ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 211/5247/23
провадження № 61-9185св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство «Перехідний банк «РВС Банк»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТІС»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді Ніколенко Д. М. від 12 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Тимченко О. О., Бондар Я. М.,
Зубакової В. П., від 14 травня 2024 року і виходив з наступного.
Основний зміст позовних вимог і заперечень на них
1. У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
АТ «Перехідний банк «РВС Банк» про визнання договору іпотеки недійсним.
2. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 25 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк», та ТОВ «Юнітіс» було укладено кредитний договір № 60-КЛ/08. На підставі цього договору позичальнику ТОВ «Юнітіс» було відкрито кредитну лінію з встановленням загального ліміту заборгованості 950 000, 00 грн та встановлено строк дії кредитної лінії по 24 березня 2009 року включно.
3. ОСОБА_1 вказувала, що в якості забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 28 березня 2008 року між нею та
ВАТ «Сведбанк» було укладено договір іпотеки б/н, предметом якого був житловий будинок з господарськими прибудовами по
АДРЕСА_1 , що належить їй на підставі договору купівлі-продажу від 22 липня 1997 року. Правонаступником
кредитора є АТ «Перехідний банк «РВС Банк». Оскільки позичальник ТОВ «Юнітіс» не виконало зобов`язання щодо погашення кредитної заборгованості, 03 березня 2009 року ВАТ «Сведбанк» скористалося правом позасудового звернення стягнення на нерухоме майно за договором іпотеки, і приватним нотаріусом Тищенком О. І. було вчинено виконавчий напис № 1378 від 03 березня 2009 року. На підставі виконавчого напису державним виконавцем ВДВС Довгинцівського району Криворізького МУЮ було відкрито виконавче провадження та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, проведено опис майна. ВАТ «Сведбанк» та його правонаступники ПАТ «Омега Банк» та АТ «Перехідний банк «РВС Банк» правом на звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку не скористалися, як і не скористалися правом на звернення стягнення шляхом позасудового врегулювання відповідно до статей 36-38 Закону України «Про іпотеку».
4. Позивачка вказувала, що станом на дату подання позову виконавче провадження завершено, майно не передавалось кредитору, повторно виконавчий напис до виконання не пред`являвся. Вважає, що стягувач втратив своє право щодо примусового стягнення боргу з неї, пропустив строк на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання.
5. Позивачка вважала, що пропуск відповідачем строку на повторне пред`явлення виконавчого листа до виконання, пропуск позовної давності для звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки або звернення стягнення шляхом позасудового врегулювання свідчать про закінчення терміну дії права відповідача (іпотекодавця) і припинення іпотеки. Також посилалася на те, що при укладенні договору іпотеки вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення.
6. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила позов задовольнити, визнати недійсним договір іпотеки від 25 березня 2008 року, укладений між
нею та ВАТ «Сведбанк», предметом якого є житловий будинок з господарськими спорудами, загальною площею 66, 1 кв. м, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 та належить їй на праві власності.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
7. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 грудня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки. Помилки при укладенні договору іпотеки 28 березня 2008 року судом не встановлено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
9. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області
від 12 грудня 2023 року - без змін.
10. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов цілком правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до іпотечного договору іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань боржником ТОВ «Юнітіс», а у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази повного фактичного виконання зобов`язань за кредитним договором.
11. Посилання позивачки на сплив позовної давності, як на підставу для припинення зобов`язання є безпідставними, оскільки норми глави 50 «Припинення зобов`язання» ЦК України таких підстав не передбачають. Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави припинення іпотеки, як сплив позовної давності до вимог кредитора за основним зобов`язанням.
12. Доводи про наявність помилки щодо обставин, які мають істотне значення, визнані безпідставними.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
13. 24 червня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 грудня
2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 травня
2024 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
14. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду
від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
15. Заявниця вказує, що станом на день подання позовної заяви виконавче провадження було завершено, майно не передавалося кредитору, що підтверджується довідкою КП «Криворізьке БТІ» Дніпропетровської обласної ради від 11 вересня 2020 року. Повторно виконавчий напис до виконання не пред`являвся. Позивачка вважає, що стягувач втратив своє право щодо примусового стягнення боргу з неї, пропустив строк на повторне пред`явлення виконавчого документу до виконання.
16. Згідно з доводами касаційної скарги, пропуск відповідачем строку на повторне пред`явлення виконавчого документу до виконання, сплив позовної давності для звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки або звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання у відповідності до статей 36-38 Закону України «Про іпотеку» та відповідно застереження в іпотечному договорі призвели до закінчення терміну дії права відповідача (іпотекодавця), що складає предмет застави, і є підставою для припинення іпотеки відповідно до статті 28 Закону України «Про заставу».
17. Заявниця звертає увагу на те, що на момент укладення договору іпотеки вона не могла знати про те, що боржник не має наміру виконувати кредитний договір, вважала, що укладення договору іпотеки носить формальний характер, тобто помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, що вплинуло на її волевиявлення. На думку заявниці, за вказаних обставин, іпотечний договір іпотеки підлягає визнанню недійсним.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
18. Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 211/5247/23.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19. 28 березня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», як іпотекодержателем, та ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, було укладено іпотечний договір
№ 151і/60-КЛ, відповідно до якого забезпечено виконання основного зобов`язання, яке виникло за кредитним договором № 60-КЛ\08 від 25 березня 2008 року.
20. ОСОБА_1 , як майновий поручитель боржника ТОВ «Юнітіс», передала в іпотеку належне їй на праві власності майно, а саме житловий будинок з господарськими прибудовами загальною площею 66,1 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
21. 03 березня 2009 року приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Тищенком О. І. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на майно - житловий будинок з господарськими прибудовами, загальною площею 66,1 кв. м, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , у рахунок задоволення вимог ВАТ «Сведбанк» на суму 1 016 744, 83 грн.
22. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 липня 2012 року у справі № 411/1551/2012, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області
від 16 січня 2013 року, ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні виконавчого напису від 03 березня 2009 року таким, що не підлягає виконанню.
23. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2022 року у справі № 211/499/21 у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Перехідний банк «РВС Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ТОВ «Юнітіс», про визнання договору іпотеки припиненим - відмовлено.
Позиція Верховного Суду
24. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
25. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
26. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
27. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
28. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
29. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.
30. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
31. Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
32. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
33. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
34. Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
35. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
36. Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
37. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
38. Частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
39. Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
40. Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
41. Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
42. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
43. Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
44. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
45. Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
46. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
47. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
48. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
49. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами неправомірного впливу на її волевиявлення на підписання спірного іпотечного договору.
50. ОСОБА_1 добровільно уклала оспорюваний договір іпотеки належного їй будинку, спірний договір підписаний сторонами, ними досягнуто згоди щодо всіх умов. Отже суди дійшли правильного висновку про недоведеність позовних вимог і обґрунтовано відмовили у їх задоволенні.
51. Доводи заявниці про те, що на момент укладення договору іпотеки, вона не могла знати про те, що боржник не має наміру виконувати кредитний договір, а договір іпотеки носить формальний характер, не є підставою для визнання договору іпотеки недійсним, оскільки вказана підстава не є помилкою згідно із приписами статті 229 ЦК України.
52. Позивачка мала розуміти наслідки та ризики невиконання основним божником зобов`язань за кредитним договором, пов`язані з переданням в іпотеку нерухомого майна.
53. Підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення. Усі сумніви, зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту його укладення, не впливають на його дійсність.
54. Посилання позивачки на статтю 28 Закону України «Про заставу» не є підставою для визнання договору іпотеки недійсним.
55. Слід також взяти до уваги, що рішенням Довгинцівського районного суду
м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 липня 2012 року у справі
№ 411/1551/2012, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 січня 2013 року, ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні виконавчого напису від 03 березня 2009 року таким, що не підлягає виконанню.
56. Водночас, рішенням Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 січня 2022 року у справі № 211/499/21 у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Перехідний банк «РВС Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ТОВ «Юнітіс», про визнання договору іпотеки припиненим - відмовлено.
57. Рішення суду у справі № 211/499/21 мотивовано тим, що сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропуску позовної давності) не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».
58. Доводи позивачки на обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки у цій справі, а також позовних вимог у справі № 211/499/21 про визнання договору іпотеки припиненим є подібними.
59. Поведінка позивачки дає підстави для висновку, що її звернення до суду з цим позовом фактично зводиться до наміру ухилитися від виконання зобов`язань за іпотечним договором.
60. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, висловленим у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі
№ 947/32485/20 щодо визнання договору дарування частини квартири недійсним, на які послалася заявниця у касаційній скарзі.
61. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального чи порушенням норм процесуального права.
62. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
63. Враховуючи наведене, встановивши у межах доводів касаційної скарги відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян В. В. Шипович