Постанова
Іменем України
24 червня 2021 року
м. Київ
справа № 210/6477/14-ц
провадження № 61-3579св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Літвінова Ірина Іванівна, приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Умріхіна Клавдія Андріївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П., від 25 січня 2021 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Літвінова І. І., приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Умріхіна К. А., про визнання правочинів недійсними та витребування майна.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17 жовтня 2011 року ОСОБА_6 без його згоди, шляхом підробки його підпису, що встановлено висновком експерта, отримала довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_10., на право продажу належної йому квартири
АДРЕСА_1 . Позивач вказував, що у нотаріуса він присутній не був, жодних підписів не ставив, згоди на продаж спірної квартири ОСОБА_6 не надавав, навіть не знайомий з нею. Разом із тим, 19 січня 2012 року ОСОБА_6 уклала договір купівлі-продажу зазначеної квартири з ОСОБА_2 , яка 03 лютого 2012 року уклала договір купівлі-продажу з ОСОБА_7 . Зазначав, що за даним фактом порушено кримінальну справу, яка знаходиться на розгляді у Центрально-Міському суді м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Згідно із обвинуваченням у вказаній кримінальній справі №2-2645/11 підсудні ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 підробили підпис позивача в довіреності від 17 жовтня 2011 року, посвідченій приватним нотаріусом
ОСОБА_10., на продаж ОСОБА_6 його квартири. Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 грудня 2016 року ОСОБА_8 ,
ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 звільнено від кримінальної відповідальності. Позивач стверджував, що у цій справі пред`явлено обвинувачення приватному нотаріусу ОСОБА_10, який посвідчував незаконне доручення. Позивач вважав, що квартира вибула з його власності без його відома, за відсутності його волі, тому має бути витребувана у ОСОБА_3 на його користь. Також наголошував на тому, що діями ОСОБА_3 , яка не бажала повернути належне йому майно, йому завдано моральну шкоду в сумі 20 тис. грн.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 19 січня 2012 року, посвідчений нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Умріхіною К. А. та зареєстрований в реєстрі права власності за № 1182, відповідно до якого ОСОБА_6 на підставі довіреності продала, а ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03 лютого 2012 року, посвідчений нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Літвіновою І. І., відповідно до якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1 ; визнати довіреність
від 17 жовтня 2011 року, укладену між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , недійсною; витребувати у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 20 тис. грн в якості відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі судді Вікторович Н. Ю., від 04 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Літвінова І. І., приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Умріхіна К. А., про визнання правочинів недійсними та витребування майна відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що довіреність від 17 жовтня
2011 року підписана не ним, а іншими особам, оскільки суд не може вважати належними та допустимими доказами копію довіреності від 17 жовтня 2011 року та копію висновку експерта №58/04-143 від 26 квітня 2012 року, складеного в рамках кримінального провадження № 361211008/4 за фактом вчинення шахрайських дій за ознаками частини четвертої статті 190 КК України у відношенні ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 . Також районний суд вважав, шо вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19 січня 2012 року та витребування квартири, відшкодування моральної шкоди є похідними від вимоги про визнання недійсною спірної довіреності, в задоволенні якої судом відмовлено, отже і ці вимоги задоволенню не підлягають. Відмовляючи у задоволенні позову у частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03 лютого 2012 року, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем обрано одночасно два способи захисту порушеного права, а саме витребування майна на підставі статті 388 ЦК України у добросовісного набувача та визнання договору, укладеного після вибуття майна, недійсним, який є неналежним способом захисту порушеного права, і ця вимога не підлягає задоволенню навіть у разі визнання недійсним договору купівлі-продажу від 19 січня 2012 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано довіреність від 17 жовтня 2011 року, укладену між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , недійсною.
Визнано договір купівлі-продажу від 19 січня 2012 року, посвідчений нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Умріхіною К. А. та зареєстрований в реєстрі права власності № 1182, відповідно до якого ОСОБА_6 на підставі довіреності, укладеної з
ОСОБА_1 , продала, а ОСОБА_2 придбала квартиру
АДРЕСА_1 , недійсним.
Витребувано у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру
АДРЕСА_1 .
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано належним чином завірену судом копію висновку експерта від 26 квітня 2012 року № 58/04-143 у кримінальній справі № 216/6919/14-к, яким встановлено, що ОСОБА_1 не підписував довіреності від 17 жовтня 2011 року та від 05 жовтня 2011 року, а відповідачами не надано доказів на спростування наданого позивачем висновку. Суд апеляційної інстанції вважав, що під час видачі довіреності
від 17 жовтня 2011 року ВРМ № 602984, посвідченої приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_10., не були додержані вимоги частини третьої статті 203 ЦК України, оскільки волевиявлення ОСОБА_1 на уповноваження ОСОБА_6 на представництво його інтересів з питань продажу належної йому квартири не було, відповідно цей правочин є недійсним, як і недійсним є договір купівлі-продажу належної позивачу квартири від 19 січня 2012 року, оскільки його укладено на підставі недійсної довіреності. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03 лютого 2012 року відсутні, оскільки визнання недійсним договору, укладеного після визнаного недійсним попереднього договору, є неналежним способом захисту, взявши до уваги, що позивачем заявлено вимогу про витребування майна на підставі статті 388 ЦК України у добросовісного набувача, яка є належним способом захисту у цій справі. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не доведено, що ОСОБА_3 є недобросовісним набувачем належного йому нерухомого майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 січня
2021 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі
№ 521/8368/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц,
від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами не враховано те, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, а задоволення віндикаційного позову і витребування спірної квартири у добросовісного набувача призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Заявник вказує, що на момент придбання ОСОБА_3 спірної квартири правоохоронними органами вже декілька місяців проводились слідчі дії щодо розслідування злочинних дій, вчинених групою осіб щодо незаконного заволодіння майном громадян. Стверджує, що влада, розслідуючи шахрайські дії приватного нотаріуса з 2011 року, в той же час дозволила в 2012 році здійснити відчуження квартири на підставі підробленої довіреності. Позивач визнаний потерпілим у кримінальному провадженні.
Судове рішення оскаржується лише у частині задоволення позову, тому в іншій частині касаційному перегляду не підлягає в силу вимог статті 400 ЦПК України.
У визначений судом строк відзиву на касаційну скаргу не надходило
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 серпня 1995 року належить квартира АДРЕСА_1 .
Матеріали справи містять довіреність ВРМ № 602984 від 17 жовтня
2011 року, складену та посвідчену приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_10., в якій вказано, що ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_6 представляти його інтереси в державних органах і розпоряджатися квартирою АДРЕСА_1 .
19 січня 2012 року ОСОБА_6 , яка діяла на підставі зазначеної вище довіреності від імені ОСОБА_1 , укладала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Умріхіною К. А., серія ВРП № 432842, зареєстрований в реєстрі за № 95.
03 лютого 2012 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_7 договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 , посвідчений нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Літвіновою І. І., серія ВРП
№ 674332, зареєстрований в реєстрі за № 365.
Постановою слідчого під час проведення досудового слідства (кримінальне провадження № 361211008/4 за фактом шахрайства за ознаками злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України у відношенні ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_9 ), у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не визнавалось виконання ним підпису в довіреності від 17 жовтня 2011 року на ім`я ОСОБА_6 , призначено почеркознавчу експертизу.
Відповідно до висновку експерта №58/04-143 від 26 квітня 2012 року рукописний запис та підпис від імені ОСОБА_1 , що знаходяться в графі «підпис» довіреності від 17 жовтня 2011 року та у довіреності від 05 жовтня 2011 року, виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою. Надана позивачем копія висновку почеркознавчої експертизи належним чином завірена
06 листопада 2019 року Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, при цьому на копії зазначено, що оригінал висновку експерта знаходиться у кримінальній справі № 216/6919/14-к.
Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 08 грудня 2016 року у справі № 216/6919/14-к, провадження 1-кп/216/20/16 кримінальне провадження відносно ОСОБА_11 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою
статті 358, частиною другою статті 28 КК України, ОСОБА_9 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358, частиною другою статті 28 КК України, ОСОБА_16 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358, частиною другою статті 28 КК України, ОСОБА_12 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358, частиною другою статті 28 КК України закрито у зв`язку із закінченням строків давності. ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_12 звільнено від кримінальної відповідальності.
Зі змісту цієї ухвали слідує, що на досудовому слідстві встановлено, що ОСОБА_9 у жовтні 2011 року, маючи умисел на незаконне відчуження квартири АДРЕСА_1 , при невстановлених слідством обставинах вступив в попередню змову з приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_10., якому запропонував оформити підроблений нотаріальний документ для відчуження нерухомого майна, на що ОСОБА_10 при неустановлених слідством обставинах дав свою згоду. Так, згідно домовленостей ОСОБА_9 надав для оформлення правочину необхідні документи, а також дані особи, на яку необхідно оформити нотаріальні документи. ОСОБА_10 оформив завідомо підроблений нотаріальний документ для подальшого продажу нерухомого майна. ОСОБА_9 , з метою реалізації своєї частини попередньої змови, для складання підробленого нотаріального документа, залучив ОСОБА_6 , якій не повідомив свої плани, та переконав її на підставі нотаріально посвідченої довіреності представляти інтереси власника квартири, пов`язані з продажем квартири. 05 жовтня 2011 року ОСОБА_10 , будучи приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу, з корисливих мотивів, діючи повторно, виконуючи функцію посібника, на своєму робочому місці по АДРЕСА_2 склав і посвідчив завідомо неправдивий документ - довіреність ВРМ № 602948, в який вніс завідомо неправдиві відомості про наявність у ОСОБА_1 волевиявлення передати ОСОБА_6 право представляти його інтереси в державних органах з питання відновлення втрачених правовстановлюючих документів квартири
АДРЕСА_1 . 17 жовтня 2011 року ОСОБА_10 , продовжуючи свою злочинну діяльність, діючи повторно, на своєму робочому місці по АДРЕСА_2 склав і посвідчив завідомо неправдивий документ - довіреність ВРМ № 602984, в який вніс завідомо неправдиві відомості про наявність у ОСОБА_1 волевиявлення передати ОСОБА_6 право представляти його інтереси в державних органах і розпоряджатися квартирою
АДРЕСА_1 . В результаті проведених підготовчих дій, спрямованих на заволодіння чужим майном, ОСОБА_9 , отримавши можливість розпоряджатися квартирою, з метою приховування слідів злочину для створення видимості законності угоди при її подальшому продажу, прийняв рішення оформити право власності на вказану квартиру на раніше знайому ОСОБА_2 , яка не була повідомлена про злочинні плани. 19 січня 2012 року ОСОБА_6 на підставі довіреності
ВРМ № 602984, не знаючи про те, що вказаний документ є підробленим, діючи за вказівкою та під контролем ОСОБА_9 , оформила нотаріальний договір купівлі-продажу від імені ОСОБА_1 , згідно якого ОСОБА_6 продала ОСОБА_2 зазначену квартиру, тобто без участі ОСОБА_1 оформили відчуження належного йому нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , вартістю 110 645 грн. 03 лютого 2012 року ОСОБА_2 , документально будучи власником зазначеної квартири, не знаючи про злочинні дії обвинувачених, діючи за вказівкою та під контролем ОСОБА_9 , оформила нотаріальну угоду купівлі-продажу ВРП № 674322, посвідчену приватним нотаріусом Литвиновою І. І., згідно якої ОСОБА_2 продала квартиру ОСОБА_7 . Відомості щодо наслідків розгляду кримінального провадження по відношенню до ОСОБА_10 в матеріалах справи відсутні.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
У відповідності до частин першої-третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Встановивши, що позивач надав належні, достовірні та допустимі докази на підтвердження того, що оспорювана довіреність ним не підписувалась, отже він не мав волевиявлення на передачу ОСОБА_6 прав на відчуження спірної квартири та укладення договору купівлі-продажу, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання довіреності, виданої 17 жовтня 2011 року ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_6 , а також договору купівлі-продажу зазначеної квартири від 19 січня 2012 року недійсними. Відповідачі не надали доказів на спростування зазначених обставин та не заявляли клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Разом з тим відповідно до положень статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.
Згідно з положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.
У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею, внаслідок злочинних дій.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження 14-144цс18).
Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання.
У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Втручання у право мирного володіння майном та право на повагу до житла, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції,
статті 8 Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.
Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 квартири
АДРЕСА_1 на користь позивача, оскільки довіреність ВРМ № 602984 від 17 жовтня 2011 року, складена та засвідчена приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_10., згідно якої ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_6 представляти його інтереси в державних органах і розпоряджатися спірною квартирою була визнана недійсною. Спірна квартира вибула з володіння її власника ОСОБА_1 поза його волею, внаслідок злочинних дій, отже він має законне право на повернення майна у власне володіння (власність).
Колегія суддів враховує інтереси позивача як власника спірної квартири, який здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача, вважає, що права та інтереси власника ОСОБА_1 , який позбувся володіння квартирою внаслідок злочинних дій, за обставин цієї справи перевищують інтереси добросовісного набувача, який набуває право власності на майно, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Отже за обставин цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про витребування спірної кватири з чужого незаконного володіння.
ОСОБА_4 не позбавлена права на відшкодування за рахунок продавця майна збитків на підставі статті 661 ЦК України. Розрахунки між власником та добросовісним набувачем при витребуванні майна із чужого незаконного володіння проводяться у відповідності до порядку, визначеного статтею 390 ЦК України.
Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником постановах Верховного Суду.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2021 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович