Постанова
Іменем України
29 травня 2023 року
м. Київ
справа № 210/5881/21
провадження № 61-10659св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: Служба у справах дітей виконкому Центрально-Міської районної у місті ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 травня 2022 року, ухвалене у складі суддіСільченко В. Є., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Остапенко В. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що їй на підставі обмінного ордеру № 12047 від 19 вересня 1996 року на праві користування майном комунальної власності належить квартира АДРЕСА_1 .
У вказаній квартирі, окрім неї, також зареєстровані: її дочка ОСОБА_2 та онук ОСОБА_3 , які у спірній квартирі не проживають, не сплачують комунальні платежі, в утриманні житла участі не беруть, особистих речей у квартирі не мають і квартирою вони не цікавляться. Перешкод у користуванні жилим приміщенням відповідачам не чинили.
Вказувала на те, що факт реєстрації відповідачів порушує її право на вільне розпорядження і користування квартирою, вона позбавлена можливості оформити субсидію та «теплі кредити». Факт відсутності за місцем реєстрації відповідачів понад один рік не заперечують учасники справи і ця обставина, на її думку, не підлягає доказуванню.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просилавизнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не надала належних та достовірних доказів на підтвердження того, що відповідачі не проживають у спірній квартирі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідачі належним чином не були повідомлені про розгляд справи, оскільки суди направляли останнім повістки за місцем їхньої реєстрації, а не за місцем фактичного проживання.
Крім того, суди не дослідили докази, які підтверджують те, що вона є особою з інвалідністю, а також докази того, що квартира не приватизована.
Суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, а вона підлягала розгляду у порядку загального провадження.
Також суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів, а саме актів обстежень умов проживання її онука у третіх осіб у справі.
Крім того, суди попередніх інстанцій, посилаючись на положення статей 321 317 ЦК України, не врахували, що спірна квартира не приватизована.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У березні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на підставі обмінного ордеру № 12047 від 19 вересня 1996 року надано у користування комунальну власність квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з ордером вказана квартира надана у користування сім`ї з двох осіб, а саме: позивачу та її дочці ОСОБА_4 . Відповідач змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 » у зв`язку з укладенням шлюбу.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою вказаної квартири з 21 квітня 2020 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло.
Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
У частині третій статті 71 ЖК України наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.
Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19) Верховний Суд зазначив, що вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.
Відповідно до статті 107 ЖК України наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім`ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
За змістом частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказувала, що відповідачі протягом тривалого часу не проживають у спірній квартирі, не цікавляться житлом, не приймають участь в його утриманні, тому наявні підстави для визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, яка переглядається, позивач не надала суду доказів на підтвердження того, що відповідачі не проживають у спірній квартирі понад шість місяців.
За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, з підстав їх недоведеності.
Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, колегія виходить із такого.
Так, відповідно до частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.
Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина перша статті 277 ЦПК України).
Суд першої інстанції дотримався наведених норм процесуального права, оскільки в ухвалі про відкриття провадження зробив висновок про те, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. При цьому апеляційний суд розглянув справу у відкритому судовому засіданні з викликом сторін.
Частина четверта статті 274 ЦПК України містить імперативну норму, яка визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження.
Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин.
Вказана справа не відноситься до справ, які згідно з частиною четвертою не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження.
Доводи касаційної скарги про те, що суди належним чином не повідомили відповідачів про розгляд справи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки це не є порушенням прав позивача на судовий захист.
Також безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів, а саме актів обстежень умов проживання її онука у Служби у справах дітей виконкому Центрально-Міської районної у місті ради та Служби у справах дітей виконавчого комітету Металургійної районної у місті ради, оскільки при вирішенні цього спору відсутні правові підстави для складання акта обстеження умов проживання неповнолітньої особи.
Помилкове посилання суду першої інстанції та апеляційного суду на положення статей 321 317 ЦК України не впливає на правильність висновків судів попередніх інстанцій про відмову у позові ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, з підстав недоведеності.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 травня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник