитуваної, відповідачем були надані витяги з наказів, тоді як він просив надати копії наказів. Також суди дійшли помилкового висновку щодо правомірності відмови відповідача у наданні копій локальних нормативних актів за його клопотанням від 07 листопада 2017 року. Помилковими є висновки судів про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами причинний зв`язок між протиправними діями відповідача та порушенням його прав. Відповідач вважав, з чим неправомірно погодилися суди попередніх інстанцій, що оскільки запитувана інформація не віднесена до переліку відомостей, обов`язковість надання яких на запит працівника встановлено статтею 49 КЗпП України, у підприємства відсутні правові підстави для надання зазначених у зверненні розпорядчих документів. Судами не надано оцінки тому факту, що відповідач на його звернення не надав перелік всіх вакантних посад чи роботи за професією позивача чи спеціальністю, чи іншої вакантної роботи, яку б він міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду за період з 04 серпня 2017 року по 08 лютого 2018 року, що, на його думку, є невиконанням законного обов`язку. Також суди попередніх інстанцій не врахували уточнення позивача щодо періоду часу, за який витребовувалась ця інформація, та необхідність вважати період з 04 серпня 2017 року по 08 лютого 2018 року у пункті «n». Вказував, що при розгляді справи судами попередніх інстанцій не враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 344/7234/16-ц, ухваленій у подібних правовідносинах.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2019 року ПАТ «АМКР» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами попередніх інстанцій вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Зазначало, що копії документів надаються підприємствами, установами та організаціями на запит громадян у випадку, якщо такі документи є необхідними для реалізації суб`єктивних прав та інтересів їх запитувачів. Доведення наявності вказаних обставин є завданням запитувача документів, оскільки в протилежному випадку підстави для надання документів відсутні. Позивачу було надано розрахункові листи (табуляграми) за запитуваний ним період у загальній кількості 43 аркуша, тобто, відповідач зі свого боку у повному обсязі забезпечив інформування працівника про розміри оплати праці, як того вимагає стаття 110 КЗпП України. Жодним нормативним актом чинного законодавства України не передбачено обов`язку роботодавця надавати працівникові цю ж інформацію, згруповану за фондами основної, додаткової заробітної плати, компенсаційних та заохочувальних виплат відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5. Також відповідачем були виконанні вимоги законодавства щодо надання позивачу інформації про нарахування премії за виконання особливих завдань за запитуваний позивачем період з урахуванням періоду існування трудових відносин між позивачем та відповідачем, у зв`язку з чим висновок судів попередніх інстанцій щодо безпідставності вимог позивача в цій частині є вірним, як і щодо відповідності чинному законодавству дій відповідача по наданню позивачу інформації про розміри оплати праці. Крім того, жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку роботодавця надавати на запит працівника копій чинних на підприємстві локальних актів, які регулюють трудові відносини невизначеної кількості працівників. Щодо вимог позивача, які зазначені у пункті з позначкою «n», відповідач повідомив позивача, що перелік вакантних посад, які б відповідали вказаними у запиті критеріями, на підприємстві відсутній і його створення в обов`язковому порядку не передбачено чинним законодавством України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача у період з 05 березня 2013 року по 08 лютого 2018 року, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_2 (а. с. 9-11).
Наказом від 08 лютого 2018 року № 156/л ОСОБА_1 був звільнений на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 10, зворот).
ОСОБА_1 звертався до відповідача з заявами про надання документів від 20 вересня 2016 року та 29 грудня 2016 року, з заявою про надання інформації 29 грудня 2016 року, з запитом про доступ до персональних даних від 09 вересня 2017 року, з запитом про надання інформації та копій документів від 09 листопада 2017 року, з запитом щодо доступу до персональних даних від 04 січня 2018 року (а. с. 13, 16, 17, 18-19, 25, 28-29).
Відповідно до листів відповідача від 29 червня 2016 року вих. № 05-2450, від 19 січня 2017 року вих. № 05-123, від 10 жовтня 2017 року вих. № 05-2778, від 13 листопада 2017 року вих. № 52-557, від 20 листопада 2017 року вих. № 52-559, від 07 грудня 2017 року вих. № 05-3069, від 12 січня 2018 року вих. № 05-57, від 31 січня 2018 року вих. № 05-153, 18 квітня 2018 року вих. № 05-719 позивачу було надано письмові відповіді на його звернення (а. с. 14, 15, 21, 23, 24, 26, 27, 51, 52, 54).
Зокрема, відповідно до позовних вимог, зазначених у пункті «е» прохальної частини позову, а саме: надання довідки про інформацію щодо фонду оплати праці ОСОБА_1 в розрізі фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати та інших компенсаційних і заохочувальних виплат, із зазначенням та розшифровкою нарахувань, виплат, розмірів і підстав утримань помісячно за період роботи з 05 березня 2013 року по 31 серпня 2017 року, відповідно до розділу ІІ пунктів 2.1.-3.35. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, позивача повідомлено, що інформація щодо розмірів нарахувань та утримань із заробітної плати із розшифровкою кожного пункту нарахувань і кількості відпрацьованих годин міститься у розрахункових листах (табуляграмах), видача яких здійснюється автоматизовано через банкомати під час отримання заробітної плати працівниками. Однак, ПАТ «АМКР» було повторно надано ОСОБА_1 розрахункові листи (табуляграми) за запитуваний позивачем період у загальній кількості 43 аркуша разом з листом від 18 квітня 2018 року за вих. № 05-719, який був вручений позивачу 24 квітня 2018 року (а. с. 51-53).
Стосовно позовних вимог, вказаних у пункті «f» прохальної частини позову, а саме: про надання копій всіх наказів, якими ОСОБА_1 нараховувалась премія за виконання особливих завдань за період з 05 березня 2013 року по 31 серпня 2017 року, судами встановлено, що ПАТ «АМКР» було надано ОСОБА_1 інформацію щодо виплат премій у вигляді витягу з наказів, в якому в табличній формі зазначена інформація щодо проведених позивачу виплат за видом виплат 105 «премія за виконання особливих завдань» з вказівкою дат наказів та сум виплаченої премії. Вказана довідка була додатком № 2 до листа ПАТ «АМКР» від 12 січня 2018 року за вих. № 05-57, який отриманий позивачем 16 січня 2018 року особисто під підпис (а. с. 54). У листі від 18 квітня 2018 року за вих. № 05-719 ПАТ «АМКР» звернуло увагу позивача на надання всього обсягу інформації з цього приводу. Таким чином, роботодавцем були у повному обсязі виконані вимоги статті 49 КЗпП України про надання працівникові інформації щодо його оплати праці в частині, що запитувалась позивачем.
Також судами враховано, ОСОБА_1 був прийнятий на роботу у ПАТ «АМКР» з 05 березня 2013 року за наказом № 181/л від 05 березня 2013 року. Наказом від 09 серпня 2016 року № 872/л ОСОБА_1 був звільнений з роботи, а наказом від 01 серпня 2017 року № 823/л позивача було поновлено на роботі. Таким чином, в період з 10 серпня 2016 року по 31 липня 2017 року трудові відносини між ОСОБА_1 та ПАТ «АМКР» фактично були відсутні, а тому у цей період нарахування заробітної плати, у тому числі і премій як її складових, є не можливим, що виключає існування наказів про преміювання позивача у цей період.
Щодо позовних вимог, вказаних у пунктах «g», «h», «i», «j», «k», «l», «m» прохальної частини позову, а саме: про надання копії наказу ПАТ «АМКР» від 07 липня 2016 року № 851 про авансову виплату працівникам ПАТ «АМКР» у липні 2016 року частини винагороди за підсумками роботи в 2016 році у розмірі 50 % середньомісячної заробітної плати з Інструкцією до наказу; копії наказу ПАТ «АМКР» від 03 лютого 2017 року № 130 «Про нарахування та виплату винагороди за підсумками роботи за 2016 рік» з Інструкцією до наказу; копії розпорядчого документу ПАТ «АМКР», відповідно до якого працівникам ПАТ «АМКР» з 01 вересня 2016 року підвищено заробітну плату на 10 %, із додатками до зазначеного розпорядчого документу; копії Інструкції ПАТ «АМКР» «Про порядок нарахування заробітної плати працівникам підприємства, працюючим на умовах фіксованої оплати праці і трудових договорів; копії Положення ПАТ «АМКР» «Про оплату праці та преміювання КСС за основні результати господарської діяльності» із додатками, чинного протягом 2014-2016 років; копії Положення ПАТ «АМКР» «Про преміювання працівників підприємства за виконання особливо важливих завдань, а також робіт, спрямованих на забезпечення стабільної діяльності підприємства» із додатками, чинного з 01 серпня 2013 року; копії Положення ПАТ «АМКР» «Про додаткове преміювання за виконання поряд зі своєю основною роботою додаткового обсягу робіт» із додатками, чинного протягом 2013-2016 років, то у відповідь на вказане звернення відповідач надав позивачу лист від 20 листопада 2017 року № 52-559, у якому вказав, що оскільки запитувані інформація не віднесена до переліку відомостей, обов`язковість надання яких на запит працівника встановлено статтею 49 КЗпП України, то у підприємства відсутні правові підстави для надання зазначених у зверненні розпорядчих документів. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку роботодавця надавати на запит працівника копій чинних на підприємстві локальних актів, які регулюють трудові відносини невизначеної кількості працівників.
Щодо позовних вимог, про надання переліку всіх вакантних посад чи роботи ПАТ «АМКР» за професією ОСОБА_1 чи спеціальністю, чи іншої вакантної роботи, яку він міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду за період з 04 серпня 2017 року по 02 серпня 2018 року, то у відповідь на вказаний запит відповідач листом від 07 грудня 2017 року № 05-3069 повідомив, що перелік вакантних посад, які б відповідали вказаними у запиті критеріям, на підприємстві відсутній і його створення в обов`язковому порядку не передбачено чинним законодавством України, а отже його надання на запит є не можливим (а. с. 24).
Судами встановлено, що у в запиті від 09 листопада 2017 року ОСОБА_1 запитував перелік вакантних посад за період з 04 серпня 2017 року по дату розгляду звернення, тобто по 07 грудня 2017 року. При цьому у позові період, за який витребовується інформація щодо вказаних посад, обмежений іншими календарними датами - з 04 серпня 2017 року по 02 серпня 2018 року. Таким чином позовні вимоги в частині витребуваної інформації не відповідають обсягу запитуваної раніше інформації, в наданні якої ОСОБА_1 було відмовлено.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до вимог статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Згідно з вимогами статті 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про інформацію», звернення, оформлені належним чином i подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Забороняється вiдмова в прийняттi та розглядi звернення з посиланням на полiтичнi погляди, партiйну належнiсть, стать, вiк, вiросповiдання, нацiональнiсть громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушенi в одержаному органом державної влади, мiсцевого самоврядування, пiдприємствами, установами, органiзацiями незалежно вiд форм власностi, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненнi, не входять до їх повноважень, воно в термiн не бiльше п`яти днiв пересилається ними за належнiстю вiдповiдному органу чи посадовiй особi, про що повiдомляється громадянину, який подав звернення. У разi якщо звернення не мiстить даних, необхiдних для прийняття обгрунтованого рiшення органом чи посадовою особою, воно в той же термiн повертається громадянину з вiдповiдними роз`ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дiї чи рiшення яких оскаржуються.
Крім того, Законом України «Про звернення громадян» передбачено безумовне право особи на одержання відповіді на свою заяву (звернення) від будь-якого суб`єкта звернення незалежно від виду та форми власності, оскільки саме так державою гарантується забезпечення і утвердження прав, свобод та інтересів людини, закріплених Конституцією та чинним законодавством, що є головним обов`язком держави.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані, зокрема, письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
В силу приписів статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, -невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановивши фактичні обставин справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суди попередніх інстанцій дійшли мотивованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами причинного зв`язку між діями відповідача та порушенням прав позивача.
Судами попередніх інстанцій враховано, що відповідно до листів відповідача від 29 червня 2016 року вих. № 05-2450, від 19 січня 2017 року вих. № 05-123, від 10 жовтня 2017 року вих. № 05-2778, від 13 листопада 2017 року вих. № 52-557, від 20 листопада 2017 року вих. № 52-559, від 07 грудня 2017 року вих. № 05-3069, від 12 січня 2018 року вих. № 05-57, від 31 січня 2018 року вих. № 05-153, 18 квітня 2018 року вих. № 05-719 позивачу було надано письмові відповіді на його звернення.
Зокрема, відповідно до позовних вимог, зазначених у пункті «е» прохальної частини позову, а саме: про надання довідки про інформацію щодо фонду оплати праці ОСОБА_1 в розрізі фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати та інших компенсаційних і заохочувальних виплат, із зазначенням та розшифровкою нарахувань, виплат, розмірів і підстав утримань помісячно за період роботи з 05 березня 2013 року по 31 серпня 2017 року відповідно до розділу ІІ пунктів 2.1.-3.35. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, то інформація щодо розмірів нарахувань та утримань із заробітної плати із розшифровкою кожного пункту нарахувань і кількості відпрацьованих годин міститься у розрахункових листах (табуляграмах), видача яких здійснюється автоматизовано через банкомати під час отримання заробітної плати працівниками. Однак, ПАТ «АМКР» було повторно надано ОСОБА_1 розрахункові листи (табуляграми) за запитуваний позивачем період в загальній кількості 43 аркуша разом з листом від 18 квітня 2018 року за вих. № 05-719, який був вручений позивачу 24 квітня 2018 року.
Крім того, щодо позовних вимог, вказаних у пункті «f» прохальної частини позову, а саме: про надання копій всіх наказів, якими ОСОБА_1 нараховувалась премія за виконання особливих завдань за період з 05 березня 2013 року по 31 серпня 2017 року, судами враховано, що ПАТ «АМКР» було надано ОСОБА_1 інформацію щодо виплат премій у вигляді витягу з наказів, в якому в табличній формі зазначена інформація щодо проведених позивачу виплат за видом виплат 105 «премія за виконання особливих завдань» з вказівкою дат наказів та сум виплаченої премії. Вказана довідка була додатком № 2 до листа ПАТ «АМКР» від 12 січня 2018 року за вих. № 05-57, який отриманий позивачем 16 січня 2018 року особисто під підпис. У листі від 18 квітня 2018 року за вих. № 05-719 ПАТ «АМКР» звернув увагу позивача на надання всього обсягу інформації з цього приводу. Таким чином, роботодавцем були в повному обсязі виконані вимоги статті 49 КЗпП України щодо надання працівникові інформації щодо його оплати праці в частині, що запитувалась позивачем.
Також судами попередніх інстанцій враховано, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу у ПАТ «АМКР» з 05 березня 2013 року за наказом № 181/л від 05 березня 2013 року. Наказом від 09 серпня 2016 року № 872/л ОСОБА_1 був звільнений з роботи, а наказом від 01 серпня 2017 року № 823/л позивача було поновлено на роботі. Таким чином, в період з 10 серпня 2016 року по 31 липня 2017 року трудові відносини між ОСОБА_1 та ПАТ «АМКР» фактично були відсутні, а тому у цей період нарахування заробітної плати, у тому числі і премій як її складових, є не можливим, що виключає існування наказів про преміювання позивача в цей період.
Крім того суди попередніх інстанцій виходили з того, що вимоги позивача про надання відповідачем розпорядчих документів, вказаних у пунктах «g», «h», «i», «j», «k», «l», «m», є необґрунтованими, оскільки запитувана позивачем інформація не віднесена до переліку відомостей, обов`язковість надання яких на запит працівника встановлено статтею 49 КЗпП України. Судами враховано, що між позивачем та відповідачем відсутні спори з питання виплати грошових коштів, порядок та підстави нарахування яких передбачені приписами запитуваних позивачем локальних актів, а тому вирішення питань прав та законних інтересів позивач не вимагає, що свідчить про відсутність визначених пункті 1 Указу Президіуму ВР СРСР № 9779-Х умов надання витребуваних документів.
Посилання ОСОБА_1 на те, що відповідач на його звернення не надав перелік всіх вакантних посад чи роботи за професією позивача чи спеціальністю, чи іншої вакантної роботи, яку б він міг виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду за період з 04 серпня 2017 року по 08 лютого 2018 року, що, на його думку, є невиконанням законного обов`язку, суди попередніх інстанцій вважали безпідставними, оскільки відповідно до листа від 07 грудня 2017 року № 05- 3069 відповідач повідомив позивача про те, що перелік вакантних посад, які б відповідали вказаними у запиті критеріями, на підприємстві відсутній і його створення в обов`язковому порядку не передбачено чинним законодавством України, а отже його надання на запит є не можливим.
Судом апеляційної інстанції відхилено доводи позивача про неврахуванням уточненого періоду запитуваної інформації, який викладений у пункті з позначкою «n», оскільки уточнений період не відповідає періоду, вказаному у запиті, тобто періоди запитуваної інформації в зверненні позивача та в уточнених позовних вимогах є відмінними.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неврахування при розгляді справи судами попередніх інстанцій правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 344/7234/16-ц, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки обставини, зазначеній у цій справі та у справі, що переглядається, не є тотожними. Зокрема, у справі № 344/7234/16-ц відповідач відмовив позивачу у наданні інформації щодо його оплати праці з підстав того, що позивач є колишнім працівником відповідача, що було визнано судом неправомірним з посиланням на вимоги статті 110 КЗпП України, натомість у справі, що переглядається, весь обсяг інформації, передбачений приписами статті 110 КЗпП України для надання працівникові, був наданий відповідачем ОСОБА_1 .
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 жовтня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 червня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
О. В. Білоконь
Н. Ю. Сакара